ЗМІСТ Секція Історія та правоnauka.zinet.info/37_1.pdf ·...

"Інноваційний потенціал світової науки - ХХI сторіччя" (19 - 22 квітня 2016 р.)

1

ЗМІСТ

Секція «Історія та право»: Осипенко О.В. НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНИЙ ПРОЦЕС В СІЛЬСЬКИХ ШКОЛАХ ГУБЕРНАТОРСТВА "ТРАНСНІСТРІЯ" 1941-1944 рр. …………………………………......................... Фесан М.В. НОРМИ ПРАВА ТА МОРАЛІ У СИСТЕМІ СОЦІАЛЬНИХ НОРМ ………………........... Секція «Педагогічні науки та освітні технології»: Барановська О.В. ДИДАКТИЧНІ УМОВИ МІЖПРЕДМЕТНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ В ПРОФІЛЬНІЙ ШКОЛІ ……………………………………………………………………………………………………… Потапкіна Л.В. ДОСЛІДЖЕННЯ СУТІ ПОНЯТТЯ "ІННОВАЦІЯ" ……………………………………. Ревенко Ж.А. ФОРМИРОВАНИЕ УЧЕБНО-ПОЗНАВАТЕЛЬНОЙ САМОСТОЯТЕЛЬНОЙ ДЕЯТЕЛЬНОСТИ СТУДЕНТОВ-МЕДИКОВ ………………………………………………………........ Якубовська М.С. ХУДОЖНЯ ПАРАДИГМА ТВОРЧОСТІ ВАСИЛЯ ФЕДЬКА ЯК АКСІОЛОГІЧНИЙ КОД КУЛЬТУРОЛОГІЧНОГО СТАНОВЛЕННЯ ОСОБИСТОСТІ СТУДЕНТА ВНЗ ...………................................................................................................................................................... Секція «Культура і дизайн»: Варшава Н.О. БАГАТОФУНКЦІОНАЛЬНІСТЬ У ДИЗАЙНІ ЛАВ В СЕРЕДОВИЩІ ……………….. Герасимчук В.І. РОЛЬ БАТИКУ В ДИЗАЙНІ ІНТЕР'ЄРУ ……………………………………………… Краля Н.Р. ТЕКСТИЛЬНО-ТЕХНІЧНІ ІННОВАЦІЇ ТЕКСТИЛЮ У СУЧАСНОМУ ОДЯЗІ ………... Лещенко А.М. ФЕОФАН ПРОКОПОВИЧ ПРО ПРИРОДУ МИСТЕЦТВА …………………………… Недільська І.А. ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ УПАКОВКИ ДЛЯ ПРОДУКТІВ ……………… Панасюк О.П. ХУДОЖНЬО-ТЕХНОЛОГІЧНІ ФОРМИ ВИШИВКИ У ПРОЕКТУВАННІ СУЧАСНИХ ЖИТЛОВИХ ІНТЕР'ЄРІВ ………………………………………………………………….. Романюк І.В. ОСОБЛИВОСТІ ЕКСПЛУАТАЦІЇ ЯК ОСНОВА ПРОЕКТУВАННЯ СУЧАСНИХ КІНОТЕАТРІВ ……………………………………………………………………………………………… Ткачук С.П. НАЛИВНІ 3D ПІДЛОГИ У ДИЗАЙНІ ЖИТЛОВИХ ПРИМІЩЕНЬ: ЕСТЕТИЧНИЙ АСПЕКТ .……………………………………………………………………………………………………. Секція «Філологічні науки»: Саган О.О. ДЖЕРЕЛА ВИНИКНЕННЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ОСВІТНЬОЇ ТЕРМІНОСИСТЕМИ США .………………………………………………………………………………. Сулима Н.М., Пацаранюк Ю.М. МОВА ЗАСОБІВ ЗМІ: ЛІНГВІСТИЧНИЙ КОМЕНТАР .……..........

Секція «Психологія і соціологія»: Калюжная Е.Н. КОМПЬЮТЕРНАЯ ПСИХОДИАГНОСТИКА КАК ИНСТРУМЕНТ ПОЗНАНИЯ ЧЕЛОВЕКА .…………………………………………………........................................................................

3 5 8 10 12 14 17 19 21 23 25 27 29 31 33 36

38


2

Секція «Менеджмент та маркетинг»: Литвинюк Н.Я. СУЧАСНІ ТЕХНОЛОГІЇ УПРАВЛІННЯ КОНФЛІКТАМИ В МЕДИЦИНІ .….......... Ясинська Е.Ц. СУЧАСНІ МЕТОДИ УПРАВЛІННЯ ЗАКЛАДАМИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я .….......... Ясинська Е.Ц., Вацик М.З. ВИКОРИСТАННЯ РІЗНОМАНІТНИХ СТИЛІВ КЕРІВНИЦТВА В ОХОРОНІ ЗДОРОВ'Я .……………………………………………………………………………………... Ясинська Е.Ц., Вацик М.З. НАЙВАЖЛИВІШЕ У ПІДГОТОВЦІ МАЙБУТНІХ ЛІКАРІВ ……........... Сова А.В. ОСНОВНІ РИСИ КЕРІВНИКА …………………………………………………………...........

40 41 43 45 46


3

Секція «Історія та право»:

НАВЧАЛЬНО-ВИХОВНИЙ ПРОЦЕС В СІЛЬСЬКИХ ШКОЛАХ

ГУБЕРНАТОРСТВА «ТРАНСНІСТРІЯ» 1941-1944 рр.

Осипенко О.В.

Україна, м. Одеса

Одеський національний морський університет

В данной статье рассматривается организация учебно-воспитательного процесса, румынской оккупационной

властью, в губернаторстве "Транснистрия" в период 1941-1944 гг.. За румынскими учебными программами:

учебный год делился на триместры, были внедрении новые предметы изучения, пятибалльную шкалу оценивания

знаний было заменено на десятибалльную.

На захоплених землях межиріччя Південного Бугу і Дністра восени 1941 р. була створена нова провінція

«Транснітрія». Окупаційна влада відповідно до настанов Бухареста почала налагоджувати систему початкової

освіти. Зобразивши це таким чином, як велике благодіяння звільненому українському народу з під більшовицького

ярма.

Висвітленням освітніх процесів в школах на території «Транснітрії» займалися В. Крикун та С. Боган [1, 2].

Наукове завдання полягає у спробі охарактеризувати систему організації навчального процесу в сільських

школах губернаторства «Трансністрія» 1941-1944 рр.

Середня освіта за програмами румунської школи була обов’язковою. Кожен був зобов’язаний посилати дітей до

школи, пропускати школу можна було тільки у тому випадку коли дитина захворіла. Батькам, які не відправляли

своїх дітей до школи загрожував штраф в розмірі 50 карбованців. Навчання у школах було платне. Окупаційна

адміністрація вела шкільний податок в розмірі 15 марок за одного учня на рік навчання. З листопада 1942 року

плату було підвищено до 30 марок. Шкільний збір сплачувати всі мешканці того чи іншого населеного пункту, в

тому числі й вчителі, з яких цей податок вираховувався із заробітної плати Контроль за збором шкільного податку

було покладено на шкільний комітет до якого входило три селянина, староста села та директор школи.

Контролював діяльність шкільних комітетів помічник шкільного інспектора [3; 4, арк. 4, 8 ].

Стосовно організації навчального процесу, то слід зазначити що радянські навчальні програми було збережено,

але з них було повністю вилучено все те, що стосувалося марксистко-ленінської ідеології. Дещо по іншому

трактувалися принципи природознавства, зменшувалася кількість годин відведених на вивчення історії

викладалася всесвітня історія, та історія Румунії для цього навіть спеціально було випущено «Краткая история о

происхождении румынского народа», яка мали підтвердити історичні права окупантів на землі «Трансністрії». В

шкільний курс навчання також було введено обов’язкове вивчення румунської та німецької мов,

пропагандистський предмет з назвою «Бесіди про героїв», українська мова та читання [5, арк. 7, 22]. Вміння

читати, писати та рахувати було обов’язковим для всіх дітей та підлітків. До навчальних програм входили:

географія, співи, малювання, фізкультура та праця. Всі ці предмети ділились на розумове; художнє та моральне

виховання, в останнє було включено релігію, поведінку та відвідування школи

Навчальний рік ділився на триместри. Перший триместр починався на початку жовтня та закінчувався у грудні

місяці, другий тривав з січня по березень, та третій з квітня по червень [6, арк. 2]. Другий триместр в середній

школі закінчувався 15 березня а у початковій 31 березня [7, арк. 9].


4

Журнали обліку відвідування і успішності в українських школах велися українською мовою. Оцінювання

успішності відбувалися за десятибальною шкалою незадовільно рівнялося 4 балам, задовільно 5-6, добре 7-8 та

відмінно відповідно дорівнювало 9-10 балам [7, арк. 24].

В школах Трансністрії було обов’язкове вивчення арифметики, 38 годин відводилось на вивчення додавання і

віднімання чисел першого десятка з розв’язанням задач в одну дію, 5 годин відводилось на усну та письмову

нумерацію межах 20 , 12 годин виділялося на вивчення додавання і віднімання в межах двадцяти, без переходу

через десяток, та розв’язування задач в одну та дві дії, додавання через десяток в межах 20, збільшення та

зменшення на кілька одиниць 15 годин, повторення другого десятка на задачах в одну дві дії – 10 годин 30 годин

на множення й ділення в межах двадцяти, 5 годин виділялось на усну та письмову нумерацію в межах 100, 15

годин на вивчення чотирьох арифметичних дій з цілими десятками в межах ста, 10 годин на додавання і віднімання

в межах ста без переходу через десяток та 15 годин на додавання і віднімання в межах ста з переходом через

десяток, та 13 годин відводилось на повторення пройденого матеріалу [8, арк. 2].

У відповідності до румунської офіційної ідеології вивчався «Закон Божий», який викладали

священнослужителі. Відповідно до вимог було розроблено та запроваджено відповідну навчальну програму, до

якої входили: бесіди про Бога, як творця і промислителя на вивчення відводилось 4 години, дві години давалось на

пояснення та вивчення хресного знамення та протягом однієї години священнослужитель мав пояснити учням,

значення поклонів, надати відомості про храм, розповісти про правила поведінки в ньому та ознайомити дітей з

правилами прийняття благословення [8, арк. 3].

За виконанням священнослужителями покладених на них обов’язків з просвітлення школярів, слідкували

шкільні інспектори. Так в одному з рапортів шкільний інспектор Александрфельдского р-ну Колотовський надав

письмове підтвердження того, що священик отець Акулов у с. Матіясове, дійсно двічі на тиждень проводив

релігійні заняття відведених на вивчення «Закону Божого». Загалом священнослужителем згідно навчальної

програми було проведено по 16 уроків у всіх класах школи [9, арк. 1].

Обов’язковим атрибутом шкіл Трансністрії стало спеціально відведені місця де висіли портрети молодого

короля та королеви матері, які знаходилися під іконою Ісуса Христа. Крім того по коридорах вивішувалися

матеріали пропаганди. Кожної неділі вчителі були зобов’язані проводити бесіди з учнями, в програму яких

входило, вивчення Румунських пісень, танців та поезії [4, арк. 13].

Окупаційною адміністрацією також підтримувалося створення та діяльність при школах різноманітних

художніх гуртків. Так в Адамівській початковій школі був створений та діяв гурток художньої самодіяльності, 21

лютого 1943 р. під час одного з його засідань діти співали українські та румунські пісні, декламували вірші,

зокрема з українського репертуару звучали: «Їхав козак за Дунай», «Ой піду я в сад гуляти», вірші «Ластівка»,

«Веснянка», «Хатина на ялинці», з румунського «La pluq», «Imnul Reqal». [9, арк. 34].

На всі офіційні православні релігійні свята, а також різноманітні румунські державні свята, всіх школярів під

страхом покарань примушували відвідувати церкву. Так в одному з наказів у зв’язку зі святом приєднання

губернаторств «Буковина», «Трансністрія» та «Бессарабія» до Королівства Румунія, всі вчителі та учні були

зобов’язані зранку з’явитися до церкви, після завершення всіх церковних служб вчителі повинні були організувати

та провести конференцію, на якій мали розповісти учням про важливе значення цього дня. Завершити це дійство

мав заздалегідь підготовлений учнями виступ, на якому повинні були звучати національні румунські пісні, поезія

та вірші, виконуватися національні румунські танці [4, арк. 13].

Ще одним офіційним святом окупаційної влади стало святкування «Дня героїв», яке відзначалося 3 червня. В

цей день у всіх школах губернаторства проходили урочистості заходи, на яких висловлювалася подяка так званим

«героям», які полягли на фронтах за батьківщину, рід та християнство [7, арк. 31].


5

Отже, румунська окупаційна адміністрація значну увагу приділяла продовженню та розвитку системи освіти на

території губернаторства «Трансністрія». Радянські навчальні програми було збережено, але повністю ліквідовано

марксистсько-ленінську ідеологію. Обов’язковим для вивчення стали румунська та німецька мова, історія Румунії

також запроваджувалася релігійна освіта «Закон Божий». Крім того влада заохочувала діяльність різноманітних

культурних гуртків, які брали безпосередню участь в різноманітних релігійних та державних румунських святах. І

на думку загарбників, мали сприяти поширенню румунської культури, звичаїв та традицій серед місцевого

населення.

Література:

1. Боган С.М. Початкова освіта в окупованій румунськими загарбниками південній Україні у 1941-1944 рр. // Південний-Захід Одесика. Історико-краєзнавчий науковий альманах. Вип. 12 Одеса Друкований дім 2011. С 101-107.

2. Крикун В.. Освіта в період румунської окупації в Одесі 1941-1944 рр. // Інтелігенція і влада. Вип. 6. – Одеса: Астропринт, 2006. – С. 98-99.

3. Одесса. – 1942. – 14 ноября.

4. Державний архів Миколаївської області (ДАМО). – Ф. 1763, оп. 1, спр. 2.

5. ДАМО. – Ф. 1763, оп. 1, спр. 4.

6. ДАМО. – Ф. 1763, оп. 1 спр. 5.

7. Державний архів Одеської Області (ДАОО). – Ф. 2361, оп. 1, спр. 581.

8. ДАМО. – Ф. 1763, оп. 1, спр. 7.

9. ДАМО.- Ф. 1762, оп. 1, спр. 1.

НОРМИ ПРАВА ТА МОРАЛІ У СИСТЕМІ СОЦІАЛЬНИХ НОРМ

Фесан М.В.

Україна, м. Одеса, ОНМУ

Предметом исследования в статье является соотношение морали и права. Мораль и право не совпадают

полностью, но между ними много общего, и они выполняют всеобщую социальную функцию: регулируют

поведение людей. Осознать эти разногласия можно только по количеству и качеству моральных норм, которые

закладывают в правовые документы, чтобы регулировать степень и уровень моральных разрешений и запретов.

Правильное соотношение между моралью и правом возможно лишь тогда, когда право, оставаясь в своих

формальных пределах, поддерживает в обществе справедливый порядок, гармонично соотносясь с нравственным

законом.

Мораль – це складне суспільне явище, володіючи соціальними, психологічними, пізнавальними та іншими

специфічними якостями, що виконують різні громадські функції. В загальних рисах можна визначитись, що

мораль – це особлива форма громадської свідомості і вид суспільних відносин (моральних відносин); один з

основних способів регуляції дій людини в суспільстві за допомогою специфічних нори (норм моралі). Закони

моралі записані в природі, мораль – це продовження природних законів нашої психіки [6].

Відповідаючи про місце моралі в рамках соціальної дійсності, можна сказати, що мораль не має своєї суворо і

постійно окресленої сфери. Вона іманентна до всякої громадсько-значимої діяльності, всім громадським

відносинам. Політичні рішення характеризуються як гуманні та антигуманні, економічні відносини – як

справедливі чи несправедливі, духовна позиція – як чесна чи безчесна, тощо.

Мораль складає сутність особистості людини, визначає сенс його життя. У колективі, сфера пізнання,

адміністративна і громадська діяльність, сімейні відносини, вільний час – усюди людина вступає у складну

систему зв’язків з іншими людьми, свідомо чи підсвідомо керується тими чи іншими принципами та нормами.


6

Суспільство – це певна цілісність, що передбачає життя індивідів по деяким правилам. Моральна практика

виникла, перш за все, з об’єктивної необхідності неформального регулювання взаємовідносин у громадському

житті. У цьому і полягає основна функція моралі. При цьому подібна функція належить й до інших суспільних

інститутів таких як, політичних та правових. Зрозуміти різницю між мораллю та правом – означає не тільки

сутність моралі, але й вловити особливості її функціонування, в тому числі в процесі реалізації власних

повноважень.

Звичаї і являють собою звичаєве право. Однак з того моменту, коли зовнішня сторона життєдіяльності людини

відділилась від її внутрішнього духовного світу, почалось суперництво двох типів норм: моралі та права. Право

управляло зовнішньою стороною, поведінкою, а мораль – внутрішньою. Незважаючи на протиборство між ними,

правова норма живе лише завдяки моральному складу. Як тільки цей склад щезне, правова норма перестане

існувати де-факто. Саме цим пояснюється багато „пустих” законів. Тому, як це не парадоксально, право

зацікавлене в збереженні морального клімату, моральних цінностей які його живлять.

Мораль це продукт духовного життя суспільства, моральні норми містять у собі вищі ідеали людства. Міцність

правового регулювання у своїй більшості визначаються тим, в якому ступені норми моралі стали частиною

законодавства.

Право по-справжньому сильне тоді, коли його норми містять у собі мораль, моральні цінності.

В праві моральні цінності виконують подвійну роль. По-перше, на їх основі виробляються нові і

вдосконалюються існуючі юридичні норми. По-друге, вони виступають як критерій якості права і

правозастосувальної практики. Ступінь закріплення в законодавстві моральних цінностей являється показник рівня

розвитку права та цивілізаційного суспільства. Таким чином мораль являється основою гуманізму в громадському

та державному житті, основою гуманізму в праві. При цьому ми з певним ступенем повинні усвідомлювати, що

норми права, котрі формальним чином регламентують навіть посадові повноваження, компетенцію та

найважливіші процедури діяльності державних службовців, не можуть мати всезагального характеру. Одне лише

право не здатне урегулювати всю багатоманітність взаємовідносин суспільства в цілому та держави, громадянами

та організаціями. Чим більше меж дозволеного та можливого, тим менше стандартизований і драматизований

управлінський процес прийняття і виконання рішень, тим ширше поле для виявлення особистісного,

індивідуального, присутнє лише для конкретної особи. Навіть неохоплену юридичними нормами сферу

професіональної діяльності державних службовців визначають соціальні норми – загальноприйняті норми моралі

та моральності, управлінської етики, допустимої поведінки, загальної та ділової культури. І дотримання цих норм

являється досить важливим фактором. Їх соціальна значимість в державному управлінні посилює роль моральних

та етичних обмежувачів та регуляторів громадської, службової діяльності та поведінки. Мораль і право не

співпадають повністю, але між ними багато схожого, і вони виконують всезагальну соціальну функцію: регулюють

поведінку людей. І мораль, і право являють собою сукупність відносно стійких форм (правил і приписів), що

відображають загальне уявлення про справедливе та правильне. Ці норми мають всезагальний характер. Але за

рідким виключенням, ці норми носять фіксований характер, тобто офіційно проголошуються державою. А норми

моралі в основному живуть у свідомості. Не менш важливою відмінністю між ними є те, яким способом вони

регулюють поведінку людей. Виконання норм права забезпечується при необхідності мірами примусу

(адміністративними, кримінальними, економічними санкціями) за допомогою спеціального апарату правосуддя,

котре виконується посадовими особами. Вимоги ж моралі підтримуються силою загальноприйнятих звичаїв,

громадської думки або ж власного переконання індивіда. Виникаюча іноді невідповідність між вимогами закону та

моральності у більшості випадків пов’язані не з відмінностями моралі і права як такими, а з протиріччями, що

існують всередині форм контролю (між законодавством та його практичним здійсненням, між вимогами

суспільства і власної совісті) [3;5].


