legal.nam.edu.ua · Ю РИРДЧНАЧНУКНАЕАСЯJURIDCAJ Ю Р И Д И Ч Н А Н А У...

ЮРИДИЧНА НАУКА № 5(83)/2018

Ю Р И Д И Ч Н А Н А У К А

J U R I D I C A L S C I E N C E

НАУКОВИЙ ЮРИДИЧНИЙ ЖУРНАЛ

№ 5(83)/2018

ЗМІСТ

СТОРІНКА ПАМ’ЯТІ

Савченко А. В., Денисов С. Ф. ПАМ’ЯТІ ПРОФЕСОРА МИКОЛИ КОРЖАНСЬКОГО . . . . . . . . . . . . . . . . . .7

ІСТОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА

Соловйова А. Б. Історія виникнення та розвитку банку Франції в XIХ столітті . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 10

КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВО

Дутчак С. Р. Особливості кримінально-правової політики у сфері забезпечення охорони прав пацієнта . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 18

Гмирін А. А. Поняття злочину незаконне виготовлення, зберігання, збут або транспортування з метою збуту підакцизних товарів . . . . . . . . . . . . . 27

Гончарова А. С. До питання кримінальної відповідальності нотаріуса . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 47

Матвійчук В. К., Воробей П. А., Ковальова Т. І. Порівняльно-правове дослідження злочину, передбаченого ст . 249 КК України з аналогічними злочинами за кримінальним законодавством деяких зарубіжних держав . . . . . . . . . . . . . 57

Семенюк Н. М. Час триваючих злочинів, продовжуваних злочинів, а також злочинів, що вчиняються в співучасті . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 70

Сервецький І. В., Лебідь С. В. Кримінально-правове тлумачення поняття «шпигунство» в кримінальному праві України . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 84

Шнипко О. С. Поняття злочину завідомо незаконні затримання, привід, домашній арешт або тримання під вартою . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 93

Харь І. О. Виконавець злочину невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат . . . . . . . . . . . . . . . . 115

КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧЕ ПРАВО

Халавка В. І. Визначення заохочувальних та заборонних заходів кримінальним та кримінально-виконавчим правом . . . . . . . . . . . . . . 127

ЗМІСТ2


ВИКОНАВЧЕ ПРОВАДЖЕННЯ

Глущенко С. В., Соловйова А. М. До питання міжнародної практики країн ЄС щодо протидії зловживанням процесуальними правами у виконавчому провадженні . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 134

ДИСКУСІЇ ТА ОБГОВОРЕННЯ

Митрофанов І. І. Рецензія на монографію Соловйової А . М . «Кримінально-правова характеристика злочинів проти власності: порівняльно-правове дослідження» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 144

ПЕРСОНАЛІЇ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .147

ЛІРИЧНА СТОРІНКА . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .173


Ю Р И Д И Ч Е С К А Я Н А У К А

J U R I D I C A L S C I E N C E

НАУЧНЫЙ ЮРИДИЧЕСКИЙ ЖУРНАЛ

№ 5(83)/2018

СОДЕРЖАНИЕ

СТРАНИЦА ПАМЯТИ

Савченко А. В., Денисов С. Ф. ПАМЯТИ ПРОФЕССОРА НИКОЛАЯ КОРЖАНСКОГО . . . . . . . . . . . . . . . .7

ИСТОРИЯ ГОСУДАРСТВА И ПРАВА

Соловьева А. Б. История возникновения и развития банка Франции в XIХ веке . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 10

УГОЛОВНОЕ ПРАВО

Дутчак С. Р. Особенности уголовно-правовой политики в сфере обеспечения охраны прав пациента . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 18

Гмирин А. А. Понятие преступления незаконное изготовление, хранение, сбыт или транспортировка с целью сбыта подакцизных товаров . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 27

Гончарова А. С. К вопросу уголовной ответственности нотариуса . . . . . . . . 47

Матвийчук В. К., Воробей П. А., Ковалева Т. И. Сравнительно-правовое исследование преступления, предусмотренного ст . 249 УК Украины с аналогичными преступлениями по уголовному законодательству некоторых зарубежных государств . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 57

Семенюк Н. М. Время продолжающихся преступлений, длящихся преступлений, а также преступлений, совершаемых в соучастии . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 70

Сервецкий И. В., Лебедь С. В. Уголовно-правовое толкование понятия «шпионаж» в уголовном праве Украины . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 84

Шнипко А. С. Понятие преступления заведомо незаконные задержания, привод, домашний арест или содержание под стражей . . . . . . . 93

Харь И. А. Исполнитель преступления невыплата заработной платы, стипендии, пенсии или других установленных законом выплат . . . . . . . . . . 115

УГОЛОВНО-ИСПОЛНИТЕЛЬНОЕ ПРАВО

Халавка В. И. Определение поощрительных и запретительных мер уголовным и уголовно-исполнительным правом . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 127

СОДЕРЖАНИЕ4


ИСПОЛНИТЕЛЬНОЕ ПРОИЗВОДСТВО

Глущенко С. В., Соловьева А. М. К вопросу международной практики стран ЕС по противодействию злоупотреблением процессуальными правами в исполнительном производстве . . . . . . . . . . . . . 134

ДИСКУСИИ И ОБСУЖДЕНИЯ

Митрофанов И. И. Рецензия на монографию Соловьевой А . М . «Уголовно-правовая характеристика преступлений против собственности: сравнительно-правовое исследование» . . . . . . . . . . . 144

ПЕРСОНАЛИИ . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .147

ЛИРИЧЕСКАЯ СТРАНИЧКА . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .173


J U R I D I C A L S C I Е N C E

SCIENTIFIC JURIDICAL JOURNAL

№ 5(83)/2018

CONTENTS

MEMORY PAGE

Savchenko A., Denysov S. IN MEMORY OF PROFESSOR MYKOLA KORZHANSKY . . . . . . . . . . . . . . . . .7

HISTORY OF STATE AND LAW

Soloviova A. History of the Initiation and Development of the Bank of France in the Nineteenth Century . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 10

CRIMINAL LAW

Dutchak S. Special Aspects of Criminal-legal Policy in the Field of Ensuring the Protection of Patient’s Rights . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 18

Gmirin A. The Notion of a Crime of Unlawful Manufacturing, Storage, Sale or Transportation for Selling Purposes of Excisable Goods . . . . . . 27

Goncharova A. On a Question of Criminal Responsibility of a Notarius . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 47

Matviychuk V., Vorobey P., Kovalеva T. Comparative-legal Research of a Crime Provided for in Article 249 of the Criminal Code of Ukraine and Similar Crimes under Criminal Legislation of Some Foreign Countries . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 57

Semenyuk N. Time of Continuing Crimes, Extendable Crimes, and Crimes Committed by Association . . . . . . . . . . . . . . . . . . 70

Servetskіy I., Lebid S. Criminal-legal Interpretation of the Concept of "Espionage" in the Criminal Law of Ukraine . . . . . . . . . . . . . . . 84

Shnypko O. The Notion of a Crime of Knowingly Unlawful Apprehension, Taking into Custody, Arrest or Detention and Social-legal Conditionality of this Criminal-legal Prohibition . . . . . . . . . . . . 93

Khar I. The Executor of a Crime of Failure to Pay Salary, Scholarships, Pensions or any other Statutory Payments . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 115

CRIMINAL EXECUTIVE RIGHT

Khalavka V. Definition of Incentive and Prohibitive Measures by Criminal and Criminal-executive Law . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 127

CONTENTS6


ENFORCEMENT PROCEEDINGS

Hlushchenko S., Soloviova A. On the question of the International Practice of the EU Countries in the Fight against Abuse of Procedural Rights in the Enforcement Proceedings . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 134

DISCUSSIONS AND DEBATES

Mitrofanov I. Review of the monograph by Solovyov A . M . «Criminal law characteristic of crimes against property: comparative legal study» . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . 144

PERSONNEL . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .147

LEATHER PAGES . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .173



7

A. Savchenko S. Denysov

IN MEMORY OF PROFESSOR MYKOLA KORZHANSKY

А. В. Савченко доктор юридичних наук, професор, завідувач кафедри кримінального права Національної академії внутрішніх справ м. Київ

С. Ф. Денисов доктор юридичних наук, професор, завідувач кафедри кримінального, кримінально-виконавчого права та кримінології Академії Державної пенітенціарної служби м. Чернігів

ПАМ’ЯТІ ПРОФЕСОРА МИКОЛИ КОРЖАНСЬКОГО

3 серпня 2018 р . виконалося б 90 років з дня народження видатного українського фахівця у галузі кримінального права, доктора юридичних наук, професора Миколи Йосиповича Коржанського . Завдяки колосальним науко-вим працям, активній громадській позиції та багаторічній педагогічній діяль-ності професор М . Й . Коржанський здобув всіляку пошану та визнання серед вітчизняних і зарубіжних правників .

Народився Микола Йосипович у с . Нараївка Гайсинського району Вінницької області . У 1944—1950 pp . працював у колгоспі «Україна» Гайсин-ського району Вінницької області . З 1950 по 1957 рр . проходив строкову, а потім — понадстрокову службу у Збройних силах СРСР .


СТОРІНКА ПАМ’ЯТІ8

© П. Рабінович, 2011

У 1957—1961 рр . навчався у Свердловському юридичному інституті, а після його закінчення до 1963 р . працював старшим слідчим прокуратури м . Пензи . У 1963—1965 рр . — аспірант кафедри кримінального права Свердлов-ського юридичного інституту . Після закінчення навчання в аспірантурі протя-гом наступних двох років працював юрисконсультом Свердловського обласної споживчої спілки .

У 1966 р . успішно захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук на тему «Відповідальність за придбання або збут майна, здобутого злочинним шляхом, за радянським кримінальним правом» (спеціальність 12 .00 .08), а у 1981 р . — на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук на тему «Об’єкт і предмет кримінально-правової охорони» (спеціальність 12 .00 .08) .

З 1967 р . — в органах внутрішніх справ . За час служби був нагородже-ний низкою медалей: «За бездоганну службу» ІIІ, ІІ, І ступенів (1973, 1978, 1982 рр .), «Ветеран праці» (1984 р .) тощо . У 1967—1969 рр . працював виклада-чем цивільного та трудового права Уфимського факультету Свердловського юридичного інституту . З 1969 р . перейшов на роботу до Вищої слідчої школи МВС СРСР, де плідно працював до 1993 р ., пройшовши шлях від старшого викладача до професора кафедри кримінального права . У 1985 р . М . Й . Кор-жан ському було присвоєно вчене звання професора .

З 1993 р . науковець переїхав на постійне місце проживання до України . Після цього багато років свого життя він віддав службі в українській міліції та викладанню кримінального права на посаді професора в Національній акаде-мії внутрішніх справ (м . Київ) . «Мій перехід на роботу до Української академії внутрішніх справ», — писав професор М .Й . Коржанський, — «обґрунтовується бажанням повернутися на Батьківщину та додати посильної допомоги законо-давчим органам у створенні українського закону по боротьбі зі злочинністю, а також використати свій досвід у підготовці кадрів працівників органів вну-трішніх справ» .

М . Й . Коржанський завжди був палким і незламним патріотом України, у своїх працях і промовах він втілював національну ідею, виступав за єдність українського суспільства, звертався до героїчного минулого нашого народу . Він брав активну участь в підготовці пропозицій до законів про кримінальну відповідальність та інших нормативно-правових актів, самотужки розробив наукову модель Кримінального кодексу України, створив справжню бібліоте-ку української кримінально-правової літератури .

Одним з найважливіших напрямів наукових досліджень М . Й . Коржан-ского склали дослідження теоретичних проблем об’єкта та предмета кримі-нально-правової охорони . Ним, зокрема, уточнено поняття безпосереднього об’єкта злочину; здійснено класифікацію видів цих об’єктів та обґрунтовано наявність в якості самостійного виду видового об’єкта злочину; уточнені об’єк-ти деяких складів злочинів; розроблені правила кваліфікації злочинів з ураху-ванням ознак об’єкта злочину . Значну увагу приділено дослідженню сутності предмета злочину і розкриттю взаємозв’язку злочину з об’єктом і об’єктивною стороною, а також впливу предмета злочину на кваліфікацію злочинного діян-



9

ня . Не залишилися поза увагою вченого-правника й питання кваліфікації злочинів проти особи та власності, у сфері господарської діяльності, службо-вих тощо .

Основними роботами М . Й . Коржанського є: «Ответственность за приобре тение, хранение и сбыт имущества, добытого преступным путем» (1971); «Объект посягательства и квалификация преступлений» (1975); «Ква-лификация следователем хозяйственных преступлений» (1984); «Квалифика-ция следователем должностных преступлений» (1986); «Квалификация хулі-ганства» (1989); «Очерки теории уголовного права» (1992); «Завдання і дія кримінального закону» (у співавторстві) (1997); «Корислива злочинна діяль-ність» (у співавторстві) (1998); «Словник кримінально-правових термінів» (2000); «Науковий коментар Кримінального кодексу України» (2001); «Кри-мінальне право і законодавство України . Частина Загальна» (2001); «Кримі-наль не право і законодавство України . Частина Особлива» (2001); «Кваліфі-кація злочинів» (2002); «Проблеми кримінального права» (2003); «Уголовний Закон України (наукова модель)» (2004) .

У 2003 р . вийшов мемуарно-публіцистичний нарис «Спогади» — щира і відверта оповідь автора про себе, свою родину, роздуми про наболіле, сучасне і майбутнє, про такі вічні питання, як кохання, щастя, сенс людського життя .

5 травня 20087 р . тяжка хвороба забрала життя професора М . Й . Кор-жанського, але він нам усім запам’ятається як талановитий науковець зі справжньою харизмою, як незламний український патріот та як людина з великої букви .

Славетне ім’я професора М . Й . Коржанського сьогодні знають і шану-ють десятки тисяч науковців, викладачів, аспірантів, здобувачів вищої освіти, які працюють та навчаються по книгам автора .

ЮРИДИЧНА НАУКА № 5(83)/2018© A. B. Soloviova, 2018

ІСТОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА ИСТОРИЯ ГОСУДАРСТВА И ПРАВА HISTORY OF STATE AND LAW

УДК 94 (44)

A. Soloviova

HISTORY OF THE INITIATION AND DEVELOPMENT OF THE BANK

OF FRANCE IN THE NINETEENTH CENTURY

ІСТОРІЯ ВИНИКНЕННЯ ТА РОЗВИТКУ БАНКУ ФРАНЦІЇ В XIХ СТОЛІТТІ

A. B. Soloviova, bachelier en histoire, bachelier en droit, Maître de la deuxième année de la Faculté d’Histoire Université nationale Taras Shevchenko de Kiev, Maître de la première année L’Université française de l’ESC Clermont, France, Clermont-Ferrand

L’HISTOIRE DE L’ORIGINE ET DU DEVELOPPEMENT DE LA BANQUE DE FRANCE AU XIX SIECLE

Рroblème posant. La pertinence de l’étude est liée aux transformations économiques en France au début des ХІV—XIХ siècles. et la formation d’un nouveau système financier et économique dans l’un des pays les plus développés d’Europe — la France. Les billets de banque en papier d’État sont apparus en France en 1716, grâce à John Law. Malgré le fait que le système financier de John Lo etait déjà vieux de plusieurs siècles, l’expérience française est d’un grand intérêt pour les historiens, les économistes et les avocats, en particulier les avocats spécialisés en droit financier.

Le système financier de John Law fut un moment clé dans l’histoire de l’argent. L’échec à réaliser l’idée a causé de longs dommages à la réputation du papier-monnaie et a retardé la propagation de la politique d’émission discrétionnaire. Cependant, ses idées radicales en termes d’expansion monétaire et de crédit ont été relancées au fil du temps.

En historiographie domestique et étrangère, divers problèmes liés à l’histoire du développement du système bancaire de la France au 11 et 12 c. Cependant, les



11

questions de la formation du système bancaire français après la Révolution française, y compris les caractéristiques de la Banque de France, qui au cours du 19ème siècle ont émis des prêts à des taux d’intérêts assez bas, n’ont pas été suffisamment étudiées. Les banques dans toutes les périodes historiques restent l’un des principaux sujets du marché. A cet égard, le sujet de notre recherche est pertinent et important pour comprendre les processus généraux qui se sont déroulés dans cette période en France en général et dans les institutions bancaires en particulier.

Les problèmes de la formation du système bancaire en France ont toujours attiré l’attention des chercheurs. Il faut souligner que l’historiographie est constituée d’œuvres dont les auteurs n’étaient pas seulement des historiens professionnels, mais aussi des politiciens, des diplomates, des économistes et des publicistes. En outre, la période historique choisie par nous pour la recherche, à savoir le début du XIVe siècle — le XIe siècle, est peu explorée.

Analyse des recherches et publications récentes. Il faut souligner le travail des chercheurs étrangers, en particulier, le travail de l’historien français Alain Plessis « Histoire des banques en France », publié en français. Alain Plessis a étudié les questions de formation et de développement du système bancaire français et le Second Empire, est devenu la base de la création de la mission historique de la Banque de France. [17]

L’historien français Pierre Goubert, spécialiste de l’histoire de France des 17—18 siècles, a écrit l’ouvrage «L’Initiation de l’Histoire de France», publié en français [14], qui a ensuite été traduit en anglais et publié sous le titre «Le cours de l’histoire française» [13]. Pierre Goubert a détaillé les particularités de l’émergence de la banque centrale et des banques commerciales en France, aux XVIIe et XIXe siècles.

Il convient également de noter l’étude approfondie de l’économiste et scientifique français Pierre Hautcoeur, «Banques centrales et nations: le XIXe siècle», publiée en français [15]. S.R. Moiseev a analysé les institutions bancaires de France dans le cadre d’une étude générale de l’histoire des banques centrales et du papier-monnaie [5].

Le problème de la création et du fonctionnement des banques en France à travers le prisme de la science économique est profondément analysé dans la littérature russe. Travail de thèse S. Urazovaya pour le diplôme de docteur en sciences économiques «L’évolution des systèmes bancaires: la théorie, la méthodologie de la recherche et la pratique russe» comme un manuscrit en russe. De nombreuses publications sont consacrées à l’évolution des systèmes bancaires des états du monde, parmi lesquels la France [10].

Аttribution de parties du problème général qui n’avaient pas été résolues. Les caractéristiques de l’étude sont dues aux années d’établissement des banques en France au XIV—XIX siècles. et la formation d’un nouveau système financier et économique dans l’un des pays les plus développés d’Europe — la France.

Вut de l’article. Le but principal de l’article est de déterminer le statut juridique de la Banque de France au XIXe siècle.

Présentation matérielle de base. Même une analyse historiographique schématique de l’implantation et du développement des institutions bancaires des


ІСТОРІЯ ДЕРЖАВИ І ПРАВА12


institutions financières en France aux ХІV—XIХ siècles, donne des raisons de croire que les scientifiques nationaux et étrangers ont fait un excellent travail d’étude de ce problème. L’analyse scientifique et les résultats de l’étude des processus financiers de la période en France montrent qu’ils constituaient une composante importante du développement économique et financier mondial. Cependant, aujourd’hui, dans l’historiographie ukrainienne, il n’y a pas d’études approfondies sur ce sujet.

Au début du XIXème siècle, la France n’était pas moins développée au niveau de sont système financier que l’Angleterre (les opérations sur titres sont devenus systématiques sur le marché français au XVIIIe siècle), mais les tendances dans le développement des systèmes financiers dans ces pays diffèrent considérablement. Les caractéristiques du modèle économique français ont commencés à apparaître dès la fin du XVIIIe siècle, et pendant le temps de Napoléon, ils sont pleinement apparent [6].

Le système financier français au début du XIXe siècle comprend essentiellement trois types d’établissements en dehors des valeurs boursieres: 1) banques, 2) notaires et 3) schémas de trésorerie. Et pourtant, ces trois éléments n’étaient pas interconnectés [16, c. 2].

Le système de crédit de la France comprend trois niveaux: la Banque de France, les banques commerciales, les crédits spéciaux et les institutions de services financiers [9, c. 88].

En 1800, Napoléon parvient à convaincre les actionnaires d’une grande banque, Ces de Conte Curran, de transformer la société en Banque de France. En dépit de la part du gouvernement, la Banque de France a été créée en tant que société privée, la gestion et l’organisation, au moins en partie, commis, quelles que soient les forces politiques pour assurer la garantie du gouvernement politique de la santé [12, c. 30].

Un chercheur moderne peut être intéressé par la proximité terminologique de la Banque de France, de la banque centrale et de la Haute Banque. L’historien bien connu Y. B. Soloviov a en temps voulu fait attention, que dans la littérature financière et économique le terme soit intraduisible. «La Haute Banque de Paris», écrit Y. B. So lo-viov, — a pris la première place dans le système capitaliste financier français «[7, p. 378].

Si vous réfléchissez sur le transfert possible de La Haute Banque, vous pouvez attirer l’attention sur le fait que la banque centrale, comme elle etait la plus haute banque, a déjà été établi en 1800 et a été appelé La Banque de France. Que veut dire le mot La Haute, qui signifie littéralement «haut»? À notre avis, ce terme était appliqué à ce type de banque en fonction des caractéristiques de sa nature juridique. Comme vous le savez, Yu.B. Soloviev en son temps attiré l’attention sur le fait que « dans la Haute Banque était ancienne firme bancaire Rothschild, Gottinger, Mallet, Vernet, Nofliz, Keenan, Heine, Gudsho, Ephrussi, Demachy et d’autres. Avec les banques par actions, les dépôts et les entreprises les plus solides, Haute Banque était l’élite financière française (Haute Finance) «.

Ainsi, le nom de La Haute connecté, à notre avis deux facteurs, d’une part, la position élevée des familles de riches personnes fondatrices qui formaient l’ancienne entreprise bancaire et sont entrés dans la La Haute Banque, et d’autre part, le fait que la Haute Banque était à la tête de l’élite financière française: La Haute Finance.



13

La Banque de France avait initialement des pouvoirs plus étroits que la Banque d’Angleterre. En particulier, elle avait le droit d’émettre de l’argent, mais ce droit n’était pas monopolistique, comme d’autres banques avaient le droit de le faire. Le programme des rédacteurs de la Charte et la Banque de France est largement influencé par la crise financière en France, qui a eu lieu au début du XVIIIe siècle en raison des activités du financier John Law (Banque Generale) [4, c. 72—73].

la Banque de France, à l’époque de sa fondation, et pour une période plus longue de son existence, a été contrôlée par une banque forte, une sorte de bénéficiaire de la révolution dans le système financier. [11]

Bien que la Banque soit une propriété privée, la base de ses activités est loin d’être commerciale. elle n’a jamais essayé de maximiser les profits ni de distribuer des dividendes généreux aux actionnaires. La Banque était dirigée par trois personnes — le président et ses deux adjoints. Au XIXe siècle, la durée moyenne du mandat était de huit ans, au XXe siècle. il est tombé à six ans (le record a été établi par Georges Pallen, qui a dirigé la Banque de 1897 à 1920) [5].

La Banque de France, fondée en 1800, est l’une des premières banques au monde a avoir légalement reçu un rôle de réglementation dans la gestion de l’économie. En 1803, elle a commencé à émettre des billets de banque à Paris, et en 1848 — dans toute la France, faisant neuf banques provinciales d’émission dans leurs bureaux et de devenir le plus grand centre d’émission [3, s. 487].

En 1808, la Banque de France a reçu des droits spéciaux pour ouvrir des succursales. Dans les villes où les branches ont été établies, ils ont reçus des droits d’émission exclusifs. La Banque a ouvert ses premières agences à Lyon, Rouen et Lille, mais toutes n’étaient pas rentables et ont été rapidement fermées.

Dans la même année, la charte de la Banque a été approuvée, qui a duré jusqu’à l’annee 1936.

À l’époque de l’Empire, la Banque était constamment confrontée à des difficultés dues à l’absence de garanties d’or pour l’émission de billets de banque. Ces difficultés ont été ressenties plus tard dans la banque, de sorte qu’après le coup d’Etat en 1848 les billets de la Banque de France sont devenus des moyens de paiement obligatoires: ils sont obligés d’etre utiliser dans les opérations, mais en même temps la banque doit limiter le montant maximal des billets émis.

Plus tard, en 1870, le système d’émission mis en place en France, qui a défini un problème de billet total maximum en 1,8 milliard de métal garantis et non garantis. La Banque de France avait le droit de déterminer la taille des émissions de revêtement métallique (ci-après limite d’émission maximale est augmentée, et à la veille de la 1ère guerre mondiale en 1914—1918, il est élevé à 6,8 milliards. Fr.) [8].

Dans la seconde moitié du XIXe siècle, le réseau de succursales a commencé à se développer rapidement. En 1900, la Banque de France à a sa disposition 160 succursales, et en 1928 — 259. L’expansion du réseau de succursales a été accompagnée d’une augmentation des activités commerciales dans toute la France. La banque n’a pas traité avec les clients de détail. L’exigence de la disponibilité obligatoire de garanties pour les prêts de la Banque n’a été introduite qu’en 1834. Les premiers prêts ont été accordés pour des titres publics. La fonction permanente du prêteur en dernier




ressort et l’obligation de maintenir la stabilité financière à la Banque sont apparues assez tard dans les années 1880.

Dans les dernières années de la monarchie de Juillet, la France a connu une grave crise économique. En raison de l’épuisement de la réserve, la Banque de France a décidé de vendre ses loyers français. Pour sa part, le gouvernement russe a exprimé le désir d’acheter ces obligations d’État. Les Conditions de l’accord sur La gestion de la Banque de France par le comte d’Argo ont ete discutées avec le représentant plénipotentiaire des affaires russes en France MD Kiseleva. Après des entretiens le 13 Mars 1847, un accord a été signé selon lequel la Banque de France à l’Etat russe du Trésor a vendu 2 millions de francs 5% du loyer, et 142000 de francs 3% du loyer.

En général, la Banque de France était moins concentrée sur la gestion du marché monétaire pour assurer la stabilité de la monnaie nationale. Si la Banque d’Angleterre était une «banque pour les banques» dans le plein sens de cette expression, la Banque de France combinait avec succès les fonctions d’une banque centrale et d’une banque commerciale privée. Dans une large mesure, elle a servi de banque de développement. Le réseau d’agences de la Banque est un élément clé de la politique économique française. Son faible taux d’intérêt a contribué à l’expansion de l’activité entrepreneuriale au niveau national. L’environnement dans lequel la Banque opérait était sensiblement différent de celui des Britanniques, qui déterminaient sa position unique dans l’économie française.

En 1913, le gouverneur de la Banque de France, Georges Pallen, dans un effort pour combler le manque d’informations détaillées sur les banques centrales étrangères, décida d’étudier leurs activités. Les études ont porté sur les questions liées à l’organisation, à l’infrastructure et aux opérations d’émissions des banques, en particulier dans les pays scandinaves, en Allemagne et en Russie [2, c. 4].

Le principal trait distinctif de la Banque de France vis-à-vis des banques d’Angleterre et d’Allemagne est qu’elle était sous le contrôle strict du ministère des Finances. La France occupe toujours la première place mondiale en termes de développement de la régulation du secteur bancaire [16].

Conclusions Et Suggestions. Ainsi, la particularité de la Banque de France est la présence d’un réseau de succursales suffisamment étendu et, par conséquent, une participation active au financement de l’économie. Au 19ème siècle, la Banque a émis des prêts à des taux d’intérêt assez bas. Formellement, la nationalisation de la banque n’a eu lieu qu’en 1936, lorsqu’elle est devenue une institution financière indépendante du gouvernement. Le système bancaire français n’est pas isolé des autres États, et nécessite donc une étude attentive de nos jours et peut devenir un élément important dans la formation de sa propre tradition bancaire.

RÉFÉRENCES

1 . Бабий А.В. Складывание двухуровневой банковской системы в странах Западной Европы и в Российской Империи в XIX — начале XX вв . // conf .sfu-kras .ru/sites/mn2014/pdf/d01/s17/s17_002 .pdf

2 . Государственный банк в 1913 году: французский взгляд / пер . с фр . М . А . Елистра-това; [ред ., примеч . А .В . Бугрова] . — М . : Интербук-бизнес, 2015 . — 200 с .



15

3 . Деньги . Кредит . Банки: Учебник ./ Под ред . В . В . Иванова, Б . И . Соколова . — М . : ТК Велби, Изд-во Проспект, 2003 . — 624 с .

4 . Исторический аспект создания и развития центральных банков / А . Г . Гузнов // Актуальные проблемы российского права . — 2016 . — № 3 . — С . 71—80 .

5 . Моисеев С. Р. История центральных банков и бумажных денег / С . Р . Моисеев . — М . : Вече, 2015 . — 536 с .

6 . Мошенский С. З. Между Лондоном и Парижем [Текст]: рынок ценных бумаг / Сергей Захарович Мошенский . — Hampton, N . H . : Mindstir media, 2015 . — 777 с .

7 . Соловйов Ю. Б. Петербургский международный банк и французский финан-совый капитал в годы первого промышленного подъема в России // http://www .spbiiran .nw .ru/wp-content/uploads/2017/03/soloviev_Y_B-4 .pdf

8 . Товмасян Регина Эдуардовна Эмиссия наличных денег: финансово-право-вой аспект // Вестник Адыгейского государственного университета . Серия 1: Регионоведение: философия, история, социология, юриспруденция, политология, культурология . 2012 . №2 . URL: https://cyberleninka .ru/article/n/emissiya-nalichnyh-deneg-finansovo-pravovoy-aspekt (дата обращения: 03 .04 .2018) .

9 . Финансово-кредитные системы зарубежных стран: Учеб .- метод . комплекс для студ . экон . спец . / Авт .-сост . С . А . Эрдман . — Новополоцк : ПГУ , 2005 . — 180 с .

10 . Уразова С. А. Возникновение и развитие банковских систем (историчес-кий аспект) // Финансовые исследования . 2004 . №9 . // https://cyberleninka .ru/article/n/vozniknovenie-i-razvitie-bankovskih-sistem-istoricheskiy-aspekt (дата обра-щения: 03 .04 .2018) .

11 . Andre Liesse . Evolution of Credit and Banks in France // Available online at : https://socialsciences .mcmaster .ca/econ/ugcm/3ll3/ . . ./EvolutionCreditBanksFrance .pdf

12 . Chadha J. S. Bank England and the Bank of France evolutionary and Napoleonic wars . —September 2013 / Jagjit S . Chadha, Elisa Newby Midas// Available online at: https://helda .helsinki .fi/bof/bitstream/handle/123456789/7693/172648 .pdf;jsessionid=00E1F4EBB1E01881BB17AF11BF6550AF?sequence=1

13 . Goubert P . The Course of French History F . Watts, 1988 — 495 с . / Translation of: Initiation aa l’histoire de la France .Reprint . Originally published: New York : F . Watts, 1988 . // disponible en ligne: http://www .nlb .gov .sg/biblio/6334434;

14 . Goubert P . Initiation à l’histoire de la France / Pierre Goubert // disponible en ligne: https://www .fayard .fr/initiation-lhistoire-de-la-france-9782818503522

15 . Hautcoeur P. Les banques centrales et la nation: le dix-neuvième siècle / Pierre-Cyrille Hautcoeur // disponible en ligne: http://www .parisschoolofeconomics .com/hautcoeur-pierre-cyrille/Banques_centrales_et_nation .pdf

16 . Hautcoeur P. Diversité Et Décentralisation Des Institutions Du Système Financier Français . 1800—1840 / Pierre-Cyrille Hautcoeur //disponible en ligne: http://www .parisschoolofeconomics .com/hautcoeur-pierre-cyrille/chapitre1-HMF .pdf

17 . Plessis A. Histoire des banques en France/ Alain Plessis// disponible en ligne: http://www .fbf .fr/fr/files/88AFWG/Histoire_banques_France .pdf

REFERENCES

1 . Babij A. V. Skladyvanie dvuhurovnevoj bankovskoj sistemy v stranah Zapadnoj Evropy i v Rossijskoj Imperii v XIX- nachale XX vv . // conf .sfu-kras .ru/sites/mn2014/pdf/d01/s17/s17_002 .pdf

2 . Gosudarstvennyj bank v 1913 godu: francuzskij vzgljad / per . s fr . M . A . Elistra-tova; [red ., primech . A . V . Bugrova] . — M . : Interbuk-biznes, 2015 . — 200 s .




3 . Den’gi . Kredit . Banki: Uchebnik / Pod red . V . V . Ivanova, B . I . Sokolova . — M . : TK Velbi, Izd-vo Prospekt, 2003 . — 624 s .

4 . Istoricheskij aspekt sozdanija i razvitija central’nyh bankov / A . G . Guznov // Aktual’nye problemy rossijskogo prava . — 2016 . — № 3 . — S . 71—80 .

5 . Moiseev S. R. Istorija central’nyh bankov i bumazhnyh deneg / S .R . Moiseev . — M . : Veche, 2015 . — 536 s .

6 . Moshenskij S. Z. Mezhdu Londonom i Parizhem [Tekst]: rynok cennyh bumag / Sergej Zaharovich Moshenskij . — Hampton, N .H . : Mindstir media, 2015 . — 777 s .

7 . Solovjov Ju. B. Peterburgskij mezhdunarodnyj bank i francuzskij finansovyj kapital v gody pervogo promyshlennogo podema v Rossii // http://www .spbiiran .nw .ru/wp-content/uploads/2017/03/soloviev_Y_B-4 .pdf

8 . Tovmasjan Regina Jeduardovna Jemissija nalichnyh deneg: finansovo-pravovoj aspekt // Vestnik Adygejskogo gosudarstvennogo universiteta . Serija 1: Regionovedenie: filosofija, istorija, sociologija, jurisprudencija, politologija, kul’turologija . 2012 . №2 . URL: https://cyberleninka .ru/article/n/emissiya-nalichnyh-deneg-finansovo-pravovoy-aspekt (data obrashhenija: 03 .04 .2018) .

9 . Finansovo-kreditnye sistemy zarubezhnyh stran: Ucheb .-metod . kompleks dlja stud . jekon . spec . / Avt .-sost . S .A . Jerdman . — Novopolock: PGU , 2005 . — 180 s .

10 . Urazova S. A. Vozniknovenie i razvitie bankovskih sistem (istoricheskij aspekt) // Finansovye issledovanija . 2004 . №9 . // https://cyberleninka .ru/article/n/vozniknovenie-i-razvitie-bankovskih-sistem-istoricheskiy-aspekt (data obrashhenija: 03 .04 .2018) .

11 . Andre Liesse . Evolution of Credit and Banks in France // Available online at : https://socialsciences .mcmaster .ca/econ/ugcm/3ll3/ . . ./EvolutionCreditBanksFrance .pdf

12 . Chadha J. S., Bank England and the Bank of France evolutionary and Napoleonic wars . —September 2013 / Jagjit S . Chadha, Elisa Newby Midas// Available online at: https://helda .helsinki .fi/bof/bitstream/handle/123456789/7693/172648 .pdf;jsessionid=00E1F4EBB1E01881BB17AF11BF6550AF?sequence=1

13 . Goubert P. The Course of French History F . Watts, 1988 — 495 с . / Translation of: Initiation aa l’histoire de la France .Reprint . Originally published: New York : F . Watts, 1988 . // disponible en ligne: http://www .nlb .gov .sg/biblio/6334434;

14 . Goubert P. Initiation à l’histoire de la France / Pierre Goubert // disponible en ligne: https://www .fayard .fr/initiation-lhistoire-de-la-france-9782818503522

15 . Hautcoeur P. Les banques centrales et la nation: le dix-neuvième siècle / Pierre-Cyrille Hautcoeur // disponible en ligne: http://www .parisschoolofeconomics .com/hautcoeur-pierre-cyrille/Banques_centrales_et_nation .pdf

16 . Hautcoeur P. Diversité Et Décentralisation Des Institutions Du Système Financier Français . 1800—1840 / Pierre-Cyrille Hautcoeur //disponible en ligne: http://www .parisschoolofeconomics .com/hautcoeur-pierre-cyrille/chapitre1-HMF .pdf

17 . Plessis A. Histoire des banques en France/ Alain Plessis// disponible en ligne: http://www .fbf .fr/fr/files/88AFWG/Histoire_banques_France .pdf

Соловйова А . Б . Історія виникнення та розвитку банку Франції в XIХ столітті

Досліджено теоретичні питання становлення та особливостей Банку Франції в XIX столітті. Автор вважає, що до початку XIX століття Франція володіла не менш розвиненою фінансовою системою, ніж Англія. Операції з цінними паперами стали систематичними на французькому ринку спочатку ХVІІІ століття. Але тен-денції розвитку фінансових систем в цих країнах значно відрізнялися. Банк Франції,



17

утворений в 1800 році, один з перших банків в світі законодавчо отримав регулюючу роль в управлінні економікою.

Ключові слова: Банк Франції, банківська система, фінансова система, банків-ські операції, центральный банк.

Соловьева А . Б . История возникновения и развития банка Франции в XIХ веке

Исследованы теоретические вопросы становления и особенностей Банка Франции в XIX веке. Автор считает, что к началу XIX века Франция обладала не менее развитой финансовой системой, чем Англия. Операции с ценными бумагами стали систематическими на французском рынке сначала ХVІІІ века. Но тенденции развития финансовых систем в этих странах значительно отличались. Банк Франции, образованный в 1800 году, один из первых банков в мире законодательно получил регулирующую роль в управлении экономикой.

Ключевые слова: Банк Франции, банковская система, финансовая система, банковские операции, центральный банк.

Soloviova A . B . L’histoire de l’origine et du developpement de la banque de France au XIX siecle

Les questions théoriques de la formation et des particularités de la Banque de France au XIXe siècle sont étudiées. L’auteur estime qu’au début du XIXe siècle, la France avait un système financier tout aussi développé que l’Angleterre. Les opérations sur titres sont devenues systématiques sur le marché français au début du XVIIIe siècle. Mais les tendances de développement des systèmes financiers dans ces pays étaient significativement différentes. La Banque de France, créée en 1800, a été l’une des premières banques au monde à réguler légalement la gestion de l’économie.

Mots-clés: Banque de France, système bancaire, système financier, opérations bancaires, banque centrale.

Soloviova A . History of the Initiation and Development of the Bank of France in the Nineteenth Century

The theoretical issues of formation and peculiarities of the Bank of France in the XIX century were studied. The author believes that by the beginning of the XIX century, France had an equally developed financial system, like England. Operations with securities have become systematic in the French market in the early 18th century. But the development trends of financial systems in these countries varied significantly. The Bank of France, established in 1800, was one of the first banks in the world to legislatively regulate the management of the economy.

Keywords: Bank of France; Banking System; Financial System; Banking Operations;Central Bank

Стаття надійшла до редакції: 07 .05 . 2018 .

ЮРИДИЧНА НАУКА № 5(83)/2018© С. Р. Дутчак, 2018

КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВО УГОЛОВНОЕ ПРАВО CRIMINAL LAW

УДК 343 .2

S. Dutchak

SPECIAL ASPECTS OF CRIMINAL-LEGAL POLICY IN THE FIELD OF ENSURING THE PROTECTION

OF PATIENT’S RIGHTS

С. Р. Дутчак викладач кафедри кримінального права, кримінології, цивільного та господарського права ВНЗ «Національна академія управління» м. Київ

ОСОБЛИВОСТІ КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВОЇ ПОЛІТИКИ У СФЕРІ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ОХОРОНИ

ПРАВ ПАЦІЄНТАПостановка проблеми . Станом на сьогодні, кримінально-правова полі-

тика щодо забезпечення охорони прав пацієнта в Україні потребує удоскона-лення . Згідно даних Єдиного державного реєстру судових рішень, відсутня практика притягнення до кримінальної відповідальності за злочин «Порушення прав пацієнта» (ст .141 КК України) . Зокрема, існує проблема у ефективності розслідувань та кваліфікації порушень прав пацієнта, що прямо впливає на рівень злочинності у цій сфері . Натомість, глобальна недовіра населення до медиків та якості медичних послуг, несвоєчасне звернення за медичною допо-могою, масова відмова населення від вакцинації, тощо

Аналіз останніх досліджень і публікацій . Дослідженню питання кримі-нально-правової політики та ефективності кримінального права приділяють багато уваги П . Л . Фріс [1, с . 2], В . І . Борисов [2, с . 3], А . А . Митрофанов [4], А . Селіванов [5] . Протягом останніх десяти років, були опубліковані моногра-фії Н . А . Савінової [6] та К . Б . Марисюка [7], захищено ряд дисертацій на здобуття наукового ступеню кандидата юридичних наук, присвячених аналізу окремих проблем кримінально-правової політики (І . В . Козич, Ю . І . Микитин, Л . М . Федорак, та ін .) .

Ефективність кримінального права в цілому та окремих його напрямів і положень прямо пов’язана з дією кримінально-правової політики . Як пише П . Л .Фріс, кримінально-правова політика «в першу чергу, базується на ефек-



19

тивності кримінально-правового закону і залежить від ефективності кримі-нально-правових норм та інститутів» [1, с . 233] У той же час, від вдалих рішень кримінально-правової політики залежить належне кримінально-правове забезпечення тих чи інших прав, гарантованих в державі . Н . А .Савінова вказує, що така ефективність реалізується виключно через практичну реалізацію: «Кримінально-правове забезпечення, реалізуючи напрями кримінально-пра-вової політики у нормах кримінального права, може забезпечити або, навпаки, спотворити ефективність кримінально-правової політики» [8, с . 246] .

Мета статті . Визначити критерії оцінки ефективності кримінально-пра-вової політики та сутність основних кримінально-політичних заходів спрямо-ваних на удосконалення кримінально-правової політики у сфері забезпечення охорони прав пацієнта .

Основні результати дослідження . Враховуючи те, що дія норми кримі-нального права спрямована на досягнення задекларованої у ст . 1 КК України мети, удосконалення кримінально-правових норм, що реалізуються криміналь-но-правовою політикою, мають спрямовуватися саме на підвищення ефектив-ності . Але не ефективності норм, а кримінального забезпечення — в цілому .

Звернемося до деяких підходів оцінок ефективності, як кінцевої мети дії відповідної кримінально-правової політики, та спробуємо визначити сутність основних кримінально-політичних заходів, направлених на удосконалення досліджуваного явища .

Ю . І . Римаренко вважає предметом оцінки ефективності усвідомлені наслідки регулювання, яке, на його думку — «форма соціаль ного реагування відповідно до вимог норм права, заснована на усвідомленні суб’єктами права своїх прав та обов’язків» [9] . Проте, поняття «регулювання» та «забезпечен-ня», оче вид но не збігаються, оскільки під регулюванням розуміють також «здійснюваний за допомогою всієї системи юри дичних засобів вплив на суспільні відносини з метою їх упорядкування» [10, с . 26—27] . Тобто, регулю-вання — це більш активна дія, ніж застосування . Але обидві вони перебувають у межах «забезпечення» .

При цьому, на думку О . І . Хорошильєва, «моментом творення норми права завершується перший етап руху права від його потенційного існування до дійсного . Результатом такого руху є вірне відображення потенціалів права у формальному приписі . Яке має два змісти . З одного боку — це показник ефективності права на шляху його руху від потенційності до формальної визначеності у вигляді нормативного припису, з іншої це умова реалізації, ефективної дії даної норми . При цьому ефективність дії права відрізняється від ефективності його реалізації» [11, с . 47] . Очевидно, саме у цьому полягає межа відмінності оцінок застосування і реалізації, які (обидва) поглинаються правовим забезпеченням, керованим кримінально-правовою політикою .

В цілому, відносно ефективності права, як і будь-якої іншою практич-ною діяльністю, розуміють ступінь досягнення запланованого результату, міра досягнення постановленої мети [12, с . 319; 13, с . 461] .

До критеріїв ефективності права відносять також строки і витрати, що необхідні для досягнення запланованої мети [14, с . 214—224; 15, с . 145—153] .


КРИМІНАЛЬНЕ ПРАВО20


Так, відносно ефективності норм кримінально-правового регулювання М . В . Кар чевський пише: «Ефективним (у контексті прагматичної парадигми) кримінально-правове регулювання є тоді, коли обсяг фактичних соціальних витрат на його реалізацію відповідає обсягу необхідних соціальних витрат, зумовленому законотворчою та правозастосовною діяльністю у сфері кримі-нально-правого регулювання» [16, с . 4] . Однак, ці питання також належать до регулювання кримінально-правової політики, оскільки, як стверджував М . І . Загородніков, остання є напрямом «…в рамках якого формулюються вихідні вимоги боротьби зі злочинністю за допомогою розробки та реалізації широкого кола попереджувальних заходів, створення і застосування правових норм матеріального, процесуального і виконавчого кримінального права, що встановлюють криміналізацію і пеналізацію, а коли потрібно — декриміналіза-цію і депеналізацію діянь…» (курсив авт, С . Д .) [17, с . 49] .

Стосовно, навіть, абстрактного визначення ефективності права, існує низка різних підходів . Вони впливають на оцінку ефективності кримінального права, і тому потребують демонстрації . Так, Н . М . Оніщенко вважає, що оцінка ефективності робить «акцент на якісних характеристиках права, законів, окре-мих норм» [18] . Однак, з такою позицією можна певним чином сперечатися: навряд чи, навіть, оптимальний закон може бути ефективним без відповідної його реалізації, безпосередньо активного регулювання суспільних відносин у динаміці — регулювання і оцінки вимагає саме його застосування, реалізація його положень .

Досліджуючи ефективність застосування законодавства, Н . А . Розен-фельд наводить аналогічні думки: «універсальним предметом для проведення моніторингу ефективності застосування законодавства є закони, аналіз яких демонструватиме як їх власну ефективність, так і ефективність законодавства у досліджуваній галузі (сфері)» [19, с . 10] . Але такий моніторинг є лише осно-вою юридичного аналізу потенційної ефективності закону, адже вона оцінює перспективи його реалізації .

Вона ж характеризує кримінально-правове забезпечення як «забезпе-чення нормального функціонування суспільних відносин, можливість реаліза-ції членами суспільства прав користування найважливішими ресурсами, цін-ностями і благами, яке здійснюється за допомогою комплексу регулюючих та охоронних політико-правових заходів і правових засобів, які об’єктивізуються у нормах матеріального права» [20, с .23] . Таким чином, фактично, ефектив-ність норм права не може бути оцінена, аж доки вони не починають реалізову-ватися . Отже, реалізація норм — регулювання суспільних відносин, що є кін-цевим мірилом забезпечення законодавством тих чи інших гарантованих прав .

Слід також враховувати, що «розглядати, — як стверджує П . Л . Фріс, — ефективність кримінально-правової політики як просту суму ефективності окремих кримінально-правових норм та інститутів було б невідповідним . Вона визначається дією всього комплексу кримінально-правового регулювання . Кримінальне законодавство — КК України, являє собою систему, яка підкоря-ється законам системності і тому ефективність кримінально-правової політи-ки є властивістю системи в цілому» [21, с . 233—234] . І така ефективність впли-



21

ває на правове забезпечення: визначає, спрямовує, а потім — досліджує такий вплив, сприяє його належному розвитку .

При цьому, має бути чітко визначена і мета таких дій . Навіть, не на стра-тегічному рівні, а, щонайменше, на рівні розуміння законодавця чи правоза-стосувача .

З цих же позицій, але в контексті кримінально-правової охорони, вихо-дила і Г . В . Чеботарьова, яка у 2011 р . писала: «Подолати негативні тенденції, що складаються в сфері охорони здоров’я, можна лише комплексом соціаль-но-економічних й організаційно-правових заходів, в тому числі забезпеченням високих стандартів роботи медичних працівників, чіткою регламентацією їх професійної діяльності, вдосконаленням механізмів їх відповідальності за невиправдане створення загроз життю й здоров’ю людини, недбале чи несум-лінне ставлення до виконання професійних обов’язків, злочинне використан-ня можливостей медицини» [22, с . 3] .

Корупціогенність відсутності протидії порушенням прав пацієнта поля-гає у тому, що через відсутність ефективного втручання з боку правоохоронної системи держави, медична сфера, є достатньо професійно-специфічною, корпо-ративною, де, навіть, за наявності існуючих інструментів контролю, можливість нівелювати внутрішні розслідування лише зростає . З одного боку, латентність, а з іншого боку можливість прикриття злочинних дій колег, на тонкій грані між етичним кодексом лікаря та законодавчо встановленій необхідності покарання за вчинення злочину, породжує корупційні механізми применшення вини, спи-сання відвертих злочинних дій на «медичну помилку», або просто відписки за формальними ознаками, не притягуючи лікаря до відповідальності [23] . При цьому, зазначимо, що саме такі повсякденні системні злочини, як порушення прав пацієнта, і відсутність ефективної їм протидії, і впливають на загальне став-лення населення до ефективності кримінально-правової політики в державі .

З цього випливає, що суспільна небезпечність є категорією, яка може характеризувати не лише певні діяння (злочинні, наприклад), а й відсутність належного реагування політикою в сфері боротьби зі злочинністю на вчинен-ня соціально шкідливих діянь .

Якщо виходити з наведеної раніше пропозиції В . К . Грищука стосовно методології кримінально-правової політики, то основними напрямами кримі-нально-правової політики щодо удосконалення кримінально-правового забез-печення охорони прав пацієнта мають визначатися:

1) суспільні заходи, які мають застосовуватися для нейтралізації / міні-мізації порушень прав пацієнта;

2) суто правові заходи, які є найбільш раціональними для зниження рівня порушення прав пацієнта;

3) комплекси інтегрованої взаємодії правових та не правових засобів виявлення системності порушення прав пацієнта;

4) застосування кримінально-правових засобів щодо встановлення тих порушень, які завдають реальної суспільної шкоди .

На нашу думку, такими визначальними для розвитку кримінально-пра-вової політики заходами мають бути комісії експертів у галузі медицини, прав




людини та правоохоронної діяльності, а також представники громадськості, якими мають розроблятися спеціальні пропозиції та рекомендації . Такі реко-мендації, після широкого громадського обговорення, повинні ставати напрям-ками реалізації кримінально-правової політики у досліджуваній сфері .

Проте, очевидним аргументом працівників медичної сфери стосовно ефективності оцінки і кваліфікації, зокрема, порушення прав пацієнта, є те, що пересічний слідчий не має можливості враховувати всі особливості належного дотримання прав пацієнта через відсутність спеціальних медичних знань, які необхідні задля прийняття рішення про вину медичного працівника .

У той же час, суспільні очікування покарання винних медичних праців-ників спрямовані не на дію етичних комісій, а на реальний фінальний вплив держави на досліджувану сферу в цілому . Всі люди прагнуть отримувати належну і безпечну медичну допомогу в умовах дотримання прав пацієнта .

Тому, очевидно, що у разі виникнення подій злочинного порушення прав пацієнта, розслідування подібних справ мали б відбуватися за присутно-сті таких комісій, зокрема представників у них громадськості, правоохоронних органів та сторони потерпілих . Такий контроль дозволив би удосконалити систему прозорості діяльності медичних етичних комісій і істотно полегшив би подальше розслідування у разі, коли підтверджується наявність в діяннях медичного працівника ознак складу злочину .

З урахуванням особливостей знань про медичні послуги і нормативні гарантії прав пацієнта, мало б сенс, будь-які розслідування в сфері медичних злочинів, проводити комплексно із залученням працівників етичних комісій — медиків та оцінки їх висновків, у разі, якщо такі порушення стосуються пору-шення прав пацієнта . Проте, корпоративна система приховування злочинів самими медиками (підробка історій хвороб, тощо) вимагає оперативного реа-гування системи розслідувань, яка, саме, на наш погляд, має належати право-охоронцям . А виявлення і фіксація самих порушень прав пацієнта повинна супроводжуватися висновками етичних медичних комісій .

Зокрема, участь комісій з медичної етики та деонтології у кримінальних провадженнях з приводу порушень прав пацієнтів доцільно застосовувати з моменту початку такого провадження: представники комісії мають брати участь нарівні у провадженні поряд з представниками правоохоронних орга-нів, що ведуть розслідування, сприяючи отриманню належних доказів, у тому числі професійному відібранні пояснень, правильній кваліфікації . І, звичайно, медичні комісії з етики та деонтології можуть стати ефективним механізмом недержавного сектору кримінально-правової політики, діяльність якого може спрямовуватися як на сприяння у розслідуванні та кваліфікації порушень прав пацієнта, так і на опрацювання, узагальнення та поширення серед медичних працівників практики притягнення до відповідальності за порушення прав пацієнта . Питанню дотримання прав пацієнтів присвячені й деякі зарубіжні кодекси та джерела [24; 25; 26] .

Висновок . В цілому, кримінально-правова політика у протидії порушен-ням прав пацієнта має бути спрямована на досягнення певного результату, і, на наш погляд, таким результатом має стати спрямована дія державної влади на



23

подолання системи порушення прав пацієнта . Показником ефективності тако-го результату може бути виключно довіра населення до влади в цій частині . І метою такої політики має визначатися підвищення рівня соціальної довіри населення до держави шляхом розумної протидії системним порушенням прав пацієнта в Україні .

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1 . Фріс П. Л. Кримінально-правова політика Української держави: теоретичні, історичні та правові проблеми / Павло Львович Фріс . — К . : Атіка, 2005 . — 332 c . — с . 233 .

2 . Фріс П. Л., Борисов В. І. Ефективність кримінально-правової політики // Вісник Асоціації кримінального права України . — 2014 . — № 1(2) .

3 . Борисов В. І. Сучасна політика держави у сфері боротьби зі злочинністю та її кримінально-правовий напрям // Право України . — 2012 . — № 1—2 .

4 . Митрофанов А. А. Основні напрямки кримінально-правової політики в Україні: формування та реалізація .// монографія . — Одеса : Вид-во Одеського юри-дичного інституту НУВС . — 2004 . — 132 с .

5 . Селіванов А. Правова політика — важлива складова внутрішньої політики Української держави / А . Селіванов, О . Рябченко // Голос України . — 2007 . — № 43 .

6 . Савінова Н. А. Кримінально-правове забезпечення розвитку інформаційного сус пільства в Україні: теоретичні та практичні аспекти : монографія . — К . : ТОВ «ДКС» . — 2011 .

7 . Марисюк К. Б. Майнові покарання в Україні (1911—2001 рр .) . Питання кримінально-правової політики : монографія . — Івано-Франківськ : Вид-во Прикарпат . нац . ун-ту імені Василя Стефаника, 2012 .

8 . Савінова Н. А. Кримінально-правова політика забезпечення розвитку інфор-ма ційного суспільства в України / Н . А . Савінова: Дис… докт . юрид . наук: 12 .00 .08 . — Львівський державний університет внутрішніх справ, 2013 . — 509 с . — С . 246 .

9 . Римаренко Ю. І. Правове регулювання // Міжнародна поліцейська енци-клопедія: У 10 т . / Відп . Ред . Ю . І . Римаренко, Я . Ю . Кондратьев, В . Я . Тацій, Ю . С . Шемшученко . — К . : Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003 . — С . 752 .

10 . Малько А. В. Стимулы и ограничения в праве . — 2-е узд ., перераб . и доп . — М . : Юристъ, 2004 . — С . 26—27 .

11 . Хорошильцев А. И. Єффективность действия нормі права / А . И .Хорошиль-цев // Общество и право, 2011 . — № 2(34) . — С . 47—51 .

12 . Морозова Л. А. Теория государства и права . — М . : Юристъ . 2005 . — 384 с . — С . 319 .

13 . Теория государства и права: учебник / Пиголкин А . С ., Головистикова А . Н ., Дмитриев Ю . А .; под ред . А . С . Пиголкина, Ю . А . Дмитриева . — М . : Высшее образо-вание, 2008 . — 613 с . — С . 461 .

14 . Спиридонов Л. И. Эффективность права / Спиридонов Л . И . Теория госу-дарства и права . — М ., 1995 . — 304 С . — С . 214—224 .

15 . Спиридонов Л. И. Об изучении эффективности социальной нормы как средства социализации // Избранные произведения: Философия и теория права . Социология уголовного права . Криминология . СПб . : Изд-во Санкт-Петербургского института права им . Принца П .Г . Ольденбургского, 2002 . — 392 с . — С .145—153 .

16 . Карчевський М. В., Кудінов А. С. Ефективність кримінально-правового регулювання в Україні: інформаційно-аналітичні матеріали за результатами опиту-вання експертів / М . В . Карчевський, А . С . Кудінов ; МВС України, Луган .держ . ун-т




внутр . справ ім . Е . О . Дідоренка . — Сєвєродонецьк : РВВЛДУВС ім . Е . О . Дідоренка, 2016 . — 44 с . — С . 4 .

17 . Загородников Н. И. Советская уголовная политика и деятельность органов внутреннил дел: [учеб . пособ] / Николай Иванович Загородников . — М . : Изд-во МВШМ МВД СССР, 1979 . — 99 с . — с . 49 .

18 . Оніщенко Н. М. Проблема ефективності законодавства та сучасний розви-ток [Електронний ресурс] / Н . М . Оніщенко // Віче — 2007 . — № 12 . Режим доступу до журналу : http://www .viche .info/journal/607/

19 . Розенфельд Н. А. Коротка методика юридичного аналізу ефективності застосування законодавства / Н . А . Розенфельд . — К . : Юстініан, 2009 . — 48 с . — С . 10 .

20 . Савінова Н. А. Кримінально-правова політика забезпечення розвитку інфор-ма ційного суспільства в України / Н . А . Савінова : Дис… докт . юрид . наук: 12 .00 .08 . — Львівський державний університет внутрішніх справ, 2013 . — 509 с . — С . 23 .

21 . Фріс П. Л. Кримінально-правова політика Української держави: теоретичні, історичні та правові проблеми / Павло Львович Фріс . — К . : Атіка, 2005 . — 332 c . — С . 233—234 .

22 . Чеботарьова Г. В. Кримінально-правовова охорона правопорядку в сфері медичної діяльності: Автореферат… докт . Юид . Наук, 12 .00 .08 . — Київ, 2011 . — 36 с . — С . 3 .

23 . Права людини у сфері охорони здоров’я: практичний посібник // Сайт Гро-мад ської організації «Фундація медичного права та біоетики України» [Електронний ресурс] / Режим доступу : http://medicallaw .org .ua/vydavnytstvo/praktychnyi-posib-nyk-prava-liudyny-u-sferi-okhorony-zdorovia/6-prava-ta-obovjazki-pacijentiv-za-zakonodavstvom-ukrajini/61-prava-pacijentiv/6113-pravo-na-podannja-skargi/

24 . Criminal Code of Lithuania (2000, amended 2010) : Сайт Бюро ОБСЕ з демократичних інститутів і прав людини LegisLationline [Електронний ресурс] . —Режим доступу: htpp://www . Legislationline . org/ download/ action/ download /id/ 4302/ file/Lithuania _ CC _ am 2010 _ en . pdf/ — Заголовок з екрану .

25 . The Latvian Penal / Еdited and introduction by candidate of law A . I . Lukashov and candidate of law E . A . Sarkisova, translated from Latvian by candidate of Law A . I . Lukashov . — St . Petersburg : “Yuridichesky Center — Press”, 2001 . — 313 p .

26 . The Criminal Code of Federal Republic of Germany / Edited and introduction by Doctor of Law, professor D . A . Shestakov, preface by Doctor of Law H . — H . Sescheck ; translation from German N . S . Rachkova . — St . Petersburg : “Yuridichesky Center — Press”, 2003 — 524 p .

REFERENCES

1 . Fris P. L. Kryminalno-pravova polityka Ukrainskoi derzhavy: teoretychni, istorychni ta pravovi problemy / Pavlo Lvovych Fris . — K . : Atika, 2005 . — 332 c . — s . 233 .

2 . Fris P. L., Borysov V. I. Efektyvnist kryminalno-pravovoi polityky // Visnyk Asotsiatsii kryminalnoho prava Ukrainy . — 2014 . — № 1(2) .

3 . Borysov V. I. Suchasna polityka derzhavy u sferi borotby zi zlochynnistiu ta yii kryminalno-pravovyi napriam // Pravo Ukrainy . — 2012 . — № 1—2 .

4 . Mytrofanov A. A. Osnovni napriamky kryminalno-pravovoi polityky v Ukraini: formuvannia ta realizatsiia .// monohrafiia . — Odesa : Vyd-vo Odeskoho yurydychnoho instytutu NUVS . — 2004 . — 132 s .

5 . Selivanov A. Pravova polityka — vazhlyva skladova vnutrishnoi polityky Ukrainskoi derzhavy / A . Selivanov, O . Riabchenko // Holos Ukrainy . — 2007 . — № 43 .



25

6 . Savinova N. A. Kryminalno-pravove zabezpechennia rozvytku informatsiinoho sus-pil stva v Ukraini: teoretychni ta praktychni aspekty : monohrafiia . — K . : TOV “DKS” . — 2011 .

7 . Marysiuk K. B. Mainovi pokarannia v Ukraini (1911—2001 rr .) . Pytannia kryminalno-pravovoi polityky : monohrafiia . — Ivano-Frankivsk : Vyd-vo Prykarpat . nats . un-tu imeni Vasylia Stefanyka, 2012 .

8 . Savinova N. A. Kryminalno-pravova polityka zabezpechennia rozvytku informatsiinoho suspilstva v Ukrainy / N .A . Savinova: Dys… dokt . yuryd . nauk: 12 .00 .08 . — Lvivskyi derzhavnyi universytet vnutrishnikh sprav, 2013 . — 509 s . — S . 246 .

9 . Rymarenko Yu. I. Pravove rehuliuvannia // Mizhnarodna politseiska entsyklo-pediia: U 10 t . / Vidp . Red . Yu .I . Rymarenko, Ya .Yu . Kondratev, V .Ya . Tatsii, Yu .S . Shem-shuchenko . — K . : Kontsern “Vydavnychyi Dim “In Yure”, 2003 . — S . 752 .

10 . Mal'ko A. V. Stimuly i ogranichenija v prave . — 2-e uzd ., pererab . i dop . — M . : Jurist, 2004 . — S . 26—27 .

11 . Khoroshyltsev A. I. Yeffektyvnost deistvyia normi prava / A . Y . Khoroshyltsev // Obshchestvo y pravo, 2011 . — № 2(34) . — S . 47—51 .

12 . Morozova L . A . Teorija gosudarstva i prava . — M . : Jurist . 2005 . — 384 s . — S . 319 .13 . Teorija gosudarstva i prava: uchebnik /Pigolkin A . S ., Golovistikova A . N .,

Dmitriev Ju . A .; pod red . A . S . Pigolkina, Ju . A . Dmitrieva . — M . : Vysshee obrazovanie, 2008 . — 613 s . — S . 461 .

14 . Spiridonov L. I. Jeffektivnost' prava / Spiridonov L . I . Teorija gosudarstva i prava . — M ., 1995 . — 304 S . — S . 214—224 .

15 . Spiridonov L. I. Ob izuchenii jeffektivnosti social'noj normy kak sredstva socializacii // Izbrannye proizvedenija: Filosofija i teorija prava . Sociologija ugolovnogo prava . Kriminologija . SPb . : Izd-vo Sankt-Peterburgskogo instituta prava im . Princa P . G . Ol'denburgskogo, 2002 . — 392 s . — S . 145—153 .

16 . Karchevskyi M. V., Kudinov A. S. Efektyvnist kryminalno-pravovoho rehu liu van-nia v Ukraini: informatsiino-analitychni materialy za rezultatamy opytuvannia ekspertiv / M . V . Karchevskyi, A . S . Kudinov ; MVS Ukrainy, Luhan .derzh . un-t vnutr . sprav im . E . O . Di do renka . — Sievierodonetsk : RVVLDUVS im . E .O . Didorenka, 2016 . — 44 s . — S . 4 .

17 . Zagorodnikov N. I. Sovetskaja ugolovnaja politika i dejatel'nost' organov vnutrennil del: [ucheb . posob] / Nikolaj Ivanovich Zagorodnikov . — M . : Izd-vo MVShM MVD SSSR, 1979 .— 99 s . — s . 49 .

18 . Onishchenko N. M. Problema efektyvnosti zakonodavstva ta suchasnyi rozvytok [Elektronnyi resurs] / N . M . Onishchenko // Viche — 2007 . — № 12 . Rezhym dostupu do zhurnalu : http://www .viche .info/journal/607/

19 . Rozenfeld N. A. Korotka metodyka yurydychnoho analizu efektyvnosti zastosuvannia zakonodavstva / N . A . Rozenfeld . — K . : Yustinian, 2009 . — 48 s . — S . 10 .

20 . Savinova N. A. Kryminalno-pravova polityka zabezpechennia rozvytku informatsiinoho suspilstva v Ukrainy / N .A . Savinova : Dys… dokt . yuryd . nauk: 12 .00 .08 . — Lvivskyi derzhavnyi universytet vnutrishnikh sprav, 2013 . — 509 s . — S . 23 .

21 . Fris P. L. Kryminalno-pravova polityka Ukrainskoi derzhavy: teoretychni, istorychni ta pravovi problemy / Pavlo Lvovych Fris . — K . : Atika, 2005 . — 332 s . — S . 233—234 .

22 . Chebotarova H. V. Kryminalno-pravovova okhorona pravoporiadku v sferi me dych-noi diialnosti: Avtoreferat… dokt . Yuyd . Nauk, 12 .00 .08 . — Kyiv, 2011 . — 36 s . — S . 3 .

23 . Prava liudyny u sferi okhorony zdorovia: praktychnyi posibnyk // Sait Hromadskoi orhanizatsii “Fundatsiia medychnoho prava ta bioetyky Ukrainy” [Elektronnyi resurs] / Rezhym dostupu: http://medicallaw .org .ua/vydavnytstvo/praktych-nyi-posibnyk-prava-liudyny-u-sferi-okhorony-zdorovia/6-prava-ta-obovjazki-pacijentiv-za-zakonodavstvom-ukrajini/61-prava-pacijentiv/6113-pravo-na-podannja-skargi/



24 . Criminal Code of Lithuania (2000, amended 2010) : Sait Biuro OBSE z demokratychnykh instytutiv i prav liudyny LegisLationline [Elektronnyi resurs] .-Rezhym dostupu: htpp://www .Legislationline .org/download/action/download/id/4302/file/Lithuania_CC_am2010_en .pdf/ — Zaholovok z ekranu .

25 . The Latvian Penal / Еdited and introduction by candidate of law A . I . Lukashov and candidate of law E .A . Sarkisova, translated from Latvian by candidate of Law A .I . Lukashov . — St . Petersburg : “Yuridichesky Center — Press”, 2001 . — 313 p .

26 . The Criminal Code of Federal Republic of Germany / Edited and introduction by Doctor of Law, professor D .A . Shestakov, preface by Doctor of Law H . — H . Sescheck ; translation from German N .S . Rachkova . — “St . Petersburg : Yuridichesky Center — Press”, 2003 — 524 p .

Дутчак С . Р . Особливості кримінально-правової політики у сфері забезпе-чення охорони прав пацієнта

У статті розглядається визначення кримінально-правової політики, опису-ються критерії оцінки, що впливають на ефективність кримінально-правової політи-ки; наводяться фактори неефективності кримінально-правової політики у сфері порушення прав пацієнта, пропонуються напрями та заходи розвитку криміналь-но-правової політики щодо удосконалення кримінально-правового забезпечення охоро-ни прав пацієнта в Україні.

Ключові слова: кримінально-правова політика; ефективність криміналь-но-правової політики; кримінально-правове забезпечення; кримінально-правове регу-лювання; кримінально-правова охорона, ефективність права, порушення прав пацієн-та, медичні комісії.

Дутчак С . Р . Особенности уголовно-правовой политики в сфере обеспече-ния охраны прав пациента

В статье рассматривается определение уголовно-правовой политики, описываются критерии оценки, влияющие на эффективность уголовно-правовой политики; приводятся факторы неэффективности уголовно-правовой политики в сфере нарушения прав пациента; предлагаются направления и мероприятия разви-тия уголовно-правовой политики по совершенствованию уголовно-правового обеспе-чения охраны прав пациента в Украине .

Ключевые слова: уголовно-правовая политика; эффективность уголовно-пра-вовой политики; уголовно-правовое обеспечение; уголовно-правовое регулирование; уголовно-правовая охрана, эффективность права, нарушение прав пациента, меди-цинские комиссии.

Dutchak S . Special Aspects of Criminal-legal Policy in the Field of Ensuring the Protection of Patient’s Rights

The article deals with the definition of criminal-legal policy, describes the criteria for evaluation that affect the effectiveness of the criminal-legal policy. The factors of the ineffectiveness of criminal-legal policy in the sphere of violation of patients’ rights are presented. Directions and measures of development of criminal-legal policy on the improvement of criminal law protection of patient’s rights in Ukraine are offered.

Keywords: Criminal-legal Policy, Effectiveness of Criminal-legal Policy; Criminally-Legal Provision; Criminal-legal Regulation; Criminal-legal Enforcement; The Effectiveness of Law, Violation of Patients’ Rights; Medical Commissions




27

© А. А. Гмирін, 2018

УДК 343 .46(47)094 .4

A. Gmirin

THE NOTION OF A CRIME OF UNLAWFUL MANUFACTURING, STORAGE, SALE OR

TRANSPORTATION FOR SELLING PURPOSES OF EXCISABLE GOODS

А. А. Гмирін здобувач кафедри кримінального права, кримінології, цивільного та господарського права ВНЗ «Національна академія управління» м. Київ

ПОНЯТТЯ ЗЛОЧИНУ НЕЗАКОННЕ ВИГОТОВЛЕННЯ, ЗБЕРІГАННЯ, ЗБУТ АБО

ТРАНСПОРТУВАННЯ З МЕТОЮ ЗБУТУ ПІДАКЦИЗНИХ ТОВАРІВ

Постановка проблеми . Стаття присвячена визначенню поняття злочи-ну незаконне виготовлення, зберігання, збут або транспортування з метою збуту підакцизних товарів . Розуміння суті та намагання визначити криміналь-но-правове поняття злочину, передбаченого ст . 204 КК України має велике значення для правильної кваліфікації діяння винного і зміцнення законності, окреслення меж дії цього закону .

Аналіз останніх досліджень і публікацій . В сенсі наведеного вище необ-хідно зауважити, що в юридичній літературі ще не були розроблені питання, які стосуються кримінально-правового поняття злочину «незаконне виготов-лення, зберігання, збут або транспортування з метою збуту підакцизних това-рів», до цього часу відсутнє однозначне розуміння його змісту та ознак . Проблемі, що нами окреслена в даній статті, присвятили свої дослідження: В . К . Грищук, В . К . Матвійчук, Т . А . Денисова, М . М . Мінаєв, Б . В . Волженкин, В . Н . Иванов, С . В . Сулейманов та ін . Але ці роботи виконувались без враху-вання сучасних тенденцій в кримінальному законодавстві, зокрема в україн-ському, та на цей час відсутні дослідження, які б комплексно вирішували питання, що в деякій мірі пов’язані із змістом злочину, передбаченого ст . 204 КК України . Це свідчить про те, що постала необхідність провести аналіз окреслених нами питань .

Мета статті полягає у з’ясуванні питань, які стосуються криміналь-но-правового поняття злочину «незаконне виготовлення, зберігання, збут або транспортування з метою збуту підакцизних товарів» .




Основні результати дослідження . Серед авторів опублікованих праць з тематики кримінально-правового поняття злочину «незаконне виготовлення, зберігання, збут або транспортування з метою збуту підакцизних товарів» від-сутнє визначення цього злочинного діяння . Маючи такі запевнення, ми вважа-ємо, що настав час для визначення поняття цього злочину, звернемося до уточнення деяких понять, які зазначені в диспозиціях ст . 204 КК або виплива-ють з її змісту і стосуються складоутворюючих ознак цього злочину . У першу чергу ми звернемося до об’єкта цього злочину . Основним безпосереднім об’єк-том злочину, що нами досліджується, виступають суспільні відносини, що забезпечують умови з охорони належного, тобто встановленого чинним зако-нодавством України, справляння акцизного збору з підакцизних товарів до Державного бюджету [1, с . 77] . Натомість додатковим безпосереднім об’єктом цього злочину є суспільні відносини, що забезпечують умови з охорони життя та здоров’я людей — споживачі з підакцизних товарів [1, с . 77] . Предметом цього злочину виступають незаконно виготовлені: 1) алкогольні напої; 2) тютюнові вироби; 3) інші підакцизні товари, які відповідають певним еко-номічним та споживчим властивостям, зазначеним в цій статті [2, с . 119] . Об’єктивну сторону злочину: 1) за ч . 1 ст . 204 КК можна сформулювати таким чином: «Об’єктивна сторона цього злочину характеризується такими діями як: незаконне придбання з метою збуту підакцизних товарів, незаконне виготов-лення підакцизних товарів з метою їх збуту; незаконний збут незаконно виго-товлених підакцизних товарів; незаконне транспортування з метою збуту незаконного виготовлених підакцизних товарів та проявляється в чотирьох формах зазначених нами» [3, с . 59]; 2) за ч . 2 ст . 204 КК можна позначити наступним чином: «Об’єктивна сторона цього злочину проявляється у трьох перших формах прояву та характеризується такими обов’язковими ознаками об’єктивної сторони, як: як діями, передбаченими ч . 1 цієї статті та способами вчинення цих злочинів — шляхом відкриття підпільних цехів; четвертою, п’я-тою та шостою формами цього злочину, передбаченого ч . 2 ст . 204 КК та харак-теризується такими обов’язковими ознаками об’єктивної сторони, як: дії, передбачені ч . 1 цієї статті та засобами вчинення цього злочину — з викорис-танням обладнання, що забезпечує масове виробництво таких товарів; сьомою, восьмою та дев’ятою формами цього злочину, передбаченого ч . 2 ст . 204 КК та характеризується такими обов’язковими ознаками об’єктивної сторони, як дії, вчинені особою, раніше засудженою за цією статтею» [4, с . 47]; 3) за ч . 3 ст . 204 КК можна визначити таким чином: «Об’єктивна сторона цього злочину: у пер-шій формі його прояву характеризується такими обов’язковими ознаками об’єктивної сторони, як дії — це незаконне виготовлення товарів, зазначених у частинах першій або другій цієї статті, засоби вчинення цих злочинів — це недоброякісна сировина (матеріали), що становлять загрозу для життя і здо-ров’я людей; у другій формі прояву характеризується такими обов’язковими ознаками об’єктивної сторони злочину є дії, наслідки отруєння людей, інші тяжкі наслідки та необхідний причинний зв’язок між діями і наслідками, що настали» [4, с . 48] .



29

Наступне, що буде важливим для формулювання задекларованого нами поняття є з’ясування суб’єкта злочину, який нами аналізується, це суб’єкт окресленого злочину . На підставі проведеного нами дослідження для злочинів, передбачених ст . 204 КК суб’єктом злочину незаконне виготовлення, зберіган-ня, збут або транспортування з метою збуту підакцизних товарів є фізична осудна, приватна, неслужбова особа (громадянин України, особа без громадян-ства, громадянин іноземної держави), якій до моменту вчинення злочину виповнилося 16 років, а при вивченні цього злочину, передбаченого ч . 2 ст . 204 КК, за ознакою «вчинене особою, яка раніше була засуджена за цією стат-тею» — суб’єкт спеціальний [5, с . 58] .

Стосовно об’єктивної сторони злочину, то ми прийшли до висновку, що: за ч . 1 ст . 204 КК інтелектуальний момент умислу особа усвідомлює: 1) наступ-ні фактичні обставини, із яких складається суспільно небезпечне діяння: а) усвідомлення об’єкта злочину, але це не рівнозначно його юридичній визна-ченості, хоча суб’єкт цього умисного злочину може не знати точно, на який безпосередній об’єкт посягає його діяння, але повинен усвідомлювати, що завдає шкоду певним охоронюваним законом відносинам, а саме, належному справленню акцизного збору з підакцизних товарів до Державного бюджету; б) розуміє предмет злочину — підакцизні товари; в) незаконність дій: придбан-ня незаконно виготовлених підакцизних товарів з метою їх збуту; незаконне зберігання незаконно виготовлених підакцизних товарів з метою їх збуту; незаконний збут незаконно виготовлених підакцизних товарів; незаконне транспортування з метою збуту незаконно виготовлених підакцизних товарів . Натомість вольовий момент умислу в ч . 1 ст . 204 характеризується бажанням вчинити перераховані в ній дії і завдати шкоди суспільним відносинам, що охороняються законом; для ч . 2 ст . 204 КК інтелектуальний момент умислу — особа усвідомлює: 1) наступні фактичні обставини із яких складається сус-пільно-небезпечне діяння: а) усвідомлення такого об’єкта злочину і в такій же можливості його розуміння як і за ч . 1 ст . 204 КК; б) розуміє предмет злочину, підакцизні товари передбачені ч . 2 ст . 204 КК; в) усвідомлює незаконність таких дій, як: виготовлення алкогольних напоїв, тютюнових виробів або інших підакцизних товарів; усвідомлення способу таких дій «шляхом відкриття під-пільних цехів»; усвідомлення використання засобів вчинення злочину «вико-ристання обладнання», що забезпечує масове виробництво таких товарів; усвідомлення особою, що він є суб’єктом, який раніше був засуджений за такий злочин . Вольовий момент умислу − бажання вчинити такі дії; для ч . 3 ст . 204 КК у першій формі прояву цього злочину інтелектуальний момент умислу — охоплення усвідомлення: в загальних рисах об’єкта злочину; дій, передбачених ч . 1 та 2 ст . 204 КК — це незаконне виготовлення товарів, зазна-чених в ч . 1 або 2 цієї статті; засобів вчинення цих злочинів — це недоброякісна сировина (матеріали), що становлять загрозу для життя і здоров’ю людей . Вольовий момент бажання вчинити такі дії; ч . 3 ст . 204 КК, передбачений зло-чин з подвійною формою вини, який відноситься до такого типу злочинів з двома формами вини і характеризується неоднорідним психічним відношен-ням до дії, що є злочинною незалежно від наслідків, і до кваліфікуючого




наслідку, який за наслідками завдає шкоду додатковому об’єкту, а не тому, який поставлений під охорону нормою, яка формулює основний склад цього злочину (в нашому випадку відносинами, що забезпечують життя, здоров’я людей, власність) . У нашому випадку основний склад і дії становлять злочини з формальним складом, а кваліфікований включає перераховані в загальних рисах тяжкі наслідки . Тому до дій тут є прямий умисел, а до наслідків − лише необережна форма вини [6, с . 50] .

Отже, виходячи з загального поняття злочину (ст . 11 КК), об’єктивних і суб’єктивних ознак злочину, передбаченого ст . 204 КК сформулюємо кримі-нально-правове визначення цього злочину: «Під злочином, передбаченим ст . 204 КК слід розуміти умисні (а для ч . 3 цієї статті за ознакою «що призвели до отруєння людей чи інших тяжких наслідків» має місце подвійна форма вини — до дій прямий умисел, а до наслідків — необережність), заборонені КК України дії суб’єкта, який посягає на суспільні відносини, що забезпечують умови з охорони належного, тобто встановленого чинним законодавством України, справлення акцизного збору з підакцизних товарів до Державного бюджету, які полягають: за ч . 1 цієї статті у діях — незаконному придбанні підакцизних товарів з метою збуту, незаконному виготовленні підакцизних товарів з метою їх збуту; незаконному збуту незаконно виготовлених підакци-зних товарів; незаконному транспортуванні з метою збуту незаконно виготов-лених підакцизних товарів; за ч . 2 цієї статті у діях — незаконному виготовлен-ні алкогольних напоїв, тютюнових виробів або інших підакцизних товарів, які супроводжуються способом — шляхом відкриття підпільних цехів; у діях — незаконному виготовленні алкогольних напоїв, тютюнових виробів або інших підакцизних товарів, засобами — використанням обладнання, яке забезпечує масове виробництво таких товарів; у діях — незаконному виготовленні алко-гольних напоїв, тютюнових виробів або інших підакцизних товарів, вчинених особою, яка раніше була засуджена за цією статтею; за ч . 3 у діях — незаконно-му виготовленні зазначених частинами першою або другою цієї статті підакци-зних товарів з використанням засобів недоброякісної сировини (матеріалів), що становлять загрозу для життя і здоров’я людей; за ч . 3 цієї статті у діях — незаконному збуті таких товарів, що призвели до наслідків — отруєння людей чи інших тяжких наслідків, а також характеризуються необхідним причинним зв’язком між діями і наслідками, що настали» .

Соціально-правова обумовленість кримінально-правової заборони, перед-баченої ст. 204 КК України. Потрібно наголосити на тому, що серед правових засобів важливим фактором утілення тієї чи іншої кримінально-правової норми є її соціально-правова обумовленість . Нам уявляється, що вчені аргу-ментовано вказують на важливість і необхідність дослідження та розробки загальних і спеціальних положень соціальної обумовленості закону про кримі-нальну відповідальність, у нашому випадку ст . 204 КК України, але в теорії вона має різні обґрунтування і є до цього часу не вирішеною . Наприклад, В . М . Кудрявцев заявляє, що будь-який злочин вчиняється «…при визначених умовах, які залежать від…, дії людей… ці умови можуть бути фізичними, орга-нізаційними чи психологічними і, зазвичай, і ті,й інші забезпечують злочинце-



31

ві доступність обсягу засобів і способів задуманого посягання, відносну без-печність для нього і співучасників тощо» [7, с . 117] . В . І . Борисов переконує, що «соціально-правова обумовленість кримінального закону визначається різноманітними за значущістю соціальними, економічними, політичними, психологічними та іншими чинниками, встановлення й розкриття яких дає можливість пояснити необхідність кримінально-правової охорони певних суспільних відносин, прогнозувати розвиток тих чи інших інститутів кримі-нального законодавства, підвищити обґрунтованість змісту закону» [8, с . 28] . Г . О . Злобін та С . Г . Келіна наполягають, що «мало констатувати факт соціаль-ної обумовленості закону, а ще й необхідно розкрити спосіб, яким здійснюєть-ся «перелив» суспільної потреби в норму кримінального права» [9, с . 108] . П . С . Тоболкін стверджує, що «проблема соціальної обумовленості криміналь-но-правових норм полягає в розкритті економічних, політичних, моральних та інших факторів, що викликають необхідність існування норм кримінального права, і так чи інакше, впливають на формування правових норм» [10, с . 5—7] . М . Й . Коржанський заявляв, що «соціальна зумовленість кримінально-право-вої охорони визначається в основному соціальною цінністю суспільних відно-син, економічними факторами й ефективністю правової охорони» [11, с . 28] . В . О . Навроцький запевняє, що «до соціальної обумовленості слід відносити соціальні та соціально-психологічні фактори, що виражають суспільну необ-хідність і політичну доцільність встановлення кримінальної відповідальності за те чи інше діяння (до них відносять: суспільну небезпечність діяння, його відносну поширеність, домірність позитивних і негативних наслідків криміна-лізації та кримінально-політичну адекватність криміналізації)» [12, с . 114] .

Аналіз описаних нами точок зору свідчить, що в них відсутні протиріч-чя . Крім того, вони взаємодоповнюють одна одну та є важливими для з’ясуван-ня цієї проблеми . У той же час слід підтримати позицію В . І . Борисова та О . О . Пащенка, що «соціальна обумовленість встановлення та збереження кримінальної відповідальності за певні злочини є невід’ємною складовою частиною їх кримінально-правової характеристики» [13, с . 181] .

Сучасна ситуація у сфері кримінально-правової охорони правомірної охорони належного справляння акцизного збору з підакцизних товарів до Державного бюджету буде ефективною за умов додержання науково обґрунто-ваних принципів криміналізації суспільно небезпечних діянь, з’ясування пере-думов заборони . Тому слід погодитися з думкою, що «достатньо ефективною може бути лише соціально обумовлена правова норма, а саме така, що відобра-жає об’єктивні потреби кримінально-правової охорони найбільш важливих суспільних відносин» [14, с . 12] .

Змістовною основою науки та галузі кримінального права виступають норми кримінального права, до яких, у нашому випадку, належать ті, що міс-тяться в ст . 204 КК . Кожна з них являє собою певний стандарт поведінки суб’єктів кримінально-правових відносин [15, с . 136] . Це «стає приводом вияв-лення діянь, які мають типову спільність (спорідненість) і характеризуються суспільною небезпечністю, являються одним із основних завдань державної політики» [16, с . 6] . Такий процес в існуючих публікаціях називається «кримі-




налізацією діянь, оскільки вона має об’єктивний характер, в якому криміналь-но-правова норма конструюється таким чином, щоб якнайбільш повно відтво-рити ту або іншу реально існуючу властивість суспільно небезпечних явищ» [17, с . 20] . Тому важливо погодитися з думкою, яка має місце в існуючих публі-каціях, що «правовий феномен діяння (а в нашому випадку злочину, передба-ченого ст . 204 КК), слідує за його соціальною основою (характерний для суспільства як певна його властивість)» [18, с . 74] .

Звертає на себе увагу той факт, що як в українському кримінальному законодавстві, так і в законодавствах майже всіх зарубіжних держав, відсутні нормативні положення, які регламентують критерії та процедури криміналіза-ції діянь, щоб належним чином зрозуміти суть соціальної обумовленості кри-мінально-правової заборони − посягання на відносини, що забезпечують умови з охорони належного, тобто встановленого чинним законодавством України, справлення акцизного збору з підакцизних товарів до Державного бюджету (ст . 204 КК) . Лише в ст . 1 КК Іспанії визначені підстави, приводи, умови та процедури криміналізації діянь наступним чином: «суд або суддя, отримавши відомості про будь-які дії чи бездіяльність, що не є караними за законом, але заслуговують покарання, повинні утриматись від провадження в справі і нада-ти на розгляд уряду доводи, за якими дане діяння «вимагає застосування кри-мінальної санкції» [19, с . 90] .

У відношенні передумов криміналізації суспільно небезпечних діянь і, зокрема, передбаченого ст . 204 КК, відсутня однозначність поглядів . Так, зокрема Ю . А . Турлова, наполягає на тому, що «з’ясування передумов криміна-лізації суспільно небезпечних діянь є предметом досліджень кримінологічної спрямованості» [20, с . 13] . Дещо схожим було твердження науковців криміно-логів, яке було озвучено в 1989 р . у рішенні Всесоюзної науково-практичної конференції з обговорення проблем кримінологічного обґрунтування кримі-нально-правових норм [21, с . 12] . Нам уявляється, позитивною в цьому плані думка В . М . Кудрявцева і В . Е . Емінова, які вважали, що «проблемами кримі-налізації та декриміналізації діянь повинна займатися не тільки наука кримі-нального права» [22, с . 46—50] .

Стосовно поняття «криміналізації» існують різні погляди: П . Л . Фріс під криміналізацію розуміє «…процес виявлення суспільно небезпечних видів людської поведінки, визнання …необхідності …можливості …закріплення їх у законі як злочинів» [23, с . 20—21] . Дещо близькими за змістом є погляди на поняття «криміналізація» й інших авторів [24, с . 37—43; 9, с . 108; 25, с . 65; 27, с . 18] . Сюй Дисинь стверджує, що «Криміналізація — це встановлення законо-давцем кримінальної відповідальності за суспільно небезпечні діяння у формі кримінально-правової норми» [28, с . 25] . В . К . Матвійчук під криміналізацією розуміє «… як процес, так і результат визначення певних видів діянь злочинни-ми і караними» [29, с . 81] . Й . Н . Айдаров заявляє, що «криміналізацією є визначення в кримінальному законі суспільно небезпечного, винного і карано-го діяння» [30, с . 106—109] .

Нам уявляється, що слід погодитися з думкою, про те, що потрібно відріз-няти поняття «соціально-правової обумовленості криміналізації діянь» від



33

поняття «криміналізації діянь» [29, с . 81] . Це дає нам можливість стверджувати, що криміналізація діянь відноситься до предмета науки кримінального права, а соціально-правова обумовленість криміналізації є чинниками тобто причинами криміналізації діянь, а отже відноситься до кримінології та інших наук .

Важливо погодитися з думкою Ю . А . Турлової, що існують різні класи-фікаційні системи передумов криміналізації, які позначаються термінами: «передумова» або «обумовленість», вживаються й інші терміни: «принципи», «критерії», «умови», «підстави», «чинники», «приводи», «зумовлюючі факто-ри», «соціальні фактори» [20, с . 14] . Крім того справедливою є позиція, що ці терміни в такому застосуванні виступають як синоніми (це головні обставини, на яких ґрунтується суспільна небезпечність злочину) [20, с . 14] . Такий підхід Ю . А . Турлової підтримує й А . А . Хашимов [31, с . 8] .