7

У контексті моральності права треба обов’язково наголосити на ст. 8 Конституції України, що проголошує

принцип верховенства права, за формулюванням ст. 8, на нашу думку розуміється як верховенство розуму, як

верховенство справедливості. Отже, до права відповідно до ст. 8 Конституції України може бути віднесений закон

розумний справедливий, що утверджує добросовісність у відносинах між суб’єктами правовідносин. Якщо хоча б

одного цього чинника немає то закон утверджує непорядність у відносинах між людьми. Тому ми маємо всі

підстави говорити, що тут є лише видимість верховенства права, що суперечить цьому найважливішому принципу.

І потрібно щось робити для виправлення ситуації, що склалася. Проблема моральності цивільного, сімейного,

кримінального законодавства може бути окремим предметом для дослідження. Коли ми говоримо про

конституційне право людини на життя і разом з тим тримаємо людину в голоді, про верховенство права не може й

бути мови. Коли з місць позбавлення волі випускають тисячі хворих на туберкульоз, а ми кажемо, що закон не

передбачає можливості звернення цієї особи до держави з вимогою про відшкодування шкоди у зв’язку з

порушенням її конституційного права на безпечне довкілля, ми тим самим чинимо акцію, яка суперечить ст. 8

Конституції України. У Конституції сказано, що в Україні діє ті визнається принцип верховенства права, але

здається, що він не діє і не визнається. У нас немає розробок теорії і практики вчення про верховенство права [4;1].

Для більш точного усвідомлення співвідношення конституційно-правових та соціальних норм на увагу

заслуговує поділ соціальних норм за регулятивними особливостями. Іншими словами, наступним критерієм

класифікації є спосіб встановлення та забезпечення норм. У даному випадку ми виділяємо: норми моралі; норми-

звичаї; норми права; корпоративні норми. У процесі регулювання суспільних відносин уся сукупність соціальних

норм є взаємодіючою. Але в умовах формування правової держави в регулюванні суспільних відносин усе більше

підвищується значення моральних вимог, в яких знаходять своє відображення загальнолюдські цінності. Отже,

зростає необхідність моральної обґрунтованості правових актів, що сприятиме зміцненню законності та

ефективності в регулюванні існуючих відносин. З Іншого боку, правопорядок, дисципліна є вимогами моралі, адже

в умовах беззаконня не може бути й мови про мораль. Саме тому для сучасного періоду формування правової,

соціальної держави властивий процес зближення правових та моральних вимог, що знаходить свій прояв у

закріпленні загальних моральних цінностей в правових нормах [3;5].

Моральна та правова свідомість є адекватними за одних випадків, а також водночас неадекватними за інших,

особливо тоді, коли кількісні та якісні характеристики права є менш обсяговими за своїм змістом, ніж ті моральні

норми (стереотипи), які домінують у конкретному соціумі: державі, суспільстві, локальному світоглядному вимірі.

Державна та суспільна моральність є досить різною, навіть і за тих соціальних умов, в яких маніфестують

гуманізм, демократію та рівноправність. А тому національне право, якщо воно стало прерогативою держави, а не

громадського суспільства, завжди буде дещо утискувати суспільну моральність, причому до тих історичних часів,

доки суверенітет громадянського суспільства не пошириться на саму державу.


1. Кузьмичев А. Проблемы морали или права // Служба кадров.-2001.

2. Бобнева М.И. Социальные нормы и регуляция поведения. - М.:Наука. 1978.

3. Тертишник В. Моральні засади правосуддя // Підприємництво, господарство і право.-2004.

4. Конституція України.

5. Сінькевич О.В. Взаємодія конституційно-правових норм з нормами моралі // Вісник КНУ С. Юридичні науки.-

2004.-№10.

6. Тофтул М.Г. Етика – К., Видавничий центр „ Академія”.-2005.


8

Секція «Педагогічні науки та освітні технології»:

ДИДАКТИЧНІ УМОВИ МІЖПРЕДМЕТНОЇ ІНТЕГРАЦІЇ В ПРОФІЛЬНІЙ ШКОЛІ

Барановська О.В.

Україна, м. Київ

Інститут педагогіки НАПН України

Статья посвящена анализу возможностей межпредметной интеграции в профильной школе. Анализируется

опыт по изучению данного вопроса, рассматриваются основные формы межпредметных связей, доказывается их

дидактическое и мировоззренческое значение. Анализируются выделенные автором основные условия

межпредметной интеграции в профильной школе. Выделяются этапы реализации межпредметной интеграции в

профильной школе.

Ключевые слова: межпредметная интеграция, межпредметных связи, профильная школа.

Міжпредметна інтеграція та міжпредметні зв’язки являють собою відображення в змісті навчальних дисциплін

тих взаємозв’язків, які об’єктивно діють в природі та суспільстві та пізнаються сучасними науками, тому

міжпредметні зв’язки потрібно розглядати як еквівалент зв’язків міжнаукових.

Багаторічна практика застосування міжпредметних зв’язків у навчальному процесі (Л.П. Вороніна, М.М.

Махмутов, В.І. Паламарчук, Н.М. Розенберг, М.Г. Чепіков та ін.) дозволила довести їхнє дидактичне і світоглядне

значення, а саме: міжпредметні зв’язки сприяють політехнічному розвитку учнів, дозволяють, не скорочуючи

специфіки окремих предметів, здійснювати системний аналіз техніки і технології промислового виробництва, що є

важливим у профільній школі; допомагають подолати формалізм у навчанні, підвищують свідомість засвоєння

знань, сприяють їхній системності (створенню внутрішньо взаємопов'язаних знань не тільки в межах одного

предмета, а й в межах певного циклу предметів в сенсі зв'язку між різними циклами); сприяють формуванню

наукового світогляду, єдиної картини світу, розуміння сутності явищ, закономірності їх розвитку та їх

взаємозв'язок; спонукають до оволодіння загальними методами мислення, формуванню розумових операцій,

прийомів самостійного здобування знань; сприяють формуванню позитивних мотивів у навчанні, пізнавальних

інтересів, ціннісно-смислових орієнтацій [1]

Питанням міжпредметної інтеграції на матеріалі різних предметів займається ряд науковців Інституту

педагогіки НАПН України: О.В. Барановська (модернізація змісту профільного навчання в світлі міжпредметної

інтеграції); Г.О. Васьківська (метапредметний підхід до формування знань про людину); М.А. Вайнтруб

(міжпредметні зв’язки і компетентнісний підхід в нових курсах з технічних дисциплін); С.Л. Капіруліна С. Л., М.О.

Кобзар (міжпредметні зв’язки на уроках географії); О.П. Кравчук, Т.М. Хмара (якісні задачі в змісті шкільних

підручників як засіб реалізації міжпредметних зв’язків); Т.О. Ремех (міжпредметні зв’язки в підручниках із

правознавства), С.Е. Трубачева (метапредметний підхід у навчанні) та ін. Зокрема, науковці відділу дидактики

Інституту педагогіки НАПН України зачіпають ряд проблем інтеграції навчання в руслі фундаменталізації змісту

освіти в профільній школі (Г.О. Васьківська, О.В. Барановська, Н.В. Захарчук, С.В. Косянчук, С.Е. Трубачева) [1;

3].

Ми вважаємо, що форми міжпредметного зв’язку, які необхідно враховувати при доборі навчального матеріалу

можуть бути такими: 1) дотримання порядку, що не порушує логіку викладу певного предмета і враховує

необхідність використання отриманих знань при розкритті нових та суміжних дисциплін; 2) використання знань

учнями зі споріднених предметів для більш глибокого розкриття теми основного предмета; 3) взаємозв’язки тем


9

споріднених предметів; 4) вивчення наскрізних понять та їх диференціація; 5) вилучення дублюючих тем та

створення міжпредметних «коридорів»; 6) створення бази міжпредметних завдань і задач; 7) створення

адекватного контролю міжпредметних знань, умінь та навичок з профільних предметів; 8) використання

вчителями-предметниками спільних посібників при вивченні споріднених дисциплін; 9) комплексний розгляд

окремих питань програми при проведенні інтегрованих уроків, учнівських конференцій, тематичних вечорів,

екскурсій, підсумкового повторення.

Аналіз теоретичних напрацювань в області міжпредметної інтеграції та міжпредметних зв’язків у навчанні

дозволили нам визначити дидактичні умови міжпредметної інтеграції в профільній школі:

1. Забезпечення міжпредметних зв’язків споріднених предметів: бінарні зв’язки; полінарні зв’язки.

2. Створення системи міждисциплінарних понять: відповідність визначень понять у змісті споріднених

предметів; розведення наукових понять та термінів побутового використання (наприклад, «лінія» та ін.); знищення

розрізненості між окремими програмами споріднених навчальних предметів, можливість розглядання одного й

того ж явища, предмету з різних точок зору.

3. Технологізація викладання основ наук: пріоритетність системи сучасних технологій, основ сучасного

виробництва; системи сучасних технологій необхідно використовувати в якості канви, в якості змістового та

об’єктивного критерію відбору основ наук; знищення штучної класифікації (диференціації) фундаментальних та

суспільно-гуманітарних наук; розвиток технологічного мислення; економічне виховання учнів; забезпечення

системності знань, розвиток міжпредметних зв’язків, що цементують систему.

Етапами здійснення міжпредметної інтеграції в профільній школі можуть бути: виявлення і формулювання

зв'язків між певними предметами; створення нових програм, підручників, методичних посібників і дидактичних

матеріалів, які становили б разом струнку систему у сенсі міжпредметної інтеграції; створення завдань

міжпредметної направленості; визначення шляхів реалізації міжпредметних зв’язків в процесі профільного

навчання (інтегровані курси, вивчення синтетичних наук); вихід на сучасні технології та практичну зорієнтованість

профільного навчання (виділення профілюючих тем, пов’язаних зі спецтехнологіями), наявність профілюючого

предмета; знаходження адекватних форм контролю і діагностики сформованості міжпредметних зв’язків в учнів.

Отже, в сучасному суспільстві ведучою стає роль технології в становленні науки. Технологізація викладання

основ наук тягне необхідність системності знань, а відповідно – розвиток міжпредметних зв’язків, що цементують

систему.


1. Барановська О.В. Конструювання змісту профільного навчання на основі міжпредметної інтеграції //

Дидактика: теорія і практика : зб. наук. праць / [за наук. ред. д-ра пед. наук Г.О. Васьківської]. – К. : Вид-во

НПУ імені М. П. Драгоманова, 2015. – 152 с. – С. 32-36.

2. Паламарчук В.И. Реализация межпредметных связей в процессе проблемного обучения / В.И. Паламарчук. –

К.: Вища школа, 1975. – 56 с.

3. Фундаменталізація змісту освіти у старшій школі: теорія і практика : кол. монограф. / [авт. кол.: Г.О.

Васьківська, В.І. Кизенко, С.Е. Трубачева, С.П. Бондар, Л.А. Липова, О.В. Барановська, С.В. Косянчук, Н.В.

Захарчук]; за наук. ред.. д-ра пед. наук Г.О. Васьківської. – К.: Пед. думка, 2015. – 288 с.: іл.


10

ДОСЛІДЖЕННЯ СУТІ ПОНЯТТЯ «ІННОВАЦІЯ»

Потапкіна Л.В.

Україна, м. Хмельницький

Приватний вищий навчальний заклад

«Університет економіки і підприємництва»

Аннотация. Раскрывается значение слова «инновация», определяется происхождение и содержание этого

понятия. Представляется анализ слова «инновация» предложенный разными научными исследователями и

признанными международными стандартами. Указываются важность данного понятия для развития общества,

экономической системы, научной мысли, организации и осуществления научно-технического прогресса.

Annotation. The value of word «innovation» opens up, an origin and maintenance of this concept is determined. There

is an analysis of word «innovation» offered different scientific researchers and acknowledged international standards.

Specified importance of this concept for development of society, economic system, scientific thought, organization and

realization of scientific and technical progress.

Нині інновації стають важливим інструментом усіх радикальних змін у розвитку країни та її економічної

системи. Науковці наголошують, що в час перехідної економіки України назріла необхідність значно посилити

увагу до інновацій, оскільки вони зумовлюють неперервні економічні зміни, сприяють динамічному розвитку й

підвищенню результативності економічної системи [1, с. 53]. В економічній літературі термін «інновація»

інтерпретується як перетворення потенційного науково-технічного прогресу в реальний, що втілюється в нових

продуктах і технологіях.

Саме слово «інновація» походить від латинського «innovare» («відновлення», «оновлення»). Англійське слово

та поняття «іnnovation» означає «введення нового» чи «введення новацій». Тобто практичне використання новації з

моменту її виробництва та розповсюдження в якості нових продуктів або послуг є нововведенням (інновацією).

Новацію розуміють як новий порядок, новий звичай, новий метод, винахід, нове явище (відкриття). Відповідно до

міжнародних стандартів, «інновацією» є кінцевий результат інноваційної діяльності, що отримав втілення у

вигляді нового або вдосконаленого продукту, впровадженого на ринку, нового або вдосконаленого технологічного

процесу, котрий використовується в практичній діяльності або у новому підході до соціальних послуг.

Поняття «інновація» вперше було вжито понад століття тому в культорології та лінгвістиці для позначення

процесу странсфера – проникнення елементів однієї культури в іншу і набуття при цьому нових, не властивих

раніше якостей. У сучасному світі його активно використовують в різних галузях знань діяльності, особливо у

сфері економіки [2, с. 21].

Й. Шумпетер розглядав інновацію як нову науково-організаційну комбінацію виробничих чинників, створену

підприємницьким духом; втілення наукового відкриття, технічного винаходу в новій технології або новому виді

виробу; нову функцію виробництва, що означає іншу якість засобів виробництва, котра досягається не шляхом

дрібного поліпшення старого устаткування чи наявної організаційної схеми, а через введення нових засобів

виробництва чи систем його організації. При цьому він розглядав інновації саме в динаміці, тобто як інноваційні

процеси (виготовлення нового продукту, а не «новий продукт»; впровадження нового методу, а не «новий метод»;

освоєння нового ринку; отримання нового джерела сировини; проведення реорганізації) [3, с. 53]. Інноваційний

продукт характеризується вищим технологічним рівнем, новими споживчими якостями товару або послуги

порівняно з попереднім продуктом.


11

Відомий російський науковець В. Сластьонін визначив нововведенння як комплексний, цілеспрямований

процес створення, розповсюдження та використання нового, метою якого є задоволення потреб й інтересів людей

новими засобами, що веде до певних якісних змін системи і способів забезпечення її ефективності, стабільності та

життєздатності [1, с. 53].

У літературних джерелах є чимало визначень інновацій. Наприклад, за змістом чи внутрішньою структурою

розрізняють інновації технічні, економічні, організаційні, управлінські та ін.

До ознак інновацій, на думку О. Витковецької, М. Кулаєць, П. Круш, О. Фурдичко, І. Семернікової та ін.

належать такі, як: масштаб інновацій (глобальні та локальні); параметри життєвого циклу; закономірності процесу

впровадження.

Науковці по-різному трактують це поняття, залежно від предмета та об’єкта свого дослідження. Наприклад, Б.

Твісс визначає інновацію як процес, у якому винахід або ідея набувають економічного змісту. Ф. Ніксон вважає,

що інновація – це сукупність технічних, виробничих і комерційних заходів, що викликають появу на ринку нових

товарів, поліпшених промислових процесів та устаткування. Відповідно до міжнародних стандартів, інновація

визначається як кінцевий результат інноваційної діяльності, що дістав втілення в вигляді нового або

удосконаленого продукту, впровадженого на ринку, нового або удосконаленого технологічного процесу, що

знайшов використання у практичній діяльності [5, с. 2].

Щодо змісту цього поняття у фахівців існують два підходи: широкий і вузький. Класичним широким підходом

вважають викладене австрійським економістом І. Шумпетером ще у 1913 р. у праці «Теорія економічного

розвитку» розуміння цього процесу як такого, що складається з п’яти основних варіантів: введення нового товару

(товару, з яким не знайомий споживач, або товару нового виду); впровадження нового методу виробництва

продукції (методу, що раніше не використовувався у цій галузі промисловості); відкриття нового ринку, на якому

цю галузь промисловості цієї країни не було представлено; завоювання нового джерела сировини та

напівфабрикатів; впровадження нової організаційної структури в будь-якій галузі [3, с. 54].

Проблематика впровадження інновацій в економіку України вперше досліджувалась М. Турган-Барановським

[1, с. 55]. З того часу інновації визнано рушійною силою економічного розвитку, оскільки вони поліпшують

виробництво й одночасно змінюють сферу обігу, призводять до впровадження кращих за своїми властивостями

технологій.

Угорський економіст Б. Санто [6, с. 11] визначив інновацію як суспільно-технологічний та економічний процес,

котрий завдяки практичному використанню ідей і винаходів сприяє створенню кращих за своїми

характеристиками виробів і технологій. Приблизно так трактується це поняття і в більшості сучасних словників і

довідників.

Список використаних джерел:

1. Селевко Є.О. Економічна суть та характеристика інновацій / Є.О. Селевко// Агросвіт : науково-практичний журнал. – Дніпропетровський державний аграрний університет, ТОВ „ ДКЦ Центр”. – 2011. - №8. – С.53-56.

2. Дичківська І.М. Інноваційні педагогічні технології: Навчальний посібник. – К.: „ Академвидав”, оригінал-макет, 2004. –352 с. (Альма-матер)

3. Шумпетер Й.А. Теория экономического развития (Исследование предприним. прибыли капитализма и коньюнктуры). — М.: Прогресс, 1982. — 455 с.

4. Полешко В.Л. Інноваційна діяльність – сучасний напрям розвитку Наукової бібліотеки ЧНПУ імені Т.Г. Шевченка [Електронний ресурс]: Режим доступу: http://chnpu.edu.ua/lib/doc/innovac.doc.

5. Паламарчук Г. Організаційні інновації як чинник підвищення конкурентоспроможності економіки // Г.М. Паламарчук, М.М. Шевченко // Проблеми науки. – 2007. – №2. – С.2-8.

6. Санто Б. Инновация как средство экономического развития: пер. с венг. / Б. Санто. – М.: Прогресс, 2005. – 376 с.


12

ФОРМИРОВАНИЕ УЧЕБНО-ПОЗНАВАТЕЛЬНОЙ САМОСТОЯТЕЛЬНОЙ

ДЕЯТЕЛЬНОСТИ СТУДЕНТОВ-МЕДИКОВ

Ревенко Ж.А.

Украина, г. Черновцы

Высшее государственное учебное заведение Украины

«Буковинский государственный медицинский университет»

Resume. The article discusses the specific types, naryamy, and features the presentation of independent teaching and

learning of medical students in higher educational institutions of Ukraine government on the basis of modern innovative

technology training and the role of the teacher in their organization and modernization.

Введение. В современных условиях реформирования высшего образования особенно остро стоит проблема

реконструкции организации самостоятельной работы студентов, поиск путей ее оптимизации и выработки

современных инновационных форм контроля. Согласно положению «Об организации образовательного процесса»

учебно-познавательная самостоятельная работа студентов (УПСР) является основным средством различных видов

индивидуальной и коллективной деятельности студентов, осуществляемые ими на учебных занятиях или во

внеаудиторное время по заданию преподавателя, под его руководством, но без его непосредственном участии.

Условия на рынке труда и особенности трудоустройства (государственное распределение) сегодня диктуют

новые требования к профессиональной компетентности врачей. Это обусловливает разработку качественно новых

форм и методов высшего образования, направленных на расширение самообразования.

Согласно новому закону «О высшем образовании», принятом в Украине в 2014 году, студенты самостоятельно

должны овладеть 60 - 70% учебного программного материала по каждой дисциплине. Это необходимо для

формирования клинического мышления будущего врача, расширения его кругозора и приобретения

специализированных навыков.

Основная часть. Специфика и сложность дисциплины определяют ее место в самостоятельной работе

кафедры. На ее выполнение в внеаудиторное время отводится 3 - 4 в день, с учетом выходных. Чтобы не

перегружать студентов самостоятельной работой, нормированием ее должны заниматься деканаты, кафедры и

методические комиссии факультетов, а также участвовать студенты.

Самостоятельная работа студентов (СРС) разнообразна как по характеру руководства так и по уровням

обязательности, видов деятельности, проявлений творчества и мотивации.

Для успешного выполнения студентом самостоятельной работы преподаватель с учетом уровня его

успеваемости и индивидуальных способностей выбирает определенный тип ее организации, где каждое задание,

которая ставится перед студентом имеет цель, порядок, приемы и средства его выполнения. Основная задача

преподавателя при этом заключается в развитии творческих способностей, инициативы, неординарного мышления

и самостоятельности будущего специалиста, что становится возможным при сведении к минимуму шаблонности

задач, которые предоставляются студенту для выполнения.

В самостоятельной деятельности все источники информации для студента можно разделить на первичные и

вторичные. К первичным относятся книги, документы, периодические издания, специализированные издания,

диссертации, рукописи, архивные документы, к вторичным - справочная литература, каталоги, картотеки,

бибилиографические издания. Но все же самым важным источником массовой научно-технической информации

является книга. Поэтому каждый студент должен уметь самостоятельно работать с ней. Преподаватель предлагает

студентам различные методы самостоятельной работы с книгой для овладения учебным материалом: составление


13

плана прочитанного, тезисов, конспектирование, аннотации, цитирование, рефератирование, фиксирование

непонятных слов или словосочетаний. Целевую направленность чтения студента определяет тема его творческого

поиска и прежде всего он должен найти ту литературу, которая будет способствовать углублению знаний и

совершенствовать процесс обучения.

Но на современном этапе книгу стали заменять другие источники информации, такие как «информационно-

коммуникативные технологии» (ИКТ) - это система совокупности методов усвоения знаний и способов

деятельности на основе взаимодействия преподавателя, студента и средств информационных технологий,

направленных на достижение результата учебного процесса, что способствует расширению дидактических

возможностей в организации самостоятельной работы студентов. А современный студент - это «житель»

Интернета, виртуальных и социальных сетей. Так, на базе Буковинского государственного медицинского

университета, для улучшения усвоения материала, созданные дистанционные методические комплексы учебных

дисциплин, подаются студентам в форме Интернет-страницы в виртуальной библиотеке вуза или на сайте

соответствующей кафедры MOODLE. ИКТ обеспечивают гибкость учебного процесса, сочетающие различные

методики обучения студентов, варьируют сложность и объем заданий темп их выполнения, активизируют учебно-

познавательную деятельность студентов, усиливают мотивацию и интерес в обучении за счет возможной

индивидуализации обучения.

Эффективность самостоятельной работы оценивается согласно контролю за СРС. Он способствует активизации

работы студента, повышает его заинтересованность к учебному процессу. Целью контроля является получение

постоянной информации о том, как студенты усваивают материал на всех этапах учебного процесса, то есть это

средство получения обратной информации от студента к преподавателю.

Контроль за СРС выполняет 2 основные функции - это корректирующая (своевременное выявление ошибок) и

стимулирующая (своеобразный толчок к деятельности). Учитывая функции можно выделить основные виды

контроля - это контроль за результатами (предусматривает своевременное представление конкретного результата

при полной свободе студентов в осуществлении учебного процесса) и контроль за процессом (полный контроль за

ходом процесса обучения студентов с момента получения задания до его реализации).

К эффективным формам контроля за СРС можно отнести следующии:

а) индивидуальное собеседование - это такая форма контроля, при которой преподаватель согласно темам

методических указаний, которые не освещаются во время лекций и практических занятий определяет литературу

для ознакомления и дает конкретную задачу студенту, который отстает в учебе;

б) рефлексивный контроль - это такая форма контроля, при которой студент и преподаватель обмениваются

своими мнениями в равноправной дискуссии;

в) письменные задания, контрольные работы, при которых студент обязан самостоятельно прорабатывать все

темы, которые он пропустил (лекции, практические, семинарские)

г) деловая игра, при которой студент может выступать экспертом по той или иной проблеме заранее

самостоятельно проработав дополнительные материалы;

д) реферативный контроль, при которой преподаватель выявляет уровень знаний студента по определенной

теме при обращении последнего с различными вопросами;

е) коллоквиум, при которой преподаватель предоставляет студентам перечень тем, которые необходимо

вынести на обсуждение, список специальной литературы и, в частности, проводит консультации, направляя

познавательную деятельность студентов на выявление знаний.

Отметим, что обязательным условием для повышения действенности и эффективности формы контроля за СРС

при ее выборе является учет курса обучения, предмета преподавания и индивидуальных способностей студента.


14

Общеизвестно, что без рациональной организации самостоятельной работы студентов с использованием

инновацииних технологий, невозможна подготовка высококвалифицированных специалистов,

конкурентоспособных на рынке труда, которые будут ответственными и компетентными в своей специальности.

Выводы. Чтобы повысить эффективность самостоятельной работы студентов-медиков, необходимо постоянно

совершенствовать методы и формы ее организации и контроля. Поэтому необходимо привлекать все современные

технические, научно-методические технологии таким образом, чтобы они, при подготовке будущих врачей,

способствовали развитию в них творческого подхода к обучению и получению практических навыков и умений,

научились решать поставленные перед ними задания.

Литература: 1. В.П. Шишкин, Ивановский государственный энергетический университет (ИГЭУ, г. Иваново). Планирование,

организация и контроль внеаудиторной самостоятельной работы студентов.

2. Кравец В.Н., Нижегородский государственный технический университет (НГТУ г.Н. Новгород). Организация и контроль самостоятельной работы студентов.

3. Папкова М.Д., Носков В.В., Волго-Вятская академия государственной службы (ВВАГС г.Н.Новгород). Особенности организации самостоятельной работы студентов на старших курсах.

4. Ганенко А.П. Оформление текстовых и графических материалов при подготовке дипломных проектов, курсовых и письменных экзаменационных работ: Требования ЕСКД: Учеб. пособие / А.П.Ганенко, Ю.В.Милованов, М.И.Лапсарь. - 2-е изд., стер. - М., 2000. - 347 с. - (Профессиональное образование. Федеральный комплект учебников).

5. Семашко П.В., Семашко А.В., Нижегородский государственный технический университет (НГТУ г. Н. Новгород). Организация самостоятельной работы студентов на старших курсах.

ХУДОЖНЯ ПАРАДИГМА ТВОРЧОСТІ ВАСИЛЯ ФЕДЬКА ЯК АКСІОЛОГІЧНИЙ КОД

КУЛЬТУРОЛОГІЧНОГО СТАНОВЛЕННЯ ОСОБИСТОСТІ СТУДЕНТА ВНЗ

Якубовська М.С.

Україна, м. Львів

Українська академія друкарства

Анотація: на прикладі аналізу естетичного коду письменника Василя Федька і використання його творчих

надбань в практиці навчально-виховної роботи досліджено аксіологічний код культурологічного становлення

особистості сучасного студента ВНЗ як складову частину культурологічної парадигми сучасної професійної

освіти.

Ключові слова: парадигма освіти, інноваційні технології, культурологічний світогляд, архетип професійної

освіти, філософія освіти, культурологічна компетентність, теорія діяльності.

Abstract: The Case of the analysis of aesthetic code writer Vasily Fed'ka and use his creative achievements in the

practice of educational work investigated axiological formative cultural code of modern university students as part of the

cultural paradigm of modern vocational education.

Keywords: paradigm of education, innovative technology, cultural worldview, the archetype of professional education,

philosophy of education, cultural competence, activity theory.

Аннотация: на примере анализа эстетического кода писателя Василия Федько и использования его

творческих достижений в практике учебно-воспитательной работы исследованы аксиологический код

культурологического становления личности современного студента вуза как составную часть

культурологической парадигмы современного профессионального образования.


15

Ключевые слова: парадигма образования, инновационные технологии, культурологический мировоззрение,

архетип профессионального образования, философия образования, культурологическая компетентность, теория

деятельности.

ХХ вік по праву можна назвати віком інженерії. Технічна база суспільства вже не може функціонувати без

інженерної праці. Техносфера, що швидко розвивається, породжує такі проблеми, про які раніше і не

здогадувались. Сама інженерна діяльність за останні десятиріччя невпізнанно змінилася, що породило

невідповідність між існуючою системою інженерної освіти та інженерною діяльністю.

Предметом інженерної діяльності є техніка, а вона зазнає революційних змін, що об’єктивно вимагає

підтягування освіти до нових рубежів технічного прогресу, адже інженерна практика є тим містом, що єднає науку

з матеріальним виробництвом. Проте головна ознака кризи вищої освіти, у тому числі й інженерної, не у відриві

від передового виробництва і досягнень науково-технічної революції, а в її дегуманізації.

Криза освіти – це криза гуманістичної традиції розглядати людину як мету, а не як засіб. Оскільки головною

функцією вищої школи став не розвиток особистості, а підготовка кадрів, тобто освіта зводилась і зводиться до

спеціального навчання, до того це стало загальносвітовим процесом.

Чисто функціональний підхід до людини як до робочої сили, спеціаліста неминуче породжує таке ж

функціональне відношення до природи, як до справжнього ресурсу, що підлягає інженерному освоєнню. До того

традиційне виробництво відчужене від наукових принципів, не стимулює освіченість, а лише потребує

"дипломованих спеціалістів". Коло, таким чином, замикається. У такій ситуації освіта перетворюється в примусову

працю по запам’ятовуванню вузькоспеціальних знань, потрібних лише для роботи.

Використання надбань сучасної культурологічної науки, зокрема надбань сучасної української літератури, у

системі сучасної професійної освіти дасть можливість сформувати нову, якісно нову школу інженерії. Василь

Федько – сучасний український письменник, котрий працює у різноманітних жанрах. Новела. оповідання, вірш,

гумореска набувають новітнього розвитку у творчості Василя Федька. Автор поетичних збірок «На зламі віку»

(2002 р.), «Сопілка і барабан» (2003 р.), «Привид України» (2004 р.), «Сопілка і барабан» (видання друге,

доповнене, 2005 р.), «З голосу предків» (2007 р.). Лауреат літературних премій, у тому числі премії імені Ірини

Вільде. Друкувався в літературно-мистецькому журналі «Дзвін» та на сторінках альманаху «Літературний Львів».

Дипломант першого, другого і третього ступенів літературно-краєзнавчого конкурсу імені Мирона Утриска.

Творчість Василя Федька сконцентрувала у собі і літературне вміння автора, і життєвий досвід. У прозі Василя

Федька кожна новела несе високу дидактичну настанову, за якою кожна людина мусить сама творили свій

духовний світ.

Краса родинного вогнища – одна із провідних тем творчості Василя Федька. Письменник стверджує, що синтез

різноманітних виховних впливів, зокрема сім'ї, навчальних закладів, усіх галузей культури суспільства, без

винятку формує особистість, бо людина розвиває в собі не лише те, що бере в спадок від батьків, й те, що набуває

під час становлення. Саме це розмаїття й відкриває простір для само створення та самореалізації.

Архетип культурологічного становлення співвідносний із проблемами гуманітарного (духовного) розвитку

суспільства. Поняття «гуманітаризація» не подається ні у філософському, ні у психологічному, ні в педагогічному

словниках, що доступні педагогам і психологам.

У Британській енциклопедії взагалі це поняття трактується з незвичайної для нашої традиції точки зору як

теологічна течія, протилежна унітарній. Однак дослівний український переклад слова гуманітаризація звучить як

олюднення освіти.

Одними з перших про гуманітаризацію української освітньої системи (1995) стали писати С.Гончаренко та

Ю.Мальований, яким належить таке її трактування: «Гуманітаризація передбачає повернення освіти до цілісної

картини світу, і перш за все, світу людини, світу живого і цілісного, до всебічної культури, до олюднення знань»


16

[1]. Творчість Василя Федька знакова у створенні цілісної картини світу, у якій роль людської індивідуальності, її

здатність до праці набуває важливого значення.

Письменник Василь Федько порушує й поетично осмислює такі теми, проблеми, які бентежать кожну трудову

людину планети; по-друге, він так уміє сказати про своє, власне, особисте, що воно стає власним, особистим для

мільйонів читачів. На літературній ниві поет складався упродовж десятиліть, у скарбницю життєвого досвіду

вкладаючи як власний життєвий досвід, а і літературний хист.

На думку письменника Василя Федька, поняття людської особистості пов’язано із поняттям душі, яка є її

підґрунтям, що знаходиться в глибині людського «я», в глибині серця. Письменник продовжує філософію

українського народу, яку вчений Г.Сковорода називає «філософією серця», кордоцентризмом.

Василь Федько наполягає на тім, що справжнім предметом людидинознавчих наук, зокрема культурології, є

«суб’єкт –субстанція». який створює концепцію розвитку особистості, її соціальної та несоціальної детермінації. У

своїх творах письменник Василь Федько утверджує буттєву самобутність людської індивідуальності, а також

стверджує, що культурологічні цінності, блага існують найперше в межах людської індивідуальності.

Архетип культурологічних поглядів, утверджених у художній творчості. Зокрема у творах Василя Федька,

повинен допомогти освоїти нашу сучасність у її живій змістовності, виразити засобами цих наук інтереси та

почуття наших сучасників.

Як зазначалося вище, допомогти у вирішенні поставлених проблем може культурологічна традиція, яка

протягом усієї історії людства супроводжує філософсько-психологічну думку, оскільки філософів різних напрямів

постійно хвилюють питання місця людини в суспільстві, її прагнення до волі та самобутності. Тому з часів

виникнення культурології як течії у науці стверджується, що людині надається право самій спробувати знайти своє

місце в цьому світі. У творах Василя Федька наскрізною лінією проходить культурологічна парадигма: якщо

характер людини створюється обставинами, то треба, значить, зробити обставини людськими.

Письменник Василь Федько стверджує, що подальшого розвитку філософія культурологічного буття людини

утверджується через повернення людини до самої себе як людини суспільної, тобто людяної. У народі кажуть:

«Знання без людяності – це меч у руках безумця». Тому вся національна система виховання пронизана бути

пронизана культурологічною парадигмою, в основі якої лежить гуманне ставленням до особистості вихованця.

Видатний український філософ Г.Сковорода до цього додає, що «розум завжди любить до чогось братися, і коли

він не матиме доброго, тоді звертатиметься до поганого».

Таким чином ми бачимо, що використання художньої парадигми творчості письменника Василя Федька може

стати важливою. складовою аксіологічного коду культурологічного становлення особистості студента ВНЗ.

Використана література:

1. Балл Г.О. Сучасний гуманізм і освіта: Соціально-філософські та психолого-педагогічні аспекти. – Рівне:

Листа – М, 2003. – 128 с.

2. Федько Василь. Життя за сонцем. – Львів, 2012. – 32 с.

3. Федько Василь. На розкопках пам’яті. – Львів, 2012. – 68 с.

4. Encyclopedia BRITANNICA anew survey of universal knowledge. – Encyclopedia BRITANNICA, Inc, Chicago-

London-Toronto, 1946. –Vol. 2. – 1000 p.


17

Секція «Культура і дизайн»:

БАГАТОФУНКЦІОНАЛЬНІСТЬ У ДИЗАЙНІ ЛАВ В СЕРЕДОВИЩІ

Варшава Н.О.

Україна, м. Луцьк

Луцький національний технічний університет

Аннотация. В статье рассмотрено явление многофункциональности в дизайне уличных скамеек. Выделены

следующие функции скамеек, которые сочетаются с функцией сиденья: игра; хранение; лежание; парковка;

трансформация; вращение. Сформулированы критерии создания уличной мебели для отдыха, их образных

решений в контексте концептуального мышления дизайнеров современности.

Ключевые слова: скамейка, уличная мебель, многофункциональность, пространство, концептуальный дизайн.

Актуальність теми. Сьогодні вулична лава – невід’ємна і обов’язкова складова всіх парків, скверів і дворів

багатоповерхових будинків, яка робить відпочинок на свіжому повітрі більш комфортним. Але проблема полягає в

тому, що у містах спостерігається недостатність облаштування зон відпочинку лавами, на яких би люди могли б

перепочити або просто посидіти. Актуальність проблеми також полягає у розвитку постіндустріального

суспільства, яке вимагає постійних змін, підвищення рівня життєдіяльність людини. Тому так важливе

забезпечення належної комфортності перебування людини в оточуючому середовищі.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Проблема формування міського простору в контексті

взаємовідносин «людина-дизайн-місто» розглядалася у роботах Н.Г. Зенькович [1], С.О. Іванов-Костецький [4],

О.А. Кліщ [2], М.М. Дьомін [3]. С.О. Іванов-Костецький у своїй роботі дослідив засоби міського дизайну: малі

архітектурні форми, серед них і міські лави [4]. Н.Г. Зенькович розглянула особливості формування дизайну

міського середовища [1]. О.А. Кліщ та М.М. Дьомін підняли сучасні проблеми вуличних меблів у контексті

містобудування [2; 3]. О.С. Крилатова висвітлила засади об’єктів міського дизайну (зокрема лав) як

культурологічної складової [5]. У роботах автори розглянули передумови і основні функції лав як засоби

формування міського дизайну. Проте питання багатофункціональності у дизайні лав потребує глибшого

дослідження.

Формулювання цілей статті. Метою статті є виявлення особливостей багатофункціональності вуличних лав

як невід’ємної складової міського простору. Завдання роботи є: класифікація лав за критерієм функціональності та

їх характеристика.

Виклад основного матеріалу дослідження. Сьогодні увага митців зосереджена на вирішенні завдання

створення міського простору, який не лише взаємодіє із суспільством на функціонально-ергономічному рівні, а

формує його духовно-ціннісні орієнтири. На даний момент вже існує багато різноманітних, багатофункціональних

та цікавих за дизайном лав. Виходячи з аналізу світової практики творення соціокультурного міського простору,

можна стверджувати, що одним із засобів досягнення естетичної виразності середовища є переосмислення

образотворення вуличних лав для відпочинку як найчастіше уживаної складової міського інтер’єру. Опираючись

на світлини з різних міст України та світу, можемо розділити лави для відпочинку за наступними функціями:

сидіння з функцією гри; сидіння з функцією зберігання; сидіння з функцією лежання; сидіння з функцією

парковки; сидіння-трансформер; сидіння з функцією обертання.

Сидіння з функцією гри. Гра дітей у піску спонукає до розвитку у них дрібної моторики і пізнання світу. Тому

тривале перебування їх у пісочниці потребує врахування функціональних та ергономічних властивостей ігрового


18

обладнання. Такі лави формуються на основі конструктивного кріплення сидінь до бортів пісочниці – це

забезпечує поєднання функцій (рис.1:1).

1

2

3

4

5

6

Рис. 1. Види міських лав за функціональним критерієм:

1 – лава з функцією гри (Кременчуг); 2 – лава з функцією зберігання (Санкт-Петербург); 3 – лава з функцією лежання (Америка); 4 – лава-трансформер (Польща);

5 – лава з функцією обертання (Америка); 6 – лава з функцією парковка (Копенгаген)

Сидіння з функцією зберігання. У конструкції вуличних лав передбачена і функція зберігання. Особливістю їх є

призначення не тільки для сидіння, але й для зберігання різних речей, дитячих іграшок, особистих речей (рис. 1:2).

Сидіння з функцією лежання. Конструкція лави з функцією лежання надає простір для більш приємного

відпочинку одного або двох чоловік. Лавочка розроблена для того, щоб можна було б не просто поміститися, а

розташуватися з усіма зручностями: витягнути ноги, відкинутися назад, почитати книгу, посидіти в гаджеті (рис.

1:3).

Сидіння з функцією парковки. У багатьох країнах велосипеди використовуються як основний засіб пересування.

Тому цей аспект сприяє пошуку нової функції лави – парковки. Дизайнери стали створювати унікальні стійки для

велосипедів, які потрібні для зручного паркування (рис. 1:6).

Лава-трансформер. Необхідність швидкої зміни функціонального призначення меблів для сидіння зумовили

появу лав-трансформерів. Вони мають властивість виконувати функцію сидіння, разом з тим трансформуватися у

лавочки зі столиком, роз’єднуватися на стільці та ін., тобто вони виконують безліч функцій (рис. 1:4).

Лава з функцією обертання. У наш час існує необхідність оновлення сидіння у зв’язку із забрудненням,

намоканням або зламом. Новітні дизайн-розробки лав доповнені функцією обертання, вони мають рухливі

пластини і ручку збоку (рис. 1:5).

Висновки. На сьогоднішній день існує безліч лав з різними функціями: гри; зберігання; лежання; парковки;

трансформації; обертання. Ідейно-емоційне ставлення дизайнерів до відображеної дійсності, осмислення і оцінки

проблематики підштовхнуло їх на створення саме таких лав. Завданням дизайнерів є створення комфортності для

людства, що їх підштовхує до створення нових функцій лав.