Ми припускаємо, що торкаючись передумов криміналізації діянь, в тому числі і передбачених для заборони, передбаченої ст . 204 КК, настала необхід-ність звернутися до поняття, запропонованого В . М . Кудрявцевим: «Підставами криміналізації виступають процеси, що відбуваються в матеріальному й духовному житті суспільства, розвиток яких породжує об’єктивну необхід-ність кримінально-правової охорони тих чи інших цінностей» [17, с . 204] . Аналізуючи проблему соціально-правової заборони, передбаченої ст . 204 КК, важливо сприйняти позицію, яка є в юридичній літературі, що «соціально-пра-вова обумовленість будь-якої кримінально-правової норми визначається різ-ними за значимістю соціальними, політичними, психологічними та іншими чинниками, встановлення і розкриття яких дозволяє аргументувати необхід-ність кримінально-правової охорони досліджуваних нами відносин, прогнозу-вати розвиток норм, наукову обґрунтованість змісту закону» [32, с . 120] . Вивчення існуючих публікацій, свідчить про різні підходи до проблем соціаль-ної обумовленості кримінально-правових заборон: 1) Ю . Е . Пудовкін до систе-ми соціальної обумовленості кримінально-правової заборони відносить: «соці-ально-кримінологічні засади кримінально-правової заборони; етичні засади кримінально-правової заборони; міжнародно-правові засади кримінально-пра-вової заборони; культурно-історичні засади кримінально-правової заборони» [15, с . 141—176]; 2) В . М . Кудрявцев, П . С . Дагель, Г . А . Злобін та ін . під соці-альною обумовленістю кримінальної заборони розуміють «систему принци-пів: а) принципи, що виражають суспільну необхідність і політичну доціль-ність встановлення кримінальної відповідальності (це соціальні і соціально-психологічні принципи, що забезпечують соціальну адекватність криміналізації, її допустимість з погляду основних характеристик соціальних систем і процесів суспільного розвитку, відповідності кримінально-правової норми рівню, характеру суспільної свідомості та стану громадської думки); б) принципи, що визначають вимоги внутрішньої логічної несуперечності сис-теми норм кримінального права (несуперечності між нормами кримінального права і кримінального процесуального права, а також інших галузей права — конституційного, господарського, адміністративного, цивільного, земельного та інших галузей права)» [17, с . 210] . До першої групи, ні їхню думку, «до цих принципів слід віднести: суспільної небезпечності; відносної поширеності




діяння; помірності позитивних і негативних наслідків криміналізації; кримі-нально-політичної адекватності криміналізації; до другої групи принципів відносять: конституційної адекватності; системно-правової несуперечливості криміналізації конкретного діяння; міжнародно-правової необхідності і допу-стимості криміналізації; процесуальної здійсненності переслідування (загаль-но-правові передумови); відсутності прогалин в законі й надмірності заборо-ни; визначеності, єдності термінології» [17, с . 228—240]; 3) О . В . Зражевський, О . І . Габро «до чинників соціальної обумовленості заборон відносять: соціаль-но-економічний; нормативний; кримінологічний; історичний; міжнарод-но-правовий» [14, с . 13—22; 33, с . 254—266] .

Зазначені вище точки зору щодо соціально-правової обумовленості заборон не є суперечливими, а лише доповнюють одна одну, та є перспектив-ними для теорії кримінального права, тобто є підходи, що пов’язують її розв’я-зання з встановленням чинників обумовленості закону про кримінальну від-повідальність [8, с . 21] .

До таких чинників соціально-правової обумовленості заборони, перед-баченої ст . 204 КК слід віднести:

Соціально-кримінологічний чинник кримінально-правової обумовленості. Для забезпечення якості і ефективності кримінально-правової заборони, передбаченої ст . 204 КК, найбільше значення має її відповідність соціальним і кримінологічним реаліям . Це означає, що проблема відповідності криміналь-но-правової заборони, передбаченої ст . 204 КК, соціально-кримінологічній реальності повинна бути, за великим рахунком, трансформована в проблему відповідності уявлень про правову заборону, що мають місце, уявленням про суспільство, про соціальну суть злочину і можливість закону про кримінальну відповідальність протидіяти цьому злочину . Сучасна вітчизняна наука вихо-дить з того, що злочин, передбачений ст . 204 КК, є реальним суспільно-небез-печним діянням . Як елемент соціальної реальності — цей злочин знаходиться у взаємозв’язку з іншими соціальними феноменами, які виступають в якості його передумов і наслідків . Кримінальне право в системі цих взаємозв’язків розуміється не стільки як генетичний фактор досліджуваного нами злочину, а як інструмент, що офіційно визнає це правопорушення злочином і тим самим легально породжує його, оскільки як явище, у відомій мірі, породжене від цього злочину і обумовлене ним . Такий підхід дає можливість визнати, що ст . 204 КК є засобом реакції на злочин, покликаний охороняти зазначені нами суспільні відносини, то очевидно, ця заборона повинна бути тим більш ефек-тивною, чим більш точно будуть враховані причини цих злочинів при кон-струюванні і реалізації норм, передбачених ст . 204 КК цієї статі . Наявність злочину, передбаченого ст . 204 КК, визначає необхідність протидіяти йому, але не визначає необхідності установлення зазначеної заборони . Така заборона з’явиться лише тоді, коли шкода, яка заподіюється діянням суспільним відно-синам, буде оцінена в якості настільки значимій, що загроза її завдання (цим відносинам) буде сприйматися в якості достатньої підстави для застосування кримінальної репресії [34, с . 109] .



35

Отже, підставою кримінально-правової заборони (ст . 204 КК) є небезпе-ка завдання істотної шкоди відповідним суспільним відносинам (ця небезпека детермінує передбаченою нормою склад злочину) [35, с . 15—16] . Суспільна небезпечність діяння залежить від способу його вчинення та від інтенсивності його посягання [36, с . 24] . На переконання М . І . Панова «спосіб вчинення зло-чинів відображає якісну своєрідність виконання посягання і багато в чому визначає характер шкоди, що може бути заподіяна суспільним відносинам, а інтенсивність способу значною мірою позначається на інтенсивності посяган-ня в цілому, що безпосередньо впливає на розмір завданої шкоди, а через неї — на тяжкість наслідків, які настали [37, с . 127—143] . Також суспільну небезпеч-ність злочину, передбаченого ст . 204 КК, зумовлюють і суб’єктивні фактори, але їх вплив відбувається через об’єктивні ознаки, формуючи при цьому зміст діянь особи, яка їх учиняє [38, с . 100] .

Відносна поширеність діяння як другої передумови криміналізації норми — ст . 204 КК полягає у тому, що «це діяння має загальносоціальні зако-номірності, а отже, не є надзвичайно поширеним (тобто є відносно пошире-ним) [17, с . 218] . Ще до переліку передумов (соціальної обумовленості кримі-нально-правової норми ст . 204 КК) криміналізації є ще й криміналь но-політична адекватність цього процесу, яка містить вимоги щодо її відповідності основним напрямам соціальної та кримінально-правової політики держави Україна, рівно й характеру правосвідомості та стану громадської думки . Слід зазначити, що криміналізація діяння, передбаченого ст . 204 КК, є «однією із складових кримінально-правової політики держави, у рамках якого формулюються вихідні вимоги боротьби зі злочинністю за допомогою розробки та реалізації широкого кола запобіжних заходів створення і застосування правових норм матеріального, процесуального і кримінально-виконавчого права, що встанов-люють криміналізацію і пеналізацію, а коли в цьому є потреба — декриміналі-зацію і депеналізацію діянь» [39, с . 49] .

Таким чином, соціально-кримінологічний чинник визначає стан розвит-ку суспільних відносин у сфері охорони належного справляння акцизного збору до Державного бюджету, питому вагу означених цінностей в системі соціальних цінностей та рівень розвитку наук, об’єктом вивчення яких є аналі-зовані суспільні відносини .

Нормативний чинник відображає обумовленість кримінально-правової охорони, регламентованої законом, належного справляння акцизного збору з підакцизних товарів до Державного бюджету України . Цей чинник визнача-ється нормами Конституції України . Статтею 8 Конституції України визначе-но, що вона «…має найвищу юридичну силу . Закони та інші нормативно-пра-вові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй…» [40] . Ця норма Конституції України визначає вимоги внутрішньої логіч-ної несуперечливості заборони, передбаченої ст . 204 КК . Аналогічні положен-ня закріплені й у кримінальному законодавстві, зокрема, в ч . 1 ст . 3 КК зазна-чається, що Кримінальний кодекс ґрунтується на Конституції України [41] .

Аналіз правових норм, передбачених ст . 204 КК, свідчить про надання законодавцем, у даному випадку, переваги бланкетній диспозиції, що в цілому




відповідає частковій тенденції розвитку чинного законодавства . Про бланкет-ність диспозиції ст . 204 КК свідчить відсутність у ній конкретного змісту за наявності посилань на норми інших галузей законодавства і (або) інші норма-тивні правові акти, в яких цей зміст розкривається, зокрема, Бюджетним кодексом України [42] . Це також свідчить про таку обумовленість ст . 204 КК і зазначених нормативних актів, як системно-правової несуперечливості, а отже й обумовленості криміналізації аналізованого діяння .

Етичний чинник соціальної обумовленості кримінально-правової заборо-ни незаконне виготовлення, зберігання, збут або транспортування з метою збуту підакцизних товарів. Важливою обставиною, яка обґрунтовує можли-вість, зміст і якість кримінально-правової заборони, передбаченої ст . 204 КК виступає дотримання етичних норм при їх конструюваннях і застосуваннях . Це питання напряму зв’язано з одним із самих серйозних питань, а саме про-блемою вибору цінностей і нормативів, якими повинна бути обумовлена, та має відповідати ця кримінально-правова заборона (ст . 204 КК) . Слід погоди-тися з твердженням, яка має місце в юридичній літературі, що «кримінальне право гостро потребує опори на норми суспільної моралі, які є ідеологічною основою права і являють собою норми, що склалися в конкретному суспіль-стві, які схвалюються і приймаються більшою частиною суспільства…» [43, с . 20—24] . Тому кримінально-правова заборона (ст . 204) КК може розумітися і як обумовлена мораллю, і як формулююча її . Слід погодитися з думкою, що практично будь-який кримінально-правовий припис може бути перевірений на предмет його відповідності моральним уявленням суспільства [43, с . 25] . Ефективність кримінально-правової політики в досліджуваній нами галузі знаходиться у прямій залежності від того, наскільки при її реалізації врахову-ється система культурних цінностей . У тому випадку, коли ця відповідність не дотримується, то суспільство стає в цій справі не союзником держави, а, скорі-ше — противником, що робить безглуздою спробу держави боротися зі злочин-ністю, у тому числі і злочином, передбаченим ст . 204 КК, в нашому випадку [44] . Мобілізація громадян на боротьбу зі злочинністю не можлива, якщо населення не дотримується тих критеріїв оцінки діянь у якості злочинних, які прийняті законодавцем [44] .

Отже, проблема, що нами з’ясовується про співвідношення норм моралі та аналізованої кримінально-правової заборони (ст . 204 КК), свідчить, що саме виходячи із норм моралі можна вимагати підтвердження заборон ст . 204 КК . Взаємодія моралі і, аналізованої кримінально-правової заборони (ст . 204 КК), на якій доцільно зупинитися, є роздуми про те, чи етично взагалі впливати кримінально-правовими засобами на порушника закону . В існуючих джерелах з кримінального права це питання традиційно обговорюється в сенсі моральних меж покарання як головного засобу кримінально-правового впливу на особу [45, с . 14] . Ця проблема С . В . Познишевим була названа, як «перше основне питання, з яким наука кримінального права повинна починати свої побудови і від вирішення якої залежить саме її існування» [46, с . 209] . Його дослідження насамперед виходить з дилеми, чи «покарання (в тому числі і за злочин, що нами досліджується) благо чи зло, то вибір повинен бути очевидним . Звісно,



37

що покарання — це зло, застосуванням якого держава, в особі відповідних орга-нів, намагається мінімізувати або вирішити проблему злочинності» [45, с . 14] . Цю позицію підтримують фахівці з етики, які стверджують, що «покарання — це завжди позбавлення, обмеження, страждання, які одні люди завдають іншим, водночас воно містить моральні характеристики, а тому може бути причислено до зла» [45, с . 14] . Етичне обґрунтування покарання стверджується через цілі, які повинні бути досягнуті внаслідок його застосування . У випадку, коли «спрямовується акцент на загально-попереджувальних аспектах такої міри, то його етичною основою виступає ідея загального блага, яке захищається і охоро-няється шляхом обмеження інтересів окремих осіб, і якщо за основу ставиться індивідуально-попереджувальна мета покарання, то воно виправдовується необхідністю морального удосконалення особи» [47, с . 10] . Покарання може вважатися морально виправданим тільки в тому випадку, коли воно розгляда-ється в якості засобу досягнення моральних цілей [46, с . 160] .

Культурно-історичний чинник соціальної обумовленості криміналь-но-правової заборони, передбаченої ст. 204 КК. Кримінально-правова заборона досліджувана нами має розглядатися як продукт історії і культури конкретно-го суспільства . Не викликає сумніву, що «кримінально-правова заборона, в тому числі, що нами аналізується, уходить своїми генетичними коріннями в табу і звичаї, які вироблялися в якості форми реакції соціуму на шкідливу поведінку деяких її членів, і які були покликані до того, щоб забезпечити необ-хідні для виживання і розвитку суспільства підпорядкування одних осіб інтер-есам колективу» [15, с . 169] . Важливо підкреслити, що «як би не змінювався зміст кримінально-правової заборони, в кожний конкретний момент часу вона є такою, якою і саме може бути» [48, с . 10] . «У кожний даний момент кримі-нальне право доведено суспільству як оптимальне в даних умовах і при даному розумінні соціальних процесів набір заборон, представляючи «останній довід» держави і суспільства в сфері забезпечення соціального миру» [48, с . 10] .

Досліджуючи з культурно-історичних позицій заборону, передбачену ст . 204 КК важливо звернути увагу на наступне: 1) визначаючи види забороне-них діянь кримінальне право виходить із соціальних зв’язків, що склалися в суспільстві, а також пріоритетів кримінально-правової охорони; 2) культур-но-історичний чинник, обумовлюючи кримінально-правову заборону, передба-чену ст . 204 КК включає в себе вказані вище чинники (передумови) і розглядає їх з точки зору поступального об’єктивно обумовленого певними відрізками історії та суспільно-економічними формаціями, змінами на час прийняття від-повідних норм, зміст яких ми досліджуємо в інших розділах дисертації .

Міжнародно-правовий чинник соціальної обумовленості кримінально-пра-вової заборони, передбаченої ст. 204 КК. Серед чинників цієї заборони важливе місце мають міжнародно-правові акти, дозвіл на застосування яких дала Верховна Рада України . Відповідальність кримінально-правової заборони (ст . 204 КК) міжнародно-правовим стандартам забезпечує: міжнародне політи-ко-правове визнання кримінально-правової системи України; можливість орга-нізації міжнародного співробітництва в кримінально-правовій протидії злочин-ності, в тому числі і злочину, передбаченого ст . 204 КК на основі означених




вимог, належна якість національних кримінально-правових норм і практики їх застосування, відповідність права високим міжнародним стандартам .

Міжнародно-правові акти, що мають відношення до кримінального права утворюють стандарт прав людини і норми, що складають стандарт без-пеки . Зокрема, ст . 28 Загальної декларації прав людини (1948 р .) проголошує, що кожна людина має право на соціальний і міжнародний порядок при якому права і свободи можуть бути повністю здійснені [49] . Враховуючи те, що соці-альний порядок являє собою умови реалізації людиною своїх прав, то зрозумі-ло, що гарантування цих умов має виступати пріоритетом у державній політи-ці [15, с . 169] .

Міжнародно-правові акти зв’язані із забезпеченням легітимності обме-ження прав людини за допомогою покарання, в тому числі і передбаченого санкцією ст . 204 КК, мають під собою міцний міжнародно-правовий фунда-мент, а саме: містить стандарти легітимності покарання — приписи відносно суб’єкта підстав і меж такого обмеження (це може бути лише держава в особі її компетентних органів); вказує положення, що тільки державі належить виключне повноваження на обмеження прав і свобод людини при формуванні, як і в нашому випадку, і застосуванні кримінально-правової заборони; врахо-вуючи специфіку структури кримінально-правової заборони, (передбаченої ст . 204 КК), дає можливість констатувати, що міжнародно-правові вимоги, дотримання яких її легітимізують, звернені як до змісту забороненої поведін-ки, так і до санкції; порушення прав людини в рамках так званих вертикальних відносин особа — держава, але і як будь-яке посягання, у тому числі зі сторони приватних осіб в рамках так званих горизонтальних відносин людина — люди-на, правомірно слід розглядати в якості противоправної поведінки, що допускає кримінально-правову реакцію; будь-які обмеження права людини може скла-дати зміст покарання [15, с . 163—168] .

Крім того, стосовно заборони, передбаченої ст . 204 КК важливу роль відіграють директиви ЄС, головними з яких є: Директива Ради 92/12/ЄЕС про загальні умови для товарів, що обкладаються акцизним збором; три Директиви Ради, присвячені гармонізації структури акцизних зборів на міне-ральні масла (Директива Ради 92/81/ЄЕС), на алкогольні напої (Директива Ради 92/83/ЄЕС) та тютюн (Директива Ради 92/78/ЄЕС), Директиви про зближення рівня ставок зборів на алкогольні напої (Директива Ради 92/84/ЄЕС), на сигарети (Директива Ради 92/79/ЄЕС) та інші тютюнові вироби (Директива Ради 92/80/ЄЕС) [50, с . 99] . Ці директиви є важливим регулятором у належному справлянні акцизного збору, тощо . Питанню визначення подібного злочину присвячені й деякі зарубіжні кодекси та джерела [51; 52; 53; 54; 55] .

Висновки . На підставі дослідження, виходячи з зазначених методоло-гічних засад пропонуємо визначення злочину, передбаченого ст . 204 КК України: «Це умисні (а для ч . 3 цієї статті за ознакою « . . .отруєння чи інші тяжкі наслідки» має місце подвійна форма вини — до дій — умисел, а до наслідків — необережність), заборонені КК дії суб’єкта, який посягає на суспільні відноси-ни, що забезпечують умови з охорони належного справляння акцизного збору з підакцизних товарів до державного бюджету, які полягають: за ч . 1 першою



39

цієї статті в діях — незаконному виготовленні підакцизних товарів з метою їх збуту; незаконному збуті незаконно виготовлених підакцизних товарів; неза-конному зберіганні незаконно виготовлених підакцизних товарів з метою їх збуту; незаконному транспортуванні з метою збуту незаконно виготовлених підакцизних товарів; за ч . 2 цієї статті в діях: незаконному виготовленні алко-гольних напоїв, тютюнових виробів або інших підакцизних товарів, які супро-воджуються способом — шляхом відкриття підпільних цехів; незаконному виготовленні алкогольних напоїв, тютюнових виробів або інших підакцизних товарів, знаряддями — з використанням обладнання, яке забезпечує масове виробництво таких товарів; в незаконному виготовленні алкогольних напоїв, тютюнових виробів або інших підакцизних товарів, вчинених особою, яка рані-ше була засуджена за цією статтею; за ч . 3 цієї статті у діях: незаконному виго-товленні зазначених у частинах першій або другій цієї статті з використанням недоброякісної сировини (матеріалів — засобів злочину), що становлять загро-зу для життя і здоров’я людей; незаконному збуті таких товарів, що призвели до наслідків отруєння людей чи інших тяжких наслідків, а також характеризуєть-ся необхідним причинним зв’язком між діями і наслідками, що настали» .


1 . Гмирін А. А. Безпосередній об’єкт злочину незаконне виготовлення, збері-гання, збут або транспортування з метою збуту підакцизних товарів // Юридична наука (Index Copernicus) . — 2016 . № 1 . — С . 71—84 .

2 . Гмирін А. А. Предмет злочину незаконне виготовлення, зберігання, збут або транспортування з метою збуту підакцизних товарів // Юридична наука (Index Copernicus) . — 2015 . № 7 . — С . 109—127 .

3 . Гмирін А. А. Об’єктивна сторона злочину, передбаченого ч . 1 ст . 204 КК України товарів // Юридична наука (Index Copernicus) . — 2016 . № 4 . — С . 35—64 .

4 . Гмирін А . А . Кваліфікуючі ознаки злочину незаконне виготовлення, збері-гання, збут або транспортування з метою збуту підакцизних товарів // Юридична наука (Index Copernicus) . — 2016 . № 10 . — С . 16—51 .

5 . Гмирін А. А. Суб’єкт злочину незаконне виготовлення, зберігання, збут або транспортування з метою збуту підакцизних товарів // Юридична наука (Index Copernicus) . — 2017 . № 5 . — С . 46—64 .

6 . Гмирін А. А. Суб’єктивна сторона злочину незаконне виготовлення, збері-гання, збут або транспортування з метою збуту підакцизних товарів // Юридична наука (Index Copernicus) . — 2017 . № 9 . — С . 44—58 .

7 . Кудрявцев В. Н. Популярная кримінологія . — Москва : 1998 . — 164 с .8 . Борисов В. И. Основные проблемы охраны безопасности производства в

уголовном законодательстве Украины : Автореф . дис .… доктора юрид . наук : спец . 12 .00 .08 — уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право . — Харьков : 1993 . — 34 с .

9 . Злобин Г. А., Келина С. Г. Некоторые теоретические вопросы криминализа-ции общественно опасных деяний // Проблемы правосудия и уголовного права / [редкол . : А . М . Ларин и др .] . — Москва : ИГПАН, 1978 . — С . 108—110 .

10 . Тоболкин П. С. Социальная обусловленность уголовно-правовых норм . — Свердловск : Изд-во Свердловского ун-та, 1983 . — 166 с .




11 . Коржанский Н. Й. Объект и предмет уголовно-правовой охраны . — Москва : Изд-во Академии МВД СССР, 1980 . — 248 с .

12 . Навроцький В. О. Кримінальне право України . Особлива частина : [курс лекцій] . — Київ : Знання, 2000 . — 771 с .

13 . Борисов В. І., Пащенко О. О. До питання про сутність кримінально-право-вої характеристика злочинів [текст] Вісн . Акад . прав . наук України . — Харків : Право, 2005 . — С . 179—190 с .

14 . Зражевський О. В. Кримінально-правова характеристика порушення зако-нодавства про захист рослин : дис . …канд . юрид . наук: 12 .00 .08 — кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право . — Київ : Київський національний університет внутрішніх справ, 2010 . — 237 с .

15 . Пудовкин Ю. Е. Учение об основах уголовного права : Лекции . — Москва : Юрлитинформ, 2012 . — 240 с .

16 . Симиненко А. Н., Пестерева Ю. С. Истязание : уголовно-правовые и кри-минологические аспекты : Монография . — Москва : Юрлитинформ, 2011 . — 192 с .

17 . Основания уголовно-правового запрета : криминализация и декриминали-зация / Под ред . В . Н . Кудрявцева, А . М . Яковлева . — Москва : Наука, 1982 . — 304 с .

18 . Горшенков А. Г., Горшенков Г. Г., Горшенков Г. Н. Преступность как социаль-ный феномен // Философия права . — 2004 . № 2 . — С . 70—80 .

19 . Уголовный кодекс Испении / Под редакт . и с предисловием док . юрид . наук, проф . Н . Ф . Кузнецовой и док . юрид . наук, проф . Ф . М . Решетникова . — Москва : Изд-во «Зерцало», 1998 . — 218 с .

20 . Турлова Ю. А. Кримінологічна характеристика браконьєрства в Україні та протидія злочинам : дис…канд . юрид . наук: спец . 12 .00 .08 — кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право — Київ : Інститут держави та права ім . В . М . Корецького Національної академії наук України, 2011 . — 244 с .

21 . Закалюк А. П. Курс сучасної української кримінології : теорія і практика : У 3-х кн . . — Кн . 2 : Кримінологічна характеристика та запобігання вчиненню окре-мих видів злочинів . — Київ : Видавничий Дім «Ін Юре», 2007 .— 712 с .

22 . Кудрявцев В. Н., Эминов В. Е. Криминология и проблемы криминализа-ции // Журнал российского права . — 2004 . № 12 . — С . 46—50 .

23 . Фріс П. Л. Кримінально-правова політика Української держави: теоретич-ні, історичні та правові проблеми: Монографія . — Київ : Атіка, 2005 . — 332 с .

24 . Дагель П. С. Уголовная политика: управление борьбой с преступностью // Проблемы социологии уголовного права . — Москва : 1984 . — С . 37—43 .

25 . Клочков В. Уголовная политика и уголовное право // Соц . законность . — 1997 . № 11 . — С . 62—65 .

26 . Назыев Б. И. Теоретические проблемы криминализации : автореф . дис . …канд . юрид . наук: спец . 12 .00 .08 — уголовное право и криминология : уголовно-испо-лнительное право . — Баку, 2000 . — 24 с .

27 . Лопатин В. А. Проблемы криминализации экологических правонаруше-ний : Автореф . дис . …канд . юрид . наук : спец . 12 .00 .08 — уголовное право и криміно-логія : уголовно-исполнительное право . — Ленинград : 1991 . — 20 с .

28 . Сюй Дисинь. Экологические проблемы Китая : Сокр . пер . с кит ./ Ред ., пре-дисл . Л . В . Ушакова . — Москва : Прогресс, 1990 . — 232 с .

29 . Матвійчук В. К. Екологічна політика в системі державного управління національним господарством : Монографія / В . К . Матвійчук, Ю . О . Чугаєнко, О . І . Савенков . — Київ : ВНЗ «Національна академія управління», 2013 . — 198 с .



41

30 . Айдаров Й. Н. О профилактической политике и ёё роли в борьбе с преступ-ностью . Вопросы борьбы с преступностью . — Москва : ВИП, 1988 . Вып . 47 . — С . 106—109 .

31 . Хашимов А. А. Уголовно-правовая охрана рыбных запасов в РСФСР : автореф . дис . …канд . юрид . наук: спец . 12 .00 .08 — уголовное право и криминология : уголовно-исполнительное право — Свердловск . : 1981 . — 22 с .

32 . Кригер Г. А., Кузнецова Н. Ф. Проблемы социальной обусловленности закона // ХХV съезд и дальнейшее укрепление социалистической законности . — Москва : 1977 . — С . 113—123 .

33 . Габро О. І. Державний захист та забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у судочинстві, за законодавством України / О . І . Габро, Н . С . Карпов // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика) / Міжвідомчий науково-дослідний центр з проблем боротьби з організованою злочинністю . — КИЇВ : 2007 . № 17 . — С . 254—266 .

34 . Воробей П. А. Теорія і практика кримінально-правового ставлення в вину . — Київ : НАВСУ, 1997 . — 184 с .

35 . Филимонов В. Д. Криминологические основы уголовного права /Томск : Изд-во Том . ун-та, 1981 . — 213 с .

36 . Сабитов Р. А. Общественная опасность как критерий криминализации // Актуальные проблемы криминализации и декриминализации общественно опасных деяний : Сб . научных трудов . — Омск : Изд-во Омской высшей школы милиции, 1980 . — С . 20—25 .

37 . Панов Н. И. Способ совершения преступления и уголовная ответствен-ность . — Харьков : Выща школа, 1982 . — 161 с .

38 . Лунев В. В. Преступность ХХ века . Мировые, региональные и российские тенденции; предисл . В . Н . Кудрявцева . — Москва : НОРМА, 1997 . — 525 с .

39 . Загородников Н. И. Направление изучения советского уголовного права / Н . И . Загородников, Н . А . Стручков // Сов . государство и право . — 1981 . № 7 . — С . 48—56 .

40 . Конституція України від 28 .06 .1996 р . № 254к/96 ВР // Відомості Верховної Ради України . — 1996 . № 30 . — Ст . 141 .

41 . Кримінальний кодекс України: Закон України від 5 квітня 2001 р . № 2341 // Відомості Верховної Ради України . — 2001 . № 25—26 . — Ст . 131 .

42 . Бюджетний кодекс України . Сайт URL : http://zakon5 .rada .gov .ua/laws/show/2456-17

43 . Тасаков С. В. Нравственные основы уголовно-правовых норм, направлен-ных на охрану личности, ее прав, свобод и законных интересов . Специальность 12 .00 .08 — уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право . Автореферат диссертации на соискание ученой степени доктора юридических наук, Москва, Институт экономики, управления и права (г . Казань), 2010 . — 54 с .

44 . Роль культурных ценностей в уголовно-правовом регулировании . Електронний ресурс . Сайт URL : http://www .preiskurant .ru/stati/rol-kulturnyx-cennostej-v-ugolovno-pravovom-regulirovanii .html

45 . Блюхер А. Ф. Этические основания и аргументы в теориях правового нака-зания : Автореф . дис . …канд . юрид . наук: спец . 12 .00 .08 — уголовное право и крими-нология : уголовно-исполнительное право . — Москва : 2009 . — 22 с .

46 . Познышев С. В. Основные начала науки уголовного права . — Москва : 1907 . — 234 с .




47 . Бундаева О. А. Нравственные основания наказания : автореф . дис . …канд . юрид . наук : спец . 12 .00 .08 — уголовное право и криминология: уголовно-исполни-тельное право . — Саранск, 2009 . — 21 с .

48 . Жалинский А. Э. Уголовное право в ожидании перемен: теоретико-инстру-ментальный аналіз — Москва : Проспект, 2008 . — 400 c .

49 . Всеобщая декларация прав человека (1948 г .) Сайт URL : http://zakon5 .rada .gov .ua/laws/show/995_015

50 . Коротун В. І. Гармонізація специфічного акцизного оподаткування України до вимог Європейського Союзу // Науковий вісник Акалемії муніципаль-ного управління . Серія: Економіка . — 2010 . — Вип . 8 . — С . 97—105 .

51 . The Latvian Penal / edited and introduction by candidate of law A . I . Lukashov and candidate of law E .A . Sarkisova, translated from Latvian by candidate of Law A . I . Lukashov . — St . Petersburg : “Yuridichesky Center — Press”, 2001 . — 313p . Сайт URL : http://www .alex-lawyer .lv/ugolovnijzakonlatviirus .pdf

52 . Criminal Code of the Federal Republic of Germany 1871 г . . Сайт URL : http://mybrary .ru/users/personal/read/ugolovnyiy-kodeks-frg/

53 . Wetboek van Strafrecht (Bijgewerkt op 1 januari 2012) 8 juni 1867 ; Сайт URL : http://www .wipo .int/wipolex/ru/details .jsp?id=11657

54 . Code pénal de la République Française (1992, modifié 27 .07 .2015): Portail du droit français — droit .org (Портал французького права — droit .org) [Електронний ресурс] . — Режим доступу : http://codes .droit .org/CodV3/penal .pdf?ts=1443627111 . — Заголовок з екрану .

55 . CRIMINAL CODE OF THE PEOPLE’S REPUBLIC OF CHINA; Сайт URL : http://www .law .edu .ru/norm/norm .asp?normID=1247252

REFERENCES

1 . Hmyrin A. A. Bezposerednii obiekt zlochynu nezakonne vyhotovlennia, zberihannia, zbut abo transportuvannia z metoiu zbutu pidaktsyznykh tovariv // Yurydychna nauka (Index Copernicus) . — 2016 . № 1 . — S . 71—84 .

2 . Hmyrin A. A. Predmet zlochynu nezakonne vyhotovlennia, zberihannia, zbut abo transportuvannia z metoiu zbutu pidaktsyznykh tovariv // Yurydychna nauka (Index Copernicus) . — 2015 . № 7 . — S . 109—127 .

3 . Hmyrin A. A. Obiektyvna storona zlochynu, peredbachenoho ch . 1 st . 204 KK Ukrainy tovariv // Yurydychna nauka (Index Copernicus) . — 2016 . № 4 . — S . 35—64 .

4 . Hmyrin A. A. Kvalifikuiuchi oznaky zlochynu nezakonne vyhotovlennia, zberi-hannia, zbut abo transportuvannia z metoiu zbutu pidaktsyznykh tovariv // Yurydychna nauka (Index Copernicus) . — 2016 . № 10 . — S . 16—51 .

5 . Hmyrin A. A. Subiekt zlochynu nezakonne vyhotovlennia, zberihannia, zbut abo transportuvannia z metoiu zbutu pidaktsyznykh tovariv // Yurydychna nauka (Index Copernicus) . — 2017 . № 5 . — S . 46—64 .

6 . Hmyrin A. A. Subiektyvna storona zlochynu nezakonne vyhotovlennia, zberihannia, zbut abo transportuvannia z metoiu zbutu pidaktsyznykh tovariv // Yurydychna nauka (Index Copernicus) . — 2017 . № 9 . — S . 44—58 .

7 . Kudriavtsev V. N. Populiarnaia kryminolohiia . — Moskva : 1998 . — 164 s .8 . Borisov V. I. Osnovnye problemy ohrany bezopasnosti proizvodstva v ugolovnom

zakonodatel'stve Ukrainy : Avtoref . dis .… doktora jurid . nauk : spec . 12 .00 .08 — ugolovnoe pravo i kriminologija; ugolovno-ispolnitel'noe pravo . — Har'kov : 1993 . — 34 s .



43

9 . Zlobin G. A., Kelina S. G. Nekotorye teoreticheskie voprosy kriminalizacii obshhestvenno opasnyh dejanij // Problemy pravosudija i ugolovnogo prava / [redkol . : A . M . Larin i dr .] . — Moskva : IGPAN, 1978 . — S . 108—110 .

10 . Tobolkin P. S. Social'naja obuslovlennost' ugolovno-pravovyh norm . — Sverdlovsk : Izd-vo Sverdlovskogo un-ta, 1983 . — 166 s .

11 . Korzhanskij N. J. Obekt i predmet ugolovno-pravovoj ohrany . — Moskva : Izd-vo Akademii MVD SSSR, 1980 . — 248 s .

12 . Navrotskyi V. O. Kryminalne pravo Ukrainy . Osoblyva chastyna : [kurs lektsii] . — Kyiv : Znannia, 2000 . — 771 s .

13 . Borysov V. I., Pashchenko O. O. Do pytannia pro sutnist kryminalno-pravovoi kharakterystyka zlochyniv [tekst] Visn . Akad . prav . nauk Ukrainy . — Kharkiv : Pravo, 2005 . — S . 179—190 s .

14 . Zrazhevskyi O. V. Kryminalno-pravova kharakterystyka porushennia zakonodavstva pro zakhyst roslyn : dys . …kand . yuryd . nauk: 12 .00 .08 — kryminalne pravo ta kryminolohiia; kryminalno-vykonavche pravo . — Kyiv : Kyivskyi natsionalnyi universytet vnutrishnikh sprav, 2010 . — 237 s .

15 . Pudovkin Ju. E. Uchenie ob osnovah ugolovnogo prava : Lekcii . — Moskva : Jurlitinform, 2012 . — 240 s .

16 . Siminenko A. N., Pestereva Ju. S. Istjazanie : ugolovno-pravovye i kriminologicheskie aspekty : Monografija . — Moskva : Jurlitinform, 2011 . — 192 s .

17 . Osnovanija ugolovno-pravovogo zapreta : kriminalizacija i dekriminalizacija / Pod red . V . N . Kudrjavceva, A . M . Jakovleva . — Moskva : Nauka, 1982 . — 304 s .

18 . Gorshenkov A. G., Gorshenkov G. G., Gorshenkov G. N. Prestupnost' kak social'nyj fenomen // Filosofija prava . — 2004 . № 2 . — S . 70—80 .

19 . Ugolovnyj kodeks Ispenii / Pod redakt . i s predisloviem dok . jurid . nauk, prof . N .F . Kuznecovoj i dok . jurid . nauk, prof . F .M . Reshetnikova . — Moskva : Izd-vo “Zercalo”, 1998 . — 218 s .

20 . Turlova Yu. A. Kryminolohichna kharakterystyka brakonierstva v Ukraini ta protydiia zlochynam : dys…kand . yuryd . nauk: spets . 12 .00 .08 — kryminalne pravo ta kryminolohiia; kryminalno-vykonavche pravo — Kyiv : Instytut derzhavy ta prava im . V . M . Koretskoho Natsionalnoi akademii nauk Ukrainy, 2011 . — 244 s .

21 . Zakaliuk A. P. Kurs suchasnoi ukrainskoi kryminolohii : teoriia i praktyka : U 3-kh kn . . — Kn . 2 : Kryminolohichna kharakterystyka ta zapobihannia vchynenniu okremykh vydiv zlochyniv . — Kyiv : Vydavnychyi Dim “In Yure”, 2007 .— 712 s .

22 . Kudrjavcev V. N., Jeminov V. E. Kriminologija i problemy kriminalizacii // Zhurnal rossijskogo prava . — 2004 . № 12 . — S . 46—50 .

23 . Fris P. L. Kryminalno-pravova polityka Ukrainskoi derzhavy: teoretychni, istorychni ta pravovi problemy: Monohrafiia . — Kyiv : Atika, 2005 . — 332 s .

24 . Dagel' P. S. Ugolovnaja politika: upravlenie bor'boj s prestupnost'ju // Problemy sociologii ugolovnogo prava . — Moskva : 1984 . — S . 37—43 .

25 . Klochkov V. Ugolovnaja politika i ugolovnoe pravo // Soc . zakonnost' . — 1997 . № 11 . — S . 62—65 .

26 . Nazyev B. I. Teoreticheskie problemy kriminalizacii : avtoref . dis . …kand . jurid . nauk: spec . 12 .00 .08 — ugolovnoe pravo i kriminologija : ugolovno-ispolnitel'noe pravo . — Baku, 2000 . — 24 s .

27 . Lopatin V. A. Problemy kriminalizacii jekologicheskih pravonarushenij : Avtoref . dis . …kand . jurid . nauk : spec . 12 .00 .08 — ugolovnoe pravo i krimіnologіja : ugolovno-ispolnitel'noe pravo . — Leningrad : 1991 . — 20 s .




28 . Sjuj Disin' . Jekologicheskie problemy Kitaja : Sokr . per . s kit ./ Red ., predisl . L . V . Ushakova . — Moskva : Progress, 1990 . — 232 s .

29 . Matviichuk V. K. Ekolohichna polityka v systemi derzhavnoho upravlinnia natsionalnym hospodarstvom : Monohrafiia / V . K . Matviichuk, Yu . O . Chuhaienko, O . I . Savenkov . — Kyiv : VNZ “Natsionalna akademiia upravlinnia”, 2013 . — 198 s .

30 . Ajdarov J. N. O profilakticheskoj politike i jojo roli v bor'be s prestupnost'ju . Voprosy bor'by s prestupnost'ju . — Moskva : VIP, 1988 . Vyp . 47 . — S . 106—109 .

31 . Hashimov A. A. Ugolovno-pravovaja ohrana rybnyh zapasov v RSFSR : avtoref . dis . …kand . jurid . nauk: spec . 12 .00 .08 — ugolovnoe pravo i kriminologija : ugolovno-ispolnitel'noe pravo — Sverdlovsk : 1981 . — 22 s .

32 . Kriger G. A., Kuznecova N. F. Problemy social'noj obuslovlennosti zakona // ХХV sezd i dal'nejshee ukreplenie socialisticheskoj zakonnosti . — Moskva : 1977 . — S . 113—123 .

33 . Habro O. I. Derzhavnyi zakhyst ta zabezpechennia bezpeky osib, yaki berut uchast u sudochynstvi, za zakonodavstvom Ukrainy / O .I . Habro, N .S . Karpov // Borotba z orhanizovanoiu zlochynnistiu i koruptsiieiu (teoriia i praktyka) / Mizhvidomchyi naukovo-doslidnyi tsentr z problem borotby z orhanizovanoiu zlochynnistiu . — KYIV : 2007 . № 17 . — S . 254—266 .

34 . Vorobei P. A. Teoriia i praktyka kryminalno-pravovoho stavlennia v vynu . — Kyiv : NAVSU, 1997 . — 184 s .

35 . Filimonov V. D. Kriminologicheskie osnovy ugolovnogo prava / Tomsk : Izd-vo Tom . un-ta, 1981 . — 213 s .

36 . Sabitov R. A. Obshhestvennaja opasnost' kak kriterij kriminalizacii // Aktual'nye problemy kriminalizacii i dekriminalizacii obshhestvenno opasnyh dejanij : Sb . nauchnyh trudov . — Omsk : Izd-vo Omskoj vysshej shkoly milicii, 1980 . — S . 20—25 .

37 . Panov N. I. Sposob sovershenija prestuplenija i ugolovnaja otvetstvennost' . — Har'kov : Vyshha shkola, 1982 . — 161 s .

38 . Lunev V. V. Prestupnost' ХХ veka . Mirovye, regional'nye i rossijskie tendencii; predisl . V .N . Kudrjavceva . — Moskva : NORMA, 1997 . — 525 s .

39 . Zagorodnikov N. I. Napravlenie izuchenija sovetskogo ugolovnogo prava / N . I . Zagorodnikov, N .A . Struchkov // Sov . gosudarstvo i pravo . — 1981 . № 7 . — S . 48—56 .

40 . Konstytutsiia Ukrainy vid 28 .06 .1996 r . № 254k/96 VR // Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy . — 1996 . № 30 . — St . 141 .

41 . Kryminalnyi kodeks Ukrainy: Zakon Ukrainy vid 5 kvitnia 2001 r . № 2341 // Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy . — 2001 . № 25—26 . — St . 131 .

42 . Biudzhetnyi kodeks Ukrainy . Sait URL : http://zakon5 .rada .gov .ua/laws/show/2456-17

43 . Tasakov S. V. Nravstvennye osnovy ugolovno-pravovyh norm, napravlennyh na ohranu lichnosti, ee prav, svobod i zakonnyh interesov . Special'nost' 12 .00 .08 — ugolovnoe pravo i kriminologija; ugolovno-ispolnitel'noe pravo . Avtoreferat dissertacii na soiskanie uchenoj stepeni doktora juridicheskih nauk, Moskva, Institut jekonomiki, upravlenija i prava (g . Kazan'), 2010 . — 54 s .

44 . Rol' kul'turnyh cennostej v ugolovno-pravovom regulirovanii . Elektronnij resurs . Sait URL : http://www .preiskurant .ru/stati/rol-kulturnyx-cennostej-v-ugolovno-pravovom-regulirovanii .html

45 . Bljuher A. F. Jeticheskie osnovanija i argumenty v teorijah pravovogo nakazanija : Avtoref . dis . …kand . jurid . nauk: spec . 12 .00 .08 — ugolovnoe pravo i kriminologija : ugolovno-ispolnitel'noe pravo . — Moskva : 2009 . — 22 s .



45

46 . Poznyshev S. V. Osnovnye nachala nauki ugolovnogo prava . — Moskva : 1907 . — 234 s .

47 . Bundaeva O. A. Nravstvennye osnovanija nakazanija : avtoref . dis . …kand . jurid . nauk : spec . 12 .00 .08 — ugolovnoe pravo i kriminologija: ugolovno-ispolnitel'noe pravo . — Saransk, 2009 . — 21 s .

48 . Zhalinskij A. Je. Ugolovnoe pravo v ozhidanii peremen: teoretiko-instru-mental'nyj analіz — Moskva : Prospekt, 2008 . — 400 s .

49 . Vseobshhaja deklaracija prav cheloveka (1948 g .) Sajt URL : http://zakon5 .rada .gov .ua/laws/show/995_015

50 . Korotun V. I. Harmonizatsiia spetsyfichnoho aktsyznoho opodatkuvannia Ukrainy do vymoh Yevropeiskoho Soiuzu // Naukovyi visnyk Akalemii munitsypalnoho upravlinnia . Seriia: Ekonomika . — 2010 . — Vyp . 8 . — S . 97—105 .

51 . The Latvian Penal / edited and introduction by candidate of law A . I . Lukashov and candidate of law E .A . Sarkisova, translated from Latvian by candidate of Law A . I . Lukashov . — St . Petersburg: “Yuridichesky Center — Press”, 2001 . — 313p . Sajt URL : http://www .alex-lawyer .lv/ugolovnijzakonlatviirus .pdf

52 . Criminal Code of the Federal Republic of Germany 1871 g . . Sajt URL : http://mybrary .ru/users/personal/read/ugolovnyiy-kodeks-frg/

53 . Wetboek van Strafrecht (Bijgewerkt op 1 januari 2012) 8 juni 1867 ; Sajt URL : http://www .wipo .int/wipolex/ru/details .jsp?id=11657

54 . Code pénal de la République Française (1992, modifié 27 .07 .2015): Portail du droit français — droit .org (Portal francuz'kogo prava — droit .org) [Elektronnyi resurs] . — Rezhym dostupu: http://codes .droit .org/CodV3/penal .pdf?ts=1443627111 . — Zaholovok z ekranu .

55 . CRIMINAL CODE OF THE PEOPLE'S REPUBLIC OF CHINA; Sajt URL : http://www .law .edu .ru/norm/norm .asp?normID=1247252

Гмирін А . А . Поняття злочину незаконне виготовлення, зберігання, збут або транспортування з метою збуту підакцизних товарів .

У статті розглядаються питання визначення злочину, передбаченого ст. 204 КК а також питання соціально-правової обумовленості цієї заборони, що не було предметом з’ясування науковцями. Стверджується, що розуміння поняття цього злочину є надто важливим для відмежування його від суміжних злочинів, окреслення меж дії закону, для кваліфікації злочину, вдосконалення положень ст. 204 КК.