Список використаних джерел

1. Зенькович Н.Г. Особливості формування дизайну міського середовища / Н.Г. Зенькович. – К. : Архітектурний вісник КНУБА, 2014. – Вип. 4. – С.149–155.

2. Кліщ О.А. Підходи до формування методів планування світлового середовища міста / О.А. Кліщ, Г.П.


19

Петришин [Електроний ресурс]. – Режим доступу: https://drive.google.com/viewerng/viewer?a=v&pid=sites&srcid=ZGVmYXVsdGRvbWFpbnxhcmh2aWtudWJhfGd4OjU3MTk0OTg0MzcyYWQ3ZjQ

3. Дьомін М.М. Сучасні проблеми архітектури та містобудування / М.М. Дьомін [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://library.knuba.edu.ua/books/zbirniki/01/201540.pdf

4. Іванов-Костецький С.О. Засоби міського дизайну: малі архітектурні форми / С.О. Іванов-Костецький., К.В. Янчук [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ena.lp.edu.ua:8080/bitstream/ntb/31049/1/15-109-117.pdf

5. Крилатова О.С. Проектування міського архітектурного середовища в аспекті культурологічної складової (на прикладі етнодизайну) / О.С. Крилатова [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://nauka.zinet.info/26/krylatova.php

РОЛЬ БАТИКУ В ДИЗАЙНІ ІНТЕР'ЄРУ

Герасимчук В.І.



Аннотация. В статье раскрыто способы использования техники батик в интерьере как элемента стилевого

наполнения. Исследовано влияние дизайнерского замысла на восприятие и достижение эстетического

удовольствия. Выделены следующие элементы декора в обустройстве помещений с использованием техники

батик: текстильные картины, ширмы, кровати, покрывала и подушки, занавеси и шторы, абажуры и прочее.

Ключевые слова: дизайн интерьера, декоративный элемент, ручная роспись по ткани, техника батик.

Актуальність теми. Сьогодні дизайн – невід’ємна і обов’язкова складова всіх інтер’єрів. Вагому роль відіграє

текстиль, який оздоблюється майстрами відповідно до дизайнерського задуму. Але проблема полягає в тому, роль

техніки ручного розпису по тканині в інтер'єрі не усвідомлена, а його поширення як елемент декору лиш

розпочинає свій розвиток. Тому так важливо проаналізувати цей взаємозв'язок й запропонувати способи

використання батику в інтер'єрі, які забезпечать відчуття комфорту в оселі й стануть чудовим акцентом в декорі.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Дизайн інтер'єру є доволі новим, він пов'язаний з епохами й

мистецькими стилями, що сформували його основи [1]. Оздоблена внутрішня частина будинку визначає

функціональне призначення приміщення [2]. Використання текстилю відповідно стилю доповнює оселю декором.

Техніку ручного розпису по тканині батик розглядали у своїх роботах І.А. Дворкіна [3], Г.О. Терешина [4], Р.М.

Робінсон [6] та інші. Р.М. Робінсон висвітлила поняття техніки батик й навела опис із зразками його видів [6]. Г.О.

Терешина розглянула особливості створення виробів у техніці батик [1]. С.Р. Скоку дослідила сучасне

використання батику в побуті й одязі, також торкнулась й декору в інтер'єрі [5]. У роботах автори розглянули

техніку батику й методику його виготовлення, присутній незначний зв'язок з інтер'єром через декор предметів

побуту. Проте питання ролі батику в дизайні інтер'єру є не розкритим й потребує дослідження.

Формулювання цілей статті. Метою статті є визначення ролі батику в дизайні інтер'єру. Завдання роботи:

охарактеризувати техніки ручного розпису по тканині батик, провести класифікацію використання батику в

інтер'єрі та окреслити вплив батику на дизайн інтер'єру.

Виклад основного матеріалу. Серед дизайнерських сфер діяльності важливим є інтер’єр. Облаштування

приміщення безпосередньо пов’язане з такими факторами, як безпека, ефективність виконання буденних справ.

Нині стильовий ріст забезпечений повною мобільністю, а значний розвиток технологій дозволяє використовувати

нові більш функціональні матеріали, а тому і все частіше виникає бажання надати естетичності оселі.

Невід’ємним елементом архітектурно-планувальної організації інтер’єру, яка забезпечує видозміну приміщень

за допомогою кольору, орнаментів та способу розміщення, є тканини. Їх використовують для драпірування вікон


20

та стін, оздоблення м’яких меблів, підлоги. Нині набуває поширення використання батику як засобу оздоблення

інтер'єру. Його оригінальність полягає в можливості підлаштовуватись за тематикою до кожної оселі, а також

завдяки існуванню в єдиному екземплярі.

Батик – це узагальнена назва різноманітних засобів ручного розпису тканини. У основі цих прийомів лежить

принцип резервування, тобто покриття водонепроникною речовиною (резервом) тих місць тканини, які мають

залишитися не зафарбованими, або слугувати контуром, та після використання кольору утворили візерунок.

Розрізняють декілька видів батика за технологією виробництва: гарячий, холодний, вузликовий батик (шиборі) та

вільний розпис.

Звісно, найпопулярнішими елементами, оздобленими батиком, виступають текстильні картини – візерункові,

умовно портретні чи сюжетні (рис. 1:1). Їх натягують на підрамник, або між декоративними елементами й

розміщують на стіні. Інколи можна зустріти скатертини й декоративні хустини, оздоблені батиком. Доречним є

використання на ширмах, що різняться за побудовою, матеріалом обрамлення, але ефектно доповнені великим

полотном тканини з ручним розписом (рис. 1:2).

1

2

3

4

5

6

Рис. 1. Використання техніки батик в інтер'єрі:

1 – триптих «Сонячні квіти» (І.М. Агафонова); 2 – ширма «Горобці» (О.Ю. Строганова); 3 – постільний набір у техніці шиборі; 4 – тюль з використанням гарячого батику;

5 – світильник з абажуром у техніці холодного батику; 6 – накриття для лампи

Популярними є предмети побуту, що оздоблені батиком. В останні роки набуває поширення використання

батику для постелі, покривал і подушок (рис. 1:3). Можна зустріти тюлі, оздоблені розписом, які стають

доповненням інтер'єру і водночас утворюють гру світла відбиттям кольорів зображення (рис. 1:4). Ще новішими і

практично унікальними є розписи по абажурах для ламп, вони складні за виконанням і вимагають досконалої

композиційної побудови (рис. 1:5). Взаємодія батику з освітленням є технічно складною і свідчить про

майстерність автора, що втілює дизайнерський задум (рис. 1:6). Використання в оздобленні аксесуарів у техніці

батик забезпечує відчуття комфорту та вишуканість. Це один із чудових засобів декору, що доповнює й надає

досконалості виробам.

Висновки. Техніка батик є чудовим засобом, що гармонійно поєднується з стильовим наповненням й слугує

акцентом. Розрізняють гарячий, холодний батик, шиборі та вільний розпис. В інтер'єрі використовують батик у

текстильних картинах, подушках і скатертинах, тюлях й ширмах т.д. Кожен з цих елементів впливає на дизайн

інтер'єру, підкреслюючи стилістику. Декоративне оформлення в інтер’єрі стає способом втілення дизайнерського

задуму.


21


1. Меблі й інтер'єр [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://revolution.allbest.ru/culture/00326603_0.html

2. Інтер'єр [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Інтер%27єр

3. Дворкина И. А. Батик. Горячий. Холодный. Узелковый / И.А. Дворкина. – М.: Радуга, 2002. – 520 с.

4. Терешина Г.О. Батик своими руками / Г.О. Терешина. – М.:АСТ-Пресс Книга, 2009. – 98 с.

5. Скоку С. Р. Батик. Современный подход к традиционному искусству росписи тканей. Практическое

руководство / С.Р. Скоку. – Л.: Ниола 21 век, 2006. – 428 с.

6. Робинсон Р. М. Искусство батика. Техники и образцы / Р.М. Робинсон. – Т.: Ниола-Пресс , 2007. –96 с.

ТЕКСТИЛЬНО-ТЕХНІЧНІ ІННОВАЦІЇ ТЕКСТИЛЮ У СУЧАСНОМУ ОДЯЗІ

Краля Н.Р.



Аннотация. В статье проанализированы новейшие технологии разработки текстиля в современной одежде.

Впервые рассмотрены такие текстильно-технические инновации как прозрачность одежды, взаимодействие

одежды и электроники, одежда как средство передачи информации, изменение природы материалов благодаря

нанотехнологиям.

Ключевые слова: новейшие технологии, текстильно-технические инновации, дизайн одежды, нанотехнологии.

Актуальність проблеми. Тенденції тотальної глобалізації сучасного суспільства, справляють сильний вплив на

аспекти суспільного буття, мистецтво, масову культуру і моду як її невід'ємну складову. Прагнення до

використання в своїй діяльності різноманітних прогресивних технологій властиве суб'єктам індустрії моди.

Саме ХХ ст. стає періодом революційним у науці про матеріали і технології. Прагнення до створення ідеальних

тканин зумовило відкриття текстилю, позбавленого будь-яких недоліків. Потреба у пошуку нових особливостей

одягу зумовила вивчення сучасних технологій розробки текстилю. Наявність стандартних конструкцій одягу

спровокувало необхідність пошуків нових шляхів використання інноваційних розробок. Окреслені питання

засвідчили актуальність обраної теми.

Формулювання цілей статті. Метою роботи є аналіз новітніх технологій розробки текстилю у створенні

сучасного одягу. Завдання: 1) розглянути види текстильно-технічних інновацій; 2) проаналізувати новітні

розробки продуктів моди; 3) розкрити перспективи дослідження нових технологій розробки текстилю і створення

їх на основі багатофункціонального одягу.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Протягом останніх років новітні технології розробки текстилю

стали об’єктом досліджень. Проблеми історії розвитку піднімались у роботах К. Гейл, Я. Каур [1] та С.М.

Ілляшенка [2]. В мережі інтернет стали з’являтись інноваційні розробки. Розвиток цифрових технологій зумовив

появу таких продуктів – сорочки «Oricalco», тканина якої «запам'ятовує» обриси постаті свого володаря [4], взуття

з функцією GPS-навігації [7]; прозорої мантії «Transparent Cloak» [6] (рис. 1:1). Проте ці матеріали носять

рекламний характер. Технології виготовлення інноваційного одягу стають головним акцентом у дослідженнях

тканин майбутнього [5]. Поява значної кількості новітніх розробок інноваційного текстилю потребує

систематизації та ґрунтовного дослідження, що стало основою даної публікації.

Виклад основного матеріалу. Із розвитком науки зріс рівень розвитку хімічної науки і технологій хімічного

синтезу у створенні інноваційного текстилю. На сьогоднішній день можна виокремити такі текстильно-технічні


22

інновації: прозорість одягу, взаємодія одягу і електроніки, одяг як засіб передачі інформації, зміна природи

матеріалів завдяки нанотехнологіям.

Прозорість в одязі реалізується через поняття «одяг-невидимка». Він створюється на основі вшитих в одяг

мікрокомп'ютерів, дистанційно керованих міні-систем та електролюмінісцентних тканин, завдяки яким одяг може

змінювати форму або проектувати будь-яке зображення (Transparent Cloak (Прозора мантія), Сусумі Тачі (Susumu

Tachi) [6]), (рис. 1:1). На озброєння армії США можуть надійти перші в світі «костюми-невидимки» [5]. Нові

маскувальні костюми будуть зроблені зі спеціального матеріалу, який взаємодіє зі світлом і може зробити солдатів

практично непомітними.

1

2

3

4

Рис. 1. Текстильно-технічні інновації:

1 – прозорість одягу; 2 – взаємодія одягу з електронікою; 3 – одяг як засіб передачі інформації; 4 – нанотехнології (зміна природи матеріалів)

Взаємодія одягу з електронікою представляє інший напрям у інноваціях моди, адже ці вироби, тісно

взаємодіють з текстилем. Вони дають змогу отримувати більше інформації про стан власника, відкривають

додаткові можливості завдяки втручанню електроніки. Застосування електроніки у розробках нижньої білизни

дало змогу дослідити фізичні процеси у жінок під час використання інноваційної розробки (бюстгальтерів з

матеріалу NuMetrex) [3] (рис. 1:2).

Одяг використовується також як засіб передачі інформації. Інноваційною технологією вважають виготовлення

одягу, який здатний передавати інформацію за допомогою безпровідного зв'язку – технології Bluetooth (рукавички

Hi-Call [3], футболка T-shirt OS [3]).

Новітньою технологією є передача інформації за допомогою розумного одягу. Розумний одяг – текстиль,

розроблений на базі військової і аерокосмічної галузей. Один з останніх винаходів – сорочка «Oricalco» [4] (рис.

1:3). «Розумний текстиль» пов’язаний з орієнтацію у просторі. Яскравим зразком є взуття з функцією GPS-

навігації [7].

Перспективні технології на сьогоднішній день зробили свій вплив і на текстильну промисловість. Таким чином

з'явилася біоміметіка: тканини, структура яких змінюється за допомогою нанотехнологій [3]. Швейцарська

компанія Schoeller представила тканину під назвою 3XDRY, на якій не утворюються плями від поту [3], (рис. 1:4).

Процес трансформації індустрії моди із залученням наукоємних прогресивних технологій завжди буде

безпосередньо пов'язаний з соціокультурним, політичним, економічним та екологічним розвитком сучасного

суспільства споживання.

Висновки. Більшість технологічних новин в дизайні модного одягу наділені необмеженим потенціалом, а

результатом його реалізації в індустрії моди є розробка нових модних продуктів із змішаними вдосконаленими

характеристиками і властивостями. На сьогодні текстильно-технічними інноваціями є прозорість одягу, взаємодія

одягу і електроніки, одяг як засіб передачі інформації, зміна природи матеріалів (нанотехнології). Нові якості

текстилю є запорукою успішного використання суспільством інноваційних розробок.


23

Список використаних джерел 1. Гейл К., Каур Я. Мода и текстиль: рождение нових тенденций / пер. с англ. Т.О. Ежов. – Минск: Гревцов

Паблишер, 2009. – 240 с.

2. Ілляшенко С.М. Інноваційний менеджмент : Підручник. – Суми : ВТД-Університетська книга, 2010. – 334 с.

3. Нові технології для одягу [Електронний ресурс]. – Режим доступа: http://cikavosti.com/novi-tehnologiyi-dlya-odyagu/

4. Сорочка «Oricalco» [Електронний ресурс]. – Режим доступа: http://www.nanonewsnet.ru/blog/nikst/tkani-budushchego-vliyanie-nt-na tekstilnuyu-promyshlennost

5. Тканини майбутнього [Електронний ресурс]. – Режим доступа:http://megasite.in.ua/25182-tkanini-majjbutnogo-fantastika-shho-stala-realnistyu-tkanina-moda-stil-shovk-tekstil.html

6. «Transparent Cloak» [Електронний ресурс]. – Режим доступа: http://thecreatorsproject.vice.com/blog/an-invisibility-cloak-you-have-to-see-to-believe-video

7. Топ-5 «умной» обуви» [Електронний ресурс]. – Режим доступа: http://www.dsnews.ua/future/chto-mozhet-obuv--11082014102700

ФЕОФАН ПРОКОПОВИЧ ПРО ПРИРОДУ МИСТЕЦТВА

Лещенко А.М.

Україна, м. Херсон

Херсонська державна морська академія

Анализируются взгляды Феофана Прокоповича на взаимосвязь природы и искусства. Определяется, что в

своих размышлениях Ф. Прокопович пытаясь ответить на вопрос касательно природы, как общей универсалии,

приходит к выводу о определенных аспектах сходства природы и искусства. Красной нитью в его творчестве

проходит идея о существовании человеческого и Божественного искусства, а также полезности искусства для

христианства и распространения его учения.

Питання пов’язані з природою мистецтва, його походженням, джерелами формування завжди цікавили

науковців. Цілісне розуміння взаємозв’язку мистецтва з природою у своїх роботах викладає Феофан Прокопович.

Його філософські роздуми ілюструють визначення місця мистецтва та розуміння його суті саме з точки зору

богослов’я.

Феофан Прокопович шукаючи відповіді на питання що таке природа як загальна універсалія, розглядає і її

взаємозв’язок з мистецтвом. Він ставить собі за мету відрізнити природні речі від неприродних, так як це потрібно

для дослідження природи тіл, адже серед неприродних рухів переважна більшість є штучними. Він замислюється

над тим чи природа подібна до мистецтва і це дає йому підстави визначити ті аспекти в яких природа збігається з

мистецтвом і в чому вони відмінні. Так, посилаючись на Отців церкви, Прокопович Ф. зазначає, що є мистецтво

людське, а є Боже: перше творене людиною, а друге природою. Ці твори «збігаються у тому, що твори природи

виникають так само, як твори мистецтва, тобто всі вони виникають за певними законами та порядком ніби за

якимись визначеними правилами і метою» [1]. Крім того «...[природа й мистецтво] збігаються, бо як природний

чинник створює наслідок подібний до себе щодо форми, так і мистецтво створює наслідки, подібні до своїх ідей чи

приладів, які наперед заплановані у голові митця» [1]. Ще однією рисою, що уподібнює їх є те, що вони створюють

свої твори не з нічого, а з чогось. Але він зазначає, що «щодо цього між ними є та різниця, що мистецтво формує

свої твори з досконалого сутнього, а природа - з недосконалого, тобто з матерії, а бог [і] з жодного, [і] з нічого.

Звідси можна зробити висновок, чиє мистецтво досконаліше. А досконаліше, очевидно, діє те, що виводить свої

твори з не досконалішої матерії, ніж те, що виводить [їх] з досконалої. А щонайдосконаліше діє те, що не потребує

нічого для своїх творів, а створює їх цілком з нічого, отже, досконалішим є творіння природи, ніж мистецтва, бога,

ніж природи» [1].


24

Ще одним важливим моментом є те що і природа, і мистецтво починаються від не досконаліших творів і

переходять до досконаліших. Природа є мірою мистецтва, а мистецтво є певним наслідуванням природи, «... бо

мистецтво здатне наслідувати природу й намагається зображати щось таке, яке воно бачить, що його створює

природа. Звідси чимало видів мистецтв мають [свій] початок і походять від створінь природи: малювання від тіней,

будинки - від печер, вітрила - від лету птахів, від поплавців риб - весла, від їх хвостів - кермо, та багато іншого, що

має для себе [якийсь] зразок. Внаслідок цього одні називали це мистецтвом, подібним до природи, а інші - «другою

природою». І справді, досконалість мистецтв прирівнюється до норми природи. Про те, що природа є зразком для

мистецтва, [свідчить той факт, що] чим більше воно наслідує природу, тим досконалішим є мистецтво» [1].

Усе перелічене дозволяє Прокоповичу Ф. зробити висновок, що природа і мистецтво збігаються, мистецтво

дуже подібне самій природі, але не дивлячись на це є багато рис, які їх відрізняють. Причину цього він знаходить

перш за все у тому, «що природа творить справжні речі, а мистецтво - уявні... » [1]. Коли природа й мистецтво

творять певний твір, мистецтво доповнює природу. Це відбувається завдяки тому, що мистецтво краще

упорядковане, але цим не перевершує природу, а лише узгоджується з нею. Він стверджує, «що мистецтво

починається там, де закінчується природа» [1]. Мистецтво, для Прокоповича Ф. - це тільки зовнішня форма, яка

надає витонченості, удосконалює зовнішній вигляд, а природа - це внутрішні потенції. Мету ж мистецтв, Ф.

Прокопович вбачає у корисності для життя. Він акцентує увагу на тому, що є шкідливі мистецтва, які ідуть у розріз

з природою та Богом, але тоді вони вже не є справжніми мистецтвами.

Ф. Прокопович, аналізуючи сутність мистецтва (а так як він розумів під мистецтвом все, що належало до

людської діяльності як фізичної, духовної, так і інтелектуальної), впроваджує декілька класифікацій мистецької

діяльності людини. За першою класифікацією виділяє такі види мистецтва:

1) з огляду на речі які мають відношення до мистецтв,

2) з огляду на мету, яку вони переслідують,

3) з огляду на ступінь або важливість, який кожне з них посідає» [1].

Виходячи з такого розуміння, він виділяє мовні та реальні мистецтва.

Другий поділ Прокопович пов’язує із призначенням і виділяє теоретичні (метою є лише пізнання істини) і

практичні (метою є певний твір) мистецтва. Також є природні: фізика, метафізика і математика) та надприродні

(свята теологія) мистецтва, а з огляду на важливість - вищі (теологія, метафізика, етика й філософія) та нижчі (сім

вільних мистецтв та сім рабських, які засновані на рабській праці). Він зазначає важливість для людини усіх

перелічених видів мистецтва, адже кожне з них є корисним чи то для розуму, чи то для дії, чи для душі.

Отже, Феофан Прокопович, як і його попередники, зокрема Тертуліан, Оріген, Василь Великий та інші, вбачає

важливість мистецтва в його користі, адже все інше, не корисне, не є взагалі мистецтвом. Він намагається

відповісти на питання щодо самої природи мистецтва, чому ж воно таке необхідне і важливе, що приводить його

до висновку про Боже натхнення мистецтва. Тому, логічним є використання мистецтва саме для корисної справи:

справи служінню християнству та розповсюдженню його основних ідей.

Список джерел та літератури

1. Прокопович Ф. Філософські твори в трьох томах. Т.2. Логіка. Натурфілософія або фізика.

Етика // Ф. Прокопович / Переклад з латинської. - К., 1980. // Режим доступу: litopys.org.ua/procop/proc2.htm


25

ФУНКЦІОНАЛЬНІ ОСОБЛИВОСТІ УПАКОВКИ ДЛЯ ПРОДУКТІВ

Недільська І.А.



Аннотация. В статье проанализированы функциональные особенности упаковки для продуктов. Рассмотрен

исторический контекст формирования функций упаковки и охарактеризованы виды упаковок за функциональным

назначением. Впервые рассмотрено упаковки-трансформеры, ланч-боксы, а также упаковки с

термоиндикатором свежести. Современные тенденции доказывают, что в дальнейшем упаковка будет

непрестанно совершенствоваться, удовлетворяя потребности нынешнего времени.

Ключевые слова: дизайн, упаковка, продукт, инновация, функциональные особенности,

многофункциональность.

Актуальність теми. У сучасному житті упаковка міцно увійшла в побут людини, і супроводжує її на всіх

стадіях діяльності. Упаковка не лише приваблює споживача своїм зовнішнім виглядом, але й забезпечує якість

упакованої продукції, безпеку для довкілля і здоров'я людей та значно полегшує наше життя.

Актуальність теми обумовлена необхідністю пошуку підвищення функціональності упаковки продовольчих

товарів, зручності їх споживання, що зумовило вивчення сучасних дизайн-концепцій упаковок. Застосування

упаковки як засобу передачі інформації та засобу для покращення умов споживання товарів обґрунтувало появу

нових оригінальних та інтерактивних рішень. Переосмислення ролі функцій упаковок визначило пошук нових

конструктивних рішень.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. До питання упаковки товару усі виробники відносяться по-

різному: деякі вирішують йти дорогою креативу, деякі акцентують увагу споживача на багатофункціональность

упаковки. Проблеми історії розвитку піднімались у роботах Т. Хайн [1] та І.В. Сироткіна [2]. В мережі інтернет

стали з’являтись інноваційні розробки [3–8]. Розвиток новітніх технологій зумовив появу таких продуктів –

оригінальних та інтерактивних упаковок. Поява значної кількості новітніх розробок багатофункціональних

упаковок потребує систематизації та ґрунтовного дослідження, що стало основою даної публікації.

Формулювання цілей статті. Метою роботи є розкриття функціональних особливостей сучасної упаковки для

продуктів. Завдання роботи є: класифікувати новітні упаковки для продуктів за функціональними особливостями

та подати їх характеристику.

Виклад основного матеріалу. Сьогоднішня упаковка є безпечною, зручною та економічно вигідною для

кожного споживача. Упаковка виконує багато важливих функцій, зберігаючи товар належним чином та сприяючи

безпечному його транспортуванню і використанню. До найважливіших функцій упаковки належать сьогодні її

естетичність і інформативність. Все більш активно висуваються на передній план нові функції й додаткові вимоги

до упаковки: упакований товар не повинен забруднювати навколишнє середовище, а пакувальні матеріали повинні

бути придатні для переробки та повторного використання [1:35]. На сьогоднішній день упаковки є різноманітні:

упаковка-трансформер; ланч-бокси; упаковка з індикатором свіжості.

Упаковки-трансформери. Це дуже оригінальне пакування, що робить товар цікавішим. Функція трансформації

в упаковці дозволяє споживачеві взаємодіяти з продуктом компанії і це робить товар більш цінним. За допомогою

упаковок-трансформерів користувач зможе максимально ефективно використати обмежений простір. Дизайнер

Dohyuk Kwon запропонував інноваційний концепт упаковки для чіпсів, який приваблює своєю простотою і

екологічністю. Упаковка виконана з цілісного шматка паперу з використанням мінімуму матеріалу. Дизайнер


26

створив циліндр із стислого паперу, який перетворюється на посуд, що є досить зручним у споживанні (рис.1:1).

1

2

3

Рис. 1. Види упаковки для продуктів за функціональними особливостями:

1 – упаковка-трансформер; 2 – ланч-бокси; 3 – упаковка з індикатором свіжості

Ланч-бокси. Вони вважаються одними з оригінальних і в свою чергу екологічних пакувань. Такі розробки

упаковок ідеально підходять для зберігання і перенесення холодних і гарячих страв. Екологічно чисті матеріали

дозволяють продуктам дихати, довше зберігаючи їхню свіжість. Наприклад, одноразова еко-упаковка Green Box –

новий бренд, розроблений дизайнером Pai Chang-Hsuan. Ця упаковка зроблена з полімолочної кислоти та

біорозкладаного термопласту, що отримується з кукурудзяного крохмалю або цукрової тростини. У кришці еко-

упаковки Green Box можна знайти столові прилади такі як: ніж і вилку-ложку (рис. 1:2). Ідея ланч-боксів полягає у

створенні цікавої, функціональної упаковки для їжі. Такі упаковки досить прості, практичні і зручні у

використанні.

Упаковка з індикатором свіжості. Важливим нововведенням є технологія, завдяки якій упаковка продукту

змінюватиметься, якщо термін придатності продукту вийшов (температурні індикатори режиму зберігання).

Геніальне і максимально просте рішення знайшли дослідники з німецького фізичного інституту імені Йозефа

Фраунгофера. Результатом їх праці став індикатор свіжості м'яса. Це спеціальна стрічка-детектор змінює колір та

визначає міри свіжості. Індикатор свіжості стане дуже корисним для упаковки продуктів харчування, напоїв,

вакцин та інших продуктів, що псуються, наприклад: упаковка молока, яка змінює колір, коли закінчується термін

придатності (рис. 1:3).

Висновки. На сьогоднішній день упаковки є різноманітними: упаковка-трансформер; ланч-бокси; упаковка з

індикатором свіжості і т.д. Дизайнери представляють оригінальні види упаковок для продуктів із врахуванням

багатьох факторів сучасного споживчого ринку. Завданням дизайнерів є створення комфортності для людства, що

їх підштовхує до пошуків нових функціональних особливостей упаковки для продуктів.


1. Сироткіна І.В. Рекламні можливості упаковки / І.В. Сироткіна // Сучасна торгівля. – 2007. – №4. – С.32-36. .

2. Хайн Т. Все об упаковке / Томас Хайн. – Москва: Арт-Родник, 2007. – 248 с.

3. 22 самые оригинальные и интерактивные упаковки [Електронний ресурс]. – Режим доступа: http://mirfactov.com/22-samyie-originalnyie-i-interaktivnyie-upakovki/

4. Незвичайні упаковки [Електронний ресурс]. – Режим доступа: http://igor.bloger.by/1385/

5. Необычайно клёвые концепты упаковки [Електронний ресурс]. – Режим доступа: http://www.bugaga.ru/interesting/1146741687-neobychayno-klevye-koncepty-upakovki.html

6. Одноразова еко-упаковка «Green Box» [Електронний ресурс]. – Режим доступа: http://news.unipack.ru/32737/

7. Самые креативные упаковки и этикетки мира [Електронний ресурс]. – Режим доступа: http://vsekommentarii.com/news/2015/05/11/11464967.htm

8. Womens [Електронний ресурс]. – Режим доступа: http://womensuk.blogspot.com/2014/02/blog-post_938.html


27

ХУДОЖНЬО-ТЕХНОЛОГІЧНІ ФОРМИ ВИШИВКИ У ПРОЕКТУВАННІ

СУЧАСНИХ ЖИТЛОВИХ ІНТЕР’ЄРІВ

Панасюк О.П.



Аннотация. В статье рассмотрены художественно-технологические формы вышивки в проектировании

современных жилых интерьеров. В работе обозначены направления использования вышивки при проектировании

интерьеров. Приведена классификация способов нанесения вышивки на поверхность дерева, железа, сетки,

резины. Представлены перспективы использования вышивки в различных проектных формах.

Ключові слова: вишивка, житловий інтер’єр, проектування, імітація, декор.

Постановка проблеми. Вишивка – давньо-відомий український атрибут. Саме вона відображала світоглядно-

ціннісний світ українства від найдавніших часів до сьогодення. Саме цією обставиною обумовлюється

актуальність створення інтер’єрів із використанням національного мотиву.

Від часу отримання Україною незалежності все популярніше стає пізнання власної історії, культури, із

прагненням до відтворення їх в різних формах своєї самобутності. Інтер’єри громадських споруд все частіше

стають схожими на традиційне українське житло, архітектура споруд нагадує форми традиційної української хати.

Проте подібні інтер’єри використовують лише для закладів громадського харчування, а у проектуванні житла

значно рідше. Сьогодні використовуються новітні технології виконання вишивки та її введення у меблі, побутові

предмети та ін. Таке поєднання давнього з сучасним створить нове бачення національного мистецтва у Європі та за

її межами.

Аналіз останніх досліджень і літератури. Проблематика застосування вишивки в сучасному інтер’єрі

залишається переважно поза увагою дослідників і науковців. Питання історії використання вишивки піднімала

Т.В. Кузьміна, яка розглядала історичні аспекти вишивки та народного костюма як багатства українського

народу[3].

Дослідженням вишивки у напрямку етностилю займались Ю.І. Нікішенко, О.С. Крилатова [1]. Питання

введення українського орнаменту у сучасний інтер’єр розглядала І.О. Кузнецова, що присвятила публікації

висвітленню прийомів використання української вишивки в інтер’єрі [2].

Автори піднімали питання про вишивку неодноразово в контексті історії вишивки та застосуванні її в одязі та в

інтер’єрі. Проте питання художньо-технологічних форм вишивки у проектуванні сучасних інтер’єрів потребує

більш детального дослідження.

Формулювання цілей статті. Метою статті є виявлення художньо-технологічних особливостей застосування

вишивки у проектуванні сучасних інтер’єрів житлового призначення. Завдання статті: 1) окреслити напрямки

використання вишивки у проектуванні житлових інтер’єрів; 2) класифікувати способи нанесення вишивки на різні

типи поверхонь; 3) визначити перспективи використання вишивки для проектування предметно-просторових форм

середовища.

Основна частина. Вишивка – це один із найдавніших символів України. Вона стала відомою ще за часів

неоліту. В сучасності існують спроби ввести вишивку в інтер’єр – на меблях у вигляді принтів чи декоративних

вишитих вставок, на конструктивних елементах у вигляді оздоблення побутових предметів (сковорідок, чайників,

тарілок); стінних перегородках у вигляді вишитих панно.


28

Напрямки використання вишивки у сучасному інтер’єрі базуються в основному на декоративному прийомі [3].

Декор, залежно від функцій, поділяється на активний і пасивний. Пасивний декор в інтер’єрі являє собою

оздоблювальні елементи, які виконують суто декоративну функцію, наприклад вишивка хрестиком на дерев’яних

меблях, залізних предметах побуту, ложках, відрах, сковорідках. Дані речі з часом втративши свою

функціональність, стають зовсім непотрібними в побуті, але після оздоблення такими орнаментами вони

набувають декоративної функції. Активним декором виступають трансформовані елементи вишивки, такі як

хрестик, зиґзаґ. Трансформуючись з площинної в об’ємно-просторову структуру, декор набуває властивостей речі.

У проектуванні використовуються різноманітні шляхи нанесення вишивки на поверхню та матеріали. Вишивка

складається з ниток та основи. З часом трансформація цих елементів забезпечує появу нових способів нанесення

вишивки на поверхню. Зараз основою слугують різноманітні поверхні та матеріали – від сітки до металевої

поверхні.

Поширеним замінником тканини є сітка як основа для вишивки. Вона виготовляється з різних матеріалів –

металу, пластмаси, жилки, дроту. В інтер’єрі така поверхня для вишивання переважно виконує функцію

перегородки, прикрашеною вишитими орнаментами (рис.1:1). Дерев’яна основа для вишивання є досить

незвичною. На дерев’яній поверхні роблять спеціальні отвори, у які протягують нитки, імітуючи вишивку. Така

основа слугує конструктивним елементом меблів – столів, стільців, диванів, ліжок, полиць (рис.1:2). Інтенсивне

використання гумових покриттів зумовлює поширення їх для основи. Гумові отвори прошиваються нитками

(рис.1:3).

1

2

3

Рис. 1. Імітація вишивки на основі:

1 – сітка; 2 – дерево; 3 – гума

Сучасні дизайнери імітують вишивку різними способами нанесення мальованих зображень, використання

плетених елементів і комбінаторних. Імітація засобами живопису застосовується для розпису стін фарбою та має

витоки ще за давніх часів. Комбінації хрестиків створюють настінні декоративні панно.

Близьким до нанесення фарбою є спосіб імітації вишивки принтами. Їх застосовують на більшості предметів

інтер’єру, кахелях, шпалерах, гардинах, меблях, освітлювальних приладах. Джгут є універсальним матеріалом, що

слугує для імітації вишивки. Метод складання комбінаторних елементів створює нове бачення вишивки. В

інтер’єрі така імітація слугує для декору стін, меблів.

Висновки. Важливу роль відіграють художньо-технологічні форми вишивки у проектуванні сучасних

житлових інтер’єрів. Активний і пасивний декор забезпечує функціональність зовнішнього оформлення речі.

Імітація вишивки поділяється за способами нанесення на поверхню: мальованих зображень, використання

плетених і комбінаторних елементів. Сучасними тенденціями використання вишивки у житлових інтер’єрах є

новітні проектні форми, застосування світлодіодних конструкцій, що проектуються на поверхню стіни чи стелі

підлоги вишитими орнаментами.


29

Список використаних джерел 1. Крилатова О.С. Вектори розвитку етно стилю в сучасному дизайні громадських інтер’єрів / О.С. Крилатова

// Вісник Львівської національної академії мистецтв. – 2015. – Вип. 24. – C. 27–38.

2. Кузнєцова І.О. Прийоми використання українського орнаменту в сучасному інтер’єрі/ І.О. Кузнєцова, О.В. Лобода // Теорія та практика дизайну. – 2012. – Вип. 1. – С. 68–74.

3. Кузьмина Т.В. Історичні аспекти застосування вишивки у дизайні одягу / Т.В. Кузьмина, В.П. Мироненко // Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв. – 2011. – № 2. – С. 30–33.

ОСОБЛИВОСТІ ЕКСПЛУАТАЦІЇ ЯК ОСНОВА ПРОЕКТУВАННЯ СУЧАСНИХ КІНОТЕАТРІВ

Романюк І.В.



Аннотация. В статье раскрыты особенности эксплуатации как основа проектирования современных

кинотеатров. В работе представлена общая характеристика современных кинотеатров. Классифицированы

кинотеатры по особенностям эксплуатации (в открытом и закрытом просрастве), за оборудованием мест для

сидения.

Ключевые слова: зрелищные сооружения, кинотеатр, технологии, проектирование, особенности

эксплуатации.

Актуальність теми. Кінотеатри пройшли свій еволюційний шлях від невеликих будівель з моноекранами до

сучасних кінокомпексів та мегакомплексів. На своєму шляху ці об’єкти пережили періоди популярності й занепаду

відвідуваності. Це спонукало дизайнерів до пошуків нових шляхів урізноманітнення функціонального зонування,

стилістики інтер’єру, ергономічних властивостей кінотеатрів, що прагнуть до універсальності. Майже всі

кінотеатри не мають яскравого художньо-образного рішення – це невеликі зали переважно темних кольорів,

стандартні за меблевим наповненням, їх композиційним розташуванням та ергономічними особливостями. Проте

сьогодні завдяки новим технологіям стали з’являтися кінотеатри, якими захоплюється весь світ. Такі проблеми є

актуальними, оскільки майбутнє кінотеатрів залежить від проектних рішень дизайнерів.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Актуальність теми зумовила появу значної кількості досліджень

про проектування та розміщення кінотеатрів, а також еволюцію їх розвитку. Питання історії розвитку кінотеатрів

розкрив О.С. Ковпак [2]. Дослідники Н. Бородченко [1], М. Савченко [3] присвятили свої праці розвитку проектних

принципів у створенні комфортного середовища кінотеатрів. Основні питання, що виникають при будівництві

кінотеатрів, охарактеризувала О. Трофимова. Нею проведено розрахунок умов видимості з глядацьких міст [4].

Аналіз публікацій дозволив виявити, що більшість дослідників розглядали проблеми комфорту у кінотеатрах.

Проте на теперішній час ще не проведено комплексного дослідження особливостей експлуатації як основи

проектування сучасних кінотеатрів з точки зору дизайну.

Формулювання цілей статті. Метою статті є виявлення особливостей експлуатації, які виступають основою

проектування сучасних кінотеатрів. Завданнями роботи є: 1) подати загальну характеристику сучасних кінотеатрів

2) класифікувати кінотеатри за особливостями експлуатації та провести їх аналіз.

Виклад основного матеріалу. З величезної кількості місць, де можна відпочити у вільний час, люди часто за

традицією обирають кінотеатри. Кінотеатр – це громадська будівля, обладнана для демонстрації кінофільмів.

Перший кінотеатр з'явився в кінці 1890-х років разом із зародженням кінематографа [4].


30

Важливу роль у проектуванні кінотеатрів відіграє розташування приміщення в середовищі. На сучасному етапі

розвитку існує велика кількість кінотеатрів з досить незвичайним розташуванням: під відкритим небом у міському

та заміському середовищі. Вперше кінотеатр під відкритим небом був відкритий Річардом Холлінгсхедом в 1933

році в США. Кінотеатри під відкритим небом здавна користуються величезною популярністю в Афінах, але

гордістю вважається кінотеатр Cine Thisio (рис. 1:1). Популярними є кінотеатри, розміщені у водному середовищі.

Вони представляють собою платформи, які повільно плавають на воді посеред моря або океану (кінотеатр на воді

Archipelago Cinema (рис. 1:2)). З появою кінотеатрів у відкритому середовищі з’являються інноваційні рішення і у

проектуванні кінотеатрів у закритих приміщеннях.

1

2

3

Рис.1. Кінотеатри під відкритим небом:

1 – кінотеатр Cine Thisio у Афінах; 2 – Кінотеатр на воді Archipelago Cinema; 3 – Кінотеатри у ретро стилі у Голівуді

За дизайном місць для перегляду кінотеатри поділяються на такі групи: кінотеатри з традиційними та

інноваційними сидіннями. Кінотеатри з традиційними сидіннями мають стандартні зали на 100-200 людей.

Сидіння у них розміщені рядами, дизайн сидінь є стандартним і відповідає всім ергономічним вимогам. Першою

новаторською ідеєю для популяризації кінотеатрів вважається заміна сидінь ретро-автомобілями у стилі 1950-х рр.

(кінотеатр у Нью-Йорку та в Голівуді (рис. 1:3)). Наступним нововведенням у проектуванні сучасних кінотеатрів є

імітація домашніх умов. У таких кінотеатрах передано зручність відпочинку вдома, лежання у ліжку. Наприклад, у

кінотеатрі Olympia Music Hall у Франції замість крісел встановлено 40 двоспальних ліжок (рис. 2:1).