Ключові слова: поняття злочину, незаконне виготовлення, зберігання, збут, незаконне придбання, незаконне транспортування, соціально-правова обумовленість, чинники обумовленості закону про кримінальну відповідальність.

Гмирин А . А . Понятие преступления незаконное изготовление, хранение, сбыт или транспортировка с целью сбыта подакцизных товаров .

В статье рассматриваются вопросы определения преступления, преду-смотренного ст. 204 УК а также вопросы социально-правовой обусловленности этого запрета, что не было предметом выяснения учеными. Утверждается, что понимание понятия этого преступления является крайне важным для отграничения его от смежных преступлений, определения границ действия закона, для квалификации пре-ступления, совершенствования положений ст. 204 УК.

Ключевые слова: понятие преступления, незаконное изготовление, хранение, сбыт, незаконное приобретение, незаконная транспортировка, социально-правовая обусловленность, факторы обусловленности уголовного закона.



Gmirin A . The Notion of a Crime of Unlawful Manufacturing, Storage, Sale or Transportation for Selling Purposes of Excisable Goods

The article deals with the notion of a crime provided for in Article 204 of the Criminal Code of Ukraine, as well as the matter of the social-legal conditionality of this prohibition which has not been researched yet. It is stated that understating of the notion of this crime is extremely important for the purpose of its delimitation from the related crimes, determination of the frames of operation of law, correct qualification, and improvement of the provisions of Article 204 of the Criminal Code of Ukraine.

Keywords: Notion of a Crime; Unlawful Manufacturing, Storage, Sale; Unlawful Purchase; Unlawful Transportation; Social-legal Conditionality; Factors of the Conditionality of Criminal Law




47

© А. С. Гончарова, 2018

УДК 347 .961

A. Goncharova

ON A QUESTION OF CRIMINAL RESPONSIBILITY OF A NOTARIUS

А. С. Гончарова Міністерство юстиції України м. Київ

ДО ПИТАННЯ КРИМІНАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ НОТАРІУСА

Постановка проблеми . Питання кримінальної відповідальності у сучас-них умовах становлення правової держави є актуальним для представників будь-яких професій . Нотаріат не є виключенням . За свої професійні порушен-ня, залежно від їх характеру, нотаріуси притягуються до різних видів відпові-дальності . В цій статті окреслено кримінальний вид відповідальності нотаріу-са у відповідній сфері правовідносин . Також проаналізовано та визначено деякі особливості вказаного виду відповідальності, зважаючи на правовий статус нотаріуса як спеціального суб’єкта злочину .

Аналіз останніх досліджень і публікацій . Питання кримінальної відпо-відальності, у тому числі у сфері нотаріальної діяльності, в різний період досліджували у своїх працях П . П . Андрушко, О . В . Коротюк, А . М . Соловйова, В . В . Сташис, В . Я . Тацій, H . A . Егорова . Втім, попри значну увагу науковців до зазначеного питання, воно все ж таки потребує більш детального та ґрунтовно-го опрацювання .

Мета статті . Визначити поняття та важливі аспекти кримінальної відпо-відальності у сфері нотаріальної діяльності . Проаналізувати особливості кри-мінальної відповідальності нотаріуса як спеціального суб’єкта злочину .

Основні результати дослідження . У сучасній правовій державі вбача-ється постійне зростання значущості інституту нотаріату, оскільки він істо-рично покликаний посісти важливе місце у забезпеченні режиму законності та правопорядку . Нотаріат в нашій країні становить фундаментальний елемент механізму держави, який у свою чергу забезпечує реалізацію визначного комп-лексу охоронюваних законом прав, свобод та інтересів .

Відповідно до ст . 1 Закону України «Про нотаріат» [1] нотаріат в Україні — це система органів і посадових осіб, на які покладено обов’язок посвідчувати права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії, передбачені цим Законом, з метою надання їм юридичної вірогідності .

Вчинення нотаріальних дій в Україні покладається на нотаріусів, які працюють у державних нотаріальних конторах, державних нотаріальних архі-




вах (державні нотаріуси) або займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси) .

Система нотаріату в Україні — це публічно-правовий інститут, уповно-важений державою на здійснення важливої публічної функції, а тому особли-вості правового статусу нотаріуса підкреслюються у ст . 3 Закону України «Про нотаріат» .

Згідно з частиною першою ст . 3 Закону України «Про нотаріат» [1] нота-ріус — це уповноважена державою фізична особа, яка здійснює нотаріальну діяльність у державній нотаріальній конторі, державному нотаріальному архі-ві або незалежну професійну нотаріальну діяльність, зокрема посвідчує права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняє інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності .

Нотаріус не може займатися підприємницькою, адвокатською діяльніс-тю, бути засновником адвокатських об’єднань, перебувати на державній служ-бі або службі в органах місцевого самоврядування, у штаті інших юридичних осіб, а також виконувати іншу оплачувану роботу, крім викладацької, наукової і творчої діяльності .

Приватний нотаріус, як і державний, здійснює свою діяльність від імені держави, яка делегує йому спеціальні повноваження та наділяє його певною частиною прав та обов’язків .

Приватні нотаріуси не перебувають у штаті державного органу і органі-зують свою діяльністю самостійно . Діяльність нотаріуса (як приватного, так і державного) пов’язана з реалізацією повноважень на вчинення юридично зна-чущих дій, здатних породжувати, змінювати або припиняти правовідносини . Нотаріус є особою, яка виконує функції, делеговані їй державою, тому при здійсненні нотаріальної діяльності перш за все він повинен бути неупередже-ним та зобов’язаний сприяти особам, які до нього звертаються, у реалізації їх прав та захисті законних інтересів .

Значимість проблеми кримінальної відповідальності нотаріуса підтвер-джується інтенсивним реформуванням законодавства у важливих суспільних правовідносинах, яке відбувається протягом останнього часу .

Актуальною темою в нотаріальній спільноті та в суспільстві, зокрема, стала реформа у сфері реєстрації речових прав на нерухоме майно і бізнесу та делегування державою спеціальних повноважень нотаріусу .

01 січня 2016 року набув чинності пакет законів щодо реформи системи реєстрації бізнесу та нерухомості, згідно з яким нотаріуси визначені суб’єкта-ми державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців та нерухомості .

Так, 06 жовтня 2016 року Верховною Радою України було прийнято Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення державної реєстрації прав на нерухоме майно та захисту прав власності» № 1666-VIII [9], який отримав серед правознавців назву «антирейдерський» . З метою захисту прав власності під час реєстраційних дій, посилення адміністративної та кримінальної відповідальності суб’єктів реє-страційних дій, учасників незаконної змови, зазначеним Законом передбачено



49

певні нововведення, у тому числі і в діяльність нотаріусів, як державних реє-страторів .

Варто зазначити, що нотаріус є спеціальним суб’єктом, загальні поло-ження щодо повноважень його як суб’єкта реєстрації речових прав на нерухо-ме майно та бізнесу встановлюються Законом України «Про державну реє-страцію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі — Закон) [3] та Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань» (далі — Закон1) [10] .

У зв’язку з цим законодавець визначив відповідно ст . 10 Закону та ст . 6 Закону1 нотаріуса як державного реєстратора, який став повноправним реє-стратором без будь-яких обмежень щодо реєстрації бізнесу та реєстрації речо-вих прав на нерухоме майно .

Так, тенденція щодо розширення повноважень нотаріуса активізує також питання визначення його юридичної відповідальності, зокрема кримі-нальної .

Водночас підрив авторитету нотаріату, заподіяння істотної шкоди пра-вам і законним інтересам громадян, організацій, що охороняються законом, інтересам суспільства і держави, створення умов для здійснення інших, нерід-ко більш небезпечних, злочинів, що часто допускаються нотаріусами у своїй діяльності, та деякі зловживання з їх сторони, демонструють високу суспільну небезпеку і вимагають адекватної протидії з боку держави, у тому числі за допомогою прийняття заходів кримінально-правового характеру .

Оцінюючи ефективність кримінально-правової протидії зловживанням нотаріусів, доводиться визнати, що вона дуже далека від оптимальної, про що, зокрема, свідчать: відсутність необхідної однаковості у практиці застосування кримінально-правових норм про відповідальність нотаріусів за зловживання своїми повноваженнями, наявність прогалин в кримінальному законодавстві, яке не передбачає відповідальності за цілий ряд суспільно небезпечних діянь, що вчиняються нотаріусами та високий рівень латентності відповідних діянь .

Слід зазначити, що кримінальна відповідальність — вид юридичної від-повідальності, що встановлюється державою у кримінальному законі, наклада-ється судом на осіб, які винні у вчиненні злочину, та мають нести зобов’язання особистого, майнового чи організаційного характеру . Частиною першою ст . 2 Кримінального Кодексу України (далі — КК України) визначено, що підста-вою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого КК України [2] .

Відповідно до ст . 38 Закону та ст . 35 Закону1 нотаріус як державний реєстратор за порушення законодавства у сфері державної реєстрації прав несе кримінальну відповідальність у порядку, встановленому законом [3], [10] .

Шкода, завдана державним реєстратором фізичній чи юридичній особі під час виконання своїх обов’язків, підлягає відшкодуванню на підставі рішен-ня суду, що набрало законної сили, у порядку, встановленому законом .

При цьому КК України не встановлено окремого складу злочину у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та державної реєстрації бізнесу . Таким чином, нотаріуси як державні реєстратори можуть бути притяг-




нуті до кримінальної відповідальності лише за наявності в їх діях або бездіяль-ності фактичного складу злочину, передбаченого КК України .

Так, для порівняння слід зазначити, що ст . 170 Кримінального кодексу Російської Федерації [8] передбачено такий склад злочину — «Регистрация заведомо незаконных сделок с землей, искажение сведений государственного кадастра недвижимости, а равно умышленное занижение размеров платежей за землю, если эти деяния совершены из корыстной или иной личной заинте-ресованности должностным лицом с использованием служебного положе-ния, — наказываются…» . Отже, у Кримінальному кодексі Російської Федерації встановлено кримінальну відповідальність за злочин у сфері державної реє-страції прав, зокрема, за реєстрацію незаконних договорів із землею .

На наш погляд, доцільним є дослідження питання щодо доповнення КК України окремими складами злочинів стосовно кримінальної відповідальності нотаріусів у сфері державної реєстрації прав та відповідно і бізнесу .

При цьому для встановлення кримінально-правової відповідальності за порушення правил нотаріальної діяльності та зловживання, що здійснюються суб’єктами нотаріальної діяльності, необхідно уточнити поняття службової та посадової особи .

Основна причина існуючих відмінностей в межах криміналізації сус-пільно-небезпечних діянь, скоєних суб’єктами нотаріальної діяльності, поля-гає в наділенні останніх різним кримінально-правовим статусом: державні нотаріуси та інші суб’єкти нотаріальної діяльності, є посадовими особами, у той час як приватні нотаріуси не визнаються такими . Подібне рішення є необ-ґрунтованим, оскільки при вчиненні нотаріальних дій всі нотаріуси мають рівні права і однакові обов’язки, та приватні нотаріуси нарівні з державними виконують публічно-правові функції, включаючи функції представника влади і організаційно-розпорядчі функції . Більше того, документи, оформлені дер-жавними і приватними нотаріусами, мають однакову юридичну силу, що передбачено ст . 1 Закону України «Про нотаріат» [1] .

Тому з огляду на велику кількість спірних позицій науковців щодо питання визначення поняття «нотаріус», враховуючи надане йому значне коло повноважень, до сих пір явно не визначено належності його до службової чи то до посадової особи . Темою для наукової дискусії у зв’язку з цим також була інша позиція, що нотаріус — це окремий суб’єкт з наявністю у нього особливих професійних повноважень .

Щодо належності нотаріусів до службових осіб слід зазначити, що від-повідно до пункту 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 року № 15 «Про судову практику у справах про перевищення влади або службових повноважень»[4] при вирішенні питання про те, чи є особа службо-вою, потрібно виходити з положень, що містяться у примітках 1 і 2 до ст . 364 КК України [2], в яких зазначено, що службовими особами, зокрема, є особи, які постійно, тимчасово чи за спеціальним повноваженням здійснюють функ-ції представників влади чи місцевого самоврядування, а також обіймають постійно чи тимчасово в органах державної влади, органах місцевого самовря-дування, на державних чи комунальних підприємствах, в установах чи органі-



51

заціях посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміні-стративно-господарських функцій, або виконують такі функції за спеціальним повноваженням, яким особа наділяється повноважним органом державної влади, органом місцевого самоврядування, центральним органом державного управління із спеціальним статусом, повноважним органом чи повноважною особою підприємства, установи, організації, судом або законом . Тобто, згідно з вищезазначеною статтею вказаного Кодексу до службових осіб належать дві категорії осіб:

- особи, які здійснюють функції представників влади чи місцевого само-врядування;

- особи, які обіймають посади, пов’язані з виконанням організацій-но-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій або виконують такі функції за спеціальним повноваженням .

Водночас на запит приватного нотаріуса Ровенського міського нотарі-ального округу В . І . Кострикіна було проведено експертизу щодо неправомір-ності визнання приватного нотаріуса спеціальним суб’єктом злочинів у сфері службової діяльності, проведеної відповідно до Закону України «Про наукову і науково-технічну експертизу», та за результатом зазначеної експертизи було зроблено висновок, що приватний нотаріус за своїм правовим статусом не від-повідає вимогам, що в розумінні статті 364 КК України вичерпно передбачені для службової особи як спеціального суб’єкта та за своїм правовим статусом при вчиненні нотаріальних дій не є службовою особою в розумінні статей 364—367 КК України [7] .

Виходячи з вищенаведених положень, як приклад на різні підходи до розуміння визначення поняття «нотаріуса», варто констатувати, що нотаріус є службовою особою за ознакою виконання ним юридично значущих дій, право на виконання яких делеговано йому державою, але при цьому варто звернути увагу та погодитись з думкою, що особи, посади яких пов’язані з суто профе-сійною діяльністю, не належать до службових осіб [5, С . 725] .

Разом з тим А . А . Стрижевська в одному з науково-практичних комента-рів до КК України стверджувала, що службовими особами потрібно визнавати також осіб, які при здійсненні професійних обов’язків вчиняють юридично значимі дії, зокрема, приватних нотаріусів (при посвідченні угод, заповітів тощо) [14] .

Аналізуючи особливі повноваження, якими наділений нотаріус, і визна-чені законодавцем можливості для їх реалізації, зазначене вище дає змогу зробити висновок, що нотаріус є окремим особливим суб’єктом публічних правовідносин .

Окрему увагу приділено у науковій літературі проблемам відповідаль-ності нотаріусів за порушення законодавства щодо запобігання легалізації (відмиванню) доходів, здобутих злочинним шляхом . У ст . 209-1 КК України «Умисне порушення вимог законодавства про запобігання та протидію легалі-зації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансування тероризму» нотаріус розглядається як суб’єкт фінансового моніторингу, який здійснює відповідно до наявних у нього повноважень ідентифікацію осіб і




зобов’язаний вчиняти дії щодо протидії легалізації незаконно отриманих дохо-дів та фінансування тероризму .

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення державної реєстрації прав на нерухоме майно та захисту прав власності» № 1666-VIII від 06 жовтня 2016 року [9] значно поси-лено кримінальну відповідальність деяких суб’єктів правовідносин . Зазначеним Законом було внесено зміни в статті 358 (підроблення документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів), 364 (зловживання владою або службовим становищем), 365-2 (зловживання повноваженнями особами, які надають публічні послуги) та 367 (службова недбалість) КК України, де спеціальним суб’єктом визнано, зокрема, нотаріуса .

Аналіз відповідних норм КК України дає можливість побачити, що в них міститься безпосереднє зазначення нотаріуса, таким чином, основою виділен-ня нотаріуса як спеціального суб’єкта злочинів став саме його правовий статус, пов’язаний із наявністю особливих професійних повноважень [6, С . 115] .

Особливу увагу необхідно приділити положенням ст . 358 КК України, зокрема, якою посилено відповідальність нотаріуса, а саме: складання чи вида-чу працівником юридичної особи незалежно від форми власності, який не є службовою особою, складання чи видача приватним підприємцем, аудитором, експертом, оцінювачем, адвокатом, нотаріусом, державним реєстратором, суб’єктом державної реєстрації прав, особою, яка уповноважена на виконання функцій держави щодо реєстрації юридичних осіб, фізичних осіб — підприєм-ців та громадських формувань, державним виконавцем, приватним виконав-цем або іншою особою, яка здійснює професійну діяльність, пов’язану з надан-ням публічних чи адміністративних послуг, завідомо підроблених офіційних документів, які посвідчують певні факти, що мають юридичне значення або надають певні права чи звільняють від обов’язків, підроблення з метою вико-ристання або збуту посвідчень, інших офіційних документів, що складені у визначеній законом формі та містять передбачені законом реквізити, виготов-лення підроблених офіційних печаток, штампів чи бланків з метою їх збуту або їх збут чи збут завідомо підроблених офіційних документів, у тому числі осо-бистих документів особи .

Наукове дослідження І . П . Фріса актуалізує прийняття у 2011 році Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо відповідальності за корупційні правопорушення», яким КК України [2] було доповнено статтями 365-2 «Зловживання повноваженнями особами, які надають публічні послуги» та 368-4 «Підкуп особи, яка надає публічні послу-ги», а також змінено редакцію ст . 358 «Підроблення документів, печаток, штампів та бланків, збут чи використання підроблених документів, печаток, штампів» . Зазначеним законом вперше в історії українського кримінального законодавства нотаріус безпосередньо був визначений як спеціальний суб’єкт злочину, а до КК України введений термін «здійснення професійної діяльно-сті, пов’язаної з наданням публічних послуг» . Саме це й обумовлює необхід-ність звернення до положень ще однієї наукової роботи, проведеної у 2014 році



53

та присвяченої питанням кримінально-правової характеристики складу злочи-ну, передбаченого ст . 365-2 КК України [11] .

Так за статтями 365-2 та 368-4 КК України необхідно кваліфікувати й порушення норм нотаріального процесу особами, вказаними у статтях 37, 38 та 40 Закону України «Про нотаріат», такими, що уповноважені на вчинення окремих видів нотаріальних дій додатково, поза межами здійснення ними своєї службової діяльності . Водночас необхідно констатувати, що особи, які займаються приватною нотаріальною діяльністю (приватні нотаріуси), на сьо-годні не передбачені жодною кримінально-правовою нормою як спеціальні суб’єкти та підлягають кримінальній відповідальності виключно у випадку, якщо відповідне порушення норм нотаріального процесу утворює самостійний склад злочину, що посягає на об’єкти, щодо яких здійснюється криміналь-но-правове забезпечення їх охорони (наприклад, вчинення злочинів, передба-чених статтями 168, 182, 232, 358 КК України тощо) . Тобто тематика кримі-нально-правового забезпечення охорони нотаріальної діяльності в Україні на сьогодні не може вважатися такою, що є доктринально всебічно розв’язаною у криміналістичній науці, навіть незважаючи на ґрунтовність теоретичних і практичних результатів проведеного наукового дослідження [12] та його істот-не значення для теорії кримінального права України і правозастосовної прак-тики нашої держави [13, С .145] . Питанню, окресленому в даній статті, присвя-чені й деякі зарубіжні кодекси та джерела [14; 15; 16; 17; 18] .

Висновок . У зв’язку з тим, що зміни у законодавстві стосовно наділення нотаріусів повноваженнями щодо державної реєстрації речових прав на неру-хоме майно та бізнесу відбулися нещодавно, практика притягнення до відпові-дальності таких осіб, які виконують функції державного реєстратора з ураху-ванням нововведень ще не повністю сформована . Відсутність чітко окресленого поняття відповідальності нотаріуса як спеціального суб’єкта у Кримінальному кодексі України може негативно позначитися на його практичному застосу-ванні .


1 . Про нотаріат: Закон України від 02 вересня 1993 р . № 3425 -XII // відомо-сті Верховної Ради України — http://zakon5 .rada .gov .ua/laws/show/3425-12 .

2 . Кримінальний кодекс України від 05 квітня 2001 р . № 2341-III // відомості Верховної Ради України http://zakon0 .rada .gov .ua/laws/show/2341-14 .

3 . Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень: Закон України від 01 липня 2004 р . № 1952-IV // відомості Верховної Ради України http://zakon0 .rada .gov .ua/laws/show/1952-15 .

4 . Про судову практику у справах про перевищення влади або службових пов-но важень: постанова Пленуму Верховного Суду України від 26 грудня 2003 р . № 15 // відо-мості Верховної Ради України http://zakon2 .rada .gov .ua/laws/show/v0015700-03 .

5 . Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / Яценко С . С . — 4 вид ., переробл . та доповн . — К . : А .С .К ., 2006 р . — 848 с .

6 . Коротюк О. В. Кримінально-правова характеристика нотаріуса як спеціаль-ного суб’єкта злочину / О . В . Коротюк // Вісник Академії адвокатури України .— число 2(24) . — С . 114—117 .




7 . Висновок науково-правової експертизи щодо неправомірності визнання приватного нотаріуса спеціальним суб’єктом злочинів у сфері службової діяльності: Мала енциклопедія нотаріуса, 2005 р ., вид . № 6, С . 42 .

8 . «Уголовный кодекс Российской Федерации» от 13 июня 1996 г . № 63-ФЗ (ред . от 03 июля 2018 г .) http://ppt .ru/kodeks .phtml?kodeks=20 .

9 . Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдоскона-лення державної реєстрації прав на нерухоме майно та захисту прав власності: Закон України від 06 жовтня 2016 р . № 1666-VIII // відомості Верховної Ради України http://zakon5 .rada .gov .ua/laws/show/1666-19 .

10 . Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань: Закон України від 15 травня 2003 р . № 755-IV // відомо-сті Верховної Ради України http://zakon3 .rada .gov .ua/laws/show/755-15 .

11 . Шиндель Ю. І. Кримінально-правова характеристика зловживання повно-важеннями особами, які надають публічні послуги : дис . на здобуття наук . ступеня канд . юрид . наук : спец . 12 .00 .08 / Шиндель Юлія Ігорівна; Харків . нац . ун-т внутр . справ . — Х . : 2014 . — 250 арк . — Бібліогр .: арк . 183—223 .

12 . Фріс І. П. Кримінально-правове забезпечення охорони нотаріальної діяль-ності в Україні: дис . На здобуття наук . Ступеня канд . юрид . наук: спец . 12 .00 .08 / Фріс Ігор Павлович; ДВНЗ Прикарпатський нац . ун-т ім . Василя Стефаника . — Івано-Франківськ, 2015 . — 231 арк . — Бібліогр .: арк . 182—207 .

13 . Харченко В. Б. Підстави кримінальної відповідальності осіб,уповноваже-них на здійснення нотаріальних дій / В . Б . Харченко // Вісник Кримінологічної асоціації України . — 2015 . — № 1 . — С . 135—148 . — Режим доступу : http://nbuv .gov .ua/UJRN/vkauk_2015_1_13

14 . The Latvian Penal / edited and introduction by candidate of law A . I . Lukashov and candidate of law E .A . Sarkisova, translated from Latvian by candidate of Law A . I . Lukashov . — St . Petersburg : “Yuridichesky Center — Press”, 2001 . — 313 p . Сайт URL : http://www .alex-lawyer .lv/ugolovnijzakonlatviirus .pdf

15 . Criminal Code of the Federal Republic of Germany 1871 г . . Сайт URL : http://mybrary .ru/users/personal/read/ugolovnyiy-kodeks-frg/




REFERENCES

1 . Pro notariat: Zakon Ukrainy vid 02 veresnia 1993 r . № 3425 -XII // vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy — http://zakon5 .rada .gov .ua/laws/show/3425-12 .

2 . Kryminalnyi kodeks Ukrainy vid 05 kvitnia 2001 r . № 2341-III // vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy http://zakon0 .rada .gov .ua/laws/show/2341-14 .

3 . Pro derzhavnu reiestratsiiu rechovykh prav na nerukhome maino ta yikh obtiazhen: Zakon Ukrainy vid 01 lypnia 2004 r . № 1952-IV // vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy http://zakon0 .rada .gov .ua/laws/show/1952-15 .

4 . Pro sudovu praktyku u spravakh pro perevyshchennia vlady abo sluzhbovykh povnovazhen: postanova Plenumu Verkhovnoho Sudu Ukrainy vid 26 hrudnia 2003 r .



55

№ 15 // vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy http://zakon2 .rada .gov .ua/laws/show/v0015700-03 .

5 . Naukovo-praktychnyi komentar do Kryminalnoho kodeksu Ukrainy / Yatsenko S . S . — 4 vyd ., pererobl . ta dopovn . — K . : A .S .K .,2006 r . — 848 s .

6 . Korotiuk O. V. Kryminalno-pravova kharakterystyka notariusa yak spetsialnoho subiekta zlochynu / O . V . Korotiuk // Visnyk Akademii advokatury Ukrainy . — chyslo 2(24) . — S . 114—117 .

7 . Vysnovok naukovo-pravovoi ekspertyzy shchodo nepravomirnosti vyznannia pryvatnoho notariusa spetsialnym subiektom zlochyniv u sferi sluzhbovoi diialnosti: Mala entsyklopediia notariusa, 2005 r ., vyd . № 6, S . 42 .

8 . “Ugolovnyj kodeks Rossijskoj Federacii” ot 13 ijunja 1996 g . № 63-FZ (red . ot 03 ijulja 2018 g .) http://ppt .ru/kodeks .phtml?kodeks=20 .

9 . Pro vnesennia zmin do deiakykh zakonodavchykh aktiv Ukrainy shchodo vdoskonalennia derzhavnoi reiestratsii prav na nerukhome maino ta zakhystu prav vlasnosti: Zakon Ukrainy vid 06 zhovtnia 2016 r . № 1666-VIII // vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy http://zakon5 .rada .gov .ua/laws/show/1666-19 .

10 . Pro derzhavnu reiestratsiiu yurydychnykh osib, fizychnykh osib — pidpryiemtsiv ta hromadskykh formuvan: Zakon Ukrainy vid 15 travnia 2003 r . № 755-IV // vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy http://zakon3 .rada .gov .ua/laws/show/755-15 .

11 . Shyndel Yu. I. Kryminalno-pravova kharakterystyka zlovzhyvannia povnova-zhenniamy osobamy, yaki nadaiut publichni posluhy : dys . na zdobuttia nauk . stupenia kand . yuryd . nauk : spets . 12 .00 .08 / Shyndel Yuliia Ihorivna; Kharkiv . nats . un-t vnutr . sprav . — Kh . : 2014 . — 250 ark . — Bibliohr .: ark . 183—223 .

12 . Fris I. P. Kryminalno-pravove zabezpechennia okhorony notarialnoi diialnosti v Ukraini: dys . Na zdobuttia nauk . Stupenia kand . yuryd . nauk: spets . 12 .00 .08 / Fris Ihor Pavlovych; DVNZ Prykarpatskyi nats . un-t im . Vasylia Stefanyka . — Ivano-Frankivsk, 2015 . — 231 ark . — Bibliohr .:ark . 182—207 .

13 . Kharchenko V. B. Pidstavy kryminalnoi vidpovidalnosti osib, upovnovazhenykh na zdiisnennia notarialnykh dii / V . B . Kharchenko // Visnyk Kryminolohichnoi asotsia-tsii Ukrainy . — 2015 . — № 1 . — S . 135—148 . — Rezhym dostupu : http://nbuv .gov .ua/UJRN/vkauk_2015_1_13 .

14 . The Latvian Penal / edited and introduction by candidate of law A . I . Lukashov and candidate of law E . A . Sarkisova, translated from Latvian by candidate of Law A . I . Lukashov . — St . Petersburg: “Yuridichesky Center — Press”, 2001 . — 313p . Sait URL : http://www .alex-lawyer .lv/ugolovnijzakonlatviirus .pdf

15 . Criminal Code of the Federal Republic of Germany 1871 g . . Sait URL : http://mybrary .ru/users/personal/read/ugolovnyiy-kodeks-frg/

16 . Wetboek van Strafrecht (Bijgewerkt op 1 januari 2012) 8 juni 1867 ; Sait URL : http://www .wipo .int/wipolex/ru/details .jsp?id=11657

17 . Code pénal de la République Française (1992, modifié 27 .07 .2015): Portail du droit français — droit .org (Portal frantsuzkoho prava — droit .org) [Elektronnyi resurs] . — Rezhym dostupu: http://codes .droit .org/CodV3/penal .pdf?ts=1443627111 . — Zaholovok z ekranu .

18 . CRIMINAL CODE OF THE PEOPLE’S REPUBLIC OF CHINA; Sait URL : http://www .law .edu .ru/norm/norm .asp?normID=1247252

Гончарова А . С . До питання кримінальної відповідальності нотаріуса У статті визначено поняття кримінальної відповідальності у разі порушення

норм нотаріального процесу особами, які уповноважені посвідчувати права, а також



факти, що мають юридичне значення, та вчиняти інші нотаріальні дії з метою надання їм юридичної вірогідності. Нотаріат є одним з правозахисних інститутів державної гарантії дотримання законності прав та інтересів кожної людини, а оскільки враховуючи тенденцію до збільшення вчинення злочинів у сфері нотаріальної діяльності та зважаючи на важливий елемент правоохоронного механізму даної сфери в суспільних правовідносинах, проаналізовано деякі особливості кримінальної відповідальності нотаріуса як спеціального суб’єкта злочину.

Ключові слова: нотаріальна діяльність, кримінальна відповідальність, нота-ріус, спеціальний суб’єкт злочину.

Гончарова А . С . К вопросу уголовной ответственности нотариуса .В статье определено понятие уголовной ответственности в случае нарушения

норм нотариального процесса лицами, уполномоченными удостоверять права, а также факты, имеющие юридическое значение, и совершать другие нотариальные действия с целью предоставления им юридической достоверности. Нотариат является одним из правозащитных институтов государственной гарантии соблюде-ния законности прав и интересов каждого человека, а поскольку учитывая тенденцию к увеличению совершение преступлений в сфере нотариальной деятельности и учитывая важный элемент правоохранительного механизма данной сферы в обще-ственных правоотношениях, проанализированы некоторые особенности уголовной ответственности нотариуса как специального субъекта преступления.

Ключевые слова: нотариальная деятельность, уголовная ответственность, нотариус, специальный субъект преступления.

Goncharova A . On a Question of Criminal Responsibility of a NotariusThe article defines the notion of criminal responsibility in case of violation of the

norms of the notarial process by the persons authorized to certify the rights, as well as facts of legal significance, and to make other notarial acts in order to give them legal certainty. The notary is one of the human rights institutions of the state guarantee of observance of the legitimacy of rights and interests of each person, and because, taking into account the tendency to increase the commission of crimes in the sphere of notarial activity and taking into account an important element of the law-enforcement mechanism of this sphere in social relations, the analysis of some features of the criminal responsibility of the notary as a special subject of crime.

Keywords: Notarial Activity; Criminal Responsibility; Notary; Special Subject of a Crime




57

© В. К. Матвійчук, П. А. Воробей, Т. І. Ковальова, 2018

УДК 343 .77

V. Matviychuk P. Vorobey T. Kovalеva

COMPARATIVE-LEGAL RESEARCH OF A CRIME PROVIDED FOR IN ARTICLE 249 OF THE CRIMINAL

CODE OF UKRAINE AND SIMILAR CRIMES UNDER CRIMINAL LEGISLATION OF SOME FOREIGN COUNTRIES

В. К. Матвійчук доктор юридичних наук, професор перший проректор ВНЗ «Національна академія управління» м. Київ П. А. Воробей доктор юридичних наук, професор, професор кафедри кримінального права, процесу і криміналістики Київського інституту інтелектуальної власності і права Національний університет «Одеська юридична академія» м. Київ Т. І. Ковальова викладач кафедри кримінального права, кримінології, цивільного та господарського права ВНЗ «Національна академія управління» м. Київ

ПОРІВНЯЛЬНО-ПРАВОВЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ЗЛОЧИНУ, ПЕРЕДБАЧЕНОГО СТ . 249 КК УКРАЇНИ

З АНАЛОГІЧНИМИ ЗЛОЧИНАМИ ЗА КРИМІНАЛЬНИМ ЗАКОНОДАВСТВОМ

ДЕЯКИХ ЗАРУБІЖНИХ ДЕРЖАВ

Постановка проблеми . У статті на підставі використання порівняль-но-правового методу дослідження, зарубіжного кримінального законодавства та теоретичних джерел доводиться, що компаративістське дослідження злочи-ну, передбаченого ст . 249 КК України, та аналогічних злочинів за законодав-ством деяких зарубіжних держав, свідчить про значну кількість позитивних положень, які є необхідними для вдосконалення ст . 249 КК України: це більш вдала сформульовані дії, предмети злочину, знаряддя які використовуються




для вчинення злочину, способи вчинення цього злочину конкретизація місць вчинення злочину, побудова частин за зростанням ступеня тяжкості злочину .

Аналіз останніх досліджень та публікацій . Окремі аспекти порівняль-но-правового дослідження злочину незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом, певною мірою розробляли такі вітчизня-ні та зарубіжні вчені, як: П . С . Берзін, Л . П . Брич, С . Б . Гавриш, О . Л . Дубовик, О . О . Дудоров, Е . М . Жевлаков, В . А . Клименко, З . Г . Корчева, О . В . Кришевич, Б . М . Леонтьєв, Н . О . Лопашенко, Ю . Ляпунов, В . К . Матвійчук, В . О . Нав роць-кий, М . М . Панько, В . С . Плугатир, П . Ф . Повеліцина, В . Я . Тацій, Ю . А . Тур-лова, Ю . С . Шемшученко та ін . Істотний вклад у дослідження цієї проблеми внесли в рамках кандидатських дисертацій: Оробець К . М . на тему: «Кримі-нальна відповідальність за незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним промислом» (2012 р .); Борисов Є . М . на тему: «Незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом: кримінально-пра-вова характеристика» (2013 р .) . Проте багато питань, які стосуються даної теми статті, не вивчалися, а деякі розроблені недостатньо .

Мета статті полягає порівняльно-правовому дослідженні злочину неза-конне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом з аналогічними злочинами за кримінальним законодавством деяких зарубіжних держав .

Основні результати дослідження . За відомостями Міжнародного союзу охорони природи при ООН 70% нерестилищ океану стали непридатними для розведення мальків, 25% найбільш цінних промислових видів риб чи повністю знищені, чи чисельність їх стада різко скоротилася із-за хижацького вилову [1, с . 31] . У ситуації, що склалася, все більше кількість країн прагнуть передбачити кримінальну відповідальність за незаконне посягання на відносини, що забезпе-чують умови з охорони водних біологічних ресурсів . Важливе значення в запо-біганні цим злочинам є вивчення зарубіжного законодавства про кримінальну відповідальність у сфері, що нас цікавить . Порівняльне-правове дослідження, з однієї сторони, допомагає виявити все те корисне, що виправдало себе за кордо-ном при вирішенні подібної проблеми, а з іншої — дає можливість врахувати негативне зарубіжного досвіду, перспективність тих або інших рішень .

На наше переконання, що порівняльно-правове дослідження злочинів, що завдають шкоду навколишньому природному середовищу і його об’єктам, уявляється доцільним здійснити за допомогою змішаного способу порівняння, який ґрунтується на нормативному і функціональному порівнянні . При нор-мативному способі порівняння відправним положенням є подібні або близькі за юридичною конструкцією правові норми, інститути і законодавчі акти . У цьому випадку передбачається, що порівнювана правова система включає в себе такі ж терміни та категорії . Цей спосіб є найбільш продуктивним для порівняльного вивчення кримінального законодавства України та близького зарубіжжя, так як воно в значній мірі засновано на подібних юридичних прин-ципах, нормах та інститутах . В інших випадках для дослідження цього питан-ня більш підходить функціональне порівняння, яке визначається як дослі-дження правових засобів і способів вирішення однакових проблем різними



59

правовими методами . Тому після підтвердження найденої подібності можна аналізувати саму суть проблеми, наприклад, розглядати норми, що встановлю-ють кримінальну відповідальність за незаконне заняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом .

Перш за все, слід зазначити, що законодавство про кримінальну відпові-дальність зарубіжних держав з позиції побудови Особливої частини і визна-чення в ній місця злочинів проти навколишнього природного середовища можна поділити на такі групи: першу — утворює законодавство про криміналь-ну відповідальність зарубіжних держав, в якому норми, що передбачають від-повідальність за завдання шкоди відносинам, що стосуються навколишнього природного середовища, об’єднані в самостійний розділ або главу, то тут неза-конне добування водних біологічних ресурсів, є органічною частиною кримі-нальної відповідальності за злочини проти довкілля; другу групу утворює кримінальне законодавство зарубіжних держав, в якому відсутні самостійні розділи або глави, що визначають ознаки злочинів проти довкілля . У цьому випадку норми, що стосуються незаконного добування водних біологічних ресурсів знаходяться в інших розділах або главах Особливої частини КК; третю групу — утворюють країни, де в КК не включені норми, що передбача-ють кримінальну відповідальність за незаконне заняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом, а тому правовою базою в цих державах залишаються закони про охорону навколишнього природного середовища .

Маючі досліджені об’єктивні, суб’єктивні та кваліфікуючі ознаки злочи-ну, передбаченого ст . 249 КК України, та не повторюючи їх при порівняль-но-правовому дослідженні, звернемо увагу на відмінності норм зарубіжного законодавства . Перш за все звернемося до норм близького зарубіжжя . Законодавець більшості пострадянських держав сформулював диспозиції від-повідної статті так, як це зроблено в ст . 249 КК України . У даному випадку мова йде про однаковий підхід до структурування норм і певною мірою вико-ристовуваних термінів . У ч . 1 ст . 249 КК України йдеться про «Незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом», якщо воно заподіяло істотну шкоду» [2] . Аналогічним чином до конструювання ста-тей віднеслися: 1) законодавець Киргизьської Республіки, який назвав «ст . 276 . Незаконне добування риби і водних тварин

(1) Незаконне добування риби і водних тварин, якщо це діяння: 1) спри-чинило велику шкоду…» [3] . На відміну від КК України тут йдеться про діяння (можливо це використано як синонім злочину) та використано термін «добу-вання» і «велика шкода», «риби», «водні тварини», крім того, використано для позначення наслідків «п . 1», не названий предмет «інший водний промисел»; п . 2) «вчинено із застосуванням самохідних транспортних плаваючих засобів, вибухових і хімічних речовин, електроструму або інших способів їх масового знищення» [3] . Це положення частково знайшло відображення в ч . 2 КК України (за виключенням «застосування самохідних транспортних плаваючих засобів . Це положення є цікавим для вітчизняного законодавця . Пункт 3 КК Киргизії «…вчинено в місцях нересту або міграційних шляхах до них» [3]




2) законодавець Республіки Казахстан, який назвав «ст . 335 . Незаконне добування рибних ресурсів, інших водних тварин або рослин

1 . Незаконне добування рибних ресурсів, інших водних тварин або рос-лин, якщо це діяння вчинено: 1) із завданням значної шкоди; 2) із застосуван-ням вибухових або хімічних речовин, електроструму чи інших способів масо-вого знищення рибних ресурсів та інших водних тварин і рослин» [4] . Тут використано наступні терміни: «добування», «рибні ресурси», «інші водні тварини», «або рослин», «значна шкода» (п . 1), «вибухові або хімічні речови-ни», «електрострум», «інші способи масового знищення»; 3) законодавець Таджикистану, який назвав «ст . 230 . Незаконне добування водних тварин

1) Незаконне добування риби або інших водних тварин, якщо ці діяння: а) спричинили велику шкоду; б) вчинені із застосуванням масового знищення; в) вчинені в місцях нересту або міграційних шляхах до них» [5]; 4) законода-вець Азербайджанської Республіки, який назвав «ст . 256 . Незаконне добуван-ня риби та інших водних біоресурсів 256 . 1 . Незаконне добування риби та інших біоресурсів «якщо це діяння потягло завдання значної шкоди» [6] . Законодавцем використано термін «біоресурси», «добування», «риби», «інші водні біоресурси», «значна шкода»; 5) законодавець РФ сформулював «ст . 256 . Незаконне добування (вилов) водних біологічних ресурсів . 1 . Незаконне добу-вання (вилов) водних біологічних ресурсів, якщо це діяння вчинено: а) із завданням великої шкоди; б) із застосуванням самохідного транспортного плаваючого засобу або вибухових речовин і хімічних речовин, електроструму чи інших засобів масового знищення водних тварин і рослин; в) у місцях нере-сту або міграційних шляхів до них; г) на особливо охоронюваних природних територіях в зоні екологічного лиха або зоні надзвичайної економічної ситуа-ції [7] . Тут законодавець використав наступні терміни: «добування (вилов)», «водні біологічні ресурси», «велика шкода», «самохідні транспортні плаваючі засоби», «вибухові речовини», «хімічні речовини», «електрострум», «інші спо-соби масового знищення», «водні тварини і рослини», «місця нересту», «місця міграційних шляхів до них», «особливо охоронювані природні території», «зони екологічного лиха», «зони надзвичайної екологічної ситуації» . Основний склад ст . 281 КК Республіки Білорусь за ч . 1 передбачає відповідальність за добування риби або водних тварин без належного на те дозволу, чи в забороне-ний час, чи в недозволених місцях, чи недозволеними знаряддями, способами і прийомами (незаконне добування риби або водних тварин), вчинені протя-гом року після накладення адміністративного стягнення за таке ж порушення [8, с . 323—324] . На відміну від ч . 1 ст . 249 КК України в ч . 1 ст . 281 КК Республіки Білорусь конкретно указується, що являє собою поняття «неза-конне добування риби і водних тварин» в кримінальному законодавстві . На відміну від українського кримінального законодавства КК Республіки Білорусь не розглядає, скажемо розмір завданої шкоди (істотної шкоди) в яко-сті криміналізуючої ознаки злочину, а відносить таку обставину до кваліфіку-ючих ознак . Ст . 110 КК Латвійської Республіки за ч . 1 передбачає «лов риби або інше використання риби або водних тварин без відповідного дозволу або в заборонений час, або в недозволених місцях, або забороненими засобами або



61

способами (самовільне добування) вчинені повторно протягом року» [9, с . 139] . Законодавець, відмовляючись від адміністративної пропозиції, вико-ристовує таку ознаку, як вчинення діяння «повторно протягом року» [9, с . 139] . Проте ч . 2 ст . 210 КК Латвійської Республіки виключена законом від 21 .10 .2010 р .

Ч . 1 ст . 300 КК Грузії передбачає вилов риби із застосуванням електро-струму, електрошокового апарату або інших заборонених знарядь, вибухових або отруйних речовин, інших засобів масового знищення риби або інших вод-них живих організмів із застосуванням знарядь рибного промислу та тран-спортних засобів загальною місткістю 100 або менше тон, чи добування риби або інших водних живих організмів, занесених до Червоного Переліку Грузії після накладення адміністративного стягнення за таке ж порушення…» [10] . На відміну від ст . 249 КК положення в ч . 1 використовуються ті, що в україн-ському законодавстві в ч . 2 аналізованої статті, але доповняються положенням «із застосуванням знарядь рибного промислу на транспортних засобах та добуванням риби або інших водних організмів, внесених до Червоного перелі-ку Грузії» .