1

2

3

Рис. 2. Кінотеатри з імітацією домашніх умов:

1 – кінотеатр Olympia Music Hall у Франції; 2 – кінотеатр з басейном Movie Theater Франція; 3 – Кінотеатри з гарячими ваннами Hot Tub Cinema у Східному Лондоні

На заміну кінотеатрам з імітацією домашніх умов з’явились кінотеатри, у проектуванні яких поєднувались

сучасні інновації з природними стихіями, основному з водою, – це кінотеатри в човнах та у ваннах. Наприклад,

кінотеатр Movie Theater Франція (рис. 2:2) – зранку це приміщення фітнес-клубу з басейном, а ввечері він

перетворюється в унікальний кінотеатр. Замість крісел глядачі сидять у човнах, розмірно погойдуючись на водній

гладі. Аби продовжити концепцію імітації відпочинку в домашніх умовах проектанти вирішили розмістити замість

глядацьких місць гарячі ванни (кінотеатр Hot Tub Cinema (рис. 2:3)). Універсальним підходом до розв’язання

проблем одноманітності кінотеатрів є інновації у проектуванні.


31

Висновки. Важливу роль у проектування сучасних кінотеатрів відіграють особливості експлуатації. Кінотеатри

в залежності від взаємодії з середовищем поділяються на кінотеатри у відкритому міському або заміському

середовищі (на узбережжі, на воді, на дахах хмарочосів тощо) та у закритих приміщеннях. Сучасні кінотеатри

вирізняються інноваційним дизайном місць для перегляду фільмів: ванни, човни, ліжками, ретро-автомобілі.

Основні тенденції у проектуванні сучасних кінотеатрів визначається за критеріями якості.


1. Бородченко Н.В. Принципи формування внутрішнього простору у кінотеатрах поч. 60-х – кін. 80-х рр. ХХ ст. / Н.В. Бородченко // Дизайн-освіта в Україні: сучасний стан, перспективи розвитку та євроінтеграція. – 2011. – №3. – С. 48–51.

2. Ковпак О.С. Еволюційний шлях кінотеатрів / О.С. Ковпак // Архітектура громадських споруд та містобудування. – 2013. – № 2. – С.165–171.

3. Савченко М.Р. Зал и зрелище. Условия видимости: Кинозалы, театральные, концертные, спортивные залы и арены. Функциональная форма. Критерий комфортности / М.Р. Савченко. – М.: ЛКИ, 2007. – 200 с.

4. Трофимова О.А Кинотеатры. Определение параметров кинозала: метод. указания / О.А Трофимова, И.Е. Пенкина. – Екатеринбург: УрГУПС, 2013. – 49 с.

НАЛИВНІ 3D ПІДЛОГИ У ДИЗАЙНІ ЖИТЛОВИХ ПРИМІЩЕНЬ: ЕСТЕТИЧНИЙ АСПЕКТ

Ткачук С.П.



Аннотация. Статья посвящена освещению эстетического аспекта наливных 3D-полов и их использования в

жилом помещении. Рассмотрены преимущества и недостатки 3D полов в интерьере.

Ключевые слова: наливные 3d-пола, жилые помещения, эстетика, графические композиции, тематические

полы, оптические полы.

Актуальність теми. У час бурхливого дизайнерського розвитку люди втомились від одноманітності простих

речей і прагнуть вдосконалити своє житло найновішими технологіями. Все більш популярним стає новий вид

оформлення підлоги в житлових приміщеннях – наливні підлоги або підлоги 3D.Основною проблемою є їх висока

вартість, незначне застосування у проектуванні житлових приміщень (а саме, квартири, кімнати та житлового

будинку).

Вибір наливної підлоги визначає зовнішні вигляд середовища, формує образ інтер’єру та загальне сприйняття

приміщення. Проблемою сприйняття 3D підлоги є те, що не всі одразу можуть звикнути до зображеного малюнку

чи певної імітацію текстури Підняті питання окреслюють актуальність теми та визначають напрям подальшого

дослідження.

Аналіз останніх досліджень та публікацій. Протягом тривалого часу дизайн підлоги активно розвивався.

Змінювався зовнішній вигляд та технологія виготовлення в залежності від історичного періоду. Проблема історії

розвитку піднімається Деборою Нідман і Фей Світом. Загалом Нідман керувалася загальноприйнятними рамками –

дерев’яна і бетонна підлога [1]. А Світ звернув увагу на естетичний аспект підлог, досліджуючи їх різноманітність

в інших країнах [2]. Після тривалого вивчення і вдосконалення почали з’являтися технології виготовлення та

складові елементи наливних підлог [3;4]. Питання вдосконалення не лише основних складових, а й термінології,

розкривається в інтернет-джерелах [5; 6]. Технологія виготовлення наливних підлог стає важливим аспектом

досліджень [5; 7]. Дослідники звертались до історії розвитку підлог та технології виготовлення, проте оминали

естетичний аспект. Саме він розкривається у даній публікації.


32

Формулювання цілей статті. Метою статті є дослідження естетичного аспектуналивних 3D підлог в інтер’єрі

житлових приміщень.

Завдання статті: 1) проаналізувати ефективність використання наливної підлоги в житловому інтер’єрі; 2)

класифікувати підлоги за видами зображень на них і технологією формування наливних підлог; 3) визначити

перспективи розвитку 3D підлоги в майбутньому.

Виклад основного матеріалу. Підлоги є важливим елементом внутрішньої обробки будівель. На даний час є

велика різноманітність покриттів підлог, але у зв’язку з активним процвітанням новітніх технологій дуже

активного розвиткунабуланова технологія покриття – наливна 3D підлога [4].

Наливна підлога – це полімерна заливка, яка наноситься на зображення і при скаменінні утворює суцільне

безшовне покриття. Існують такі види покриттів наливних підлог: епоксидні; поліуретанові; епоксидно-уретанові;

метилметакрилатні.

Епоксидні підлоги характеризуються високою твердістю і мають високу хімічну стійкість. Їх застосовують

переважно в закритих приміщеннях. Поліуретанові покриття найеластичніші та менш чутливі до розтріскування

бетону, їх використовують при низьких температурах. Епоксидно-уретанові покриття мають високу хімічну

стійкість і зроблені з жорстко-еластичної системи високої міцності. Метилметакрилатні покриття витримують

середнє хімічне і механічне навантаження, застосовуються при температурах до 80С або при експлуатації покриття

при мінусових температурах [5].

На сьогодні наливні підлоги є досить різноманітними за своїм складом та процесом виготовлення. Провідною

тенденцією в 3D підлогах є залежність їх виготовлення від їх вартості та естетичного аспекту.

Покриття декоруються попередно-узгодженими кольоровими вкладками, завдяки яким в одному приміщенні

можна створити підлогу різного кольору з різним зображенням чи текстурою. За естетичним критерієм підлоги

розрізняють за нанесенням графічних композицій та імітацій текстур.

Графічні композиції – це різні композиційні зображення, які складаються з ліній і штрихів. Вони представлені

різноманітною гамою кольорів, тому вибір кольору важливий при визначенні інтер'єрних рішень для будь-яких

приміщень (рис. 1:1).

1

2

3

Рис. 1. Композиції в 3D підлогах:

1 – графічні композиції; 2 – імітація кам’яного мощення; 3 – оптичне зображення тунелю

Імітації текстур – це спосіб надання поверхні певного кольору, фактури, блиску, матовості та інших фізичних

властивостей. Для імітації найчастіше застосовують природні матеріал, наприклад, папір, дерево, кам'яне мощення

(рис. 1:2), метал, листя дерев, цвіт квітів. Використання текстур аюо сюжетних композицій забезпечують

створення оптичних ілюзій (рис. 1:3).

Висновки. Важливою особливістю є естетичний аспект у виготовленні наливних 3D підлог. Види зображень

(графічні композиції, фотозображення, імітації текстур та оптичні ілюзії) і технології їх формування (епоксидні;

поліуретанові; епоксидно-уретанові; метилметакрилатні), які відповідають своїм критеріям та забезпечують якість

та надійність при правильному підборі виду вкладання до температури приміщення. Вдосконалення складу та


33

підбір більш економічно вигідніх матеріалів для виготовлення забезпечують довготривале використання та

стійкість до навколишніх факторів. В майбутньому популярність наливних 3D підлог буде підвищуватися, адже

постійно вдосконалюється їх склад та естетичні якості.

Список використаних джерел 1. Нидлман Д.Дом, милый дом. Иллюстрированное руководство по дизайну интерьера / Дебора

Нидлман[Електронний ресурс]. – Режим доступа: http://www.mann-ivanov-ferber.ru/books/dom_milyj_dom/

2. Свит ФДетали интерьера / Фей Свит [Електронний ресурс]. – Режим доступа: http://www.labirint.ru/books/148240/

3. Наливні підлоги [Електронний ресурс]. – Режим доступа: http://ibud.ua/ua/statya/nalivnye-3d-poly-4100

4. Наливні підлоги характеристики [Електронний ресурс]. – Режим доступа: http://nash-remont.com/remont_komnat/nalivnie-poli-vibor-primenenie-ukladka

5. 3D підлоги: основні технології [Електронний ресурс]. – Режим доступа: http://vashahata.com.ua/yake-krashhe-pidibrati-pokrittya-na-pidlogu-v-kimnatu/

6. Наливні підлоги загальні особливості [Електронний ресурс]. – Режим доступа: https://nikerav.com.ua/news/3d-pidloga-tehnologiya.html

7. Склад. Виготовлення наливної підлоги власноруч. Переваги та недоліки [Електронний ресурс]. – Режим доступа: http://buduyhatu.com.ua/yak-zrobiti-nalivnu-pidlogu-svoyimi-rukami.html

Секція «Філологічні науки»:

ДЖЕРЕЛА ВИНИКНЕННЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ

ОСВІТНЬОЇ ТЕРМІНОСИСТЕМИ США

Саган О.О.

Україна, м. Київ, НТУУ«КПІ»

В данной статье рассмотрены основные источники возникновения и особенности формирования американской

образовательной терминосистемы во взаимосвязи лингвистических и экстралингвистических факторов.

Проанализированы социокультурные реалии мировой образовательной мысли и соответствующих образовательных

стратегий.

Ключевые слова: образовательная терминосистема, образовательная терминолексика, глобализация образования,

гуманизация образования, информатизация образования

Формування і розвиток термінологічної лексики визначається низкою лінгвістичних (внутрішньомовних) і

екстралінгвістичних (позамовних) факторів. До основоположних позамовних факторів розвитку лексики сфери

освіти відносимо концептуалізацію реального світу носіями мови на певному зрізі історичного розвитку

суспільства; науково-технічну революцію, яка вносить істотні зміни в лінгвістичну модель світу, які полягають

зокрема у тому, що нині значну частину мовного фонду складає термінологія; цілеспрямований пошук у світовому

освітньому просторі нових освітніх стратегій, що відповідно відбивається на розвитку наукової педагогічної

лексики, і як результат на зростаючій увазі до термінологічної чіткості визначень педагогічних понять.

Освіта – невід’ємна частина культури народу, яка має коріння у далекому минулому. Педагогічні факти і

явища як форми активної практичної діяльності людини існували до того, як виникли наукові поняття і відповідні

терміни.

У кінці XIX на початку XX століття інтенсивні дослідження педагогічних проблем започатковані у США –

сюди поступово переміщується центр педагогічної думки в царині західної цивілізації.


34

З урахуванням нових соціокультурних реалій світова освітня думка розробляє відповідну освітню стратегію.

Глобалізація освіти (globalisation of education). Концепція стала популярною у 80-х роках ХХ століття. Її суть

– підготовка молоді до корисної та ефективної діяльності в суспільстві та світі, що постійно змінюється, розуміння

та відчуття особистості як невід’ємної частини єдиного і взаємозалежного світу. Глобальними проблемами світової

освіти на цей час вважаються подолання неграмотності, забезпечення високої якості освіти, запровадження в

навчальний процес нових інформаційних технологій, перетворення освіти на сферу пріоритетної суспільної уваги,

забезпечення гендерного рівноправ’я та освітніх потреб дітей зі спеціальними потребами, відсів учнів із школи,

насилля у школі тощо.

Гуманізація освіти (humanity of education). Гуманістичний напрям в освіті ґрунтується на

загальнофілософських концепціях про людину як особистість. Однією з провідних ідей гуманізму як ідейної течії є

віра в людину, в її спроможність до самовиховання і самореалізації. Гуманістична парадигма освіти висуває на

перший план поняття «людино-центричність», звідси логічна витікає положення про сутність освіти як діяльності,

спрямованої на формування особистості, яка здатна зберігати, передавати і розвивати культуру.

Разом з тим, коли проголошувані в англомовних країнах високі принципи гуманістичної освіти не

супроводжуються відповідним духовним розвитком суспільства, мають місце серйозні соціальні наслідки, серед

яких: розпад традиційних моральних норм, послаблення виховних функцій сім’ ї, активний наступ псевдокультури,

що насаджується засобами масової інформації та пропагує насильство. Як результат у багатьох країнах, в тому числі

англомовних, різко зросла злочинність дітей і підлітків (kiddie crime wave).

Причиною росту динаміки дисциплінарних проступків і злочинів учнів у школах США є також гіпертрофоване

тлумачення свободи і самовираження учнів у школі, невимогливість до них з боку дорослих, свавілля в поведінці

дітей. Ситуація, що склалася в останні десятиріччя, викликала стурбованість батьків і громадськості. З цього

приводу у США проводяться наукові дослідження, слухання на регіональному і національному рівнях, публікація

численних книг і статей. У них суспільство висловлює головну ідею – виховання повинно стати пріоритетним

завданням школи.

Когнітивізм і критичне мислення. У першій половині ХІХ століття розвиток масової середньої школи в

Сполучених Штатах Америки відбувався під впливом ідей біхевіоризма і прагматизма, які спрощено тлумачили

психічний розвиток людини за формулою "стимул−реакція" і гіперболізували спонтанну практичну діяльність

дітей як основу навчання [3, с. 82]. Така система навчання базувалася на вченні найвідомішого представника

американської педагогіки Джона Дьюї (1859-1952), основні положення якої такі: школа не повинна бути

відірваною від життя; навчання – це вид виховання; навчання і виховання повинні здійснюватися не в теоретико-

абстрактних формах, а шляхом виконання конкретних практичних справ; у навчально-виховному процесі

необхідно спиратися на активність учнів, тільки така школа зможе виховати людей, добре пристосованих до життя.

[1, с. 134]. Проте виключно прикладна спрямованість навчально-виховного процесу призвела до зниження якості

навчання і виховання.

В умовах стрімкого науково-технічного прогресу виникла потреба в людях з більш впорядкованими знаннями і

принципами поведінки. Вже в 60-ті роки домінуюче положення в дидактичній теорії займає когнітивізм, який

спирається на фундаментальні ідеї Л.С. Виготського, Ж.Піаже, О.Р. Лурія.

Відомий представник когнітивізму, психолог США Дж.Брунер стверджував: "Школа це вхід у світ розуму".

Головну мету школи він бачив у розвитку інтелекту дітей, у формуванні їхніх розумових здібностей [2, с.67-68]. У

зв’язку з цим важливою проблемою когнітивного напряму в освіті є проблема розвитку творчого \ креативного

мислення (creative thinking) в процесі навчання.

В навчальних закладах Сполучених Штатів отримали значне поширення різноманітні навчальні курси з

критичного мислення. Основоположники цієї теорії (critical thinking) (М.Ліпман,R.Sternberg, R.Enis) вважають, що


35

ця теорія ґрунтується на об’єктивності, логічності і корисності [4, с. 27]. Уряд США асигнував кошти для введення

навчального курсу «критичного перегляду» (critical viewing).

Отже, подолання репродуктивного стилю навчання і перехід до нової педагогічної парадигми, яка забезпечує

пізнавальну активність і самостійність мислення учнів, є одним із стратегічних напрямів у модернізації освіти

США.

Неперервна освіта (синоніми «освіта упродовж життя», «постійна освіта») − (lifelong education, сontinuous

learning). Переломним моментом у розвитку освіти в Америці стали 60-ті роки ХХ століття. «Супутникова

ситуація» (успішний запуск радянського штучного супутника в 1958 році) виявила науково-технічне відставання

США від СРСР у стратегічно важливих галузях знань і надала питанням вдосконалення американської освітньої

системи першорядного значення. Виникла нагальна потреба в перманентній «освіті упродовж всього життя», що

дозволяє задовольняти відповідні потреби людини незалежно від її віку, здібностей, попереднього освітнього і

професійного рівня, оскільки освіта розуміється як продовжуваний процес, а не знання, отримані у певному

сталому обсязі у певний кінцевий обмежений час.

Інформатизація освіти. Важливу роль у розвитку неперервної освіти відіграють сучасна інформаційна техніка,

комп’ютеризація навчання, телекомунікації, відеотехніка.

Американський педагог Філіп С. Шлехті впевнений, що молоді люди після закінчення школи тільки в тому разі

зможуть розраховувати на успіх в інформаційному суспільстві, якщо вони вміють вчитися самостійно, знають як

вчитися, вміють досягати поставлену мету, використовувати різні джерела інформації для розв’язування проблем

[6, с. 4].

Серед найсучасніших освітніх технологій кінця ХХ століття, що стали поширеними в розвинутих країнах світу,

є дистанційні технології навчання – дистанційна освіта (distance education). Наприклад, коледжі заочного

навчання (correspondence colleges), відкритий університет (Open University), радіокласи (radio classes) [5, с. 71].

Полікультурна освіта – multicultural education. Поняття полікультурності (multiculturalism) , або

різноманітності культур (cultural diversity) , відіграє значну роль у сучасному суспільному житті та освіті перш за

все у США. Безумовно, цей факт є відбиттям специфічної культурної ситуації цієї країни.

Отже, полікультурна освіта в США спрямована на підготовку молоді до життя у все більш

багатонаціональному і полікультурному середовищі. Перебудова змісту освіти має на меті отримання школярами і

студентами широкого уявлення про народи світу, їх мови, культури, усвідомлення того, що різноманітність

культур – це багатство країн.

Концепція освіти ХХІ століття радикально відрізнятиметься від усіх попередніх варіантів. Освіта повинна

готувати не обмеженого і слухняного виконавця, а критичну, відповідальну і творчу особистість, яка здатна

ефективно діяти у демократичному суспільстві нового століття.

Одним з головних напрямів змін в освіті є розвиток її гуманістичної орієнтації. Неперервність освіти в ХХІ

столітті – необхідна умова формування особистостей, здатних самостійно і гнучко адаптуватися до змінних умов

життя. Інформатизація навчального процесу, яка впроваджується у системі освіти, спрямована на забезпечення

інтелектуального, творчого і морального розвитку особистості.

У новому столітті освіта повинна сприяти засвоєнню людиною духовних багатств свого народу і виявляти

поважне ставлення до культурних надбань інших народів.

Літаратура:

1. Дьюи Дж. Психология и педагогика мышления. / Дж. Дьюи–М.: Лабиринт, 1999. –190 с.

2. Бруннер Дж. Процесс обучения. / Дж. Бруннер. – М.: Изд-во АПН РСФСР, 1962. – 84 с.

3. Малькова З.А. Актуализация проблем воспитания в США // Педагогика.–2000.–№7.–С.79–89.

4. Ornstein Allan C. Strategies for Effective Teaching. Wm.C.Brown Communications, Inc.,1996. – 488p.

5. Rowntree D. A dictionary of education. - London: Harper and Row, Publishers, 1981. – 354 p.


36

6. Schlechty Ph.C. Schools for the 21-st century. Leader imperatives for educational reform. – San Francisco, 1999. –164p.

МОВА ЗАСОБІВ ЗМІ: ЛІНГВІСТИЧНИЙ КОМЕНТАР

Сулима Н.М., Пацаранюк Ю.М.

Україна, м. Чернівці

Чернівецький торговельно-економічний інститут КНТЕУ

Мовне питання в Україні стоїть надзвичайно гостро. Українську мову проголошено державною, але за 24 роки

незалежності владні чинники не спромоглися забезпечити відповідне її статусові функціонування. У державних

установах документація ведеться переважно українською, проте службовці далеко не завжди говорять нею, не

кажучи вже про бізнесменів, військових, спортсменів, працівників багатьох інших сфер, де її використання й далі

залишається обмеженим.

Одним із елементів громадського життя, який активно реагує на суспільні процеси й віддзеркалює їх, є засоби

масової інформації. Їх вплив дуже великий на громадську свідомість. Здатність швидко й майже тотально

охоплювати найширші аудиторії дає їм змогу формувати суспільну думку, визначати духовні цінності. Ось чому

мова засобів масової інформації – важлива проблема сучасних наукових розвідок.