Ст . 361 Пенітенціарного кодексу Естонії, яка має назву «Ст . 361 . Завдання шкоди тваринам, які мешкають в умовах природної волі» в ч . 1 містить наступні приписи «Порушення вимог, що пред’являються до полюван-ня на дичину, лову або іншому використанню риби або інших тварин, які пере-бувають в умовах природної волі, що потягли завдання істотної шкоди оточу-ючому середовищу, а також незаконна організація полювання на дичину або вилову риби або інших тварин, що перебувають в умовах природної волі…» [11] . Ця стаття містить і незаконне полювання і незаконний вилов риби або іншого використання риби або інших тварин . Цікавим тут є положення, яке наголошує, що предмет перебуває у природній волі . Перше речення диспозиції містить матеріальний склад, а друге — свідчить про таку дію, як організація вилову риби або інших тварин . Чинний КК Республіки Молдова містить «ст . 234 . Незаконне зайняття рибним, звіриним або іншими водними добувни-ми промислами зайняття рибним, звіриним або іншими водними добувними промислами з використанням вибухових та отруйних речовин або інших засо-бів масового знищення фауни, що потягло завдання шкоди в розмірах, що перевищує 200 умовних одиниць…» [12] . Положення КК України в ч . 2 статті мають переваги відносно ст . 234 КК Республіки Молдова . Ст . 340 Кримінального закону Китайської Народної Республіки передбачає «Порушення правил охо-рони водних ресурсів, риболовство водних продуктів у заборонених районах риболовства, закритих промислових сезонах або використання заборонених інструментів і методів якщо обставини є серйозними…» [13] . КК Туркменістану передбачає: «Ст . 318 Незаконне добування водних тварин і рослин

(1) Добування риби, морського звіра та інших водних тварин або про-мислових морських рослин, вчинене з порушенням установлених правил…» [14] . Уявляється, що одночасне використання звіра інших водних тварин є нонсенсом , але термін «промислові морські рослини» є цікавим . Порівняльно-правове дослідження злочину, передбаченого ч . 2 ст . 249 КК України з анало-




гічними злочинами зарубіжних держав за кваліфікуючими ознаками . ч . 2 ст . 249 КК України передбачає «Ті самі діяння, якщо вони вчинені із застосу-ванням вибухових отруйних речовин, електроструму або іншим способом масового знищення риби, звірів чи інших видів тваринного світу або особою раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею» [2] . За ч . 2 ст . 276 КК Киргизьської Республіки зазначається: «Те ж діяння вчинене з використанням службового становища чи на території державного заповідника, заказника або в зоні екологічного лиха, чи в зоні надзвичайної екологічної ситуації, чи гру-пою осіб за попередньою змовою» [3] . Ці положення є важливими для вітчиз-няного законодавця . Певний інтерес мають і положення ст . 276-1 КК Киргизьської Республіки, які сформульовані так: «ст . 276-1 . Вивезення, тран-спортування, придбання з метою збуту, збут незаконно добутої риби . (1) Вивезення, транспортування, придбання з метою збуту, збут незаконно добутої риби і виробленої з неї рибної продукції та ікри, якщо ці діяння вчине-ні у відношенні особливо цінних і ендемічних видів риб в значних розмірах… (2) Ті ж діяння, передбачені частиною першою цієї статті якщо вони вчинені у великому розмірі групою осіб за попередньою змовою або організованою зло-чинною групою… Примітка. В статтях 276-1, 279-1 цього Кодексу свідчить, що значним розміром визнається вартість предмета злочину, яка в двадцять раз перевищує розрахунковий показник, а у великому розмірі — в двісті разів перевищуюча розрахунковий показник, встановлений законодавством Киргизьської Республіки на момент вчинення злочину» [3] . Ця стаття слугує запобіганню злочину і має бути використана законодавцем України .

Ч . 2 ст . 335 КК Республіки Казахстан передбачає: «Те ж діяння, вчинене неодноразово, …ч . 3 . Діяння, передбачені частинами першої або другою цієї статті, вчинені: 1) у відношенні осетрових риб; 2) в місцях нересту або на міграційних шляхах до них; 3) особою з використанням свого службового ста-новища; 4) групою осіб за попередньою змовою; 5) із застосуванням самохід-ного транспортного плаваючого засобу; 6) на особливо охороняємих природ-них територіях і на територіях з надзвичайною екологічною ситуацією, …ч . 4 . Діяння, передбачені частинами першою, другою і третьою цієї статті, вчинені із завданням великої шкоди чи злочинною групою…» [4] є новелою і можуть бути корисні для вітчизняного законодавця .

Ч . 2 ст . 230 КК Таджикистану передбачає: «Дії, передбачені частиною першою цієї статті, вчинені: а) особою з використанням свого службового ста-новища; б) групою осіб за попередньою змовою чи організованою групою; в) повторно; г) на території заповідника, заказника чи в зоні екологічного лиха або в зоні надзвичайної екологічної ситуації…» [5] . Ці положення мають бути використані законодавцем України . У відповідності з ч . 2 ст . 256 КК Азербайджанської Республіки зазначається: «Ті ж діяння, вчинені п . 2 . 1 із спричиненням великої шкоди; п . 2 . 2 . із застосуванням самохідного транспорт-ного засобу або вибухових і хімічних речовин, чи засобів масового знищення риби та інших водних біоресурсів, п . 2 . 3 на території заповідника, чи в зоні надзвичайної або небезпечної екологічної ситуації…ч . 3 . Діяння, передбачені статтями 256 . 1 або 256 . 2 цього Кодексу, вчинені особою з використанням



63

свого службового становища чи групою осіб за попередньою змовою або орга-нізованою групою…» [6] . Зазначені положення є цікавими, за виключенням законодавчої техніки побудови ст . 256 КК, яка передбачає не частини, а статті складовими ст . 256 КК . Цікавими є положення ч . 2 та 3 ст . 156 КК РФ для вітчизняного законодавця: «ч . 2 . Незаконне добування котиків, морських бобрів або інших морських ссавців у відкритому морі або в заборонених зонах, -…ч . 3 . Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені особою з використанням свого службового становища чи групою осіб за попе-редньою змовою або організованою групою…» [7] . Проте ці положення мають бути враховані за ознакою суспільної небезпеки цих дій .

Цікавими для вітчизняного законодавця є положення чч . 2, 3 та 4 ст . 281 КК Республіки Білорусь: «2 . Незаконне добування риби або інших водних тварин, вчинене особою раніше судимою за злочин, передбачений цією стат-тею, або яке потягло за собою завдання шкоди у великому розмірі, чи добуван-ня риби або інших водних тварин з використанням знарядь лову, принципи яких засновані на використанні електромагнітного поля, ультразвуку або шляхом вибуху, чи незаконне добування риби або інших водних тварин, види яких завідомо для винного включені в Червону книгу Республіки Білорусь… 3 . Незаконне добування риби або інших водних тварин, в тому числі з вико-ристанням знарядь лову, принципи роботи яких засновані на використанні електромагнітного поля, ультразвуку або шляхом вибуху, вчинене службовою особою з використанням своїх службових повноважень… 4 . Незаконне добу-вання риби або інших водних тварин, втому числі з використанням знарядь лову, принципи роботи яких засновані на використанні електромагнітного поля, ультразвуку, або шляхом вибуху, що потягло завдання шкоди в особливо великому розмірі… Примітка. Великим розміром шкоди в стст . 281 і 282 цього Кодексу визнається розмір шкоди на суму, в сто і більше разів перевищуючу розмір базової величини, встановлений на день вчинення злочину, особливо великий — в двісті п’ятдесят і більше раз перевищуючу розмір такої базової величини . Тут потрібно врахувати ознаки з позиції суспільної небезпеки в побудові ст . 249 КК України [8] . Цікавим є положення частин 2, 3 КК Латвійської Республіки: «(2) Ловити рибу або іншим чином добувати рибу або водних тварин без дозволу, в заборонений час, в заборонених місцях або забо-роненими знаряддями або способами, якщо воно завдало значну шкоду…п . 2 . 1 . Правопорушення, передбачене в частині другій цієї статті, якщо вони вчинені групою осіб за попередньою змовою або якщо воно вчинено в особливо охоро-нюваному природному районі… (3) Добування риби або водних тварин з допо-могою електричного струму, вибухових речовин, отруйних речовин або інших загально небезпечних засобів або способів…» [9] . Викликає зацікавленість з позицій запобігання злочину ст . 111 КК Латвійської Республіки: «Стаття 111 . Незаконне виготовлення, придбання, зберігання, збут, транспортування і передача електричного риболовного обладнання . Незаконне виготовлення, придбання, зберігання, збут, транспортування або передача електричного риболовного обладнання, -… [9] . Мають велике значення для вдосконалення ст . 249 КК України, приписи частин 2, 3 ст . 300 КК Грузії: «2 . Лов риби з вико-




ристанням електроструму, електрошокового апарату або інших заборонених знарядь, вибухових або отруйних речовин, інших засобів масового знищення риби або інших водних живих організмів, чи добування риби або інших водних живих організмів, занесених у Червоний Перелік Грузії, що потягло значну шкоду, -… 3 . Лов риби із застосуванням електроструму, електрошокового апа-рату або інших заборонених знарядь, вибухових чи отруйних речовин, інших засобів масового знищення риби або інших водних живих організмів, чи зна-рядь рибного промислу на транспортних засобах загальною місткістю більше 100 або менше тон, довжиною більше 8 метрів чи на транспортних засобах загальною місткістю більше 100 тон, вчинений в заборонений час або заборо-нених місцях, чи під час надзвичайної екологічної ситуації або в зоні екологіч-ного лиха, чи на території державного заповідника, зони суворої охорони природи, національного парку, пам’ятника природи, зони ядра біосферного резервата (суворої охорони природи) або ділянки всесвітньої спадщини, -…» [10] . Ці нормативні положення є цікавими з точки зору знарядь: засобів вчи-нення злочину, а також захисту зон суворої охорони .

Мають сенс і положення ч . 2 ст . 361 Пенітенціарного кодексу Естонії «2 . Діяння, встановлені частиною 1 цієї статті, якщо вони потягли за необереж-ності завдання істотної шкоди оточуючому середовищу, -…» [11] . Як запобіж-ний захід можуть бути враховані положення закону (ст . 52) «Позбавлення права полювання і рибної ловлі, зв’язані з порушенням правил полювання або рибної ловлі, коли суд може в якості додаткового покарання позбавити винно-го права полювання і рибної ловлі на строк до 3-х років» [11] . Для вдоскона-лення ст . 249 КК України мають значення нормативні приписи ч . 1 та 2 ст . 318 КК Туркменістану: «(2) Те ж діяння, вчинене в місцях нересту або на міграцій-них шляхах до них чи із застосуванням самохідних плаваючих засобів, вибухо-вих і хімічних речовин, електроструму або інших способів масового знищен-ня… (3) Діяння, передбачені частинами першої або другої цієї статті, вчинені групою осіб за попередньою змовою чи з використанням свого службового становища, а рівно завдана шкода у великому розмірі…»[14] . До злочинів проти оточуючого середовища КК Республіки Польща відносить 8 суспільно небезпечних діянь, у тому числі знищення рослинного і тваринного світу (ст . 181) . У цій статті передбачена кримінальна відповідальність за умисне і необережне знищення рослинного і тваринного світу в значних розмірах [15, с . 142—143] . Зокрема, ст . 334 КК Іспанії проголошує: «1 . Той, хто буде полюва-ти або ловити види, що знаходяться під загрозою, здійснить діяльність, яка порушить їх розмноження або міграцію, порушуючи закони або загальні поло-ження про захист видів лісових тварин, здійснить торгівлю, або транспорту-вання їх самих чи їх рештків, карається…» [16, с . 108] . Таким чином, законода-вець Іспанії в одній статті об’єднав два екологічних злочини — незаконне полювання і незаконну рибну ловлю . У кримінальному законодавстві деяких держав самостійна відповідальність за екологічні злочини відсутня . При цьому кримінальна відповідальність за подібного роду діянь регламентована окремими нормами, розміщених в різних главах кримінальних кодексів . Наприклад, в КК ФРН склад браконьєрства лову риби (§ 293) віднесені до



65

групи корисних злочинів: «хто в порушення чужого права на лов риби або дозволу на лов риби, ловить рибу, або…присвоює або обертає на користь тре-тьої особи, річ, яка відноситься до права на вилов риби, пошкоджує її…» [17, с . 447] . До злочинів, що представляють суспільну небезпеку (гл . 13), КК Швеції відносить склад знищення тварин і рослин (ст . 8) [18], КК Швейцарії (стст . 232, 234 до злочинів і проступків проти суспільного здоров’я [19, с . 224] . Відповідно, в кримінальному законодавстві Голландії, Швеції і Швейцарії хоча і присутні норми, що карають за посягання на окремі об’єкти навколиш-нього природного середовища, але вони, на відміну від українського кримі-нального законодавства не об’єднані в самостійні глави «Злочини проти довкілля» . Крім того, в кримінальному законодавстві названих держав не відомий спеціальний склад злочину — незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом . Крім того, в цьому питанні варто звернути увагу на інші зарубіжні кодекси [20; 21; 22; 23; 24] .

Висновок . На підставі викладеного можна сформулювати наступні висновки:

1) кримінально-правова охорона водних біологічних ресурсів у законо-давстві зарубіжних держав з точки зору оцінки характеру і ступеня суспільної небезпеки, а також застосування техніко-юридичних прийомів регламентації побудови норм має елементи подібності і різниці з КК України;

2) також, як в кримінальному законодавстві близького зарубіжжя, норми, що передбачають відповідальність за посягання на навколишнє при-родне середовище і його об’єкти, об’єднані в рамках Особливої частини кримі-нальних кодексів в самостійні глави, назви яких хоча і відрізняються, але свідчать про те, що в них формуються інститути відповідальності за злочини проти навколишнього природного середовища, які мають спеціальні норми, що стосуються, в тому числі і водних біологічних ресурсів;

3) для кримінального законодавства деяких зарубіжних держав ФРН, Швеції, Швейцарії, Голландії відсутні самостійні глави, що стосуються екологіч-них злочинів та відсутні спеціальні склади, які стосуються злочинів щодо неза-конного заняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом;

4) аналіз техніко-юридичних особливостей норм, що передбачають від-повідальність за аналізовані злочини свідчить, що способи оформлення норм в кодексах різних держав має певну специфіку щодо описання об’єктивної сторони, предмета злочину, а також закріплення основного складу, кваліфіко-ваних складів .


1 . Ляшева Ю. А. Уголовная ответственность за незаконную добычу водных биологических ресурсов (проблемы законодательной техники и правоприменения) . Дис . . . . канд . юрид . наук: 12 .00 .08 . — СПб . : 2006 . — 250 с .

2 . Кримінальний кодекс України: Закон України від 5 квітня 2001 р . № 2341-III // Відомості Верховної Ради України . — 2001 . № 25 . — Ст . 131 .

3 . Уголовный кодекс Кыргызской Республики от 1 октября 1997 года № 68 / предислл . А . П . Ступанова, П . Ю . Константинова . — СПб . : Юридический центр




Пресс, 2002 . — С . 39—350; с изменениями и дополнениями по состоянию на 02 .08 .2017 г . . URL : https://online .zakon .kz/document/?doc_id=30222833

4 . Уголовный кодекс Республики Казахстан от 3 июля 2014 года № 226-V (с изменениями и дополнениями по состоянию на 09 .01 .2018 г .) . URL : http://online .zakon .kz/Document/?doc_id=31575252

5 . Уголовный кодекс Республики Таджикистан . г . Душанбе, 21 мая 1998 года . № 574 . URL : http://www .wipo .int/wipolex/ru/text .jsp?file_id=237375

6 . Уголовный кодекс Азербайджанской Республики от 30 декабря 1999 года № 787-IQ . URL : https://online .zakon .kz/document/?doc_id=30420353

7 . Уголовный кодекс Российской Федерации от 13 .06 .1996 р . № 63-ФЗ (ред . От 19 .02 .2018 р .) . URL : http://www .consultant .ru/document/cons_doc_LAW_10699/

8 . Уголовный кодекс Республики Беларусь 1999 г . / вступ . ст . А . И . Лукашова, Э . А . Саркисовой . — Минск : «Тесей», 1999 . — С . 43—264; с изменениями и дополне-ниями, последние внесены Законом Республики Беларусь от 13 декабря 2011 г . № 325-3 // Союз Право Информ . База данных «Законодательство стран СНГ» . URL : http://www .base:spinform .ru

9 . Уголовный кодекс Латвийской Республики / Науч .ред . А . И . Лукашова . СПб . : Юридический центр Пресс, 2001 . — 313 с .

10 . Уголовный кодекс Грузии 1999 г . / Науч . ред . З . К . Бигвава ; Вступ . ст . В . И . Михайлова; Обзорн . ст . О . Гамкрелидзе; перев . с груз . И . Мерилжанашвили . — СПб . : Юридический центр Пресс, 2002 — С . 81—401 . URL : https://matsne .gov .ge/ru/document/view/16426

11 . Пенитенциарный кодекс Эстонской Республики . Принят 6 июня 2001 года (RT I, 2001, 61, 364) вступил в силу 01 .09 .2002 р . URL : http://www .hartran .ee/index .php?id=7

12 . Уголовный кодекс Республики Молдова . URL : http://base .spinform .ru/show_doc .fwx?rgn=3835

13 . Уголовный кодекс Испании . URL : http://ugolovnykodeks .ru/2011/11/ugolovnyj-kodeks-ispanii/

14 . Уголовный кодекс Республики Туркменистан . URL : http://www .legislationline .org/ru/documents/action/popup/id/14380/preview

15 . Уголовный кодекс Республики Польша 1997 г . / Науч . ред . А . И . Лукашов, Н . Ф . Кузнецова ; пер . с польского Д . А . Барилович . — СПб . : Юридический центр Пресс, 2001 . — С . 45—227 .

16 . Уголовный кодекс Испании . URL : http://ugolovnykodeks .ru/2011/11/ugolovnyj-kodeks-ispanii/

17 . Уголовный кодекс ФРГ 1871 г . // Уголовный кодекс ФРГ / пер . с нем . и предисл . А . В . Серебренниковой . — Москва : Зеркало, 2000 . — С . 9—200 .

18 . Благов Е. В. Общая часть уголовного права в 20 лекциях : [курс лекций] . — Москва : Юрлитинформ, 2012 . — 344 с .

19 . Уголовный кодекс Швейцарии / Под ред . А . В . Серебренниковой . СПб . : Юрид . центр пресс, 2002 . — 350 с .

20 . The Estonian Penal Code / edited and translated by V . V . Zapevalov, introduction by candidate of law, assistant professor of St-PSU № 1 Matsnev — St . Petersburg : “Yuridichesky Center Press”, 2001 — 262 p .

21 . The Japanese Penal Code / Edited and introduction by Doctor of Law, prof . A . I . Korobeev . — St Petersburg: “Yuridichesky Center — Press”, 2002 . — 226 p .



67

22 . The Latvian Penal / edited and introduction by candidate of law A . I . Lukashov and candidate of law E . A . Sarkisova, translated from Latvian by candidate of Law A . I . Lukashov . — St . Petersburg: “Yuridichesky Center — Press”, 2001 . — 313 p .

23 . The Polish Penal Code / edited by candidate of law, assistant professor A . І . Lukashov, and Dj, prof . N . F . Kuznetsova introduction by candidate of law, assistant professor A . I . Lukashov and candidate of law E . A . Sarkisova, translated from Polish by D . A . Barilovitch . — St Petersburg “Yundichesky Centei Press”, 2001 . — 234 p .

24 . The Swiss Penal Code / Preface by a member of the Council of Federation the Federal Assembly of the RF . N . Volkov; edited, translated from German, and introduction by Candidate of Law A . V . Serebrennikova; — St Petersburg: “Yuridichesky Center — Press”, 2002 . — 366 p .

REFERENCES

1 . Ljasheva Ju. A. Ugolovnaja otvetstvennost’ za nezakonnuju dobychu vodnyh biologicheskih resursov (problemy zakonodatel’noj tehniki i pravoprimenenija) . Dis . . . . kand . jurid . nauk: 12 .00 .08 . — SPb . : 2006 . — 250 s .

2 . Kryminalnyi kodeks Ukrainy: Zakon Ukrainy vid 5 kvitnia 2001 r . № 2341-III // Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy . — 2001 . № 25 . — St . 131 .

3 . Ugolovnyj kodeks Kyrgyzskoj Respubliki ot 1 oktjabrja 1997 goda № 68 / predisll . A . P . Stupanova, P . Ju . Konstantinova . — SPb . : Juridicheskij centr Press, 2002 . — S . 39—350; s izmenenijami i dopolnenijami po sostojaniju na 02 .08 .2017 g . . URL : https://online .zakon .kz/document/?doc_id=30222833

4 . Ugolovnyj kodeks Respubliki Kazahstan ot 3 ijulja 2014 goda № 226-V (s izmenenijami i dopolnenijami po sostojaniju na 09 .01 .2018 g .) . URL : http://online .zakon .kz/Document/?doc_id=31575252

5 . Ugolovnyj kodeks Respubliki Tadzhikistan . g . Dushanbe, 21 maja 1998 goda . № 574 . URL : http://www .wipo .int/wipolex/ru/text .jsp?file_id=237375

6 . Ugolovnyj kodeks Azerbajdzhanskoj Respubliki ot 30 dekabrja 1999 goda № 787-IQ . URL : https://online .zakon .kz/document/?doc_id=30420353

7 . Ugolovnyj kodeks Rossijskoj Federacii ot 13 .06 .1996 r . № 63-FZ (red . Ot 19 .02 .2018 r .) . URL : http://www .consultant .ru/document/cons_doc_LAW_10699/

8 . Ugolovnyj kodeks Respubliki Belarus’ 1999 g . / vstup . st . A . I . Lukashova, Je . A . Sarkisovoj . — Minsk : “Tesej”, 1999 . — S . 43—264; s izmenenijami i dopolnenijami, poslednie vneseny Zakonom Respubliki Belarus’ ot 13 dekabrja 2011 g . № 325-3 // Sojuz Pravo Inform . Baza dannyh “Zakonodatel’stvo stran SNG” . URL : http://www .base:spinform .ru

9 . Ugolovnyj kodeks Latvijskoj Respubliki / Nauch .red . A . I . Lukashova . SPb . : Juridicheskij centr Press, 2001 . — 313 s .

10 . Ugolovnyj kodeks Gruzii 1999 g . / Nauch . red . Z . K . Bigvava ; Vstup . st . V . I . Mihajlova; Obzorn . st . O . Gamkrelidze; perev . s gruz . I . Merilzhanashvili . — SPb . : Juridicheskij centr Press, 2002 — S . 81—401 . URL : https://matsne .gov .ge/ru/document/view/16426

11 . Penitenciarnyj kodeks Jestonskoj Respubliki . Prinjat 6 ijunja 2001 goda (RT I, 2001, 61, 364) vstupil v silu 01 .09 .2002 r . URL : http://www .hartran .ee/index .php?id=7

12 . Ugolovnyj kodeks Respubliki Moldova . URL : http://base .spinform .ru/show_doc .fwx?rgn=3835

13 . Ugolovnyj kodeks Ispanii . URL : http://ugolovnykodeks .ru/2011/11/ugolovnyj-kodeks-ispanii/




14 . Ugolovnyj kodeks Respubliki Turkmenistan . URL : http://www .legislationline .org/ru/documents/action/popup/id/14380/preview

15 . Ugolovnyj kodeks Respubliki Pol’sha 1997 g . / Nauch . red . A . I . Lukashov, N . F . Kuznecova ; per . s pol’skogo D .A . Barilovich . — SPb . : Juridicheskij centr Press, 2001 . — S . 45—227 .

16 . Ugolovnyj kodeks Ispanii . URL : http://ugolovnykodeks .ru/2011/11/ugolovnyj-kodeks-ispanii/

17 . Ugolovnyj kodeks FRG 1871 g . // Ugolovnyj kodeks FRG / per . s nem . i predisl . A . V . Serebrennikovoj . — Moskva : Zerkalo, 2000 . — S . 9—200 .

18 . Blagov E. V. Obshhaja chast’ ugolovnogo prava v 20 lekcijah : [kurs lekcij] . — Moskva : Jurlitinform, 2012 . — 344 s .

19 . Ugolovnyj kodeks Shvejcarii / Pod red . A . V . Serebrennikovoj . SPb . : Jurid . centr press, 2002 . — 350 s .

20 . The Estonian Penal Code / edited and translated by V . V . Zapevalov, introduction by candidate of law, assistant professor of St-PSU № 1 Matsnev — St . Petersburg : “Yuridichesky Center Press”, 2001 — 262 p .

21 . The Japanese Penal Code / Edited and introduction by Doctor of Law, prof . A . I . Korobeev . — St Petersburg: “Yuridichesky Center — Press”, 2002 . — 226 p .

22 . The Latvian Penal / edited and introduction by candidate of law A . I . Lukashov and candidate of law E . A . Sarkisova, translated from Latvian by candidate of Law A . I . Lukashov . — St . Petersburg : “Yuridichesky Center — Press”, 2001 . — 313 p .

23 . The Polish Penal Code / edited by candidate of law, assistant professor A . І . Lukashov, and Dj, prof . N .F . Kuznetsova introduction by candidate of law, assistant professor A . I . Lukashov and candidate of law E . A . Sarkisova, translated from Polish by D . A . Barilovitch . — St Petersburg : “Yundichesky Centei Press”, 2001 . — 234 p .

24 . The Swiss Penal Code / Preface by a member of the Council of Federation the Federal Assembly of the RF . N . Volkov; edited, translated from German, and introduction by Candidate of Law A . V . Serebrennikova; — St Petersburg : “Yuridichesky Center — Press”, 2002 . — 366 p .

Матвійчук В . К ., Воробей П . А ., Ковальова Т . І . Порівняльно-правове дослідження злочину, передбаченого ст . 249 КК України з аналогічними злочина-ми за кримінальним законодавством деяких зарубіжних держав

У статті проводиться порівняльно-правове дослідження зарубіжного кримі-нального законодавства та теоретичних джерел, доводиться, що компаративістське дослідження злочину, передбаченого ст. 249 КК України, та аналогічних злочинів за законодавством деяких зарубіжних держав, свідчить про значну кількість позитив-них положень, які є необхідними для вдосконалення ст. 249 КК України.

Ключові слова: порівняльно-правове дослідження, зарубіжне кримінальне законодавство, кримінально-правова охорона, рибні, звірині або інші водні біологічні ресурси.

Матвийчук В . К ., Воробей П . А ., Ковалева Т . И . Сравнительно-правовое

исследование преступления, предусмотренного ст . 249 УК Украины с аналогичны-ми преступлениями по уголовному законодательству некоторых зарубежных государств

В статье проводится сравнительно-правовое исследование зарубежного уго-ловного законодательства и теоретических источников, доказывается, что компара-тивистские исследования преступления, предусмотренного ст. 249 УК Украины, и



69

аналогичных преступлений по законодательству некоторых зарубежных государств, свидетельствует о значительном количестве позитивных положений, необходимых для совершенствования ст. 249 УК Украины.

Ключевые слова: сравнительно-правовое исследование, зарубежное уголовное законодательство, уголовно-правовая охрана, рыбные, звериные или другие водные биологические ресурсы.

Matviychuk V ., Vorobey P ., Kovalеva T . Comparative-legal Research of a Crime Provided for in Article 249 of the Criminal Code of Ukraine and Similar Crimes under Criminal Legislation of Some Foreign Countries

The article deals with the comparative-legal research of foreign criminal legislation and theoretical sources. It is proved that comparative research of a crime provided for in Article 249 of the Criminal Code of Ukraine and similar crimes under criminal legislation of some foreign countries demonstrate a great number of positive suggestions necessary for the improvement of Article 249 of the Criminal Code of Ukraine.

Keywords: Comparative-legal Research; Foreign Criminal Legislation; Criminal-legal Protection; Fishery, Animals or other Water Biological Resources




© Н. М. Семенюк, 2018

УДК 343 .214

N. Semenyuk

TIME OF CONTINUING CRIMES, EXTENDABLE CRIMES, AND CRIMES COMMITTED

BY ASSOCIATION

Н. М. Семенюк викладач кафедри кримінального права, кримінології, цивільного та господарського права ВНЗ «Національна академія управління» м. Київ

ЧАС ТРИВАЮЧИХ ЗЛОЧИНІВ, ПРОДОВЖУВАНИХ ЗЛОЧИНІВ, А ТАКОЖ

ЗЛОЧИНІВ, ЩО ВЧИНЯЮТЬСЯ В СПІВУЧАСТІПостановка проблеми . Питання, що стосуються часу триваючих злочи-

нів, продовжуваних злочинів, а також злочинів, що вчиняються в співучасті як ознаки об’єктивної сторони, має істотне значення для теорії кримінального права та для правозастосовної діяльності . Це зумовлює з’ясування умов кримі-нальної відповідальності за вчинення злочинів .

Аналіз останніх досліджень та публікацій . Питання що стосуються під-нятої проблеми, висвітлювалися такими вченими як: П . Е . Недбайло, А . Л . Рив-лін, А . І . Санталов, В . Я . Тацій . Але роботи були виконані в минулі роки, а деякі, ще за радянських часів, та не мали можливості врахувати сучасні зміни в Кримінальному праві взагалі, та в Кримінальному праві України, зокрема . Крім того, що проблема часу вчинення таких злочинів до цього часу не зна-йшла свого достатнього з’ясування в Кримінальному праві України .

Мета статті полягає у дослідженні питань, що стосуються часу вчинення триваючих злочинів, продовжуваних злочинів, а також злочинів, що вчиня-ються в співучасті, як ознаки об’єктивної сторони злочину .

Основні результати дослідження . Актуальною, і водночас дискусійною проблемою теорії кримінального права і правозастосовної практики є пробле-ми розуміння часу триваючих і продовжуваних злочинів, а також злочинних посягань, що відбуваються в співучасті . Слід акцентувати увагу на тому, що не дивлячись на об’єктивну необхідність і практичну значимість, законодавча дефініції триваючих злочинів, продовжуваних злочинів [1, с . 143] і злочинних посягань, що вчиняються у співучасті, відсутня [2], що, наше переконання, є недоліком чинного законодавства .

Триваючі і продовжувані злочини є видами складних одиничних злочи-нів, відмежування яких від множинності злочинів викликає певні труднощі,



71

які, зокрема, виливаються в помилки з врахуванням часу злочину . На цю обставину вказує 80 % опитаних нами працівників правозастосовних органів, які визнали, що мають проблеми при визначенні часу продовжуваних пося-гань і їх відмежуванні з множинністю злочинів . Триваючий злочин характери-зується наступною стійкою сукупністю ознак:

1) безперервне здійснення певного злочинного діяння . Безперервно може відбуватися не тільки злочин, який юридично закінчений, але й незакін-чене суспільно небезпечне діяння, що проявляється, наприклад, у тривалій підготовчій діяльності, спрямований на набуття необхідних засобів і знарядь для вчинення злочину . У даному випадку особливість безперервного здійснен-ня виду одиничного злочину, що розглядається протягом певного часу поляга-ють в продовженні вчинення суспільно небезпечного діяння саме на стадії юридичного закінченого злочину [3, с . 77—78] . Якщо зазначена умова отримає відображення в постанові, це припинить дискусії відносно моменту закінчення триваючих злочинів, тобто більш точно розведе моменти юридичного і фак-тичного їх закінчення;

2) склад юридично закінченого злочину здійснюється безперервно, тобто суб’єкт не виконує ніяких повторних суспільно небезпечних дій (безді-яльності) [4, с . 51] . Слід погодитися з М . С . Таганцевим, що в деяких випадках безперервного (постійно) відбувається злочинна діяльність (зокрема, керів-ництво незаконним збройним формуванням, бандою і таке інше) [5, с . 370];

3) триваючий злочин може вчинятися, як у формі дії (використання завідомо підробленого документа, участі в банді і таке інше), так і шляхом без-діяльності (невиконання правового обов’язку з виховання неповнолітнього і таке інше) .

Серед авторів, що займалися зазначеною проблемою склалися такі погляди: Я . М . Брайнін вважав, що злочини, які відносилися до триваючих, здійснюються у формі бездіяльності [6, с . 134]; Р . Р . Галиакбаров та А . А . Магомедов також заявляли, що триваючі злочини — це злочини, які починаються з якої-небудь дії або бездіяльності, а в подальшому здійснюється безперервно протягом невизначеного періоду часу тільки шляхом бездіяльно-сті [7, с . 111] .

Проте важко погодитись з названими поглядами, адже КК України, в тому числі й КК РФ містять також статті де описуються злочини, які характе-ризуються саме діями триваючого характеру . У цьому сенсі слід погодитись з М . Д . Дурмановим, який стверджував, що «якщо злочин учиняється шляхом дії, то й безперервне вчинені його уже тоді, коли воно досягло стадії закінчено-го злочину, …являє собою безперервне продовжування тієї ж дії» [8, с . 222] . Цю ж позицію підтримала М . І . Блум [9, с . 85—87] .

Нам імпонує позиція до М . Д . Дурманова і В . І . Ткаченко, які вважали, що триваючий характер злочину утворюється, як за рахунок послідуючої три-ваючої бездіяльності, так і з допомогою існуючою в часі дії [10, с . 289] . На переконання А . В . Наумова, триваючий злочин — це дія або бездіяльність, поєднанні з послідуючим тривалим невиконанням обов’язків, які покладені на винного законом під загрозою кримінального переслідування [11, с . 308] .




З названого визначення видно, що вчений не конкретизує те, як особа веде себе в подальшому, а вказує просто на невиконання покладених обов’яз-ків — відповідно, ми можемо дійти наступного, що це може бути, як дія (якщо обов’язок був у його не вчиненні), так і бездіяльність (якщо обов’язок зводив-ся до того, щоб діяти) . Зокрема, у відповідності зі ст . 263 КК України триваю-чий злочин може бути здійснений, як у форми більш або менш триваючої суспільно небезпечної дії незаконного носіння вогнепальної зброї, так і у формі більш або менш триваючі злочинної бездіяльності — зберігання вогне-пальної зброї [2];

4) невиконання винною особою покладених на неї обов’язків являються тривалими . Переважна більшість учених визначає тривалі злочини як безпе-рервне здійснення закінченої стадії злочину протягом тривалого періоду часу . Дійсно, в судовій практиці часто зустрічаються випадки з такими злочинами .

У судовій практиці, а отже й у законі про кримінальну відповідальність міститься невелика кількість триваючих злочинів, у яких вказується незначна тривалість проміжку між початком і закінченням (верхня межа тривалості діян-ня) злочинної поведінки, досягнення якого передбачає кримінальну відпові-дальність (наприклад, втеча з місця позбавлення волі злочинця, який затриму-вався співробітниками правоохоронних органів у найближчий час після втечі) . Це дає нам підставу, визначити продовжуваність триваючого злочину необхідно через вказівку на більш або менш тривалий період його здійснення в часі .

Виходячи з викладеного вище, можна під триваючим злочином визнава-ти винне вчинене суспільно небезпечне діяння (дію або бездіяльність), що супроводжується безперервним більш або менш тривалим невиконанням покладених на особу обов’язків на стадії юридично закінченого злочину .

Настав час перейти до вирішення питання, яке має, на наш погляд, принципове значення з позиції теми цього дослідження і має сенс в тому, який же закон про кримінальну відповідальність слід застосовувати у відношенні триваючих злочинів, якщо вони починають вчинятися під час дії одного зако-ну про кримінальну відповідальність, а здійснюється та/або припиняються вже після вступу в силу іншого закону про кримінальну відповідальність . На законодавчому рівні він також, як і поняття триваючого злочину, не зачепив увагу науковців, а тому продовжує зберігати дискусійність .

Специфіку триваючі злочини набувають за рахунок безперервності і певної тривалості вчинення суспільно небезпечного діяння, неспівпадіння «розірваності» його початкового і кінцевого моментів у часі . Звертають на себе увагу судження Н . Ф . Кузнєцової, яка вказувала на «двійне закінчення» трива-ючих злочинів, визначаючи його, по-перше, як момент, коли особа почала свої злочинні дії, що несе в собі закінчений склад злочину, а по-друге, як момент, коли злочин було примусово присічено чи особа припинила злочинні дії за своєю волею [12, с . 129] .

Отже, починається триваючий злочин суспільно небезпечною дією або актом суспільно небезпечною бездіяльністю, утворюючим склад юридично закінченого злочину, а припиняється фактично в силу певних обставин, до яких кримінально-правова доктрина і судова практика відносить:



73

- настання абсолютних кримінально-правових подій, які не залежать від волі особи, що вчиняє злочин . Наприклад, це може слугувати результат дії правоохоронних органів чи настання інших обставин (смерті особи, що ухиля-лася від призову на військову службу);

- настання відносних кримінально-правових подій (або, як їх називають, юридичних фактів), які не залежать від волі особи, що вчиняє злочин, але без-посередньо зв’язані з його злочинними діями (наприклад, смерть пацієнта внаслідок ненадання йому необхідної допомоги);

- вчинення окремих дій самою винною особою (наприклад, явка з повинною тощо) .

Що слід вважати часом триваючих злочинів при визначенні закону про кримінальну відповідальність, який підлягає застосуванню — момент первин-них дій (бездіяльності), утворюючих юридично закінчений злочин або момент фактично закінчення злочинного посягання за тими або іншим іншими причи-нами? У цьому питанні одні науковці дотримуються думки, що часом триваю-чих злочинів має визнаватися час виконання початкових дій або акт бездіяль-ності, тобто часу юридичного закінчення злочину [3, с . 230—231] . Наприклад, З . А . Незнамова вважає, що «у відношенні триваючих злочинів необхідно застосовувати закон про кримінальну відповідальність, що діяв у момент вчи-нення діяння» . Відповідно, зазначає, що у відношенні триваючих злочинів необхідно застосовувати закон про кримінальну відповідальність, який визна-чається періодом, протягом якого вчиняється передбачене законом про зазна-чену відповідальність суспільного небезпечного діяння (дія або бездіяльність) [3, с . 231] . Л . В . Іногамова-Хегай також пропонує кваліфікувати триваючий злочин за кримінальним законодавством, який діяв під час вчинення первин-них дій (бездіяльності), підтверджуючи свої доводи [14, с . 39] .

Стосовно другої точки зору, то часом триваючих злочинів, на думку її нічники, слід визнавати час вчинення дії (бездіяльності) тобто часу фактично-го закінчення [15, с . 24] . Цю позицію підтримали працівники правозастосов-них органів 87 % опитаних респондентів . А . І . Бойцов і Б . В . Волженгкін заяв-ляли, що із декількох злочинів про кримінальну відповідальність, які діяли в період вчинення цього злочину, перевага при правовій оцінці вчиненого необ-хідно віддавати закону, що має юридичну силу на момент фактичного закін-чення злочину [16, с . 10—11] . М . І . Блум, також має подібну точку зору, відмі-чаючи, що застосовувати потрібно той закон, який діяв у момент припинення діяння самим винним або органами влади [17, с . 16] .

Свою позицію прибічники останньої точки зору обґрунтовують тим, що винна особа уже після того, як новий або змінений закон про кримінальну відповідальність вступив в юридичну силу, продовжує свою злочинну діяль-ність, не дивлячись на посилення кримінальної відповідальності, і те, що попе-редження, яке виходить від закону про кримінальну відповідальність не здійс-нило на дану особу необхідного впливу . Таким чином, закон поширює свою дію на всю злочинну діяльність особи з моменту її виникнення до останнього завершення [18, с . 135] . Ляпунов доповнював, що при цьому немає ніякого значення той факт, що до вступу в юридичну силу закону про кримінальну




відповідальність, кваліфікуючою це діяння як злочин, інкримінуємі дії не визнавалися кримінально караним [15, с . 24] .

Слід звернути увагу на те, що кожен з названих вище підходів заслуго-вує на увагу . Проте існує позиція стосовно першого підходу і цьому є такі обґрунтування:

По-перше в правозастосовній діяльності є випадки, коли на момент початку триваючого злочину кримінальна відповідальність за певне діяння була м’якша, чим на момент фактичного закінчення . Застосування більш жор-стокого закону про кримінальну відповідальність чим той, який діяв під час суспільно небезпечного діяння, що утворює склад закінченого злочину є про-блематичним і несправедливим;

По-друге, ще більш несправедливим представляється притягнення до кримінальної відповідальності за суспільно небезпечне діяння, яке не визнава-лося на момент його вчинення злочином, а відповідно, можливо, і не усвідом-леним самою особою в якості суспільної небезпечної поведінки, тобто помил-ково обґрунтувати рішення питання про кримінальну відповідальність на усвідомленні особою більшого або меншого ступеня кримінальної репресії .

На думку А . М . Медведева, таке рішення обґрунтована на намаганні як можна суворіше покарати винного «воссоздать ему позаслугам», що протирі-чить цілям кримінального покарання, яке не передбачає «возмездие» за вчине-не [19, с . 22];

По-третє, якщо діяння вчинене особою не визнавалося злочинним на момент його вчинення, воно не може бути інкриміноване йому і після проведе-ної його криміналізації . Із правилами про зворотну силу закону про кримі-нальну відповідальність слідує, що закон, який посилює відповідальність за суспільно небезпечне діяння, вчинене до його вступу в силу, не може застосо-вуватись до особи, що вчинила це діяння;

По-четверте, склади триваючих злочинів сконструйовані, як формальні, а саме вони характеризуються безперервним здійсненням діяння, що містить усі ознаки складу злочину . З означеного слідує, що винний в момент вчинення дії (бездіяльності) реалізував і об’єктивну, і суб’єктивну сторони злочину, не вносячи в подальше фактичне продовження посягання ніяких додаткових юридично значимих дій . Це свідчить про закінчений склад злочину .

На підставі викладеного можна зробити такий висновок, що «часом три-ваючий злочин необхідно визнати час виконання першопочаткової суспільно небезпечної дії (бездіяльності), яка утворює склад закінченого злочину . Це положення необхідно відобразити в ст . 4 КК України, доповнити цю статтю .

Специфічний характер триваючим і продовжуючи злочинам придає протяжність утворюючих їх суспільно-небезпечних діянь у часі . Враховуючи те, що продовжуваний злочин відрізняється від триваючого своїм дискретни-ми виконанням, тобто він вчиняється не безперервно, а дрібно, епізодично . До ознак продовжуваного злочину різні вчені, відносять: наявність роду тотож-них злочинних дій, які спрямовані до єдиної мети [20, с . 71]; єдність умислу [9, с . 66]; вчинення тотожних діянь не обов’язково злочинного характеру, які спрямовані до єдиної мети і об’єднані єдиним умислом [21, с . 13]; вчителя двох



75

і більше тотожних і однорідних протиправних діянь, які об’єднані єдністю вини (умислом або необережністю) [22, с . 97] . Зокрема, Г . А . Кригер пропонує визначити продовжуваний злочин, як «самостійні злочинні діяння, які заклю-чають в собі ознаки одного і того ж складу злочину і утворюють разом один склад злочину внаслідок єдності кінцевого злочинного результату… . Ознаки, що дозволяють розглядати злочин, як єдине продовжуване характеризують об’єктивну сторону вчиненого . Вони виражаються у взаємозв’язку між окре-мими діяннями, із яких складається продовжуваний злочин, що проявляється спрямованістю кожного з них проти одного і того ж об’єкта, в подібності спо-собів їх вчинення, а також в єдності наслідків, що настали [23, с . 159—160] . Визначальними в зазначеній характеристиці продовжуваного злочину висту-пають об’єктивні ознаки, а об’єктивний критерій (єдиний умисел і загальна мета) залишився за межею уваги . З метою з’ясування суті продовжуваного злочину, його необхідно визначати через сукупність об’єктивних і суб’єктив-них ознак .

Аналіз існуючих точок зору в теорії кримінального права дефініцій і характеристик цього одиничного складного злочину дає можливість виділити наступні його об’єктивні і суб’єктивні ознаки:

- у процесі його виконання здійснюється ряд злочинних дій (бездіяльно-сті), тобто для продовжуваного злочину необхідна наявність обов’язкова нео-дноразовість протиправних епізодів . Зокрема, засуджений К . протягом десяти днів збув в декілька прийомів дві мисливські рушниці і карабін . Відповідні злочинні акти можуть вчинятися як форми активних дій, так і з допомогою продовжуваної бездіяльності, про що справедливо пишуть деякі вчені [8, с . 264], в зв’язку з чим це положення має отримати місце у відповідній поста-нові Пленуму Верховного Суду України .

Дискусійним в теорії кримінального права залишається питання про природу діянь, що утворюють структуру злочину, що розглядається .

Одні вчені відстоюють позицію, що в продовжуваний злочин входить лише діяння, які і при ізольованому розгляді містять в собі всі ознаки конкрет-ного складу злочину [24, с . 32] .

Другій вважають, що основу продовжуваного злочину складають акти, кожний із яких не володіє суспільною небезпечністю, властивою відповідному складу злочину [25, с . 61] .

Треті — виходячи з того, що структурними елементами продовжуваного злочину, можуть служити як злочинні діяння, та й інші порушення [26, с . 60] .

Правозастосовна практика кваліфікує діяння як продовжуваний злочи-ни, де вчинені тотожні або однорідні дії окремо являють собою також і адміні-стративні правопорушення (при умові, що вони об’єднані одним умислом і спрямовані до загальної мети) . Наприклад, засуджена Р . будучи завідуючою столової, здійснила декілька дрібних крадіжок, охоплених єдиним умислом і вчинених з загальною метою, що дозволило суду визнати її дії продовжуваним злочином .

Продовжуваний злочин може складатися із діянь, кожне з яких окремо містить всю сукупність ознак відповідного складу злочину . Кримінально-




правовій оцінці підлягають не окремі діяння, які являються при ізольованому розгляді злочинами або іншими правопорушеннями, які утворюють структуру досліджуваного одиничного злочину, а продовжуваний злочин у повному його прояві, так як «кожний із злочинних актів являє собою лише необхідну ланку цілого» [27, с . 10]; неодноразовість (повторність) юридично тотожних злочин-них дій, що утворюють в сукупність один продовжуваний злочин .