Актуальність теми дослідження зумовлюється виявленням наявності помилок, елементів жаргонних фраз,

елементів суржику, використанні розмовної не літературної лексики у виданнях ЗМІ.

Мета роботи: проаналізувати мовні особливості сучасних західноукраїнських засобів масової інформації

(радіо, телебачення, преси), надати їм лінгвістичний коментар щодо літературності, стильової зумовленості,

доречності у використанні тощо.

Зазначимо, що засоби масової інформації – це важлива складова нашого суспільства й нашого життя, оскільки

вони є найпотужнішими засобами передачі інформації. На думку відомого журналіста України В.Лизанчука,

«засоби масової інформації – це складна, цілеспрямована, динамічна система, що охоплює періодичні друковані

видання, радіомовлення, телебачення, кіно, інформаційні агентства, інші форми періодичного поширення

соціальної інформації». Академік А. Москаленко зазначає, що до ЗМІ належать також інформаційні служби:

телеграфні агентства, преса, рекламні бюро, прес-служби, агентства паблік-рілейшенз, професійні журналістські

клуби й асоціації, органи управління системою журналістики, організації, що займаються підготовкою і

перепідготовкою журналістських кадрів [1].

Мова засобів масової інформації характеризується певним стилем викладу інформації, мовними і позамовними

особливостями газетно-публіцистичного стилю. Публіцистичний стиль – це стиль суспільної комунікації,

громадського життя.

У пресі, з погляду стилістики, використовується найбільш неоднорідна лексика, яка повинна бути спрямована

на загальне розуміння. Тут мовні можливості письмової розмовної мови пов'язані зі спеціальною лексикою

окремих галузей науки. У рекламних оголошеннях використовуються стилістично різноманітні лексичні одиниці

як, наприклад, неологізми, іншомовні слова, засоби виразності, емоційна й експресивна лексика, для того щоб

привернути увагу читачів і утримати інтерес.

Що стосується синтаксичного оформлення мови ЗМІ, варто перш за все згадати численні мовні кліше і

шаблони. У пресі часто використовується інверсія, особливо у підзаголовках і заголовках, щоб логічно виставити

на передній план необхідні слова. Еліптичні речення, особливо у підзаголовках і заголовках, також привертають

увагу читача. Емоційно-забарвленими у газеті є питальні та окличні речення, особливо риторичні питання.


37

На жаль, іноді газетний текст є прикладом недбалого ставлення працівників ЗМІ до рідної мови. Все частіше у

газетах, на телебаченні, радіо журналісти вживають елементи суржику, жаргонізми, просторіччя та помилки у

своїх статтях, що знижує літературні якості мовлення, стирає грань між книжними стилями й усно-побутовими

типами мовлення, нівелює серйозність обговорюваних тим.

За приклад можна навести уривки зі статей газети «Проскурів» міста Хмельницького. Одним з основних і

найбільш поширеніших помилок є елементи суржику тобто російські слова, вимовлені на український лад, або

українські слова, оформлені по-російськи: А банк і досі пред’являє (укр. – ставить) вимоги до сплати (укр. – щодо

сплати) кредиту до так званого боржника (19.01.16); Тож надіємось (укр. – сподіваємось) на плідну співпрацю з

нашими комунальниками (20.03.16). Ще одним суттєвим недоліком є плутанина з відмінками, несприйняття

українських закінчень: Проблема підтоплення територій довгі роки була актуальна (прав. – актуальною) для

Синельникового (29.02.16); Ще в новорічні свята побували в цій школі-інтернат (прав. – школі-інтернаті)

спортивного спрямування (10.01.16). Вживання сполучень слів з прийменниками викликає деякі труднощі і є

причиною помилок у газетних текстах, спричинених незнанням значень деяких українських прийменників та

наданням невластивих їм значень: У минулому році (прав. – торік або минулого року) були добудовані та введені в

експлуатацію об’єкти незавершеного житлового будівництва (19.02.16); Нинішній рік має Стати періодом

активізації правозахисної діяльності по всіх (прав. – у всіх) напрямах (18.02.16). Входження жаргонної лексики у

стиль газет зумовлене насамперед її експресивністю, прагненням журналіста яскраво викласти думку, загострити

увагу читача на певних реаліях суспільного й політичного життя: На щастя, Фарт не покинув нашу команду після

невдачі у минулій грі (11.03.16); Словом, почалося тертя (11.03.16). Просторічні, розмовні лексичні одиниці та

синтаксичні конструкції: Якщо брати кредит, то це обов’язково відіб’ється на ціні й до того недешевого хліба

(18.02.16); А це завжди влітає у досить солідну копійку (18.02.16) [2].

Також досить часто в західній Україні у виданнях зустрічаються діалектні слова. Регіональний мовний колорит

значною мірою формують, як відомо, діалекти, тобто підрозділ мови, що об’єднує групу говірок, пов’язаних між

собою низкою спільних явищ, відсутніх в інших говірках. До прикладу можна навести статті з Ужгородської

газети «Ріо»: Здавалось ще вчора молодий парубок то був ген той щей мікрус …(підліток) На Україні все більше

підлітків файкують (курити)(15.03.16); Коли чиновник робить добро, то робить це з помпою…(з пихою)

(29.02.16); Колиба посеред галявини для президента не з дешевих…(хата)(28.02.16)[3].

Отже, тексти засобів масової інформації засвідчують: мова живе, розвивається, і завдання небайдужих до її долі

всіх громадян України, а особливо журналістів, - дбати, щоб мова зберігала свої національно-культурні риси. А от

акули пера мусять мати тонке мовне чуття, розуміти, що треба, а чого не варто пускати в інформаційний світ. Та й

загалом, усім носіям української мови необхідно частіше заглядати у словник, аби в повному обсязі

використовувати те словесне багатство, яке має наша мова. І пам’ятати: мова – це не лише засіб спілкування, а й

національний скарб, збереження державності країни, особливий чинник формування нації.

Список використаною літератури

1. Бібліофонд [Електронний ресурс] Електроннабібліотека: навчальної та художньоїлітератури: [cайт] -

Режим доступу: http://bibliofond.ru/view.aspx?id=586820#1

2. Проскурів [Електронний ресурс] Газета Хмельницької мійської ради: [cайт] - Режим доступу:

http://www.proskuriv.info/

3. Ріо [Електронний ресурс] Закарпатьська Народна Газета: [cайт] - Режим доступу: http://rionews.com.ua/


38

Секція «Психологія і соціологія»:

КОМПЬЮТЕРНАЯ ПСИХОДИАГНОСТИКА КАК ИНСТРУМЕНТ ПОЗНАНИЯ ЧЕЛОВЕКА

Калюжная Е.Н.

Украина, г. Запорожье

Запорожский национальный университет

The purpose of this paper is to examine the possibilities of using information technologies in the psychodiagnostic

process as a tool of purposeful human cognition.

Диагностика всегда являлась неотъемлемой составляющей деятельности психологов-практиков и, в настоящее

время, очень актуален вопрос компьютеризации диагностического процесса. Тем не менее, несмотря на большой

спрос, сегодня наблюдается недостаток общедоступных методических пособий и руководств, служащих

диагностическим целям.

В свете непрерывно возрастающих возможностей компьютеров в вычислениях, логических операциях, памяти,

быстродействии, важно отметить, что те ограничения, которые существовали в методологическом аппарате

психологических тестов, снимаются. Стала доступной текстовая интерпретация результатов тестирования, т.е.

собственно психодиагностическое заключение. Компьютерная программа освобождает диагноста от

необходимости запоминать большой объём информации по проведению эксперимента и анализу данных, по

крайней мере, в формализованной их части. Психолог имеет возможность продуктивно использовать тест на

некотором гарантированном уровне качества данной работы, а затем, возможно, и превосходить этот уровень.

Психологам, имеющим опыт диагностической работы, использование компьютеров позволяет избавиться от

рутинной части работы с тестом, такой как подсчет сырых оценок, перевод их в шкальные, подсчет индексов,

построение профилей и т. п. Психолог может рассматривать результаты компьютерного тестирования как

предварительные и осуществлять дополнительный анализ и интерпретацию, руководствуясь задачами

исследования. Кроме того, компьютер существенно облегчает возможность не только количественного, но и

качественного анализа данных. Так, компьютер делает легко доступным просмотр ответов на интересующие

психолога вопросы, а также может отбирать и группировать вопросы и ответы согласно критериям [2].

Преимуществом компьютерной психодиагностики является возможность, с одной стороны, после проведения

тестирования напечатать протокол исследования и психодиагностическое заключение для документации, а с

другой – поместить эту информацию в компьютерный банк данных для последующего ее использования. При

компьютерной психодиагностике значительно снижается вероятность ошибок, связанных с человеческим

фактором (эффекты Розенталя, Хотторна, «социальной желательности» и т.п.). Гарантированная компьютером

абсолютная беспристрастность имеет особое значение в ситуациях экспертизы [3].

Переложение на компьютерную основу методик со стандартизированными вербальными и статическими

невербальными стимулами, на которые испытуемый дает ответы закрытого типа, не представляет особой

сложности. В данном случае компьютер фактически выполняет функцию калькулятора с той лишь разницей, что

также обеспечивает автоматическое предъявление стимулов, регистрацию ответов, ведение протокола

эксперимента и выдачу результатов в привычной для психодиагноста форме на экран дисплея или в виде твердой

копии [1].

За счет автоматизации в психодиагностической практике наблюдается ряд положительных эффектов, которые

условно можно назвать количественными. Во-первых, это возможность быстрого получения результатов. Во-


39

вторых, оперативность обработки данных позволяет проводить в сжатые сроки диагностические обследования

путем параллельного тестирования большой выборки испытуемых.

Автоматизация методик положительно отражается на качестве и стоимости психодиагностического

эксперимента. Кроме того, возрастает уровень стандартизации условий обследования за счет однообразного

инструктирования испытуемых и предъявления заданий, не зависящих от пола, возраста, степени

привлекательности, настроения и предвзятости как экспериментатора, так и самого исследуемого. Немаловажной

является и конфиденциальность автоматизированного тестирования, позволяющая испытуемому быть более

откровенным и естественным в ходе эксперимента [3].

Важно учитывать, что изменение условий психодиагностического эксперимента требует проверки

компьютерных версий методик на их адекватность традиционному «ручному» аналогу. Это, в частности, связано с

тем, что при взаимодействии с компьютером у испытуемых могут возникать феномены «психологического

барьера» или «сверхдоверия», поэтому автоматизированные варианты психодиагностических методик следует

подвергать рестандартизации.

Процедура компьютерного тестирования позволяет активно использовать в психодиагностическом процессе

параметр времени. Кроме того, фактор времени может служить дополнительным диагностическим параметром.

Так, показатели временной динамики ответов испытуемого на вопросы теста могут выступать в качестве

индикаторов эмоциональной неустойчивости, утомляемости и т.п. [3].

Несомненным достоинством компьютеризации психодиагностической работы является также оперативная

реализация широкого спектра различных трудоемких процедур для расчета дополнительных индексов,

вспомогательных показателей и т.п. Еще одним фактором, существенно влияющим на качество

психодиагностических решений, является использование огромного потенциала, заложенного в компьютерной

когнитивной графике, функция которой заключается в наглядном графическом представлении особенностей

анализируемой информации [1].

Перечисляя преимущества использования информационных технологий в психодиагностике, важно отметить,

что их эффективное применение существенно зависит от теоретической подготовки специалистов,

задействованных в адаптации психологического инструментария и создании соответствующих программ. Ведь

постановка большей части практических задач предполагает «на выходе» не просто описательную характеристику

особенностей испытуемых «здесь и сейчас», но и прогноз с учетом существующих тенденций. Именно поэтому

растущее с каждым годом число компьютерных вариантов психодиагностических методик, позволяющих

формализовать процесс общения с обследуемым и облегчить механическую обработку данных, не заменит

полностью «ручной работы» специалистов-диагностов.

Література

1. Вассерман Л.И. Психологическая диагностика и новые информационные технологии / Л.И.Вассерман,

В.А.Дюк, Б.В.Иовлев, К.Р.Червинская. – СПб. – 1997. – 203 с.

2. Калюжная Е.Н. Применение информационных технологий в психодиагностике / Е.Н.Калюжная // Наука:

теория и практика: Мат-лы Междунар. науч.-практ. конф. 20 июля–5 августа 2005г. – Днепропетровск,

2005. – Т.21. – С.63-71. – Режим доступа: http://www.rusnauka.com/TIP/All/Psyhology/16.html

3. Трофимова И.Н. Прогнозирование поведения человека как задача экспертной психодиагностической системы

/ И.Н.Трофимова // Вопросы психологии. – 1994. – № 3. – С. 115-121.


40

Секція «Менеджмент та маркетинг»:

СУЧАСНІ ТЕХНОЛОГІЇ УПРАВЛІННЯ КОНФЛІКТАМИ В МЕДИЦИНІ

Литвинюк Н.Я.


Вищий державний навчаьний заклад України

«Буковинський державний медичний університет»

Анотація. В статті проаналізовані причини виникнення конфліктних ситуації в закладах охорони здоров’я та

запропоновані новітні технології управління конфліктами.

Актуальність даної проблеми зумовлена тим, що діяльність будь-якої організації, в тому числі і медичної,

неможлива без виникнення конфліктів та стресових ситуацій. За останній час спостерігається збільшення нервової

напруженості серед населення із-за зростання цін на життєві потреби, медичні послуги та медикаменти [ 2, 110].

Конфлікт – це найбільш гострий спосіб вирішення значимих протиріч, які виникають у процесі взаємодії, що

полягає у протидії суб’єктів конфлікту та супроводжуються виникненням негативних емоцій [ 1, 96 ].

У зв’язку з недостатністю фінансування охорони здоров'я і неможливістю забезпечити пацієнтів медичною

допомогою із застосуванням сучасних медичних технологій підтримується стан внутрішньої тривоги і професійної

незадоволеності [ 3, 96]. Часто соціальні та побутові проблеми переносяться конфліктуючими сторонами на процес

міжособистісного спілкування, тим самим провокуючи конфлікт.

В медицині існують наступні види конфліктів:

• Міжособистісні (лікар – лікар, лікар – пацієнт, лікар – адміністратор);

• Міжгрупові (адміністрація медичного закладу – пацієнт, лікар – родичі пацієнта).

Причини конфліктів можуть бути досить різноманітні: економічні, деонтологічні, діагностичні, лікувальні,

профілактичні, психологічні. На виникнення конфліктів впливає специфіка праці, стаж та вік працівників. В

умовах реформування охорони здоров'я, підвищується психоемоційна напруженість, різноманітні протиріччя у

наданні медичної допомоги тощо [4, 100]. Все це приводить до виникнення конфліктної ситуації, а в подальшому і

конфліктів. Будь-який, навіть мінімальний конфлікт, де однією із сторін є хвора людина, завжди впливає на її

здоров’я.

В охороні здоров'я виділяють наступні способи вирішення конфліктів:

• Досудовий, коли конфлікт вирішується на первинному рівні (лікар – пацієнт, лікар - завідувач відділенням,

пацієнт – адміністрація лікувально – профілактичного закладу тощо);

• Судовий, коли конфлікти вирішуються органами державної та недержавної юрисдикції.

Запровадження єдиних стандартів надання медичної допомоги та удосконалення роботи лікувально –

профілактичних закладів потребує реформування керівництва у цій галузі. Зростають вимоги до керівників

медичних закладів, їх професійних знань та вмінь, підвищується напруженість медичної праці, змінюється

економічна мотивація не тільки керівників, але й їх підлеглих. Конфлікт в лікувально – профілактичному закладі

потребує негайного втручання для нівелювання його негативних наслідків. Керівнику потрібно ретельно

розбиратися у закономірностях виникнення конфлікту, динаміці його розвитку, вміти визначати його функції та

прогнозувати наслідки для вибору оптимальної тактики його регулювання. Практика довела, що для виходу із

конфліктної ситуації найбільш ефективною є тактика компромісу. Основне завдання керівника у регулюванні

конфлікту - мотивація вчинків учасників конфлікту, блокування їх агресивної поведінки та використання


41

позитивних функцій конфлікту. Створення позитивних взаємовідносин із підлеглими неможливо без підвищення

мотивації медичного персоналу, застосуванням керівником методики саморегуляції. Запровадження інноваційних

технологій часто виступає підґрунтям створення конфліктних ситуацій, які виникають на різних рівнях надання

медичних послуг в лікувально – профілактичних закладах. Стабілізація психологічного здоров'я пацієнтів,

підвищення якості надання медичних послуг, прямо пропорційно залежить від вміння управляти конфліктами в

закладах охорони здоров'я.

Таким чином, в період реформування охорони здоров'я, стає необхідним вивчення причин виникнення

конфліктних ситуацій, розробки технології управління конфліктами, що буде сприяти своєчасному вирішенню

проблеми, а також дасть змогу регулювати та адаптувати відповідні зміни до практичної охорони здоров'я.

Література 1. Практикум з соціології. Навч. посіб. для студентів вищих закладів освіти. За ред. В.М. Пічі. – Львів «Новий

світ – 200», 2006. – 360 с.

2. Герасіна Л.М. Конфліктологія: [підручник для студентів вищ. навч. закл. юрид. спец. ] / Л. М. Герасіна, М.І. Панов, Н. П. Осипова та ін.- Харків: Право, 2002. – 256 с.

3. Кисельова О. І. Трудові конфлікти та трудові спори: поняття, характеристики, співвідношення / О.І. Кисельова //Юридична наука і практика. – 2011. - №1 – С. 95 – 99.

4. Підвищення професійного рівня керівників медичних закладів – підґрунтя реформування галузі / В. М. Лобас, О. Т. Дорохова, Н. М. Адоньєва [ та ін. ] // Мед. Освіта. – 2011. - №3. – С. 99 – 101.

СУЧАСНІ МЕТОДИ УПРАВЛІННЯ ЗАКЛАДАМИ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я

Ясинська Е.Ц.




Анотація. В статті проаналізовані сучасні методи управління закладами охорони здоров’я, які ґрунтуються

на принципах інтеграції традиційних та сучасних форм і методів.

Управлінські проблеми висвітлюються в усіх напрямках реформування охорони здоров’я, але питання розробки

та впровадження ефективних методів управління залишаються не вирішенеми [1,12]. У зв’язку з цим, необхідно

розглянути усі методичні підходи щодо діяльності медичних організацій. Управління охороною здоров’я - це

цілеспрямована інформаційна дія на об’єкти системи охорони здоров’я (лікувально – профілактичні заклади,

об’єднання лікарів тощо) з метою збереження та покращення рівня здоров’я населення [3, 65]. Основу управління

складає дія суб’єктів на об’єкт управління (заклади охорони здоров’я). Охорона здоров’я має свою специфіку

управління, яка обумовлена функціонуванням управлінської системи за допомогою методів управління. Виділяють

наступні методи управління в медичних організаціях:

1. Економічні методи – система прийомів та засобів дії на виконавців за допомогою співставлення затрат та

результатів. В якості основних методів управління виступає система оплати медичних послуг, яка повністю

покриває затрати медичного закладу;

2. Організаційно – розпорядчі методи управління, які носять директивний (обов’язковий характер). До них

відносяться стандарти методів діагностики та лікування. Розпорядчі методи реалізуються у формі наказу,

розпорядження, інструктажу тощо);

3. Соціально – психологічні методи управління. До методів соціально – психологічної дії відносять моральне


42

заохочення, соціальне планування, переконання, особистий приклад, міжособисті взаємовідносини, створення

та підтримка соціально – психологічного мікроклімату у колективі.

Окрім основних, існують спеціальні методи управління: системний та ситуаційний аналіз, інтегративний підхід,

дискусійні методи та інше.

Велику популярність в охороні здоров'я набув метод системного підходу, при якому охорона здоров'я

розглядається не як конгломерат складових його елементів, компонентів, а як цілісна, складна і динамічна система.

Методологія системного підходу та системного аналізу, що виникла наприкінці 1950-х рр. в США, застосовується

для: 1) конструювання системи; 2) оптимізації функціонування системи; 3) наукового обґрунтування оптимальних

варіантів управлінських ріщень; 4) оцінки ефективності діяльності системи [2, 96 ].