Серед вчених відсутня єдність думок відносно ступені подібності дій (без-діяльності), що складають структуру продовженого злочину . Одні автори зазна-чають, що дані злочини вчиняються тільки юридично тотожними (однаковими) діями [28, с . 136] . Другі автори заявляю, що поняття тотожності не охоплюється повністю характеристикою продовжуваного злочину, доводять можливість вчи-нення його окремих епізодів також однорідними діяннями [29, с . 26] .

Ми дотримуємося позиції другої групи науковців, оскільки диспозиції кримінально-правових норм з альтернативними ознаками можуть передбачати декілька однорідних діянь . Як відомо, продовжуваний злочин передбачений ст . 191 КК України складається в деяких випадках з актів привласнення і роз-трати . Про це йдеться у відповідній постанові Пленуму Верховного Суду . У тому випадку, коли особа вчиняє з єдиним умислом розкрадання ввіреного йому майна, одна частина якого ним привласнюється, а друга частина цього майна розтрачується, вчинене не утворює сукупності злочинів .

Відповідно, необхідними ознаками продовжуваного злочину виступає як юридична тотожність, так і юридично однорідні дії або акти бездіяльності .

У кримінально-правовій теорії, в якості значимих ознак продовжуваних злочинів виділяють єдність об’єкта, предмета, потерпілого, способу і шкоди продовжуваного злочину . Єдиний безпосередній об’єкт характерний для всієї сукупності суспільно-небезпечних діянь, що вчиняються в рамках продовжу-ваних злочинів [30, с . 215—216] . Проте в практичній діяльності не виключають і поліоб’єктні продовжувані злочини, наприклад, розбій .

Певний предмет, як матеріальне вираження конкретного об’єкта М . Н . Становський включає до складу істотних ознак продовжуваних злочи-нів, наводячи приклад крадіжок грошей, продуктів, будівельних матеріалів [31, с . 215—216] . Проте, на наше переконання, єдиний предмет посягання недо-цільно відносити до самостійних ознак одиничного складного злочину, що нами розглядається, оскільки його наявність передбачена не всіма складами злочинів, а по-друге, злочинний вплив може здійснюватись на різні предмети . Крім того, злочинний вплив може вчинятися і на потерпілого, зокрема, про-довжувані страждання або тортури .

Єдність потерпілого також не можна визначити універсальною ознакою продовжуваного злочину, оскільки в правоохоронній практиці є злочини без потерпілих (наприклад, обіг наркотичних засобів, про постраждалих осіб мова не йдеться) . У деяких випадках від продовжуваного злочину потерпілих може бути двоє і більше осіб . На це вказує Н . О . Лопашенко, заявляючи, що «потер-пілі можуть бути різними, що не суть важливо при наявності інших обставин, що свідчать про наявність продовжуваних крадіжках» [32, с . 123] .

Н . Ф . Кузнецова в якості однієї із основних ознак продовжуваного зло-чину називає завдання єдиної шкоди єдиному об’єкту, вказуючи, що він «скла-



77

дається із низки більш дрібних однорідних шкод, які мають значення елемен-тів складу тільки в їх сукупності» [12, с . 130] . Нам уявляється, більш вірно використовувати єдиний результат, який буде свідчити про загальну мету такого злочину у протиправній поведінці суб’єкта .

Однотипність способу вчинення суспільно небезпечних посягань, що складає єдиний продовжуваний злочин також не можна визнати самостійною ознакою такого злочину, так як кожен епізод може бути реалізованим по-різно-му . Це може, наприклад, стосуватися державної зради (за різними ознаками) .

Підсумовуючи, можна стверджувати, що названі об’єктивні ознаки не володіють тією універсальністю, яка б сприяла встановленню єдності між вчи-неними злочинними актами, що утворюють продовжуваний злочин, але вони можуть враховуватись для кваліфікації вчиненого .

Продовжувані злочини можуть вчинятися тільки з умисною формою вини і тільки з прямим умислом, про що свідчить загальна мета . Обов’язковою умовою єдиного умислу виступає його виникнення до вчинення першого епі-зоду з числа всіх кримінальних актів, що складають продовжуваний злочин . Їх відсутність свідчить про відсутність продовжуваного злочину .

Отже суб’єктивні ознаки продовжуваного злочину характеризуються заздалегідь виниклим єдиним умислом і загальною метою (конкретизованою чи відносно-визначеною) . Оцінка конкретного умислу має важливе кримі-нально-правове значення, оскільки в її площині знаходиться питання визна-чення кінцевого моменту єдиного продовжуваного злочину .

Отже, під продовжуваний злочином слід розуміти винне вчинене сус-пільно небезпечне діяння із заздалегідь виниклим умислом, що складається із ряду тотожних або однорідних діянь, вчинених, як правило з незначним роз-ривом часу, чи співпадаючим в часі і спрямованим на досягнення єдиної мети .

Початковою метою продовжуваного злочину вважається виконання першого акту, а кінцевим — час останнього із юридичних тотожних чи однорід-них діянь .

Правозастосовна практика свідчить про широке поширення злочинів, які вчиняються у співучасті . При чому часто суспільно небезпечні діяння спі-вучасників здійснюються з часовим розривом, що може привести до вчинення злочинних дій одним співучасником в період дії одного кримінального закону, а іншим — під час вступу в юридичну силу вже нового закону . У зв’язку з цим постає питання визначення часу злочину для спільно діючих осіб . Одні автори зв’язують час вчинення злочину в співучасті, з часом виконання злочину вико-навцем [8, с . 263] . Ця позиція заснована аксецесорній (несамостійній) теорії співучасті . Згідно неї основою співучасті виступає діяльність виконавця, а дії інших співучасників є додатковими (аксецесорними) .

Прибічники другого підходу вважають, що час злочину в співучасті може бути різним для кожного із співучасників [16, с . 12] . Так, як співучасники несуть не за дії виконавця, а за свої . Аналогічної позиції дотримуються всі науковці . Ми виходимо з переконання про правильність розуміння під часом злочину у співучасті є час здійснення кожним із співучасників свого злочину (дії) . Це пояснюється тим, що особи в співучасті не рідко діють в різний час .




По-друге, кожний співучасник виконує свій склад . Дана проблема часу вчи-нення окреслених злочинів також вирішується на законодавчому рівні в КК деяких зарубіжних держав [33; 34; 35; 36; 37] .

Висновок . На підставі проведеного дослідження слід визначити наступне:- триваючий злочин характеризується наступною стійкою сукупністю

ознак:1) безперервним здійсненням певного злочинного діяння . Безперервно

може відбуватися не тільки злочин, який юридично закінчений, але й незакін-чене суспільно небезпечне діяння;

2) склад юридичного закінченого злочину здійснюється безперерв-но,тобто суб’єкт не виконує повторних дій бездіяльності;

3) триваючий злочин може вчинятися, як у формі дії, так і шляхом без-діяльності;

4) невиконання винною особою покладених обов’язків являються три-валими;

- під тривалим злочином слід розуміти винне, протиправне суспільно небезпечне діяння (дію або бездіяльність), що супроводжується безперервним більш або менш тривалим невиконанням покладених обов’язків на стадії юри-дично закінченого злочину або відмовою виконати покладеного на таку особу обов’язку;

До триваючих злочинів, які починаються суспільно небезпечною дією або бездіяльністю, утворюючим склад юридично закінченого злочину, а припи-няється в силу певних обставин, до яких доктрина і судова практика відносить:

1) настання абсолютних кримінально-правових подій, які не залежать від волі винної особи;

2) настання відносних кримінально-правових подій, які не залежать від волі особи, що вчиняє злочин, але безпосередньо зв’язані з його злочинними діями або бездіяльності;

3) вчинення окремих дій самою винною особою; - часом триваючих злочинів при визначенні закону про кримінальну

відповідальність, який підлягає застосуванню слід вважати момент первинних дій (бездіяльності), утворюючих юридично закінчений злочин;

- при продовжуваному злочині кримінально-правовій оцінці підлягають не окремі діяння, які являються при ізольованому розгляді злочинами або іншими правопорушеннями, які утворюють структуру такого одиничного зло-чину, а продовжуваний злочин у повному його прояві;

- необхідними ознаками продовжуваного злочину виступає: 1) як юридична тотожність, так і юридично однорідні дії або акти безді-

яльності; 2) як єдність об’єкта, предмета, потерпілого, способу і шкоди продовжу-

ваного злочину, але не виключаються поліоб’єктні продовжувані злочини; - під продовжуваним злочином слід розуміти винне суспільно небезпеч-

не діяння із заздалегідь винним умислом, що складається із ряду тотожних або однорідних діянь, учинених, як правило з незначним розривом часу, чи співп-адаючим у часі і спрямованим на досягнення єдиної мети;



79

- початковою метою продовжуваного злочину є виконання першого акта, а кінцевою — час останнього із юридичних тотожних чи однорідних діянь;

- часом злочину у співучасті є час вчинення свого злочину кожним із співучасників, оскільки кожний співучасник виконує свій склад .


1 . Малков В. П. Множественность преступлений и ее формы по советскому уголовному праву . Монография . — Науч . ред . : Сундуров Ф . Р . — Казань : Издательство Казанского университета, 1982 . — 173 c .

2 . Кримінальний кодекс України : Закон України від 5 квітня 2001 р . № 2341-14 / Відомості Верховної Ради України . — 2001 . № 25—26 . — Ст . 131 .

3 . Козлов А. П., Севастьянов А. П. Единичные и множественные преступления . Учебное пособие . — СПб . : Юридический центр-Пресс, 2011 . — 915 с .

4 . Калинина Т. А. Формы и виды единого преступления и отграничение их от множественности преступлений . дис… . канд . юрид . наук : 12 .00 .08 / МИЭПП . — Москва : 2005 . — 157 с .

5 . Таганцев Н. С. Русское уголовное право . Лекции . Часть общая . В 2 т . Т . 1 . — Москва : Наука, 1994 . — 380 с .

6 . Магомедов А. А. Уголовное право России . Особенная часть : ученик / Магомедов А . А ., Миньковский Г . М ., Ревин В . П . — Электрон . текстовые данные . — Москва : Юстицинформ, 2010 . — 392 c .

7 . Галиакбаров Р. Р. Уголовное право . Общая часть . Краснодар, КГАУ, — 1997 . — 149 с .

8 . Дурманов Н. Д. Советский уголовный закон . — Москва : Изд-во . МГУ, 1967 . — 319 с .

9 . Блум М. И. Применение советского уголовного закона к продолжаемым и длящимся преступлениям // Вопросы уголовного права и процесса : сб . науч . тр . Рига : 1969 . — С . 84—89 .

10 . Рарог А. И. Принцип системности права и развитие уголовного законода-тельства // Уголовное право: стратегия развития в XXI веке : Сб . материалов III Международной научно-практической конференции . Москва : 2006 . — С . 6 .

11 . Наумов А. В. Российское уголовное право . Общая часть . — Москва : 1997 . — С . 115 .

12 . Кузнецова Н. Ф. Значение преступных последствий для уголовной ответ-ственности . — Москва : Госюриздат, 1948 . — 218 с .

13 . Незнамова З. А. Коллизии в уголовном праве . Екатеринбург: Изд-во «Cricket», 1994 . — 284 с .

14 . Российское уголовное право . Общая часть . Том 1 . Учебник . под редакцией Л . В . Иногамовой-Хегай, В . С . Комиссарова, А . И . Рарога/ 4-е издание / А . В . Сереб рен-ни кова, В . С . Комиссаров, Ю . М . Ткачевский, и . др . — Проспект Москва, 2015 . — 608 с .

15 . Ляпунов Ю. Действие новых норм Особенной части уголовного закона // Социалистическая законность . — 1983 . № 9 . — С . 19—27 .

16 . Бойцов А. И., Волженкин Б. В. Уголовный закон: действие во времени и пространстве: Учебное пособие . СПб ., — 1993 . —104 с .

17 . Блум М. И. Время и место совершения преступления // Учен . зап . «Вопросы борьбы с преступностью» . Рига, 1974 . — С . 6 .

18 . Брайнин Я. М. Уголовный закон и его применение: монография . — Москва : Юрид . лит, 1967 . — 240 с .




19 . Медведев А. М. Пределы действия Уголовного кодекса Российской Федерации : практическое пособие / Под ред . В . П . Кашепова . — Москва : Юрид . лит ., 1998 . — 144 с .

20 . Истомин А. Ф. Общая часть уголовного права : Учеб . Пособие : (Альбом схем) . — Москва : Изд . дом «ИНФРА-М», 1997 . — 271 с .

21 . Панов Н. И. Способ совершения преступления и уголовная ответствен-ность . Харьков : 1982, «Вища школа», — 161 с .

22 . Малков В. П. Повторность преступлений . Понятие и уголовно-правовое значение . Науч . ред . : Волков Б . С . — Казань : Изд-во Казан . ун-та, 1970 . — 174 c .

23 . Курс советского уголовного права : В 6 т ./ Т . 3 . Ред . колегія : Пионтковский A . A ., Ромашкин П . С ., Чхиквадзе В . М ., — Москва : 1970 . — 408 с .

24 . Яни П. С. Продолжаемое преступление // Законность . — 2003 . № 1 . — С . 29—36 .

25 . Кривошеин П. К. Тактика применения уголовного законодательства по делам о продолжаемых преступлениях . — Киев : Изд-во Киевск . ВШ МВД СССР . 1990 . — 92 с .

26 . Козлов А. П. Единичные преступления: понятие, классификация, квалафи-кация : учебное пособие . — Красноярск : 2007 . — 112 с .

27 . Владимиров В. А. Соотношение продолжаемых и повторных преступле-ний // Советская юстиция . — 1974 . № 19 . — С . 7—14 .

28 . Семернева Н.К. Квалификация преступлений (части Общая и Особенная) : научно-практическое пособие ; Министерство образования и науки Российской Федерации, Государственное общеобразовательное учреждение высшего профес-сионального образования «Уральская государственная юридическая академия» . — Москва, Екатеринбург : Проспект : Уральская государственная юридическая акаде-мия, 2015 . — 292 с .

29 . Красиков Ю. А., Яковлев А. М. Совокупность преступлений по советскому уголовному праву . — Москва : 1960 . — 208 с .

30 . Блум М. И. Понятие длящегося и продолжаемого преступления // Роль правовой науки в совершенствовании практической деятельности государственных органов . Тезисы доклада . — Львов : 1967 . — С . 214—216 .

31 . Стаповский М. Н. Понятие продолжаемого преступления // Российская юстиция . 1995 . № 11 — С . 33—39 .

32 . Лопашенко Н. А. Преступления в сфере экономики : авторский коммента-рий к уголовному закону (раздел VIII УК РФ) . — Москва : Волтерс Клувер, 2006 . — С . 123 .

33 . THE SAPANESE PENAL CODE / Edited and introduction by Doctor of Law, prof . A .I . Korobeev . — St Petersburg : “Yuridichesky Center — Press”, 2002 . — 226 p .


35 . Criminal Legislation of Norway / Edited and introductory article by Doctor of Law, professor Yn . V . Golik; translated from Norwegian A . V . Zhmenya . — St . Petersburg : “Yuridichesky Center — Press”, 2002 . — 366 p .




81

37 . The Bulgarian Penal Code / edited by candidate of Law, assistant professor A . I . Lukashov; introduction by Y . I . Aidarov . — St . Petersburg : “Yuridichesky Center — Press”, 2001 . — 298 p .

REFERENCES

1 . Malkov V. P. Mnozhestvennost' prestuplenij i ee formy po sovetskomu ugolovnomu pravu . Monografija . — Nauch . red . : Sundurov F .R . — Kazan' : Izdatel'stvo Kazanskogo universiteta, 1982 . — 173 s .

2 . Kryminalnyi kodeks Ukrainy : Zakon Ukrainy vid 5 kvitnia 2001 r . № 2341-14 / Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy . — 2001 . № 25—26 . — St . 131 .

3 . Kozlov A. P., Sevast'janov A. P. Edinichnye i mnozhestvennye prestuplenija . Uchebnoe posobie . — SPb . : Juridicheskij centr-Press, 2011 . — 915 s .

4 . Kalinina T. A. Formy i vidy edinogo prestuplenija i otgranichenie ih ot mnozhestvennosti prestuplenij . dis… . kand . jurid . nauk : 12 .00 .08 / MIJePP . — Moskva : 2005 . — 157 s .

5 . Tagancev N. S. Russkoe ugolovnoe pravo . Lekcii . Chast' obshhaja . V 2 t . T . 1 . — Moskva : Nauka, 1994 . — 380 s .

6 . Magomedov A. A. Ugolovnoe pravo Rossii . Osobennaja chast' : uchenik / Magomedov A . A ., Min'kovskij G . M ., Revin V . P . — Jelektron . tekstovye dannye . — Moskva : Justicinform, 2010 . — 392 s .

7 . Galiakbarov R. R. Ugolovnoe pravo . Obshhaja chast' . Krasnodar, KGAU, — 1997 . — 149 s .

8 . Durmanov N. D. Sovetskij ugolovnyj zakon . — Moskva : Izd-vo . MGU, 1967 . — 319 s .

9 . Blum M. I. Primenenie sovetskogo ugolovnogo zakona k prodolzhaemym i dljashhimsja prestuplenijam // Voprosy ugolovnogo prava i processa : sb . nauch . tr . Riga : 1969 . — S . 84—89 .

10 . Rarog A. I. Princip sistemnosti prava i razvitie ugolovnogo zakonodatel'stva // Ugolovnoe pravo: strategija razvitija v XXI veke : Sb . materialov III Mezhdunarodnoj nauchno-prakticheskoj konferencii . Moskva : 2006 . — S . 6 .

11 . Naumov A. V. Rossyiskoe uholovnoe pravo . Obshchaia chast . — Moskva : 1997 . — S . 115 .

12 . Kuznecova N. F. Znachenie prestupnyh posledstvij dlja ugolovnoj otvetstve-nnosti . — Moskva : Gosjurizdat, 1948 . — 218 s .

13 . Neznamova Z. A. Kollizii v ugolovnom prave . Ekaterinburg: Izd-vo “Cricket”, 1994 . — 284 s .

14 . Rossijskoe ugolovnoe pravo . Obshhaja chast' . Tom 1 . Uchebnik . pod redakciej L . V . Inogamovoj-Hegaj, V . S . Komissarova, A . I . Raroga/ 4-e izdanie / A . V . Serebrennikova, V . S . Komissarov, Ju . M . Tkachevskij, i . dr . — Prospekt Moskva, 2015 . — 608 s .

15 . Ljapunov Ju. Dejstvie novyh norm Osobennoj chasti ugolovnogo zakona // Socialisticheskaja zakonnost' . — 1983 . № 9 . — S . 19—27 .

16 . Bojcov A. I., Volzhenkin B. V. Ugolovnyj zakon: dejstvie vo vremeni i prostranstve: Uchebnoe posobie . SPb ., — 1993 . —104 s .

17 . Blum M. I. Vremja i mesto sovershenija prestuplenija // Uchen . zap . “Voprosy bor'by s prestupnost'ju” . Riga, 1974 . — S . 6 .

18 . Brajnin Ja. M. Ugolovnyj zakon i ego primenenie: monografija . — Moskva : Jurid . lit, 1967 . — 240 s .




19 . Medvedev A. M. Predely dejstvija Ugolovnogo kodeksa Rossijskoj Federacii : prakticheskoe posobie / Pod red . V . P . Kashepova . — Moskva : Jurid . lit ., 1998 . — 144 s .

20 . Istomin A. F. Obshhaja chast' ugolovnogo prava : Ucheb . Posobie : (Al'bom shem) . — Moskva : Izd . dom “INFRA-M”, 1997 . — 271 s .

21 . Panov N. I. Sposob sovershenija prestuplenija i ugolovnaja otvetstvennost' . Har'kov : 1982, “Vyshcha shkola”, — 161 s .

22 . Malkov V. P. Povtornost' prestuplenij . Ponjatie i ugolovno-pravovoe znachenie . Nauch . red . : Volkov B . S . — Kazan' : Izd-vo Kazan . un-ta, 1970 . — 174 s .

23 . Kurs sovetskogo ugolovnogo prava : V 6 t ./ T . 3 . Red . kolehiia : Piontkovskij A . A ., Romashkin P . S ., Chhikvadze V . M ., — Moskva : 1970 . — 408 s .

24 . Jani P. S. Prodolzhaemoe prestuplenie // Zakonnost' . — 2003 . № 1 . — S . 29—36 .

25 . Krivoshein P. K. Taktika primenenija ugolovnogo zakonodatel'stva po delam o prodolzhaemyh prestuplenijah . — Kiev : Izd-vo Kievsk . VSh MVD SSSR . 1990 . — 92 s .

26 . Kozlov A. P. Edinichnye prestuplenija: ponjatie, klassifikacija, kvalafikacija : uchebnoe posobie . — Krasnojarsk : 2007 . — 112 s .

27 . Vladimirov V. A. Sootnoshenie prodolzhaemyh i povtornyh prestuplenij // Sovetskaja justicija . — 1974 . № 19 . — S . 7—14 .

28 . Semerneva N. K. Kvalifikacija prestuplenij (chasti Obshhaja i Osobennaja) : nauchno-prakticheskoe posobie ; Ministerstvo obrazovanija i nauki Rossijskoj Federacii, Gosudarstvennoe obshheobrazovatel'noe uchrezhdenie vysshego professional'nogo obrazovanija “Ural'skaja gosudarstvennaja juridicheskaja akademija” . — Moskva, Ekaterinburg : Prospekt : Ural'skaja gosudarstvennaja juridicheskaja akademija, 2015 . — 292 s .

29 . Krasikov Ju. A., Jakovlev A. M. Sovokupnost' prestuplenij po sovetskomu ugolovnomu pravu . — Moskva : 1960 . — 208 s .

30 . Blum M. I. Ponjatie dljashhegosja i prodolzhaemogo prestuplenija // Rol' pravovoj nauki v sovershenstvovanii prakticheskoj dejatel'nosti gosudarstvennyh organov . Tezisy doklada . — L'vov : 1967 . — S . 214—216 .

31 . Stapovskij M. N. Ponjatie prodolzhaemogo prestuplenija // Rossijskaja justicija . 1995 . № 11 — S . 33—39 .

32 . Lopashenko N. A. Prestuplenija v sfere jekonomiki : avtorskij kommentarij k ugolovnomu zakonu (razdel VIII UK RF) . — Moskva : Volters Kluver, 2006 . — S . 123 .

33 . THE SAPANESE PENAL CODE / Edited and introduction by Doctor of Law, prof . A . I . Korobeev . — St Petersburg : “Yuridichesky Center — Press”, 2002 . — 226 p .


35 . Criminal Legislation of Norway / Edited and introductory article by Doctor of Law, professor Yn . V . Golik; translated from Norwegian A . V . Zhmenya . — St . Petersburg : “Yuridichesky Center — Press”, 2002 . — 366 p .





83

Семенюк Н . М . Час триваючих злочинів, продовжуваних злочинів, а також злочинів, що вчиняються в співучасті

У роботі піднімаються питання, які стосуються часу триваючих злочинів, продовжуваних злочинів, а також злочинів, що вчиняються в співучасті як ознаки об’єктивної сторони, що має істотне значення для теорії кримінального права та для правозастосовної діяльності. Це зумовлює з’ясування умов кримінальної відповідаль-ності за вчинення злочинів.

Ключові слова: час вчинення злочину, значення часу вчинення злочину, трива-ючі, продовжувані злочини.

Семенюк Н . М . Время продолжающихся преступлений, длящихся престу-плений, а также преступлений, совершаемых в соучастии

В работе поднимаются вопросы, касающиеся времени продолжающихся пре-ступлений, длящихся преступлений, а также преступлений, совершаемых в соу-частии как признака объективной стороны, что имеет существенное значение для теории уголовного права и для правоприменительной деятельности. Это позволяет выяснить условия уголовной ответственности за совершение преступлений.

Ключевые слова: время совершения преступления, значение времени соверше-ния преступления, длящиеся преступления, продолжающиеся преступления.

Semenyuk N . Time of Continuing Crimes, Extendable Crimes, and Crimes Committed by Association

The article deals with the matter of time of continuing crimes, extendable crimes, and crimes committed by association as an element of an objective aspect (actus reus) of a crime which has significant meaning both for the theory of criminal law and law-enforcement practice. This research allows determination of the conditions of criminal responsibility for the committed crimes.

Keywords: Time of Committing a Crime; Meaning of Time of Committing a Crimeж Continuing Crimes; Extendable Crimes




© І. В. Сервецький, С. В. Лебідь, 2018

УДК 343

I. Servetskyy S. Lebid

CRIMINAL-LEGAL INTERPRETATION OF THE CONCEPT OF “ESPIONAGE”

IN THE CRIMINAL LAW OF UKRAINE

І. В. Сервецький доктор юридичних наук, доцент, професор кафедри СК Національної академії Служби безпеки України м. Київ С. В. Лебідь аспірант ВАіД НА СБ України м. Київ

КРИМІНАЛЬНО-ПРАВОВЕ ТЛУМАЧЕННЯ ПОНЯТТЯ «ШПИГУНСТВО»

В КРИМІНАЛЬНОМУ ПРАВІ УКРАЇНИПостановка проблеми . Основними завданнями, що покладені на

Службу безпеки України є: захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, економічного, науково-технічного і оборонно-го потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розві-дувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань, викриття злочинів проти миру та безпеки людства, забезпечення державної таємниці [1] .

При вирішенні цих завдань особливе місце займає протидія шпигунству, як одній із форм найнебезпечніших форм розвідувально-підривної діяльності проти громадян, суспільства та держави . Шпигунство — це особливо тяжкий злочин, що посягає на основи державності, її Конституційний лад, що може призвести до втрати територіальної цілісності, суверенітету, незалежності України [2] .

У ст .114 Кримінального кодексу України зазначено, що передача або збирання з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або їх пред-ставникам відомостей, що становлять державну таємницю, якщо ці дії вчинені іноземцем або особою без громадянства є шпигунство . Шпигунство також визначено, як одна із форм державної зради (ст . 111 КК України), суб’єктом вчинення цього злочину, відповідно до цієї статті, є громадянин України [3] .

Отже, шпигунство полягає у незаконній передачі або збиранні проти-правними способами, з метою незаконної передачі, інформації, що становить державну таємницю і спеціально охороняється законами України .



85

Такі дії здійснюються винятково в інтересах іноземних держав, організа-цій або їх представників, які є ініціаторами й організаторами шпигунської діяльності та споживачами здобутої інформації .

Світовий досвід свідчить [4], з огляду на кримінально-правову заборону та системну контррозвідувальну діяльність, що здійснюється СБ України та іншими правоохоронними органами, найбільша шкода інтересам держави здійснюється під час війни [5] .

Найбільш вразливими сферами держави є: оборона, економіка, наука і техніка, зовнішні відносин, державна безпека та охорона правопорядку, де від-бувається обіг секретної інформації .

Наголосимо, що важливою кримінально правовою ознакою шпигунства є спеціальний суб’єкт його вчинення . Спеціальний суб’єкт злочину, передбаче-ний ч . 2 ст . 18 КК України є фізична осудна особа, яка вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, злочин; суб’єктом якого може бути лише певна особа, тобто іноземний громадянин або особа без громадян-ства — ст . 114 КК України [3] .

Слід зазначити, що визначення поняття «шпигунство» у кримінальному праві України має усталений характер та сприймається як парадигма . Однак, з огляду на той факт, що суспільство та державні інституції перебувають у постійному розвитку на даний час ця парадигма потребує переосмислення, оскільки містить окремі положення, які втратили свою актуальність, або не в повній мірі відповідають умовам сьогодення .

Аналіз останніх досліджень і публікацій . Проблеми кримінальної від-повідальності за шпигунство були предметом досліджень: О . Ф . Бантишева, С . Г . Гордієнка, В . К . Грищука, Н . О . Гуторової, О . П . Дзьобаня, С . В . Дьякова, І . В . Діордіци, О . О . Дудорова, О . І . Звонарьова, А . Б . Качинського, В . С . Картав-цева, О . О . Климчука, М . І . Мельника, В . О . Навроцького, Г . В . Новицького, В . Г . Пилипчука, М . А . Погорецького, О . С . Сотули, В . В . Сташиса, В . Я . Тація, В . П . Тихого, М . І . Хавронюка та інших вчених .

Відповідальність за шпигунство тлумачиться як буквальне і не підлягає іншому розширеному поясненню . Так В . В . Сташис і В . Я . Тацій, вказують на те, що кримінальне тлумачення поняття «буквальне» (чи адекватне) — це тлу-мачення, згідно з яким дійсний зміст норми закону про кримінальну відпові-дальність точно (буквально) відповідає її текстуальному виразу (тексту, букві) . Таке тлумачення має місце у випадках, коли зміст норми або якоїсь її частини збігається з її словесним викладенням . Наприклад, диспозиція ч . 1 ст . 114 КК України («Шпигунство») дає точне уявлення про предмет злочину (це відомості, що становлять державну таємницю), та суб’єкта шпигунства (це іноземець або особа без громадянства [6] .

Так, наприклад у США цій проблемі теж присвячені певні публікації, Насамперед, це праця Ірвіна Далласа «Походження захищеної інформації в армії та колишньому військовому відомстві», присвячена історичним аспек-там захисту секретних відомостей в армії і на флоті США у другій половині ХІХ ст . — першій половині ХХ ст . [7] . Другий том праці І . Далласа є збірником наказів і правил, виданих в армії і на флоті у цей період [8] . Важливою є праця




Ервіна Квіста «Безпека секретної інформації», яка присвячена аналізу норма-тивно-правових актів з питань захисту секретних відомостей у США [9] .

Мета статті полягає у вивченні, аналізі та узагальненні окремих ознак поняття шпигунства у кримінальному праві України та пошуку шляхів удо-сконалення визначення складу зазначеного злочину .

Основні результати дослідження . Склад злочину шпигунство в кримі-нальному праві України визначений, як «злочини проти основ національної безпеки», а родовим об’єктом цього злочину є державна безпека України, яка за своєю сутністю і становить значну складову національної безпеки [10] .

Безпосереднім об’єктом злочину шпигунства є державні інтереси у тих сферах її діяльності, де зосереджені відомості, що становлять державну таєм-ницю . Додатковим об’єктом даного злочину (обов’язковим) є інформаційна безпека держави .

Предметом даного злочину є відомості, що становлять державну таємницю, які визначені Законом України «Про державну таємницю» [11] та конкретизо ва ні у Зводі відомостей, що становлять державну таємницю (далі — ЗВДТ) [12] .

Державна таємниця (це — секретна інформація) — вид таємної інформа-ції, що охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовніш-ніх відносин, державної безпеки та охорони правопорядку, розголошення яких може завдати шкоди національній безпеці України та яка за рішенням держав-ного експерта з питань таємниць віднесена до такої та включена до ЗВДТ . З моменту опублікування ЗВДТ ці відомості підлягають охороні державою .

Слід зазначити, що на практиці вирішення питання про належність кон-кретних відомостей до державної таємниці у кожному кримінальному про-вадженні вирішується на підставі висновку експерта з питань таємниць у тій сфері, до якої належить ця інформація .

В Україні на законодавчому рівні закріплені обмеження щодо віднесен-ня окремих відомостей до державної таємниці . Так, забороняється віднесення до державної таємниці будь-яких відомостей, якщо цим звужується зміст і обсяг конституційних прав та свобод людини і громадянина, завдаватиметься шкода здоров’ю та безпеці населення . Не відноситься до державної таємниці інформація: про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, про вплив товару (роботи, послуги) на життя та здоров’я людини; про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, які сталися або можуть статися і загрожують безпеці громадян; про стан здоров’я населення, його життєвий рівень, включаючи харчування, одяг, житло, медич-не обслуговування та соціальне забезпечення, а також про соціально-демогра-фічні показники, стан правопорядку, освіти і культури населення; про факти порушень прав і свобод людини і громадянина; про незаконні дії державних органів, органів місцевого самоврядування та їх посадових і службових осіб; інша інформація, доступ до якої відповідно до законів та міжнародних догово-рів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, не може бути обмежений [11] . Передача або збирання з метою передачі іноземній дер-жаві, іноземній організації або їх представникам такої інформації не може кваліфікуватися як шпигунство .



87

Передача відомостей — це їх усне повідомлення (безпосередньо, по радіо, по телефону) іноземній державі, іноземній організації, їх представни-кам, вручення певних документів, виробів чи інших матеріальних носіїв інформації (безпосередньо, через посередників, з використанням тайників тощо) або їх пересилання (з використанням поштового, електронного зв’язку, за допомогою тварин, птахів тощо) . Якщо вказані відомості було передано іншій державі у порядку, передбаченому законодавством України, це не є зло-чином . У державі встановлений єдиний порядок користування такою інфор-мацією іноземними громадянами [13] . Крім того, Україною укладено і ратифі-ковано угоди про взаємний захист таємної інформації та матеріалів понад 40 державами світу, а також відповідно до п .27 Закону України «Про державну таємницю» іноземним громадянам може надаватися доступ до державної таєм-ниці України [14] .

Збирання зазначених відомостей полягає в їх пошуку і добуванні шляхом розпитування певних осіб, візуального спостереження та підслухування, зняття інформації з каналів зв’язку, проникнення до комп’ютерних систем, виготовлен-ня копій документів тощо, придбанні будь-яким способом (таємне чи відкрите викрадення, обмін документів чи зразків зброї, боєприпасів, макетів секретного об’єкта тощо) з наступним зосередженням їх в одному чи кількох місцях .

Крім відомостей, що безпосередньо становлять державну таємницю України, вона може брати на себе зобов’язання перед іншими країнами щодо забезпечення збереження їх державних секретів, переданих у рамках здійснен-ня політичного, економічного, науково-технічного та військового співробітни-цтва, а також секретів, що створюються у процесі спільних робіт . Проте пере-дача або збирання з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомостей, що є міждержавними секретами, але не ста-новлять державної таємниці України, не створюють підстав для кваліфікації цих дій як шпигунство . Вчинені на території України передача або збирання з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або їхнім представни-кам відомостей, що становлять державну таємницю іншої країни також не є злочином, відповідно до законодавства України . Відсутність відповідного положення дає можливість використовувати територію України для проведен-ня шпигунських дій проти інших країн . Подібні прорахунки у кваліфікації шпигунства наносять шкоду інтересам нашої держави, оскільки у негативному плані впливають на авторитет України у зовнішньополітичний сфері .

Передача або збирання іноземцем чи особою без громадянства з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або їх представникам будь-яких інших відомостей крім тих, що становлять державну таємницю, однак які можуть бути використані на шкоду інтересам України, також не містить скла-ду злочину, передбаченого ст . 114 КК України, як не містить складу злочину, передбаченого ст . 111 КК України, у формі шпигунства, подібні дії, вчинені громадянином України [3] .

З викладеного можна зробити висновок, що існуюче визначення шпи-гунства у Кримінальному кодексі України є інструментом кримінального захисту виключно відомостей, що становлять державну таємницю України,




лишаючи поза увагою захист від шпигунства службової та іншої інформації, що є власністю держави, передача якої іноземній державі, іноземній організа-ції або їх представникам також може нанести значну шкоду державним інтер-есам України . Також поза кримінальним захистом від злочинних дій лишають-ся відомості, що становлять державну таємницю інших країн та навіть міждержавні секрети, що не становлять державної таємниці України, не дивля-чись на існування зобов’язань України щодо їх збереження .

Заради об’єктивності слід зазначити, що відповідальність за передачу або збирання з метою передачі іноземним підприємствам, установам, організа-ціям або їх представникам відомостей, що становлять службову інформацію, передбачена у ст .330 КК України [3] . У статті чітко окреслено, що предметом злочину є виключно службова інформація, зібрана у процесі оперативно-роз-шукової, контррозвідувальної діяльності .

Поза кримінальним захистом лишається службова інформація, що міститься в документах суб’єктів владних повноважень, які становлять внутрі-відомчу службову кореспонденцію, доповідні записки, рекомендації, якщо вони пов’язані з розробкою діяльності установи або здійсненням контрольних, наглядових функцій органами державної влади, процесом прийняття рішень і передують публічному обговоренню та/або прийняттю рішень [15], при чому не враховується шкода, що може бути заподіяна в результаті передачі такої інформації іноземній державі, іноземній організації або їх представникам .

Суб’єктом цього злочину може бути тільки та особа, якій ці відомості були довірені або стали відомі у зв’язку з виконанням службових обов’язків . Таким чином, у разі вчинення таких дій іншою особою її дії не можуть кваліфі-куватися за ст .330 КК України .

Суб’єктом злочину, передбаченого ст .114 КК України, може бути тільки іноземець або особа без громадянства, а державної зрадою у формі шпигунства (ст .111 КК України) — громадянин України . Виокремлення шпигунства, вчи-неного громадянином, як форми державної зради, у свій час було обумовлено значно підвищеним ступенем відповідальності громадян країни у порівнянні з відповідальністю іноземця або особи без громадянства за вчинення таких дій . На даний час санкції зазначених статей відрізняються таким чином: ст .111 КК України передбачає позбавлення волі (громадянина України) на строк від два-надцяти до п’ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої, ст .114 КК України — позбавлення волі (іноземця або особи без громадянства) на строк від десяти до п’ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої [3] . Отже вища ступінь відповідальності за ці злочини однакова, а нижча відрізняється на два роки . Додаткове покарання також ідентичне . З огляду на викладене, а також враховуючи процеси космополітизму в світі, необхідність виокремлен-ня спеціального суб’єкту шпигунства за ознакою громадянства поступово втрачає своє значення, а відповідно й доцільність .

Суб’єктивна сторона даного злочину характеризується прямим умис-лом, за якого особа усвідомлює, що відомості збираються або передаються представникам іноземної держави, їх організаціям становлять державну таєм-ницю, які не підлягають передачі . Не можуть становити складу злочину дії



89

представників іноземних держав, які направлені на насильницьке заволодіння відомостями, що становлять державну таємницю, погроза вбивством особі або його рідним та близьким, при умові відсутності порушень правил та умов збе-рігання такої інформації .

З об’єктивної сторони даний склад злочину полягає у наступних діях: передачі іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомо-стей, що становлять державну таємницю; збиранні з метою передачі іноземній державі, іноземній організації або їх представникам відомостей, що становлять державну таємницю у незаконний спосіб . Відтак кримінальній відповідальності підлягає особа, яка у «незаконний спосіб» або без належних правових підстав збирає або передає інформацію, що становить державну таємницю . [14] . Крім того, не можна кваліфікувати дії, як злочинні, особи якщо до неї були застосова-ні спеціальні незаконні методи добування такої інформації (за підробленими документами, обманним шляхом, шантажем, вимагання, підкупу тощо) [16] .

Ініціатива збирання чи передачі відповідних відомостей може належати як суб’єкту вчинення злочину, так і адресату отримання інформації . Для квалі-фікації злочину це значення не має .

Однак з огляду на світову глобалізацію, виникнення великих міжнарод-них формацій, інтереси яких у переважній більшості не збігаються з інтереса-ми окремої держави, на нашу думку, вважається за доцільне розширити пере-лік адресатів отримання інформації додавши до них міжнародні організації та їх представників .

Висновки . З урахуванням викладеного для удосконалення визначення шпигунства у кримінальному праві України до умов сьогодення, уніфікації та оптимізації процесу кваліфікації цього злочину вважається за доцільне ст . 114 КК України викласти у наступній редакції:

«1 . Передача або збирання з метою передачі іноземній державі, міжна-родній або іноземній організації, їх представникам відомостей, що становлять державну таємницю України або іншої держави, в разі зобов’язання України зберігати такі відомості, — караються позбавленням волі на строк від десяти до п’ятнадцяти років з конфіскацією майна або без такої .

2 . Передача або збирання з метою передачі іноземній державі, міжнарод-ній або іноземній організації, їх представникам службової та іншої інформації для використання проти безпеки України, — караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на строк від двох до восьми років» .

Звільняється від кримінальної відповідальності особа, яка припинила діяльність, передбачену частинами першою та другою цієї статті, та добровіль-но та остаточно відмовилась від вчинення злочину, та незалежно від того зая-вила вона органам державної влади про свій зв’язок з іноземною розвідкою або не зробила цього, має бути звільнена від кримінальної відповідальності на підставі ст . 17 КК України [17] .

Крім того, особа, яка вчинила злочин, передбачений ст .111, ст .114 КК України, але з’явилася до правоохоронних органів та спецслужб і зізналася у його вчиненні на неї поширюються правила п .1 ст .66 КК України як обстави-ни, що пом’якшують покарання .




У разі внесення таких змін, пропонуємо виключити з КК України ст .330 таку форму, як шпигунство та із ст .111 КК України .

Запропоновані заходи можуть сприяти зручності тлумачення шпигун-ства та, як наслідок, підвищити ефективність протидії таким злочинам .


1 . Про Службу безпеки України: Закон України від 25 .03 .1992 № 2229-XII зі змінами [Електронний ресурс] — Режим доступу: http://zakon2 .rada .gov .ua/laws/show/2229-12 .

2 . Конституція України . [Електронний ресурс]: Закон від 28 червня 1996 р . № 254 к/96 — ВР — Режим доступу : обмежений .

3 . Кримінальний кодекс України від 05 .04 .2001 № 2341-III зі змінами [Електронний ресурс] . — Режим доступу : http://zakon5 .rada .gov .ua/laws/show/2341-14/page4 .

4 . Knight, Judson Economic Espionage // Encyclopedia of Espionage, Intelligence, and Security . — Gale, 2004 . — P . 372—374 .↑ Kahaner, Larry . Competitive Intelligence: How To Gather Analyze And Use Information To Move Your Business To The Top . — Simon & Schuster, 1997 . — P . 16 . — 300 p .

5 . Кит Мелтон, Крейг Пилиджан, Дуэйн Сверчинcки. Офисный шпио-наж . — М . : Альпина нон-фикшн, 2013 . — ISBN ISBN 978-5-9614-2747-9 .

6 . Кримінальне право України: Загальна частина : підручник / [Ю . В . Баулін, В . І . Борисов, В . І . Тютюгін та ін .]; за ред . проф . В . В . Сташиса, В . Я . Тація . — 4-те вид ., переробл . і допов . — Х . : Право, 2010 . —456 с .

7 . Dallas Irvine. Origin of defense-information in the Army and former War Department / Irvine Dallas . — NARA — Washington, DC, 1972 . — 49 р .

8 . Dallas Irvine. Origin of defense-information in the Army and former War Department . Annexes to Staff Information Paper / Irvine Dallas . — NARA . — Washington, DC, 1972 . — 105 р .

9 . Quist Arvin. Classification in the United States prior to World War II . Colonial times through the Civil War / Arvin Quist // Security Classification of Information / Prepared for the Oak Ridge National Laboratory . — Oak Ridge, TN, 2002 . — Vol . 1 .

10 . Про основи національної безпеки України: Закон України від 19 .06 .2003 № 964-IV зі змінами [Електронний ресурс] — Режим доступу : http://zakon3 .rada .gov .ua/laws/show/964-15 .

11 . Про державну таємницю: Закон України від 21 .01 .1994 № 3855-XII зі змі-нами [Електронний ресурс] — Режим доступу : http://zakon2 .rada .gov .ua/laws/show/3855-12 .

12 . Звід відомостей, що становлять державну таємницю: Наказ СБУ від 12 .08 .2005 № 440 зі змінами [Електронний ресурс] — Режим доступу : http://zakon3 .rada .gov .ua/laws/show/z0902-05 .

13 . Положення про порядок оформлення дозволів за розпорядженнями Президента України на передачу іншій державі інформації, що становить державну таємницю, та матеріальних носіїв інформації . Затверджене указом Президента України № 423/97 від 13 травня 1997р .

14 . Шлапаченко В. М. Кримінальрна відповідальність за шпигунство: моногр . В .М .Шлапаченко . — К . : Нац . акад . СБУ, 2015 . — С .63 .

15 . Про доступ до публічної інформації: Закон України від 13 .01 .2011 № 2939-VI зі змінами [Електронний ресурс] — Режим доступу: http://zakon3 .rada .gov .ua/laws/show/2939-17 .



91

16 . Шлапаченко В. М. Шляхи удосконалення кримінальної відповідальності за шпигунство у формі збирання (ст .114 КК України / Шлапаченко В . М . Інформа-ційна безпека людини, суспільства держави . — 2014 . № 1 (14) С . 84—95 .

17 . Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України . / [6-те вид, перероб . та доповн .] / За ред . М . І .Мельника, М . І . Хавронюка . — К . : Юридична думка .

REFERENCES

1 . Pro Sluzhbu bezpeky Ukrainy: Zakon Ukrainy vid 25 .03 .1992 № 2229-XII zi zminamy [Elektronnyi resurs] — Rezhym dostupu : http://zakon2 .rada .gov .ua/laws/show/2229-12 .

2 . Konstytutsiia Ukrainy . [Elektronnyi resurs]: Zakon vid 28 chervnia 1996 r . № 254 k/96 — VR — — Rezhym dostupu: obmezhenyi .

3 . Kryminalnyi kodeks Ukrainy vid 05 .04 .2001 № 2341-III zi zminamy [Elektronnyi resurs] . — Rezhym dostupu: http://zakon5 .rada .gov .ua/laws/show/2341-14/page4 .

4 . Knight, Judson Economic Espionage // Encyclopedia of Espionage, Intelligence, and Security . — Gale, 2004 . — P . 372—374 .↑ Kahaner, Larry . Competitive Intelligence: How To Gather Analyze And Use Information To Move Your Business To The Top . — Simon & Schuster, 1997 . — P . 16 . — 300 p .

5 . Kit Melton, Krejg Pilidzhan, Dujejn Sverchincki. Ofisnyj shpionazh . — M . : Al’pina non fikshn, 2013 . — ISBN ISBN 978-5-9614-2747-9 .

6 . Kryminalne pravo Ukrainy: Zahalna chastyna : pidruchnyk / [Yu . V . Baulin, V . I . Borysov, V . I . Tiutiuhin ta in .]; za red . prof . V .V . Stashysa, V .Ya . Tatsiia . — 4-te vyd ., pererobl . i dopov . — Kh . : Pravo, 2010 . —456 s .

7 . Dallas Irvine. Origin of defense-information in the Army and former War Department / Irvine Dallas . — NARA — Washington, DC, 1972 . — 49 р .

8 . Dallas Irvine. Origin of defense-information in the Army and former War Department . Annexes to Staff Information Paper / Irvine Dallas . — NARA . — Washington, DC, 1972 . — 105 р .

9 . Quist Arvin. Classification in the United States prior to World War II . Colonial times through the Civil War / Arvin Quist // Security Classification of Information / Prepared for the Oak Ridge National Laboratory . — Oak Ridge, TN, 2002 . — Vol . 1 .

10 . Pro osnovy natsionalnoi bezpeky Ukrainy: Zakon Ukrainy vid 19 .06 .2003 № 964-IV zi zminamy [Elektronnyi resurs] — Rezhym dostupu : http://zakon3 .rada .gov .ua/laws/show/964-15 .

11 . Pro derzhavnu taiemnytsiu: Zakon Ukrainy vid 21 .01 .1994 № 3855-XII zi zminamy [Elektronnyi resurs] — Rezhym dostupu : http://zakon2 .rada .gov .ua/laws/show/3855-12 .

12 . Zvid vidomostei, shcho stanovliat derzhavnu taiemnytsiu: Nakaz SBU vid 12 .08 .2005 № 440 zi zminamy [Elektronnyi resurs] — Rezhym dostupu : http://zakon3 .rada .gov .ua/laws/show/z0902-05 .

13 . Polozhennia pro poriadok oformlennia dozvoliv za rozporiadzhenniamy Prezydenta Ukrainy na peredachu inshii derzhavi informatsii, shcho stanovyt derzhavnu taiemnytsiu, ta materialnykh nosiiv informatsii . Zatverdzhene ukazom Prezydenta Ukrainy № 423/97 vid 13 travnia 1997r .

14 . Shlapachenko V. M. Kryminalrna vidpovidalnist za shpyhunstvo: monohr . V . M . Shlapachenko . — K . : Nats . akad . SBU, 2015 . — S .63 .

15 . Pro dostup do publichnoi informatsii: Zakon Ukrainy vid 13 .01 .2011 № 2939-VI zi zminamy [Elektronnyi resurs] — Rezhym dostupu : http://zakon3 .rada .gov .ua/laws/show/2939-17 .



16 . Shlapachenko V .M . Shliakhy udoskonalennia kryminalnoi vidpovidalnosti za shpyhunstvo u formi zbyrannia (st .114 KK Ukrainy / Shlapachenko V . M . Informatsiina bezpeka liudyny, suspilstva derzhavy . — 2014 . № 1 (14) S . 84—95 .

17 . Naukovo-praktychnyi komentar Kryminalnoho kodeksu Ukrainy . / [6-te vyd, pererob . ta dopovn .] / Za red . M . I . Melnyka, M . I . Khavroniuka . — K . : Yurydychna dumka .

Сервецький І . В ., Лебідь С . В . Кримінально-правове тлумачення поняття «шпигунство» в кримінальному праві України

У статті розглянуто поняття «шпигунство», зазначено, що шпигунство полягає у незаконній передачі або збиранні протиправними способами, з метою неза-конної передачі, інформації, що становить державну таємницю і спеціально охороня-ється законами України.

Акцентовано увагу на те, що з огляду на світову глобалізацію, виникнення великих міжнародних формацій, інтереси яких у переважній більшості не збігаються з інтересами окремої держави, на нашу думку, вважається за доцільне розширити перелік адресатів отримання інформації додавши до них міжнародні організації та їх представників.

Ключові слова: шпигунство, державна зрада, тлумачення, державна таємни-ця, кримінальна відповідальність.

Сервецкий И . В ., Лебедь С . В . Уголовно-правовое толкование понятия «шпионаж» в уголовном праве Украины

В статье рассмотрено понятие «шпионаж», указано, что шпионаж заключа-ется в незаконной передаче или собирании противоправными способами, с целью незаконной передачи, информации, составляющей государственную тайну и спе-циально охраняется законами Украины.

Акцентируется внимание на том, что, учитывая мировую глобализацию, воз-никновение крупных международных формаций, интересы которых в подавляющем большинстве не совпадают с интересами отдельного государства, по нашему мнению, представляется целесообразным расширить перечень адресатов получения инфор-мации добавив к ним международные организации и их представителей.

Ключевые слова: шпионаж, государственная измена, толкование, государ-ственная тайна, уголовная ответственность.

Servetskіy I ., Lebid S . Criminal-legal Interpretation of the Concept of “Espionage” in the Criminal Law of Ukraine

The article deals with the notion of “espionage”. It is defined as an illegal transfer or collection by illegal means for the purpose of illegal transfer, information which is recognized to be a state secret and is specifically protected by the laws of Ukraine.

Attention is drawn to the fact that in view of the world’s globalization, the emergence of large international formations whose interests in the overwhelming majority do not coincide with the interests of an individual state, in our opinion, it is expedient to expand the list of recipients of information by adding to it international organizations and their representatives.

Keywords: Espionage; State Treason; Interpretation; State Secret; Criminal Responsibility




93

© О. С. Шнипко, 2018

УДК 343 .36:343

O. Shnypko

THE NOTION OF A CRIME OF KNOWINGLY UNLAWFUL APPREHENSION,

TAKING INTO CUSTODY, ARREST OR DETENTION AND SOCIAL-LEGAL CONDITIONALITY

OF THIS CRIMINAL-LEGAL PROHIBITION

О. С. Шнипко аспірант кафедри кримінального права, кримінології, цивільного та господарського права ВНЗ «Національна академія управління» м. Київ

ПОНЯТТЯ ЗЛОЧИНУ ЗАВІДОМО НЕЗАКОННІ ЗАТРИМАННЯ, ПРИВІД, ДОМАШНІЙ АРЕШТ

АБО ТРИМАННЯ ПІД ВАРТОЮ ТА СОЦІАЛЬНО-ПРАВОВА ОБУМОВЛЕНІСТЬ ЦІЄЇ КРИМІНАЛЬНО-

ПРАВОВОЇ ЗАБОРОНИПостановка проблеми . Поняття злочину завідомо незаконні затриман-

ня, привід, домашній арешт або тримання під вартою не отримало до цього часу свого належного з’ясування в юридичній літературі . Ці питання мають важливе значення для теорії кримінального права, а також у правозастосовній діяльності .

Аналіз останніх досліджень та публікацій . Незаконні затримання, при-від, домашній арешт або тримання під вартою певною мірою досліджувалися такими вченими, як: В . І . Борисов, В . І . Тютюгін, В . П . Тихий, М . І . Мельник, М . І . Панов, В . І . Суботіна, Р . І . Мельник . Проте їх дослідження відбувалися на нормах застарілого Кримінального процесуального кодексу України (врахову-ючи на бланкетність диспозиції ст . 371 КК України) .

Мета статті полягає у з’ясуванні поняття злочину завідомо незаконні затримання, привід, домашній арешт або тримання під вартою .

Основні результати дослідження . З’ясовуючи поняття злочину, перед-баченого ст . 371 КК, важливо звернути увагу на те, що ці надто важливі поло-ження необхідно розглядати з урахуванням таких функцій держави Україна, як: 1) охорона відносин у сфері правосуддя; 2) забезпечення конституційних прав і гарантій фізичних і юридичних осіб, а також прав і професійних гаран-тій на справедливе судочинство, передбачені Конституцією України [1], Кримінально-процесуальним кодексом України [2] та іншими норматив-но-правовими актами; 3) турбота держави на економічному, організаційному,




правовому, освітянському та науковому рівнях щодо належного здійснення правосуддя . Окреслене нами вище свідчить про те, що охорона суспільних відносин, які забезпечують можливість (умови) з охорони регламентованої чинним законодавством належної діяльності слідчого, прокурора, слідчого судді, суду, уповноваженої службової особи у застосуванні таких запобіжних заходів як затримання, привід, домашній арешт або тримання під вартою — одна з найбільших актуальних проблем, яку потрібно вирішувати нашій дер-жаві негайно . З цією метою слід посилити вивчення як стану проблем, що поставлені під охорону закону про кримінальну відповідальність (ст . 371 КК), діяльності правоохоронних органів для відпрацювання стратегії їх діяльності, відпрацювання виваженої стратегії держави, покликаної запобігти вчиненню таких злочинів . Без контролю за злочинністю, її тенденціями і проведенням організаційних та правових заходів щодо охорони суспільних відносин, перед-бачених ст . 371 КК неможливе подолання цих злочинних проявів .

Незважаючи на допущення істотних порушень у цій сфері, треба зазна-чити, що у структурі злочинності питома вага злочинів проти правосуддя, в тому числі і злочинів, передбачених ст . 371 КК мізерна . Це означає, що пробле-ма якою ми займаємося належить до числа найменш розроблених, хоча їх вирішення має дуже важливе як політичне, так і правове значення . Одна з причин низької частки притягнення осіб до кримінальної відповідальності за злочин, передбачений ст . 371 КК України, полягає в тому, що: 1) правоохорон-ні органи до цього часу не пройшли реформування; 2) необґрунтована пасив-ність усієї системи правоохоронних органів; 3) залишки ще радянської систе-ми організації і планування боротьби зі злочинністю; 4) зрощування деяких працівників правоохоронних органів з учасниками організованих злочинних угрупувань тощо . Як наслідок, особи за вчинення злочину завідомо незаконні затримання, привід, домашній арешт або тримання під вартою, не завжди при-тягуються до кримінальної відповідальності, оскільки практичні працівники не розуміють деяких об’єктивних і суб’єктивних ознак цього злочину та меж дії цього закону .

З’ясування суті та призначення кримінально-правового поняття злочи-ну завідомо незаконні затримання, привід, домашній арешт або тримання під вартою, обґрунтування кримінальної відповідальності за це кримінальне пра-вопорушення мають велике значення для розуміння меж дії закону (ст . 371 КК України), правильної кваліфікації діяння винного та зміцнення законності, відіграють важливу роль у боротьбі із зазначеними злочинами і реалізації функцій закону — ст . 371 КК України у запобіганні цих злочинів .

Виходячи із зазначеного вище необхідно зауважити, що в юридичній літературі не отримали розробку і висвітлення питання, які стосуються понят-тя цього злочину . У цьому випадку для належного з’ясування цієї проблеми необхідно звернутися до деталізації, а саме: послугуватися загальним понят-тям злочину (ст . 11 КК) та складовими — об’єктивними та суб’єктивними ознаками цього злочину, а також кваліфікуючими ознаками . Тому в основі вивчення злочину завідомо незаконні затримання, привід, домашній арешт або тримання під вартою, є необхідність у зверненні до складоутворюючих ознак .



95

Перш за все необхідно звернутися до безпосереднього об’єкта злочину, перед-баченого ст . 371 КК . Таким основним безпосереднім виступають суспільні від-носини, що забезпечують можливість (умови) з охорони регламентованої чин-ним законодавством належної діяльності слідчого, прокурора, слідчого судді, суду, уповноваженої службової особи у застосуванні таких запобіжних заходів як затримання, привід, домашній арешт або тримання під вартою [3, с . 148] .

Об’єктивна сторона злочину, передбаченого ч . 1 ст . 371 КК вчиняється стосовно завідомо незаконного затримання як шляхом дії, так і бездіяльності, а стосовно незаконного приводу — лише шляхом дії [4, с . 141] . Щодо об’єктив-ної сторони злочину, передбаченого ч . 2 ст . 371 КК, а саме стосовно завідомо незаконного домашнього арешту, то він може вчинятися лише шляхом дії, а також містить таку обов’язкову ознаку, як час вчинення злочину . Натомість, щодо завідомо незаконного тримання під вартою цей злочин може вчинятися як шляхом дії, так і бездіяльності, а також містить таку обов’язкову ознаку об’єктивної сторони цього злочину, як час його вчинення [5, с . 122] .

Відносно такої обов’язкової ознаки об’єктивної сторони у третій, четвер-тій формах прояву цього злочину, як час вчинення злочину, то вона означає, що ці дії вчиняються під час досудового розслідування та під час судового провадження .

Суб’єктом цього злочину слід вважати фізичну осудну особу: 1) у пер-шій формі прояву цього злочину — завідомо незаконні затримання: затриман-ня підозрюваного, обвинуваченого на підставі ухвали слідчого судді з метою приводу, то у цьому випадку суб’єктами цього злочину можуть бути: слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд, уповноважена службова особа; затримання без ухвали слідчого судді, суду: суб’єктом злочину може бути кожна фізична особа, якій до моменту вчинення злочину виповнилося 16-ть років; суб’єктом злочину другої форми затримання без ухвали слідчого судді; суду може бути уповноважена службова особа; 2) у другій формі прояву цього злочину — завідомо незаконний привід (який застосовується до підозрюваного обвинува-ченого, свідка) — суб’єктом злочину завідомо незаконний привід може бути слідчий, слідчий суддя, професійні судді, спеціально уповноважена особа; 3) у третій формі прояву цього злочину — завідомо незаконний домашній арешт (який може застосуватися до підозрюваного або обвинуваченого) — суб’єктом злочину в цій формі прояву злочину може бути: слідчий, прокурор, слідчий суддя, професійні судді, уповноважена службова особа (на яку покладено обов’язок здійснювати контроль за поведінкою такої особи); 4) у четвертій формі прояву цього злочину — завідомо незаконні тримання під вартою — суб’єктом злочину в цій формі прояву можуть бути: слідчий, прокурор, слід-чий суддя, професійні судді, керівник утримування підозрюваного у місцях попереднього ув’язнення [6, с . 69] .

Суб’єктивна сторона злочину, передбаченого чч . 1 та 2 ст . 371 КК харак-теризується виною у формі умислу, умисел для цих злочинів може бути лише прямим [7, с . 119] . Суб’єктивна сторона злочину за ч . 3 ст . 371 КК (за ознакою «якщо вони спричинили тяжкі наслідки») характеризуються подвійною фор-мою вини — умислом до діянь і необережною формою вини до наслідків [7,




с . 119], а стосовно до інших ознак ч . 3 ст . 371 КК, то тут характерна умисна форма і умисел може бути лише прямим та властиві відповідно корисливий мотив та інші особисті інтереси [7, с . 120] .

На підставі проведеного дослідження можна стверджувати: 1) що завідо-мо незаконні затримання, привід, домашній арешт або тримання під вартою повинні не тільки передувати настанню тяжких наслідків за часом, але й повин-но виступати головною, визначальною умовою, закономірно, з необхідністю тягти за собою настання тяжких наслідків; 2) стосовно такої ознаки (наслідків), як: а) тяжкі наслідки, то під ними слід розуміти: замах на самогубство, самогуб-ство, тяжке захворювання, тяжкі тілесні ушкодження, загибель важкохворих близьких, які залишилися без догляду, позбавлення життя такої особи іншими затриманими тощо; б) спричинення потерпілому великої матеріальної шкоди; 3) склад злочину закріплений в ч . 3 ст . 371 КК, за ознакою «тяжкі наслідки» є матеріальними, тобто злочин вважається закінченим з моменту настання таких наслідків; 4) під такою кваліфікуючою ознакою, як вчинення злочину з кори-сливих мотивів слід розуміти: спонукання винного до отримання будь-якої матеріальної вигоди (заволодіти грошима, коштовностями, цінними паперами, майном, одержати майнові права, уникнути матеріальних витрат чи обов’язків або досягти іншої матеріальної вигоди); 5) під вчиненням цього злочину в інших особистих інтересах слід розуміти: поліпшення показників службової діяльності, помститися, продемонструвати власну значимість, неправильно зрозумілі інтереси, заздрість, прагнення допомогти товаришу, прагнення просу-нутися за службою, отримати нагороду, чергове звання тощо .

Маючи такий дослідницький фундамент та аналіз об’єктивних і суб’єк-тивних ознак, кваліфікуючих ознак злочину, передбаченого ст . 371 КК, спробу-ємо сформулювати кримінально-правове визначення злочину завідомо неза-конні затримання, привід, домашній арешт або тримання під вартою: «Під злочином завідомо незаконні затримання, привід, домашній арешт або триман-ня під вартою слід розуміти умисні заборонені КК України суспільно-небезпеч-ні діяння, тобто дії або бездіяльність суб’єкта (в залежності від форм прояву цих злочинів), що посягають на суспільні відносини, які забезпечують можли-вості (умови) з охорони регламентованої чинним законодавством належної діяльності слідчого, прокурора, слідчого судді, суду, уповноваженої службової особи у застосуванні таких запобіжних заходів як затримання, привід, домаш-ній арешт або тримання під вартою, які полягають: у завідомо незаконному затриманні (характеризується дією та бездіяльністю); у завідомо незаконному приводі (характеризується лише дією); у завідомо незаконному домашньому арешті (характеризується дією і часом вчинення злочину); у завідомо незакон-ному триманні під вартою (характеризується як дією, так і бездіяльністю, часом вчинення злочину); у вчиненні діянь, передбачених частиною першою або дру-гою цієї статті, якщо вони спричинили тяжкі наслідки або були вчинені з кори-сливих мотивів чи в інших особистих інтересах» [8, с . 120] .

Соціально-правова обумовленість кримінально-правової заборони завідо-мо незаконні затримання, привід, домашній арешт або тримання під вартою . Кримінально-правова охорона суспільних відносин, що забезпечують можли-



97

вість (умови) з охорони регламентованої чинним законодавством належної діяльності слідчого, прокурора, слідчого судді, суду, уповноваженої службової особи у застосуванні таких запобіжних заходів, як затримання, привід, домаш-ній арешт або тримання під вартою, включає систему заходів, центральне місце серед яких займають правові . Сучасна ситуація у сфері названих суспільних відносин потребує підвищення ефективності дії правових норм, без чого нейтралізація цього злочинного діяння є досить проблематичною .

Звертає на себе увагу те, що кримінально-правова охорона досліджува-них суспільних відносин буде ефективною лише за умов дотримання науково обґрунтованих принципів криміналізації суспільно небезпечних діянь, з’ясу-вання соціально-правових передумов заборони, передбаченої ст . 371 КК України . Маючи викладене вище слід погодитися з позицією професора В . К . Матвійчука, що «…незважаючи на зміни в українському кримінальному законодавстві проблема криміналізації і декриміналізації діянь у цій сфері, як показує аналіз чинних норм кримінального законодавства й адміністратив-но-правових норм та інших нормативно-правових актів, їх соціально-правової обумовленості, узагальнення практики їх застосування, залишається досить актуальною» [1, с . 336] . Загальновизнаною залишається думка про те, що ефективною може бути лише соціально-обумовлена правова норма, а саме така, що відображає об’єктивні потреби кримінально-правової охорони най-більш важливих суспільних відносин [1, с . 136] . Процес віднесення тих або інших діянь до злочинних іменується в науці кримінального права криміналі-зацією [2, с . 136] .

Змістовним ядром кримінального права виступають кримінально-пра-вові норми, у нашому випадку, норми, що містяться у ст . 371 КК України . Кожна з них являє собою, як і в нашому випадку, певний стандарт поведінки суб’єктів кримінально-правових відносин [3, с . 136] . Виявлення діянь, які «мають типову спорідненість (спільність) і володіють суспільною небезпечні-стю, являються одними із основних завдавань кримінально-правової політики держави» [4, с . 6] . Цей процес «іменується криміналізацією діянь . Криміна-лізація має об’єктивний характер, в якому кримінально-правова норма кон-струюється таким чином, щоб як найбільш повно відтворити ту або іншу реально існуючу властивість суспільно-небезпечних явищ» [5, с . 20] . Правовий феномен діяння, в нашому випадку злочину, передбаченого ст . 371 КК України, слідує за його соціальною основою . Відповідно, злочинність, безсумнівно феномен соціальний і властивий суспільству як деяка її властивість [6, с . 74] .

Виходячи із зазначеного вище та вивчення джерел, що стосуються кри-мінального права, можна стверджувати, що у законодавстві України, а також майже всіх зарубіжних держав відсутні положення, що регламентують крите-рії та процедури криміналізації діянь, щоб належним чином зрозуміти суть соціальної правової обумовленості кримінально-правової заборони, передба-ченої ст . 371 КК України . Лише в КК Іспанії визначені підстави, приводи, умови та процедури криміналізації діянь . Зокрема, в ст . 1 цього Кодексу зазна-чається, що суд або суддя, отримавши відомості про які-небудь дії чи бездіяль-ність, що не є караними за законом, але заслуговують покарання, повинні




утриматись від провадження у справі і надати на розгляд уряду доводи, за якими дане діяння «вимагає застосування кримінальної санкції» [7, с . 90] .

З приводу передумов криміналізації суспільно-небезпечних діянь від-сутня однозначність поглядів: 1) на переконання Ю . А . Турлової аналіз пере-думов криміналізації суспільно небезпечних діянь належить до сфери дослі-дження кримінології [8, с . 13]; 2) у 1982 р . групою науковців у рішеннях Всесоюзної науково-практичної конференції отримало схвалення, проте, що «…соціальне обґрунтування кримінально-правової норми за значущістю зумовлюючих його елементів є переважно кримінологічним, становить кримі-нологічне підґрунтя останньої і є предметом не кримінального права, а широ-кого спектра суспільних наук, у тому числі соціології, а в юридичній їх цари-ні — предметом кримінології» [9, с . 12]; 3) В . М . Кудрявцев і В . Е . Емінов вважали, що проблемами криміналізації та декриміналізації діянь повинна займатися не тільки наука кримінального права [10, с . 46—50]; 4) П . Л . Фріс визначає криміналізацію як «…процес виявлення суспільно небезпечних видів людської поведінки, визнання на державному рівні необхідності, можливості і доцільності кримінально-правової боротьби з ними й, у випадку позитивної відповіді на ці питання, закріплення їх у законі як злочинів» [11, с . 20—21]; 5) певною мірою за змістом є також подібні визначення криміналізації, які були сформульовані й іншими авторами [12, с . 37—43; 13, с . 108; 14, с . 65; 15, с . 23; 16, с . 18]; 6) на переконання Й . Н . Айдарова криміналізацією є визначен-ня в кримінальному законі суспільно безпечного, винного і караного діяння [17, с . 108]; 7) Сюй Дисинь — стверджує, що криміналізація — це встановлення законодавцем кримінальної відповідальності за суспільно небезпечні діяння у формі кримінально-правової норми [18, с . 25]; 8) В . К . Матвійчук під криміна-лізацією розуміє як процес, так і результат визначення певних видів діянь злочинними і караними [19, с . 81] .

Аналіз перерахованих вище поглядів дає нам можливість стверджувати, що потрібно відрізняти поняття «соціально-правової обумовленості криміна-лізації діянь» від поняття «криміналізації діянь», а отже, стверджувати, що криміналізацією є як процес, так і результат визначення певних видів діянь (у нашому випадку, діяння, передбаченого ст . 371 КК) злочинним і караним, що ця проблема відноситься до предмета науки кримінального права . У той же час — соціально-правова обумовленість криміналізації діянь, в тому числі й аналізованого є чинниками, причинами таких заборон .

Слід звернути увагу на те, що поряд з терміном «передумова» або «обу-мовленість» вживаються й такі: «принципи», «критерії», «умови», «підстави», «чинники», «приводи», «зумовлюючі фактори», «соціальні фактори» . Ми пого-джуємося з твердженням Ю . А . Турлової, що ці терміни в цьому застосуванні є синонімами та означають одне й те саме — головні обставини, на яких заснову-ється визначення суспільної небезпечності злочину [8, с . 14] . З’ясовуючи пере-думови криміналізації діянь, у тому числі й передбачених ст . 371 КК, важливо звернутися до визначення, запропонованого В . М . Кудряв цевим: «Підставами криміналізації виступають процеси, що відбуваються в матеріальному й духов-ному житті суспільства, розвиток яких породжує об’єктивну необхідність кри-мінально-правової охорони тих чи інших цінностей» [5, с . 204] .



99

Досліджуючи проблему соціально-правової обумовленості криміналь-но-правової норми (ст . 371 КК) необхідно констатувати, що вона визначається різними за значеннями соціальними, політичними, психологічними та іншими чинниками, встановлення і розкриття яких дозволяє аргументувати необхід-ність кримінально-правової охорони відносин, що забезпечують можливість (умови) з охорони регламентованої чинним законодавством належної діяльно-сті слідчого, прокурора, слідчого судді, суду, уповноваженої службової особи у застосуванні таких запобіжних заходів, як затримання, тримання під вартою за допомогою законодавства, прогнозувати розвиток його норм, підвищити нау-кову обґрунтованість змісту закону [20, с . 123] .

Юридичні джерела свідчать, що існують різні підходи до проблем соці-альної обумовленості кримінально-правових заборон: 1) В . М . Кудрявцев, П . С . Дагель, Г . А . Злобін та ін . вбачають її в наступній системі принципів (передумов): «а) принципи, що виражають суспільну необхідність і політичну доцільність встановлення кримінальної відповідальності (це соціальні і соці-ально-психологічні принципи, що забезпечують соціальну адекватність кримі-налізації, її припустимість з огляду основних характеристик соціальних сис-тем і процесів суспільного розвитку, відповідності кримінально-правової норми рівню, характеру суспільної свідомості та стану громадської думки . Цю першу групу утворюють принципи: суспільної небезпечності; відносної поши-реності діяння; помірності позитивних і негативних наслідків криміналізації; кримінально політичної адекватності криміналізації» [5, с . 210—220]; «б) прин-ципи, що визначають вимоги внутрішньої логічної несуперечності системи норм кримінального права (несуперечності між нормами кримінального права і кримінального процесуального права, а також інших галузей права — консти-туційного, господарського, адміністративного, цивільного земельного та ін .) . Цю другу групу принципів (передумов) криміналізації становлять: конститу-ційної адекватності; системно-правової несуперечливості криміналізації кон-кретного діяння; міжнародно-правової необхідності і допустимості криміналі-зації; процесуальної здійсненності переслідування (загально-правові передумови); відсутності прогалин в законі й надмірності заборони; визначе-ності, єдності термінології та повноти складу (соціально-правової передумо-ви)» [5, с . 228—240]; 2) на переконання М . Й . Коржанського, «…соціальна обумовленість кримінально-правової заборони визначається в основному соці-альною цінністю суспільних відносин, економічними чинниками і ефективніс-тю правової охорони» [21, с . 171]; Ю . Е . Пудовкін до такої обумовленості забо-рони відносить: соціально-кримінологічні засади кримінально-правової заборони; етичні засади кримінально-правової заборони; міжнародно-правові засади кримінально-правової заборони; культурно-історичні засади криміналь-но-правової заборони [3, с . 141—176]; 4) О . В . Зражевський, О . І . Габро до чин-ників соціальної обумовленості заборон відносять: соціально-економічний; нормативний; кримінологічний; історичний; міжнародно-правовий [22, с . 13—22; 23, с . 8] .

Проведений нами аналіз існуючих поглядів стосовно обумовленості кримінально-правових заборон свідчить, що всі вони не суперечать один одно-




му, а лише слугують доповненням їх . На наш погляд, найбільш перспективни-ми для теорії кримінального права та практики застосування норм права є підходи, що пов’язують її розв’язання з встановленням чинників обумовлено-сті закону про кримінальну відповідальність [24, с . 21] . Беззаперечно, що в нашому випадку заслуговують на увагу ті чинники, які стали підставою вста-новлення кримінальної відповідальності за завідомо незаконні затримання, привід, домашній арешт або тримання під вартою (ст . 371 КК) . До таких чин-ників слід віднести:

Соціально-кримінологічний — визначає стан розвитку суспільних відно-син у сфері забезпечення можливостей (умов) з охорони регламентованої чинним законодавством належної діяльності слідчого, прокурора, слідчого судді, суду, уповноваженої службової особи у застосуванні таких запобіжних заходів, як затримання, привід, домашній арешт або тримання під вартою, значну питому вагу означених цінностей в системі соціальних цінностей та рівень розвитку наук соціології і кримінології, об’єктом вивчення котрих є аналізовані суспільні відносини . У цьому сенсі слід зазначити, що для забезпе-чення якості й ефективності досліджуваної кримінально-правової заборони (передбачені ст . 371 КК), зазвичай, найбільше значення має її відповідність соціальних та кримінологічним реаліям . Стверджуючи цю загальновизнану тезу, потрібно визначитися з тим, що власне, потрібно розуміти під поняттям «соціальні і кримінологічні реалії» та чи існують вони як такі . У цьому питан-ні слід погодитися з думкою, що це питання належить до філософії та методо-логії соціальних наук і не може слугувати предметом даного дослідження, але потрібно визнати, що однією із значимих характеристик соціальної науки виступає відносність і суб’єктивність у принципі будь-якого знання про сус-пільство і те, що вважається соціальною і кримінологічною реальністю, для одного, водночас може бути сферою фантазії для іншого [3, с . 141] . Тому вра-ховуючи це, проблема відповідності кримінально-правової заборони соціаль-но-кримінологічної реальності повинна бути трансформована у проблему уявлень про правову заборону, уявленням про суспільство, про соціальну суть злочину, в нашому випадку, передбаченого ст . 371 КК України і можливостях закону про кримінальну відповідальність у протидії йому . Про соціально-кри-мінологічні передумови заборони, в тому числі й досліджуваної криміналь-но-правової норми (ст . 371 КК) мають визначатися і обмежуватися тими знаннями про суспільство, які доступні досліднику на даному рівні розвитку соціальних наук) [3, с . 341—342] . Таке теоретичне підґрунтя дає можливість стверджувати, що ст . 371 КК і злочин передбачений нею являють собою два взаємопов’язаних моменти одного і того ж соціального процесу, приватний випадок єдності і боротьби протилежностей [25, с . 11] . Слід звернути увагу щодо того, що являє собою злочин завідомо незаконне затримання, привід, домашній арешт або тримання під вартою і як саме він зв’язаний зі ст . 371 КК . У цьому контексті потрібно акцентувати увагу, що як елемент соціальної реальності він знаходиться у взаємозв’язку з іншими соціальними феномена-ми, які виступають в якості його передумов або наслідків . Важливе визнати, що ст . 371 КК в системі цих взаємозв’язків повинна сприйматися не стільки як



101

генетичний фактор аналізованого злочину, а як інструмент, що офіційно визначає це правопорушення злочином . Як явище (норма), у відомій мірі, породжена від цього злочину, обумовлена ним . Це змушує нас визнати, що ст . 371 КК є засіб, реакція на злочин, покликана охороняти суспільні відноси-ни, що забезпечують можливість (умови) охорони регламентованої чинним законодавством належної діяльності слідчого, прокурора, слідчого судді, упов-новаженої службової особи в застосуванні таких запобіжних заходів, як затри-мання, привід, домашній арешт або тримання під вартою, шляхом запобігання посяганню на них, то очевидно, що вона повинна тим більше бути ефективною, чим більш близько, точно і конкретно буде враховано причини цих злочинів при конструюванні та реалізації цієї норми .

З’ясовуючи соціально-кримінологічну обумовленість норм, передбаче-них ст . 372 КК важливо звернутися до висловлювання В . М . Когана, «як тільки злочинець перестає розглядатися в якості кінцевої причини злочину, як тільки ретроспектива відходить до обставин, які формують поведінку, так відразу кримінальне право усвідомлюється як недостатнє, як лише одне із можливих засобів боротьби з діяннями, що є суспільно небезпечними» [25, с . 31] . Наявність злочину, передбаченого ст . 371 КК визначає необхідність протидія-ти йому, але не зумовлює з необхідністю встановлення кримінально-правової заборони (ст . 371 КК) . Така заборона з’явилася лише тоді, коли аналізованим нами суспільним відносинам заподіювалася шкода, яка стала оцінюватися в якості настільки значимих, що загроза завдання або завдання їм шкоди стала сприйматися в якості достатнього приводу до застосування кримінально-пра-вої репресії . У цьому сенсі слід погодитися з твердженням В . Д . Філімонова, «що обумовленістю норм, які встановлюють кримінальну відповідальність, є небезпека завдання істотної шкоди суспільним відносинам у наслідок поведін-ки певної категорії людей (ця небезпечність детермінує передбаченою нормою склад злочину і розмір покарання, що слідує за його вчинення)» [28, с . 15—16] .

Отже, соціально-правовою обумовленістю кримінально правової забо-рони (ст . 371 КК) є наявність у діянні достатньо високого рівня суспільної небезпечності — це найголовніший чинник криміналізації цього діяння . Суспільна небезпека аналізованого нами посягання на вказані суспільні відно-сини, відображає сутність цього злочину і свідчить «про заподіяння ним істот-ної шкоди або створення загрози завдання такої шкоди охоронюваним суспіль-ним відносинам» [27, с . 30] . Це об’єктивна риса досліджуваного нами злочину . Виразником об’єктивності суспільної небезпеки аналізованого діяння є об’єк-тивний характер шкоди суспільним відносинам, яка ним заподіюється .

Дослідники проблем криміналізації справедливо зауважують, що суспільна небезпечність діяння залежить від способу його вчинення та від інтенсивності посягання [28, с . 24] . Так, М . І . Панов слушно стверджує, що «спосіб вчинення злочинів відображає якісну своєрідність виконання посяган-ня і багато в чому визначає характер шкоди, що може бути заподіяна суспіль-ним відносинам, а інтенсивність способу значною мірою позначається на інтенсивності посягання в цілому, що безпосередньо впливає на розмір завда-ної шкоди, а через неї — на тяжкість наслідків, які настали» [29, с . 127—143] .




Суспільну небезпечність злочину, передбаченого ст . 371 КК зумовлю-ють й суб’єктивні ознаки, але як переконливо зазначав В . М . Кудрявцев, що «їх вплив відбувається не безпосередньо, а через об’єктивні ознаки, формуючи зміст діянь особи, яка їх вчиняє» [30, с . 100] . Одним із критеріїв, що дає змогу оцінити ступінь суспільної небезпеки злочину, передбаченого ст . 371 КК є такі ознаки суб’єкта, як вік, службове становище та ознака суб’єктивної сторони — корисливий мотив, стійкість злочинної установки .

Отже, враховуючи викладене, можна зробити висновок про те, що рівень суспільної небезпеки цього злочину є цілком достатнім для криміналі-зації таких діянь .

Сутність відносної поширеності діяння як другої передумови криміналі-зації (соціальної обумовленості) норми — ст . 371 КК полягає у тому, що діян-ня, яке криміналізується, повинно бути, з одного боку достатньо поширеним, тобто мати загальносоціальні закономірності, з другого — не повинно бути надзвичайно поширеним . Досліджуючи таку передумову криміналізації, у нау-ковій літературі загальноприйнято виділяти верхню та нижню межу криміна-лізації, зокрема це властиво і для досліджуваного злочину . Значення нижньої межі цього процесу полягає у тому, що такі діяння повинні бути відносно поширеними [5, с . 218] . Стосовно злочину, передбаченого ст . 371 КК, пошире-ність якого є очевидною, можна стверджувати, що така форма протиправної поведінки не є випадковою чи одиничною . Проте слід погодитися з думкою, яка має місце в існуючих публікаціях, що «марно криміналізувати те, що стало масовою повсякденністю» [31, с . 16] .

Отже, ґрунтуючись на викладеному вище, можна підсумувати, що пося-гання на суспільні відносини, що забезпечують можливість (умови) з охорони регламентованої чинним законодавством належної діяльності слідчого, проку-рора, слідчого судді, суду, уповноваженої службової особи у застосуванні таких запобіжних заходів як затримання, привід, домашній арешт або триман-ня під вартою перебуває у наведених межах: воно має хоча і незначну, але тенденцію до поширення, його прояви не є поодинокими і випадковими і, водночас, їх не можна віднести до загально використовуваних .

До переліку передумов (соціально-правової обумовленості криміналь-но-правової норми ст . 371 КК) криміналізації, відноситься кримінально-полі-тична адекватність цього процесу, яка містить вимоги щодо її відповідності основним напрямам соціальної та кримінально-правової політики держави Україна, рівно й характеру правосвідомості та стану громадської думки [32, с . 49] . А . Ф . Зелінський заперечував політичну домінанту у процесах криміна-лізації діянь та наполягає на тому, що проблема криміналізації та декриміналі-зації, посилення та пом’якшення санкцій за деякі види злочинів повинні вирі-шуватись не в руслі політики, що постійно змінюється, а відповідно до визнаних у цивілізованому суспільстві загальнолюдських моральних ціннос-тей, принципів гуманізму, справедливості, законності та милосердя [33, с . 15—16] . Це вкотре підтверджує, що лише «чіткі чинники соціальної обумов-леності кримінально-правових заборон, а також критерії криміналізації повин-ні безповоротно припинити практику штучного створення нових злочинів,



103

оскільки діяння мають власну правову природу, яку повинен виразити, а не створити законодавець, а протилежне приведе до того, що покарання застосо-вуватиметься без злочину, буде відбуватися державне свавілля, безглуздо посилюватиметься репресія» [34] .

Розглядаючи кримінально-політичну адекватність криміналізації зло-чину, передбаченого ст . 371 КК, потрібно враховувати те, що норми, передба-чені цією статтею, зважаючи на їх бланкетність, є частиною кримінально-пра-вової політики держави Україна, яка є системою принципів, підходів та заходів і визначає ставлення держави, а також суспільства до досліджуваної сфери . Тому правильно розроблена і впроваджена кримінально-правова політика призводить до істотного поліпшення ситуації й дає можливість зменшити негативний вплив на стан досліджуваних відносин .

Нормативний чинник відображає обумовленість кримінально-правової заборони, передбаченої ст . 371 КК України, визначає суспільну небезпеку цього діяння нормами Конституції України та іншими галузями законодавства у вка-заній сфері . Тому визначальне значення має аналіз нормативного чинника, який виділяє діяння, що нами аналізується з відповідною кримінально-право-вою забороною . Цей чинник узгоджується нормами Конституції України . Зокрема, ст . 57 Основного закону кожному гарантується право знати свої права і обов’язки, а отже й повноцінно користуватися ними . Закони та інші норматив-но-правові акти, що визначають права і свободи громадян, мають бути доведені до відома населення у порядку, встановленому законом [35] . До того ж, ст . 8 Конституції України визначено, що вона «…має найвищу юридичну силу . Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй…» [35] . Названі норми Конституції України визначають вимоги внутрішньої логічної несуперечливості заборони, передба-ченої ст . 371 КК України . Це вирішальна системно-правова обумовленість з’яв-лення досліджуваної нами норми . Інакше кажучи, це найважливіша передумо-ва, а саме конституційної адекватності, системно-правової несуперечливості криміналізації зазначеного нами діяння . Зміст принципу конституційної адек-ватності, на наш погляд, полягає в тому, як ми вже зазначали, що Конституція України відповідно до ст . 8 має найвищу юридичну силу [35] . Ці приписи є гарантією того, що Закони та інші нормативні акти приймаються на підставі Конституції України і мають відповідати їй . Аналогічні положення закріплені й у кримінальному законодавстві, зокрема, у ч . 1 ст . 3 КК зазначається, що Кримінальний кодекс ґрунтується на Конституції України [35] . Виходячи з викладеного вище та оцінюючи характер основних прав, обов’язків та свобод людини і громадянина, слід зазначити, що ці питання займають вагоме місце у тексті Основного Закону України, як серед основних засад конституційного ладу України, так і серед інших положень, що стосуються прав і свобод людини і громадянина, повноважень органів державної влади . Це свідчить, що гаран-тією яка супроводжується засобами кримінально-правової охорони суспільних відносин, які забезпечують можливість (умови) охорони регламентованої чин-ним законодавством належної діяльності слідчого, прокурора, слідчого судді, уповноваженої службової особи в застосуванні таких запобіжних заходів, як




затримання, привід, домашній арешт або тримання під вартою, включає систе-му заходів, центральне місце займають правові, відповідає предметові консти-туційної адекватності . Крім того, яскравим показником сутності нормативного чинника існування кримінально-правової заборони, передбаченої ст . 371 КК України, а саме системно-правової несуперечливості криміналізації цього діян-ня, полягає в з’ясуванні міжгалузевого характеру охорони досліджуваних суспільних відносин, несуперечливою частиною якого є кримінально-правова охорона відносин за предметом нашого дослідження .

Проведений нами аналіз правових норм, передбачених ст . 371 КК України, в розділах другому та третьому дисертації, свідчить про надання зако-нодавцем, у нашому випадку, переваги бланкетній диспозиції, що в цілому також відповідає частковій тенденції розвитку чинного кримінального законо-давства . Про бланкетність диспозиції ст . 371 КК свідчить відсутність у ній конкретного змісту і лише за наявності звернення до норм інших галузей зако-нодавства і (або) інші нормативно-правові акти, в яких цей зміст розкриваєть-ся [37, с . 245] .

Кримінально-правові норми, передбачені ст . 371 КК Україна, вказують на діяння (об’єктивну сторону), суб’єкт та суб’єктивну сторону, але надто в загальних рисах, конкретизація її має з’ясовуватися (розкривається) в Кримінальному процесуальному кодексі України, Цивільно-процесуальному кодексі України, законах та інших нормативно-правових актах [38] . Означене нами також є показником такої обумовленість ст . 371 КК та інших норматив-них актів, як системно-правової несуперечливості, а отже й обумовленості криміналізації аналізованого діяння .

Таким чином, обґрунтоване нами вище дозволяє зробити висновок про те, що ст . 371 КК знаходиться в єдиному блоці з багатьма нормами законодав-ства, одні з яких регулюють позитивні відносини у досліджуваній сфері, а інші встановлюють відповідальність за порушення цих відносин .

Етичний чинник соціальної обумовленості кримінально-правової заборо-ни завідомо незаконні затримання, привід, домашній арешт або тримання під вартою (ст. 371 КК України). Важливою обставиною, що обґрунтовує можли-вість, зміст і якість кримінально-правової заборони, передбаченої ст . 371 КК є дотримання етичних норм при її конструюванні та застосуванні . Можна ствер-джувати, що це питання напряму зв’язано з надто важливих і надто визначе-них проблем, а саме проблемою вибору цінностей і нормативів, якими повинна бути обумовлена заборона завідомо незаконні затримання, привід, домашній арешт або тримання під вартою, та яким має відповідати досліджувана нами кримінально-правова заборона . Слід погодитися з думкою, що кримінальне право знаходиться у взаємозалежних відносинах з суспільною моральністю [39, с . 57] . Від законодавця вимагається особливий професіоналізм, мистецтво в частині відбору цінностей, захист яких потребує кримінальної репресії, з тим, щоб кримінально-правова заборона не входила в протиріччя з моральни-ми нормами, оскільки наслідки тут можуть бути надто тяжкими [40, с . 11] .