В основі роботи інформаційної системи лежить підсумування даних щодо складу та реальної вартості лікування

кожного пацієнта. Такий підхід дозволяє оцінювати реальні методи лікування порівняно із розробленими

стандартами. Абсолютно новим підходом до управління організаціями охорони здоров'я є кластерний підхід [3,78].

Відповідно до теорії М. Портера, кластер - це група географічно взаємопов'язаних компаній (постачальники,

виробники) і пов'язаних з ними організацій. Мета кластера - посилення конкурентних переваг як окремих

учасників, так і кластера, а в довгостроковій період - перспективи регіону в цілому [3, 110].

Зокрема, в організаціях кластер може мати таку мету, як тісну співпрацю суспільства, влади і бізнесу для

забезпечення охорони здоров’я населення регіону, управління розвитком системи охорони здоров’я у регіоні,

розвиток регіональної інфраструктури в самій галузі охорони здоров’я, так і, розвиток інноваційних технологій

тощо. Особливість організації кластера полягає у тому, що учасники входять у нього не повністю, а лише певною

частиною, призначеною для виконання поставленої мети. З іншого боку, кластер може включати в себе абсолютно

різні структури. Найбільш яскраво кластерний підхід проявляється в системі організації додаткового лікарського

забезпечення.

До позитивних умов існування кластерного підходу можна віднести наступні: існування медико-технологічних

та наукових інфраструктур, психологічна готовність до кооперації. Стримуючими чинниками для розвитку

кластерів можуть бути: низька якість бізнес-клімату в сфері охорони здоров’я, низький рівень розвитку

асоціативних структур, які не справляються із завданням вироблення і просування пріоритетів і інтересів

регіональних закладів охорони здоров’я. Реальні вигоди від розвитку кластера помітні тільки через декілька років,

тому наявність стійкої стратегії розглядається як один з найбільш важливих чинників його розвитку.

Таким чином, удосконалення методів управління закладами охорони здоров’я в період реформування системи

має ґрунтуватися на принципах інтеграції традиційних і сучасних методів і форм управління, адекватних суті

ринкових соціально-економічних перетворень.


1. Багненко, С.Ф. Административная реформа и здравоохранение / С.Ф. Багненко, В.В. Стожаров, А.В.

Кириллов, В.А. Федотов // Скорая медицинская помощь. – 2010. – № 4. – С.10 - 16.

2. Беркутов, А.М. Современные тенденции и проблемы управления здоровьем / А.М. Беркутов, Ю.Б. Кириллов,

Е.М. Прошин // Вестник новых медицинских тех- нологий. – 2009. – № 3-4. – С. 92 -104.

3. Друкер, П. Классические работы по менеджменту / П. Друкер; [пер. с англ. И. Григорян, О. Медведь, С.

Писарева; ред. Р. Пискотина]. – М.: Альпина Бизнес Букс, 2008. – 219 с. – (Сколково).


43

ВИКОРИСТАННЯ РІЗНОМАНІТНИХ СТИЛІВ КЕРІВНИЦТВА В ОХОРОНІ ЗДОРОВ'Я

Ясинська Е.Ц., Вацик М.З.




Анотация. В статье дана характеристика основных стилей управления в здравоохранении в период

реформаторских изменений, а также показаны преимущества и недостатки каждого из них.

На сучасному етапі реформування охорони здоров’я відбуваються динамічні зміни у процесах та стилях

управління. Виникають непередбачені ситуації, які потребують впровадження якісно нових методів впливу на

управлінський процес. Запорукою ефективного управління медичною організацією є професійно підготовлені

керівники [1, 150].

Проблеми теперішнього часу, пов’язані з ефективним управлінням, потребують ретельного вивчення стилів

керівництва. Ефективне управління сприяє вирішенню різноманітних проблем, створює сприятливий

психологічний мікроклімат у колективі, залучає кожного працівника до виконання завдань різної складності

[2,121]. Успіх організації цілком залежить від вміння керівника використовувати управлінські функції у своїй

діяльності (ставити завдання, мотивувати працівників на ефективну працю тощо).

Питання ефективного керівництва вивчалося ще з часів Ф. Тейлора (1856-1915). Незважаючи на проведення

великої кількості досліджень, до теперішнього часу лишається невирішеним питання вибору найкращого стилю

керівництва.

На різних етапах становлення управлінських процесів стилі керівництва змінювалися від командно –

адміністративного до ліберального. В умовах адміністративно-командної системи управління провідними

принципами управління були централізовані, переважно дисциплінарні та розпорядчі стилі управління [3, 98].

Сучасні динамічні зміни в охороні здоров'я вимагають від керуючої та керованої системи медичних закладів

швидкої адаптації до соціально – економічних умов і переходу до Европейських стандартів. Успішний керівник у

своїй повсякденній діяльності зобов’язаний знати управлінські функції, використовувати різні принципи і методи

управління, дотримуватися певного стилю управління [4, 19].

В період реформаторських змін основне завдання провідних керівників охорони здоров'я полягає у застосуванні

різноманітних підходів в управлінні, особливо це стосується кадрового потенціалу.

Методи та стилі управління безпосередньо пов’язані з індивідуальними якостями керівника. Стиль управління

формується внаслідок взаємовідносин між керівником і підлеглими.

В управлінській діяльності виділяють три основні стилі керівництва: автократичний, демократичний і

ліберальний. Всі інші стилі керівництва виникли в результаті поєднання основних.

Автократичний стиль керівництва полягає у зосередженні влади одного керівника. Управлінське рішення

приймає тільки керівник і воно не підлягає обговоренню. Переважно використовуються адміністративно –

командні стилі керівництва, які ґрунтуються на жорсткій дисципліні та контролі. Ініціатива підлеглих та нові ідеї

не схвалюються, а в деяких випадках – пригнічуються. Авторитарний стиль може бути застосований:

• при повсякденних, звичайних роботах, які не вимагають творчого підходу і новизни;

• для забезпечення чіткості управління, яке дозволяє швидше приймати виробничі рішення, мінімізувати

витрати;

• для забезпечення в малих організаціях швидкої реакції на зміни умов зовнішнього середовища;


44

• при добровільній згоді підлеглих на директивні методи керівництва;

• виробнича ситуація вимагає застосування цього стилю управління.

Недоліки авторитарного стилю полягають у наступному:

• придушення ініціативи і творчого потенціалу підлеглих;

• слабка мотивація праці;

• відсутність дієвих стимулів праці;

• високий ступінь залежності від постійної волі керівника;

• ігнорування досвіду виконавців.

Демократичний стиль управління найбільш привабливий для колективів організацій, ніж авторитарний. При

цьому стилі управління керівник у своїй діяльності орієнтований на підлеглих. Демократичний стиль має наступні

переваги:

• керівник приймає рішення з урахуванням думки підлеглих, надає їм ініціативу у процесі роботи;

• ініціює творчий підхід у роботі підлеглих;

• дозволяє підлеглим вирішувати нестандартні завдання;

• цікаві ідеї, висунуті підлеглими, приймаються за основу;

• створення сприятливого психологічного клімату у колективі;

• поєднання вимогливості керівника і моральної підтримки підлеглих;

• деталізація цілей управлінських рішень, які приймаються організацією.

Демократичний стиль керівництва недоцільно застосовувати у випадках, якщо працівники мають недостатню

кваліфікацію та малоактивні. Окрім того, даний стиль управління потребує багато часу на розробку та прийняття

управлінських рішень, сприяє зниженню ефективності контролю з боку керівника. Демократичний стиль

керівництва дозволяє уникнути суттєвих помилок при прийнятті управлінських рішень, враховує знання та досвід

підлеглих. Керуючись демократичним стилем в управлінні, працівникам потрібно надати вільний вибір для

вирішення завдань. Одночасно з тим, необхідно використовувати різні методи контролю для коррекції

виконуваних завдань. Цей стиль управління дозволяє легше адаптуватися до мінливого середовища, передумовлює

відповідну гнучкість, що дозволяє використовувати новітні технології в процесі управління.

Зі зростанням науково – технічного прогресу, запровадженням сучасних інноваційних технологій поширюється

застосування ліберального стилю управління. Це пов’язано з тим, що висококваліфіковані фахівці не вважають за

потрібне підпорядковуватися керівнику.

Недивлячись на свою своєрідність, ліберальний стиль має ряд наступних переваг:

• значна свобода дій підлеглих;

• заохочується ініціатива підлеглих;

• підлеглі позбавлені прискіпливого контролю;

• підлеглі всебічно інформовані про стан справ в організації, ознайомлені з перспективами її діяльності;

• співробітники найчастіше отримують задоволення від своєї праці, що сприяє зростанню позитивного

психологічного клімату у колективі;

• підлеглі несуть повну відповідальність за свої дії;

• висока трудова мотивація співробітників.

Ліберальний стиль у своїй діяльності може застосовувати тільки керівник, який має високу кваліфікацію в

управлінні, досконало знає усі нюанси у роботі організації, вміє контактувати з неформальним лідером, делегувати

повноваження, координувати та вдало визначати основні напрямки роботи.


45

Існує певна небезпека для керівника, який притримується ліберального стилю керівництва. Особливо це

характерно при конфліктних ситуаціях, виникненні амбіцій, боротьба за їх перевагу.

Таким чином, при відсутності регламентованих децентралізованих повноважень неформальні лідери можуть

привласнити собі функції керівника і користуватися великим впливом на колектив. За таких умов, менеджер може

втратити особистий авторитет та відповідний статус у підпорядкованому йому колективі. Невисокий рівень

вимогливості до підлеглих часто призводить до низької якості завдань, які вони виконують. Тому ефективність

ліберального стилю залежить від прагнень членів колективу, чіткого формулювання цілей керівником в умовах

діяльності організації.

У сучасних умовах найбільш оптимальним для керівника вважається динамічний стиль управління. Для такого

стилю характерно: чіткі погляди на будь-які питання, творчі підходи до рішення різноманітних проблем,

спроможність до «розумних ризиків», нетерпимість до недоліків, уважне відношення до підлеглих, відсутність

суб’єктивізму та формалізму, керування колективною думкою у рішенні будь – яких питань.

Безумовно, жоден стиль управління не є універсальним для всіх типів організацій. У кожному конкретному

випадку між стилями управління існує певний дисбаланс. Збільшення елементів одного стилю, призводить до

зменшення - інших. Не існує єдиного ефективного стилю керівництва, який був би придатним для керівника любої

ланки та ефективним для усіх ситуацій.

Література 1. Скібіцька Л.І. Організація праці менеджера. Практикум. Навчальний посібник для студ. екон. вузів. / Л.І.

Скібіцька, Г.В.Жаворонкова, Т.В. Сівашенко. - К.: Освіта України, 2010.- 333 с.

2. Скібіцька Л.І. Організація праці менеджера: Навч.посібник / Л.І. Скібіцька. - К.: Центр учбової літератури, 2007. – 230 с.

3. Технологія психологічної підготовки персоналу держадміністрацій до роботи в команді: Навч. посібник / Л.М.Карамушка, О.А.Філь, В.В. Левковець та ін. – К.: Наук. світ, 2008. –182 с (література до додатка).

4. Александрова О.Ю. Модель реформирования муниципальной системы здравоохранения / О.Ю. Александрова, И.В. Груздева // Экономика здравоохранения. – 2005. - № 9. С. - 17 - 20.

НАЙВАЖЛИВІШЕ У ПІДГОТОВЦІ МАЙБУТНІХ ЛІКАРІВ

Ясинська Е.Ц., Вацик М.З.




Анотація. Підготовка висококваліфікованого лікаря була і залишається основним завданням медичної освіти.

Лікар повинен володіти не тільки теоретичними і практичними навичками в наданні медичної допомоги, але й

бути самодостатньою інтелектуальною особистістю, здатною до постійного самоудосконалення для

підтримання професійної компетентності.

Ключові слова: навчально-педагогічний процес, майстерність, самовдосконалення.

Аннотация. Подготовка высококвалифицированого врача была и остается основной задачей медицинского

образования. Врач должен владеть не только теоретическими и практическими навыками в обеспечении

медицинской помощи, но и быть самодостаточной интелектуальной личностью для поддержания

професиональной компетентности.

Освіта – це той вид людської діяльності, де відбувається взаємодія викладача та студента із залученням всіх

складових навчально-виховної роботи. Студент перебуває в центрі цього освітнього процессу, а викладач в центрі


46

навчального процесу. Викладач за допомогою спеціалізованих знань, умінь та навичок формує у студента потребу

самостійно отримувати знання, що призведе до формування професійного уміння, як майбутнього лікаря.

Важливо, щоб самостійна робота студента базувалася на чіткому визначенні мети та конкретизації навчальної

задачі (чітка навчальна дія, конкретна інформація, вправа), незалежно це буде пізнавальна, прикладна, проектна чи

інша, але вона повинна обов’язково бути зорганізованою та здійсненною як складова загальної системи

педагогічного процесу в цілому і лише тоді можна сподіватися на якісний результат. Максимальне залучення

студента до організації розумової праці, пошуку потрібної інформації, участі в науково-дослідній діяльності,

різних конкурсах, олімпіадах, навчально-практичних та наукових конференціях – складає основу студентської

самостійної роботи. Під час цього процесу у студента розвивається позитивне ставлення до майбутньої професії,

розуміння досягати успіху у навчанні, що в майбутньому буде створювати професійний досвід та навички при

наданні медичної допомоги. Дотримання зазначеного вимагає певної співпраці викладача і студента в умовах

позитивного психологічного мікроклімату. Лише за останньої умови студент та викладач забезпечуватимуть

цілісний педагогічний процес, який буде надавати знання, уміння, розвивати практичні навички, розвиватиме

особисті здібності.

Медична діяльність полягає в тому, що ми маємо справу, здебільшого із хворою людиною. Поведінка людини

відзначається неврівноваженими емоціями, дратівливістю та збудливістю, неадекватним сприйняттям свого стану,

що обумовлює особливо відповідальну роботу викладача у навчально-педагогічній програмі студента-медика, як

майбутнього лікаря, який усвідомлює потребу безперервного професійного зростання, підтримання власної

компетенції на належному рівні, як шляхом самосвіти, так і післядипломною освітою під чиїмось керівництвом

для забезпечення якості медичної допомоги.

Сучасний стан вищої школи відзначається застосуванням інноваційних технологій, які є призвичаїними до

нових вимог фундаментальної освітньої перебудови, згідно до девізу, засвідченого Світовою федерацією медичної

освіти у 2003 році «Освіту не можна вважати підготовкою до життя, адже освіта це і є життя» [1].

Висновки. Сьогоденна медицина потребує висококваліфікованих лікарів, тому підготовка студента-миедика має навчати

не лише сучасним технологіям лікувальнодіагностичного процесу, застосуванню сучасних лікарських засобів, на

підставі доказової медицини, але формувати інтелектуально розвинену людину. Саме почуття відповідальності,

жага до самореалізації та самоудосконалення є запорукою професійної майстерності для якісної медичної

допомоги населенню.


1. Бойко А. Проблеми розвитку української освіти в умовах євроінтеграції/ А. Бойко// Вища освіта України. – 2009, - №3. – СЧ. 44.

2. Вища медична освіта України на сучасному етапі/ В.В. Лазоринець, М.В. Банчук, О.П. Волосовець// Проблеми сучасної медичної науки та освіти. – 2008.. - №4 – с. 5 – 10.

ОСНОВНІ РИСИ КЕРІВНИКА

Сова А.В. Україна, м. Київ

Національний університет харчових технологій

The main points of leader qualities, which play a great role in organizational structure and functionality of company. Characteristics of leaders, their role and most important factors for better influence on co-workers and getting a perfect business management model.

Найважливіший внесок, що зроблений психологічною наукою в галузі підприємництва в попередні роки,

складався у виявленні головних рис характеру лідерів.


47

Р. Каттелл, першопроходець в сфері оцінки визначних особистостей, в 1954 р. вивів рівняння здібностей

керівника. Це рівняння, яке отримане на засадах вивчення особистості воєначальників, використовують в даний

час з метою визначення рис, які притаманні успішному керівникові:

Врівноваженість. Добрі керівники повинні осилювати невдачі і стреси. В цілому вони повинні уміти

пристосовуватися й бути досить психологічно зрілими, аби впоратися з будь-якою проблемою, що виникає перед

ними

Переважання. Лідери – переважно люди рішучі, які люблять залишати суперника позаду і долати перепони.

Загалом вони мислять позитивно й так само ставляться до оточення.

Ентузіазм. Лідери звичайно активні, емоційні та енергійні. Часто вони занадто оптимістичні й не бояться змін.

Загалом вони швидкі, спритні та бажають необмеженої свободи.

Сумлінність. У лідерів звичайно дуже розвинуте почуття обов'язку й підвищена вимогливість до оточення.

Громадська активність. Ризик закладено у лідерів в крові. Звичайно вони соціально агресивні й емоційно

непробивні. Але вони чуйні відносно інших та намагаються проявити благородство.

Практичність. Гарні лідери практичні, логічні та конкретні. Їм непритаманна сентиментальна схильність, вони

не побоюються критики. Звичайно вони байдужі до труднощів та мають відмінну витримку.

Впевненість в собі. Впевненість в собі та гнучкість - типові риси лідера. Лідер прагне не культивувати у собі

почуття провини й не потребує чийогось схвалення.

Схильність до впливу. Лідер піддається чужому впливу та дуже педантичний у спілкуванні з оточуючими.

Окрім вказаних якостей, сучасний лідер повинен також вміти переконати інших людей та бути здатним повести

їх за собою у новому напрямку.

Лідер майбутнього повинен вміти передбачити розвиток подій та переконати інших в тому, що його прогноз

заслуговує на довіру. Для цього йому слід володіти такими рисами характеру:

Енергійність. Ненормований робочий день та часті поїздки входять в обов'язки керівника. Це особливо

важливо, коли підприємство розширюється.

Інтуїція. Швидкі зміни, які відбуваються сьогодні, в поєднанні з інформаційним переобтяженням не дають

шансу "знати" рішуче все.

Зрілість. Для того, щоб стати добрим керівником, треба розуміти, що особиста влада та загальне визнання

повинні бути на другому місці, а підвищення кваліфікації кадрів - на першому.

Орієнтація на команду. Від стосунків з підлеглими в стилі "дорослий-дитина" лідери воліють до відносин

"дорослий-дорослий", що сприяє згуртуванню колективу.

Співпереживання. Без довіри немає можливості досягнути найбільшої самовіддачі на роботі від кадрів.

Чарівність. Навколишні звичайно сприймають лідерів як людей особливих. І тут велику роль відіграє особиста

чарівність лідера.

В цілому, лідери - люди особливого складу. І лиш особисті якості визначають, чи зможе ця людина з успіхом

керувати іншими.

Лідерами рідко народжуються. Слушні обставини та наполегливість - ключові складові виховання всіх лідерів.

Список використаних джерел:

1. Абашкина Е.Б., Кослапова Ю.Н. О теориях лидерства в современной политической психологии США // США: Экономика, политика, идеология. - 1995. - № 1.

2. Гоулман Д. Эмоциональное лидерство: Искусство управления людьми на основе эмоционального интеллекта. - М.: Альпина, 2005. - 301 с.

3. Кови С. Семь навыков лидера. - Минск: Вегапринт, 1996. - 448 с

4. Лидерство: психологические проблемы лидерства в бизнесе. - Ростов н/Д.: Феникс, 1997.


48

ПЕРСПЕКТИВНІ НАПРЯМКИ СВІТОВОЇ НАУКИ: Збірник статей учасників тридцять сьомої всеукраїнської

науково-практичної конференції " ІННОВАЦІЙНИЙ ПОТЕНЦІАЛ СВІТОВОЇ НАУКИ – ХХI СТОРІЧЧЯ"

(19-22 квітня 2016 р.). – Том 1. Науки гуманітарного циклу; Соціально-економічні науки. – Видавництво ПГА. –

Запоріжжя, 2016. – 48 с.

Адреса оргкомітету:

69057, м. Запоріжжя, вул. Клари Цеткін, 76

Підписано до друку 03.05.2016 р.

Друк офсетний. Папір типографський. Тираж 100 прим. Замовлення № 100396

ЗМІСТ Секція Історія та правоnauka.zinet.info/37_1.pdf ·...

Documents

Transcript of ЗМІСТ Секція Історія та правоnauka.zinet.info/37_1.pdf ·...