У науці, на наше переконання, загальновизнаним є те, що «ефективність кримінально-правової політики знаходиться у прямій залежності від того,



105

наскільки при її реалізації враховується система культурних цінностей і якщо ця відповідність не дотримується, суспільство, яке поділяє заперечувану кри-мінально-правовою політикою систему культурних цінностей, стає в цій спра-ві не союзником держави, а, скоріше, його противником, що робить безглуздою спробу держави боротися зі злочинністю (у тому числі і злочином, передбаче-ним ст . 371 КК, в нашому випадку)» [41] . Це лише підтверджує те, що «кримі-налізація діянь, внесення інших змін у норми кримінального закону повинні супроводжуватися аналізом культурних цінностей, що поставлені під охоро-ну» [42, с . 27] . Співвідношення моральних норм та аналізованої нами кримі-нально-правової заборони демонструє лише одну сторону співвідношення моралі та кримінального права, свідчить, що саме із норм моралі можна вима-гати підтвердження заборон, передбаченої ст . 371 КК . Взаємодія моралі і, ана-лізованої кримінально-правової заборони, на якій доцільно зупинитися, є питання про те, чи етично взагалі впливати кримінально-правовими засобами на порушника закону . В існуючих джерелах з кримінального права це питання традиційно висвітлюється та обговорюється в сенсі моральних меж покарання як головного засобу кримінально-правового впливу на особу [43, с . 28] . Ця проблема С . В . Познишевим була названа, як перше основне питання, з яким наука кримінального права повинна починати свої побудови і від вирішення якої залежить саме її існування [43, с . 28] . Дослідження його, перш за все, виходить з дилеми, чи покарання (в тому числі і за злочин, що нами досліджу-ється) благо чи зло, то вибір, на наше переконання, повинен бути очевидним . У цьому сенсі слід погодитися з думкою, яка має місце в існуючих публікаціях, що «покарання — це зло, застосуванням якого держава, в особі відповідних органів, намагається мінімізувати або вирішити проблему злочинності» [42, с . 28] . Цю тезу поділяють фахівці з етики, які стверджують, що «покарання — це завжди позбавлення, обмеження, страждання, які одні люди завдають іншим, водночас воно містить моральні характеристики, а тому може бути причислено до зла» [43, с . 14] . У цьому сенсі «етичне обґрунтування покаран-ня утверджується через цілі, які повинні бути досягнуті внаслідок його засто-сування . Так, у тому випадку, коли спрямовується акцент на загально-попере-джувальних аспектах такої міри, то його етичною основою виступає ідея загального блага, яке захищається і охороняється шляхом обмеження інтересів окремих осіб, і якщо за основу ставиться індивідуально-попереджувальна мета покарання, то воно виправдовується необхідністю морального удосконалення особи» [44, с . 10] . Ми повністю погодитися з думкою, що покарання може вва-жатися морально виправданим тільки в тому випадку, коли воно розглядаєть-ся в якості засобу досягнення моральних цілей [3, с . 160] . Звісно, що такий злочин, передбачений ст . 371 КК з його санкціями є цілком виправданий . Таким чином, підсумовуючи можна стверджувати, що мораль, певною мірою, здатна детермінувати окремі види кримінально-правових заборон, в тому числі і передбаченої ст . 371 КК .

Культурно-історичний чинник соціальної обумовленості криміналь-но-правової заборони, передбаченої ст. 371 КК України. Кримінально-правова заборона повинна також розглядатися як продукт історії і культури конкрет-




ного суспільства (вона завжди культурно-історично обумовлена), оскільки право є частиною суспільної культури . Потрібно на наше переконання, погоди-тися з думкою, що кримінально-правова заборона, втому числі і передбачена ст . 371 КК, уходить «своїми генетичними коріннями в табу і звичаї, які виро-блялися в якості форми реакції соціуму на шкідливу поведінку деяких її чле-нів, і які були покликані до того, щоб забезпечити необхідні для виживання і розвитку суспільства підпорядкування одних осіб інтересам колективу» [3, с . 169] . У наш час відбувається підкорення (підпорядкування) особи, що вчи-няє злочин, передбачений ст . 371 КК цьому закону через реалізацію покаран-ня, передбаченого в санкціях цієї статті . Ми переконані, виходячи з культур-но-історичного чинника обумовленості аналізованої нами заборони, якби не змінювався зміст досліджуваної нами кримінально-правової заборони, в кож-ний конкретний відрізок часу, він є таким, яким саме і може бути, виходячи з культурно-історичного розвитку суспільства (бути оптимальним у даних умо-вах) . У цьому сенсі слід погодитися з твердженням В . В . Кулигіна: «…кримі-нальне право, як частина стародавнього руського права взагалі, причому істо-рично його найбільш архаїчна площина має в своїй основі багаточисельний досвід соціальної регуляції негативної табуйованої поведінки нормами-звича-ями, органічно зв’язаними з процесами етно- і культуроґенезу»[44, с . 212] . Проте, табу і звичай — це не право, оскільки право, особливо кримінальне право виникло в якості обмеження звичаїв і витіснення їх з соціальної практи-ки . Тому слід погодитися з думкою, що кримінально-правові заборони зароджу-валися із потреби покарання з метою підтримання громадського порядку, але в той же час і для обмеження самого цього покарання і мінімізації його нега-тивних, руйнуючих суспільство наслідків» [3, с . 171] .

Типологія кримінально-правових норм бере з прийнятої в західній тра-диції класифікації злочинів, na mala in se, тобто злочини, які порушуючи норми природного права самі по собі являють собою зло і аморальні за своєю природою (вбивство зґвалтування тощо), і mala prohibita, тобто діяння, які не є аморальними і являють собою порушення норм позитивного права, є злочин-ними в силу вказівки закону [45, с . 95] . Вона кореспондує з кримінологічними уявленнями про злочинність як процесу, поєднуючим у собі минуле, сучасне і майбутнє [44, с . 212] . Заслуговує підтримки твердження А . Е . Жалінського, що «якщо стабільна частина закону забезпечує «внутрішній стержень» галузі, її самоідентичність і гомеостазіс, забезпечує реалізацію позаісторичного, цивілі-заційного призначення галузі кримінального права, то динамічна частина гарантує адаптивність закону до змінюваних умов соціального та іншого сере-довища, забезпечує його змістовну змінність при незмінності суті» [47, с . 10] .

Таким чином, культурно-історичний чинник, обумовлюючи криміналь-но-правову заборону, передбачену ст . 371 КК України включає в себе вказані вище чинники (передумови) і розглядає їх з точки зору поступального об’єк-тивно обумовленого певними відрізками історії та суспільно-економічними формаціями, змінами на час прийняття відповідних норм, зміст яких ми дослі-джуємо в нашій роботі .



107

Міжнародно-правовий чинник соціальної обумовленості кримінально-пра-вової заборони, передбаченої ст. 371 КК України. У низці чинників цієї заборони не останнє місце займають і міжнародно-правові акти, дозвіл на застосування яких дала Верховна Рада України . У цьому контексті слід акцентувати увагу на тому, що загальновизнані принципи і норми міжнародного права, значимість яких зростає в наш час, мають пріоритет над національним законодавством . А тому відповідність кримінального права України міжнародно-правовим стан-дартам, в тому числі і норм, передбачених ст . 371 КК є визначальною . Вітчизняна наука приділяє прискіпливу увагу проблемам відповідності кримінального закону нормам і принципам міжнародного права . У той же час розуміння норм міжнародного права в якості одного із основних чинників кримінально-право-вих заборон залишаються недостатньо дослідженням . Натомість стосовно ана-лізованої нами заборони зовсім це питання не торкалося . Слід звернути увагу на те, що вітчизняна наука кримінального права масив міжнародно-правових норм, які мають відношення до чинників кримінально-правових заборон, з пев-ною умовністю відносить: норми, що стосуються в своїй сукупності стандартів прав людини (гуманітарний стандарт) та норми, що становлять стандарт безпе-ки [42, с . 29] . Разом з тим їх умовна диференціація дозволяє проаналізувати проблему міжнародної обумовленості заборони, передбаченої ст . 371 КК . Ст . 26 Загальної декларації прав людини (1948) проголошує, що кожна людина має право на соціальний і міжнародний порядок, при якому його права і свободи можуть повністю бути здійснені [48] . Цьому положенню кореспондує ст . 2 Міжнародного Пакту про громадянські та політичні права (1966), згідно якої кожна держава, що бере участь у Пакті зобов’язується прийняти міри, необхід-ні для забезпечення прав, сформульованих у цьому документі, в тому числі забезпечити їх кожній людині, чиї права порушені [49] . Питання, зв’язані із забезпеченням легітимності обмеження прав людини за допомогою покарання, має під собою належний міжнародний фундамент — таким суб’єктом може бути тільки виключно держава в особі його компетентних органів .

Підстави, межі і мета обмеження прав людини достатньо чітко регла-ментовані міжнародним правом . Проте, слід погодитися з думкою, що має місце в юридичних публікаціях, що стосується питань обмеження прав люди-ни, про співрозмірність їх, то питання про критерії такої співрозмірності у міжнародних документах напряму не вирішений [3, с . 167] . Цім питанням широко приділяється увага і в зарубіжних кодексах та інших джерелах [50; 51, 52, 53, 54] .

Висновок . Таким чином, допускаючи, обмежуючи широкого кола прав людини з метою боротьби зі злочином, передбаченого ст . 371 КК міжнародне співтовариство, по великому рахунку, залишає на угляд окремих держав рішен-ня питань про межі такого обмеження, зобов’язуючи їх дотримуватися лише загальних вимог співрозмірності і недопущення жорстокості і нелюдністі .


1 . Матвійчук В. К. Кримінально-правова охорона навколишнього природного середовища : проблеми законодавства, теорії та практики : дис . …д-ра юрид . наук :




12 .00 .08 — кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право . — Київ : ВНЗ «Національна академія управління», 2008 . — 511 с .

2 . Харь І. О. Кримінально-правова охорона атмосферного повітря : Монографія . — Київ : ВНЗ «Національна академія управління», 2011 . — 192 с .

3 . Пудовочкин Ю. Е. Учение об основах уголовного права : [лекции] . — Москва : Юрлитинформ, 2012 . — 240 с .

4 . Симиненко А. Н., Пестерева Ю. С. Истязание : уголовно-правовые и крими-нологические аспекты : Монография . — Москва : Юрлитинформ, 2011 . — 192 с .

5 . Основания уголовно-правового запрета: криминализация и декриминали-зация / Под ред . В . Н . Кудрявцева, А . М . Яковлева . — Москва : Наука, 1982 . — 304 с .

6 . Горшенков А. Г., Горшенков Г. Г., Горшенков Г. Н. Преступность как социаль-ный феномен // Философия права . — 2004 . № 2 . — С . 70—80 .

7 . Хавронюк М. І. Кримінальне законодавство України та інших держав конти-нентальної Європи : порівняльний аналіз, проблеми гармонізації : дис… . доктора юрид . наук : спец . 12 .00 .08 — кримінальне право та кримінологія; кримінально-вико-навче право . — Київ : 2007 — 562 с .

8 . Турлова Ю. А. Кримінологічна характеристика браконьєрства в Україні та протидія злочинам : дис .… канд . юрид . наук: спец . 12 .00 .08 — кримінальне право та кримінологія; кримінально-виконавче право . — Київ : Інститут держави та права ім . В . М . Корецького Національної академії наук України, 2011 . — 244 с .

9 . Закалюк А. П. Курс сучасної української кримінології : теорія і практика : У 3-х кн . . — Кн . 2 : Кримінологічна характеристика та запобігання вчиненню окремих видів злочинів . — Київ : Видавничий Дім «Ін Юре», 2007 .— 712 с .

10 . Кудрявцев В. Н., Эминов В. Е. Криминология и проблемы криминализа-ции // Журнал российского права . — 2004 . № 12 . — С . 46—50 .

11 . Фріс П. Л. Кримінально-правова політика Української держави : теоретич-ні, історичні та правові проблеми : Монографія . — Київ : Атіка, 2005 . — 332 с .

12 . Дагель П. С. Уголовная политика: управление борьбой с преступностью // Проблемы социологии уголовного права . — Москва 1984 . — С . 37—43 .

13 . Злобин Г. А., Келина С. Г. Некоторые теоретические вопросы криминализа-ции общественно опасных деяний // Проблемы правосудия и уголовного права / [редкол . : А . М . Ларин и др .] . — Москва : ИГПАН, 1978 . — С . 108—110 .

14 . Клочков В. Уголовная политика и уголовное право // Соц . Законность . — 1997 . № 11 . — С . 62—65 .

15 . Назыев Б. И. Теоретические проблемы криминализации : автореф . дис . …канд . юрид . наук : спец . 12 .00 .08 — уголовное право и криминология : уголовно-испо-лнительное право . — Баку, 2000 . — 24 с .

16 . Лопатин В. А. Проблемы криминализации экологических правонаруше-ний: автореф . дис . …канд . юрид . наук : спец . 12 .00 .08 — уголовное право и кримино-логия : уголовно-исполнительное право . — Л . : 1991 . — 20 с .

17 . Айдаров Й. Н. О профилактической политике и ёё роли в борьбе с преступ-ностью // Вопросы борьбы с преступностью . — Москва : ВИП, 1988 . — Вып . 47 . — С . 106—109 .

18 . Сюй Дисинь. Экологические проблемы Китая : [сокр . пер . с кит .] . / [ред ., предисл . Л . В . Ушакова] . — Москва : Прогресс, 1990 . — 232 с .

19 . Матвійчук В. К. Екологічна політика в системі державного управління національним господарством : Монографія / В . К . Матвійчук, Ю . О . Чугаєнко, О . І . Савенков . — Київ : ВНЗ «Національна академія управління», 2013 . — 198 с .



109

20 . Кригер Г. А., Кузнецова Н. Ф. Проблемы социальной обусловленности закона // ХХV съезд и дальнейшее укрепление социалистической законности . — Москва : 1977 . — С . 113—123 .

21 . Коржанский Н. Й. Объект и предмет уголовно-правовой охраны . — Москва : Изд-во Академии МВД СССР, 1980 . — 248 с .

22 . Зражевський О. В. Кримінально-правова характеристика порушення зако-нодавства про захист рослин: дис .…канд . юрид . наук : 12 .00 .08 — кримінальне право та кримінологія ; кримінально-виконавче право . — Київ : Київський національний університет внутрішніх справ, 2010 . — 237 с .

23 . Габро О. І. Державний захист та забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у судочинстві, за законодавством України / О . І . Габро, Н . С . Карпов // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика) / Міжвідомчий науково-дослідний центр з проблем боротьби з організованою злочинністю . — Київ : 2007 . 17 . — С . 254—266 .

24 . Борисов В. И. Основные проблемы охраны безопасности производства в уголовном законодательства Украины: автореф . …докт . юрид . наук : за спец . 12 .00 .08 — уголовное право и криминология; уголовно-исполнительное право . — Харьков, 1993 . — 34 с .

25 . Коган В. М. Социальный механизм уголовно-правового воздействия . — Москва : Изд-во «Наука», 1983 . — 184 с .

26 . Филимонов В. Д. Криминологические основы уголовного права . — Томск : Изд-во Томского ун-та, 1981 . — 180 с .

27 . Марцева А. И. Диалектика и вопросы теории уголовного права . — Красноярск : Изд-во Красноярск . ун-та, 1990 . — 86 с .

28 . Сабитов Р. А. Общественная опасность как критерий криминализации // Актуальные проблемы криминализации и декриминализации общественно опасных деяний : сб . научных трудов . — Омск : Изд-во Омской высшей школы милиции, 1980 . — С . 20—25 .

29 . Панов Н. И. Способ совершения преступления и уголовная ответствен-ность . — Харьков : Вища школа, 1982 . — 162 с .

30 . Кудрявцев В. Н. Объективная сторона преступления . — Москва : Госюриздат, 1960 . — 244 с .

31 . Лунеев В. В. Преступность ХХ века . Мировые, региональные и российские тенденции / В . В . Лунев; предисл . В . Н . Кудрявцева . — Москва : НОРМА, 1997 . — 525 с .

32 . Загородников Н. И. Направление изучения советского уголовного права / Н . И . Загородников, Н . А . Стручков // Сов . Государство и право . — 1981 . № 7 . — С . 48—56 .

33 . Зелинский А. Ф. Криминальная психология : [науч . практ . изд .] . — Киев : Юринком Интер, 1999 . — 240 с .

34 . Вицин С. Е. О научно-правовых предпосылках ограничения преступности как негативно отклоняющегося поведения . URL : http://sartraccc .ru/i .php?oper=read_file&filename=Pub/vicin%2823-05-05%29 .htm

35 . Конституція України прийнята 28 червня 1996 р . // Відомості Верховної Ради України . — 1996 . № 30 . — Ст . 141 .

36 . Кримінальний кодекс України . URL : http://zakon3 .rada .gov .ua/laws/show/2341-14

37 . Гаухман Л. Д. Квалификация пре ступлений : закон, теория практика . — [2-е изд ., перераб . и доп .] . — Москва : А .О . «Центр . Юр . Инфор .», 2003 . — 448 с .




38 . Кримінальний процесуальний кодекс України . URL : http://zakon2 .rada .gov .ua/laws/show/4651-17

39 . Наумов А. В. Идеологические основы уголовного закона // Уголовно-правовой запрет и его эффективность в борьбе с современной преступностью : сб . науч . трудов . — Саратов, 2008 . — С . 52—61 .

40 . Блохер А. Ф. Этические основания и аргументы в теориях правового нака-зания: автореф . дис… . канд . философ . наук . — М ., 2009 .

41 . Роль культурных ценностей в уголовно-правовом регулировании . URL : http://www .preiskurant .ru/stati/rol-kulturnyx-cennostej-v-ugolovno-pravovom-regulirovanii .html

42 . Познышев С. В. Основные начала науки уголовного права . — Москва : 1907 . — 234 с .

43 . Блюхер А. Ф. Этические основания и аргументы в теориях правового нака-зания: автореф . дис . …канд . юрид . наук : спец . 12 .00 .08 — уголовное право и крими-нология: уголовно-исполнительное право . — Москва : 2009 . — 22 с .

44 . Кулыгин В. В. Культурно-исторические истоки русского уголовного права // Уголовно-правовая политика и проблемы противодействия современной преступности : сб . науч . трудов . — Саратов : Сателлит, 2006 . — С . 199—215 .

45 . Козочкин И. Д. Уголовное право США : успехи и проблемы реформирова-ния . — Спб : Юрид . Центр Пресс, 2007 . — 476 с .

46 . Бабаев М. М. Преступность кака процесс (теоретические и прикладные проблемы изучения) // Российский криминологический взгляд . — 2010 . № 2 . — С . 290—295 .

47 . Жалинский А. Э. Уголовное право в ожидании перемен: теоретико-инстру-ментальный анализ . — Москва . : 2009 . — С . 107—108 .

48 . Загальна декларація прав людини : Офіційний вісник від 15 .12 .2008 . — 2008 р ., № 93 — Ст . 3103 .

49 . Міжнародний пакт про громадянські та політичні права . Міжнародний документ від 16 .12 .1966 . Ратифікація від 19 .10 .1973 . URL : http://zakon3 .rada .gov .ua/laws/show/995_043




53 . ZÁKON ze dne 8 . ledna 2009 trestní zákoník . Změna: 306/2009 Sb . Změna: 181/2011 Sb . Změna: 330/2011 Sb . (část) Změna: 330/2011 Sb . Změna: 357/2011 Sb .; Сайт URL : http://www .wipo .int/wipolex/ru/details .jsp?id=11367


REFERENCES

1 . Matviichuk V. K. Kryminalno-pravova okhorona navkolyshnoho pryrodnoho seredovyshcha : problemy zakonodavstva, teorii ta praktyky : dys . …d-ra yuryd . nauk :



111

12 .00 .08 — kryminalne pravo ta kryminolohiia; kryminalno-vykonavche pravo . — Kyiv : VNZ “Natsionalna akademiia upravlinnia”, 2008 . — 511 s .

2 . Khar I. O. Kryminalno-pravova okhorona atmosfernoho povitria : Monohrafiia . — Kyiv : VNZ “Natsionalna akademiia upravlinnia”, 2011 . — 192 s .

3 . Pudovochkin Ju. E. Uchenie ob osnovah ugolovnogo prava : [lekcii] . — Moskva : Jurlitinform, 2012 . — 240 s .

4 . Siminenko A. N., Pestereva Ju. S. Istjazanie : ugolovno-pravovye i kriminologicheskie aspekty : Monografija . — Moskva : Jurlitinform, 2011 . — 192 s .

5 . Osnovanija ugolovno-pravovogo zapreta: kriminalizacija i dekriminalizacija / Pod red . V . N . Kudrjavceva, A . M . Jakovleva . — Moskva : Nauka, 1982 . — 304 s .

6 . Gorshenkov A. G., Gorshenkov G. G., Gorshenkov G. N. Prestupnost' kak social'nyj fenomen // Filosofija prava . — 2004 . № 2 . — S . 70—80 .

7 . Khavroniuk M. I. Kryminalne zakonodavstvo Ukrainy ta inshykh derzhav kontynentalnoi Yevropy : porivnialnyi analiz, problemy harmonizatsii : dys… . doktora yuryd . nauk : spets . 12 .00 .08 — kryminalne pravo ta kryminolohiia; kryminalno-vykonavche pravo . — Kyiv : 2007 — 562 s .

8 . Turlova Yu. A. Kryminolohichna kharakterystyka brakonierstva v Ukraini ta protydiia zlochynam : dys .… kand . yuryd . nauk: spets . 12 .00 .08 — kryminalne pravo ta kryminolohiia; kryminalno-vykonavche pravo . — Kyiv : Instytut derzhavy ta prava im . V . M . Koretskoho Natsionalnoi akademii nauk Ukrainy, 2011 . — 244 s .

9 . Zakaliuk A. P. Kurs suchasnoi ukrainskoi kryminolohii : teoriia i praktyka : U 3-kh kn . . — Kn . 2 : Kryminolohichna kharakterystyka ta zapobihannia vchynenniu okremykh vydiv zlochyniv . — Kyiv : Vydavnychyi Dim “In Yure”, 2007 .— 712 s .

10 . Kudrjavcev V. N., Jeminov V. E. Kriminologija i problemy kriminalizacii // Zhurnal rossijskogo prava . — 2004 . № 12 . — S . 46—50 .

11 . Fris P. L. Kryminalno-pravova polityka Ukrainskoi derzhavy : teoretychni, istorychni ta pravovi problemy : Monohrafiia . — Kyiv : Atika, 2005 . — 332 s .

12 . Dagel' P. S. Ugolovnaja politika: upravlenie bor'boj s prestupnost'ju // Problemy sociologii ugolovnogo prava . — Moskva 1984 . — S . 37—43 .

13 . Zlobin G. A., Kelina S. G. Nekotorye teoreticheskie voprosy kriminalizacii obshhestvenno opasnyh dejanij // Problemy pravosudija i ugolovnogo prava / [redkol . : A . M . Larin i dr .] . — Moskva : IGPAN, 1978 . — S . 108—110 .

14 . Klochkov V. Ugolovnaja politika i ugolovnoe pravo // Soc . Zakonnost' . — 1997 . № 11 . — S . 62—65 .

15 . Nazyev B. I. Teoreticheskie problemy kriminalizacii : avtoref . dis . …kand . jurid . nauk : spec . 12 .00 .08 — ugolovnoe pravo i kriminologija : ugolovno-ispolnitel'noe pravo . — Baku, 2000 . — 24 s .

16 . Lopatin V. A. Problemy kriminalizacii jekologicheskih pravonarushenij: avtoref . dis . …kand . jurid . nauk : spec . 12 .00 .08 — ugolovnoe pravo i kriminologija : ugolovno-ispolnitel'noe pravo . — L . : 1991 . — 20 s .

17 . Ajdarov J. N. O profilakticheskoj politike i jojo roli v bor'be s prestupnost'ju // Voprosy bor'by s prestupnost'ju . — Moskva : VIP, 1988 . — Vyp . 47 . — S . 106—109 .

18 . Sjuj Disin' . Jekologicheskie problemy Kitaja : [sokr . per . s kit .] . / [red ., predisl . L . V . Ushakova] . — Moskva : Progress, 1990 . — 232 s .

19 . Matviichuk V. K. Ekolohichna polityka v systemi derzhavnoho upravlinnia natsionalnym hospodarstvom : Monohrafiia / V . K . Matviichuk, Yu . O . Chuhaienko, O . I . Savenkov . — Kyiv : VNZ “Natsionalna akademiia upravlinnia”, 2013 . — 198 s .




20 . Kriger G. A., Kuznecova N. F. Problemy social'noj obuslovlennosti zakona // ХХV sezd i dal'nejshee ukreplenie socialisticheskoj zakonnosti . — Moskva : 1977 . — S . 113—123 .

21 . Korzhanskij N. J. Obekt i predmet ugolovno-pravovoj ohrany . — Moskva : Izd-vo Akademii MVD SSSR, 1980 . — 248 s .

22 . Zrazhevskyi O. V. Kryminalno-pravova kharakterystyka porushennia zakonodavstva pro zakhyst roslyn: dys .…kand . yuryd . nauk : 12 .00 .08 — kryminalne pravo ta kryminolohiia ; kryminalno-vykonavche pravo . — Kyiv : Kyivskyi natsionalnyi universytet vnutrishnikh sprav, 2010 . — 237 s .

23 . Habro O. I. Derzhavnyi zakhyst ta zabezpechennia bezpeky osib, yaki berut uchast u sudochynstvi, za zakonodavstvom Ukrainy / O . I . Habro, N . S . Karpov // Borotba z orhanizovanoiu zlochynnistiu i koruptsiieiu (teoriia i praktyka) / Mizhvidomchyi naukovo-doslidnyi tsentr z problem borotby z orhanizovanoiu zlochynnistiu . — Kyiv : 2007 . 17 . — S . 254—266 .

24 . Borisov V. I. Osnovnye problemy ohrany bezopasnosti proizvodstva v ugolovnom zakonodatel'stva Ukrainy: avtoref . …dokt . jurid . nauk : za spec . 12 .00 .08 — ugolovnoe pravo i kriminologija; ugolovno-ispolnitel'noe pravo . — Har'kov, 1993 . — 34 s .

25 . Kogan V. M. Social'nyj mehanizm ugolovno-pravovogo vozdejstvija . — Moskva : Izd-vo “Nauka”, 1983 . — 184 s .

26 . Filimonov V. D. Kriminologicheskie osnovy ugolovnogo prava . — Tomsk : Izd-vo Tomskogo un-ta, 1981 . — 180 s .

27 . Marceva A. I. Dialektika i voprosy teorii ugolovnogo prava . — Krasnojarsk : Izd-vo Krasnojarsk . un-ta, 1990 . — 86 s .

28 . Sabitov R. A. Obshhestvennaja opasnost' kak kriterij kriminalizacii // Aktual'nye problemy kriminalizacii i dekriminalizacii obshhestvenno opasnyh dejanij : sb . nauchnyh trudov . — Omsk : Izd-vo Omskoj vysshej shkoly milicii, 1980 . — S . 20—25 .

29 . Panov N. I. Sposob sovershenija prestuplenija i ugolovnaja otvetstvennost' . — Har'kov : Vishha shkola, 1982 . — 162 s .

30 . Kudrjavcev V. N. Obektivnaja storona prestuplenija . — Moskva : Gosjurizdat, 1960 . — 244 s .

31 . Luneev V. V. Prestupnost' ХХ veka . Mirovye, regional'nye i rossijskie tendencii / V . V . Lunev; predisl . V . N . Kudrjavceva . — Moskva : NORMA, 1997 . — 525 s .

32 . Zagorodnikov N. I. Napravlenie izuchenija sovetskogo ugolovnogo prava / N . I . Zagorodnikov, N . A . Struchkov // Sov . Gosudarstvo i pravo . — 1981 . № 7 . — S . 48—56 .

33 . Zelinskij A. F. Kriminal'naja psihologija : [nauch . prakt . izd .] . — Kiev : Jurinkom Inter, 1999 . — 240 s .

34 . Vicin S. E. O nauchno-pravovyh predposylkah ogranichenija prestupnosti kak negativno otklonjajushhegosja povedenija . URL : http://sartraccc .ru/i .php?oper=read_file&filename=Pub/vicin%2823-05-05%29 .htm

35 . Konstytutsiia Ukrainy pryiniata 28 chervnia 1996 r . // Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy . — 1996 . № 30 . — St . 141 .

36 . Kryminalnyi kodeks Ukrainy . URL : http://zakon3 .rada .gov .ua/laws/show/2341-14

37 . Gauhman L. D. Kvalifikacija prestuplenij : zakon, teorija praktika . — [2-e izd ., pererab . i dop .] . — Moskva : A .O . “Centr . Jur . Infor .”, 2003 . — 448 s .

38 . Kryminalnyi protsesualnyi kodeks Ukrainy . URL : http://zakon2 .rada .gov .ua/laws/show/4651-17



113

39 . Naumov A. V. Ideologicheskie osnovy ugolovnogo zakona // Ugolovno-pravovoj zapret i ego jeffektivnost' v bor'be s sovremennoj prestupnost'ju : sb . nauch . trudov . — Saratov, 2008 . — S . 52—61 .

40 . Bloher A. F. Jeticheskie osnovanija i argumenty v teorijah pravovogo nakazanija: avtoref . dis… . kand . filosof . nauk . — M ., 2009 .

41 . Rol' kul'turnyh cennostej v ugolovno-pravovom regulirovanii . URL : http://www .preiskurant .ru/stati/rol-kulturnyx-cennostej-v-ugolovno-pravovom-regulirovanii .html

42 . Poznyshev S. V. Osnovnye nachala nauki ugolovnogo prava . — Moskva : 1907 . — 234 s .

43 . Bljuher A. F. Jeticheskie osnovanija i argumenty v teorijah pravovogo nakazanija: avtoref . dis . …kand . jurid . nauk : spec . 12 .00 .08 — ugolovnoe pravo i kriminologija: ugolovno-ispolnitel'noe pravo . — Moskva : 2009 . — 22 s .

44 . Kulygin V. V. Kul'turno-istoricheskie istoki russkogo ugolovnogo prava // Ugolovno-pravovaja politika i problemy protivodejstvija sovremennoj prestupnosti : sb . nauch . trudov . — Saratov : Satellit, 2006 . — S . 199—215 .

45 . Kozochkin I. D. Ugolovnoe pravo SShA : uspehi i problemy reformirovanija . — Spb : Jurid . Centr Press, 2007 . — 476 s .

46 . Babaev M. M. Prestupnost' kaka process (teoreticheskie i prikladnye problemy izuchenija) // Rossijskij kriminologicheskij vzgljad . — 2010 . № 2 . — S . 290—295 .

47 . Zhalinskij A. Je. Ugolovnoe pravo v ozhidanii peremen: teoretiko-instrumental'nyj analiz . — Moskva . : 2009 . — S . 107—108 .

48 . Zahalna deklaratsiia prav liudyny : Ofitsiinyi visnyk vid 15 .12 .2008 . — 2008 r ., № 93 — St . 3103 .

49 . Mizhnarodnyi pakt pro hromadianski ta politychni prava . Mizhnarodnyi dokument vid 16 .12 .1966 . Ratyfikatsiia vid 19 .10 .1973 . URL : http://zakon3 .rada .gov .ua/laws/show/995_043

50 . Wetboek van Strafrecht (Bijgewerkt op 1 januari 2012) 8 juni 1867 ; Sait URL : http://www .wipo .int/wipolex/ru/details .jsp?id=11657

51 . Code pénal de la République Française (1992, modifié 27 .07 .2015): Portail du droit français — droit .org (Portal frantsuzkoho prava — droit .org) [Elektronnyi resurs] . — Rezhym dostupu: http://codes .droit .org/CodV3/penal .pdf?ts=1443627111 . — Zaholovok z ekranu .

52 . CRIMINAL CODE OF THE PEOPLE'S REPUBLIC OF CHINA; Sait URL : http://www .law .edu .ru/norm/norm .asp?normID=1247252

53 . ZÁKON ze dne 8 . ledna 2009 trestní zákoník . Změna: 306/2009 Sb . Změna: 181/2011 Sb . Změna: 330/2011 Sb . (část) Změna: 330/2011 Sb . Změna: 357/2011 Sb .; Sait URL : http://www .wipo .int/wipolex/ru/details .jsp?id=11367


Шнипко О . С . Поняття злочину завідомо незаконні затримання, привід, домашній арешт або тримання під вартою

У статті розкривається поняття злочину завідомо незаконні затримання, привід, домашній арешт або тримання під вартою. Визначення поняття злочину, передбаченого ст. 371 КК важливе для відмежування цього злочину від суміжних діянь, для порівняльно-правового дослідження, для кваліфікації злочинів та розуміння меж дії закону.



Ключові слова: поняття злочину, кримінальна відповідальність, затримання, привід, домашній арешт, тримання під вартою, завідомо незаконний злочин, основні чинники, соціально-правова обумовленість.

Шнипко А . С . Понятие преступления заведомо незаконные задержания, привод, домашний арест или содержание под стражей

В статье раскрывается понятие преступления заведомо незаконные задер-жания, привод, домашний арест или содержание под стражей. Определение понятия преступления, предусмотренного ст. 371 УК, важно для отграничения этого престу-пления от смежных деяний, для сравнительно-правового исследования, для квалифи-кации преступлений и понимания границ действия закона.

Ключевые слова: понятие преступления, уголовная ответственность, задер-жание, привод, домашний арест, содержание под стражей, заведомо незаконное пре-ступление, основные факторы, социально-правовая обусловленность.

Shnypko O . The Notion of a Crime of Knowingly Unlawful Apprehension, Taking into Custody, Arrest or Detention and Social-legal Conditionality of this Criminal-legal Prohibition

The article uncovers the notion of a crime of knowingly unlawful apprehension, taking into custody, arrest or detention. The definition of a crime provided for in Article 371 of the Criminal Code of Ukraine is important for the purpose of its delimitation from the related offences, comparative-legal research, qualification of crimes, and understanding of the frames of the operation of law.

Keywords: Notion of a Crime; Criminal Responsibility; Apprehension; Taking into Custody, Arrest; Detention; Knowingly Unlawful Crime; Main Factors; Social-legal Conditionality




115

© І. О. Харь, 2018

УДК 343 .2 (477)

I. Khar

THE EXECUTOR OF A CRIME OF FAILURE TO PAY SALARY, SCHOLARSHIPS, PENSIONS

OR ANY OTHER STATUTORY PAYMENTS

І. О. Харь кандидат юридичних наук, доцент, заступник завідувача кафедри кримінального права, кримінології, цивільного та господарського права ВНЗ «Національна академія управління» м. Київ

ВИКОНАВЕЦЬ ЗЛОЧИНУ НЕВИПЛАТА ЗАРОБІТНОЇ ПЛАТИ, СТИПЕНДІЇ, ПЕНСІЇ

ЧИ ІНШИХ УСТАНОВЛЕНИХ ЗАКОНОМ ВИПЛАТПостановка проблеми . Питання, що стосуються виконавця злочину

невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат має важливе значення для теорії кримінального права та правозасто-совної практики, а отже потребують належного дослідження .

Аналіз останніх досліджень та публікацій . Дослідженню проблеми виконавця злочину невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат присвятили певною мірою свої наукові праці такі вчені: П . П . Андрушко, А . П . Бабій, С . І . Бородін, Ю . С . Варанкіна, Ю . В . Гродецький, Н . Ю . Гронська, І . О . Зінченко, Д . Л . Кокорін, С . Я . Лихова, М . І . Мельник, Є . І . Соктоєва, А . В . Тарасенко, В . В . Топчій, Є . В . Шевченко, О .М . Олейнічук та ін .

Проте ця проблема не знайшла до цього часу комплексного дослідження на теренах України .

Метою статті є дослідження питань, що стосуються виконавця злочину невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат .

Основні результати дослідження . Такий елемент злочину як викона-вець, має важливе значення для кваліфікації діянь, передбачених статтею 175 КК і потребує подальшого дослідження не дивлячись не те, що ця проблема вже має певну теоретичну розробку в кримінально-правовій літературі та юри-дичній науці [1, с . 120; 2, с . 11—12, 28—29] .

Конституції України в ч . 2 ст . 61 передбачає індивідуальний характер юридичної відповідальності особи . У розділі IV КК України, назва якого «Особа, яка підлягає кримінальній відповідальності (суб’єкт злочину)», у ч . 1 ст . 18 зазначено, що суб’єктом злочину є фізична осудна особа, яка вчинила




злочин у віці, з якого відповідно до цього Кодексу може наставати криміналь-на відповідальність . Тому, введення в КК заходів кримінально-правового характеру щодо юридичних осіб не дає підстави визнавати їх суб’єктами зло-чину, тобто виконавцями . Згідно ч . 1 ст . 2 КК підставою кримінальної відпові-дальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом [3] . Важливим критерієм, за яким кри-мінальна справа не може бути порушена, а порушена справа підлягає закрит-тю, це відсутність в діянні складу злочину відповідно до п . 2 ч . 1 ст . 284 КПК України 2012 року [4, с . 131] .

Оскільки виконавець злочину (суб’єкт) є елементом складу злочину, його ознаки встановлені в нормах Загальної частини КК України та, у випадку визначення законодавцем його спеціальних ознак — в диспозиціях статей Особливої частини [5, с . 322] . Так як ст . 175 КК передбачено спеціальний суб’єкт злочину, то, відповідно до ч . 2 ст . 18 КК, таким суб’єктом злочину визнається фізична осудна особа, яка вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, злочин, суб’єктом якого може бути лише певна особа . Згідно ст . 22 КК України такій особі до вчинення злочину має виповни-тися шіст надцять років . Відсутність будь-якої з ознак загального, а для спеці-ального — ознак спеціального суб’єкта злочину, виключає склад конкретного злочинного діяння й застосування до особи покарання . Ці вимоги стосуються і злочину, передбаченого ст . 175 КК [6, с . 248—249; 4, с . 131] .

Кримінальним кодексом України визначено, що суб’єкт злочину може бути загальним і спеціальним . Із визначення спеціального суб’єкта у ч . 2 ст . 18 КК випливає досить проста його правова природа . Це особа, яка, окрім загаль-них (фізична особа, вік, осудність), володіє певними додатковими ознаками, що встановлені кримінально-правовою нормою і, відповідно, враховуються при кваліфікації злочинів [4, с . 131—132] . Виокремлення спеціального суб’єкта зло-чину не є випадковим та має свої коріння у парадигмі суспільної небезпеки, яка є вихідною концепцією при визначенні необхідності криміналізації певного виду поведінки [5, с . 324; 4, с . 132] . Наприклад, В . К . Матвійчук в контексті дослі-дження кримінально-правової охорони навколишнього природного середовища зазначає, що така суперечлива класифікація суб’єктів злочину, їх тлумачення в науці кримінального права та судовій практиці не може надати допомогу правоохо-ронним органам у справі боротьби зі злочинними проявами [7, с . 263] .

Не дивлячись на те, що Конституцією України передбачено саме індиві-дуальний характер юридичної і в т .ч . кримінальної відповідальності особи, в кримінально-правовій літературі ми зустрічаємо досить жваву дискусію щодо доцільності кримінальної відповідальності юридичних осіб в Україні [8, с . 4—227; 9; 5, с . 339—359; 10; 7, с . 266—271; 11; 12, с . 181—192; 13, с . 1—23] . Зазначена дискусія продовжилася й після введення в КК України зазначеної відповідальності, а точніше — заходів кримінально-правового характеру у новому Розділі XIV-1 «Заходи кримінально-правового характеру щодо юри-дичних осіб» вказаного Кодексу [14; 15; 16] та має, наприклад, як її абсолют-них прихильників [17, с . 156—162; 18, с . 253—263], так і тих, хто вважає ці зміни цілком необґрунтованими [19, с . 76—80; 20, с . 128—132] .



117

Як бачимо, однією з найбільш спірних проблем у контексті встановлен-ня кримінальної відповідальності юридичних осіб, поза всяким сумнівом, є проблема вини організації . У літературі з адміністративного та цивільного права зустрічаються різноманітні тлумачення вини юридичної особи . Викладене вище засвідчує складність і неоднозначність проблеми юридичної особи як суб’єкта злочину . Чинне законодавство (цивільне, господарське, про об’єднання громадян тощо) вже містить чимало приписів, за допомогою яких можна цілком успішно впливати на протиправну поведінку юридичних осіб .

Проаналізувавши різні точки зору з цієї проблеми та враховуючи сучасні положення українського законодавства, вважаємо, що за злочин, передбачений ст . 175 КК, така відповідальність юридичної особи на даний час суперечить зако-нодавству України, адже безпосередньо не передбачена у ст . 96-3 КК . Але слід відзначити, що в окремих наукових роботах такими вченими, як В . К . Грищуком та О . Ф . Пасєкою у випадку вчинення злочину, передбаченого у тому числі й досліджуваною нами ст . 175 КК та інших вчинених керівником юридичної особи, її засновником, учасником, іншою уповноваженою особою самостійно або в співучасті, у межах своїх повноважень, від імені та в інтересах юридичної особи винного суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, перед-баченого цим Кодексом, робилася спроба визнати як підставу кримінальної відповідальності юридичної особи у запропонованій ними редакції змін до КК України [21, 219; 13, с . 14] . Ще раніше схожу думку висловив такий вітчизняний дослідник як О . О . Михайлов [22, с . 135—136], на доводи якого й посилалися вищезазначені вчені . Не дивлячись на те, що в цілому вказані роботи були нова-торськими й варто було б більше обґрунтованих її положень врахувати законо-давцю при підготовці зазначених вище змін до КК України, але щодо доцільнос-ті включення ст . 175 КК в зазначений перелік, то ми маємо іншу думку .

Наші переконання опираються, насамперед, на «погляди на покарання» відомих філософів класичної школи кримінального права [23, с . 428—434], а по-друге, на випливаючому з цих тверджень і закріпленому у ч . 2 ст . 65 КК поло-женні, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів . Ми вважаємо, що застосування до юридичної особи будь-якого виду покарання, передбаченого у зазначених вище роботах та у ст . 96-6 КК при вчиненні злочину щодо безпід-ставної невиплати заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат, не може досягти мети виправлення та попередження нових злочинів саме юридичною особою [4, с . 130—136] . Це пояснюється також й тим, що застосування негативних наслідків до юридичної особи у вигляді таких санк-цій як штраф; конфіскація майна; ліквідація не тільки не покращить становище працівників та інших, кому виплачуються вказані кошти, а в будь-якому випад-ку погіршить як економічний стан підприємства (установи або організації) та й взагалі може припинити його (їх) існування . Як бачимо, застосування вказаних санкцій до юридичних осіб може тільки погіршити становище осіб, яким мають виплачуватися зазначені кошти, а тому законодавець при введенні інституту кримінальної відповідальності юридичних осіб до закону про кримінальну від-повідальність вчинив вірно, що не включив зазначений злочин у перелік статей,




що дають підстави для застосування до юридичної особи заходів криміналь-но-правового характеру (ст .96-3 КК України) .

Вважаємо, що найбільш вдало та повно визначення суб’єкта злочину невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії та інших установлених законом виплат розкрито П . П . Андрушком [24, с . 524] та М . І . Мельником [25, с . 463] . Так, ці науковці наголошують, що суб’єкт злочину спеціальний, що, звичайно, є беззаперечним . С . Я . Лихова та В . В . Топчій також погоджуються з тим, що ним може бути як керівник підприємства, установи або організації незалежно від форми власності, а також особливо вони наголошують, що громадянин — суб’єкт підприємницької діяльності [26, с . 402—403; 27, с . 144] . В той же час, П . П . Андрушко вважає, що безпідставна невиплата заробітної плати громадя-нином, який уклав з працівником угоду про виконання певної роботи, в тому числі головою фермерського господарства, членом чи уповноваженою особою особистого селянського господарства, особами, що здійснюють незалежну про-фесійну діяльність, пов’язану з наданням публічних послуг, які Законом «Про податок з доходів фізичних осіб» відносяться до категорії самозайнятих осіб і використовують найману працю інших осіб, є грубим порушенням ними угоди про працю і, за наявності підстав, має кваліфікуватися за відповідною части-ною ст . 173 [24, с . 524] . Враховуючи зазначене, не погоджуючись з П . П . Андруш-ком щодо самозайнятих осіб та керуючись Цивільним кодексом України [28] і новим Податковим кодексом України [29], вважаємо, що словосполучення у статті 175 КК «громадянином — суб’єктом підприємницької діяльності» слід замінити на «фізичною особою — підприємцем або фізичною особою, яка про-вадить незалежну професійну діяльність і використовує найману працю» . Також привертає увагу те, що С . Я . Лихова [26, с . 402—403] та В . В . Топчій [27, с . 144] у своїх наукових роботах намагаються розділити суб’єктів досліджува-ного нами злочину окремо: 1) суб’єкти щодо невиплати заробітної плати; 2) суб’єкти щодо невиплати стипендії, пенсії, інших установлених законом виплат . Вважаємо, що зазначене потребує додаткового дослідження .

С . Я . Лихова вважає, що також слід погодитися з М . І . Мельником в тому, що засновники підприємств, які не є їх керівниками, не несуть кримі-нальну відповідальність за ст .175 КК [25, с . 463] . На цих особах не лежить обов’язок виплачувати найманим працівникам заробітну плату, наймані пра-цівники не укладають із цими особами трудового договору . Також погоджує-мося з М . І . Мельником у тому, що інші службові особи підприємств, установ, організацій, а також приватні особи можуть нести кримінальну відповідаль-ність за ст . 175 КК лише як співучасники (організатори, підбурювачі, пособни-ки) [25, с . 463] . Н . Ю . Гронська вважає, що як співучасники можуть виступати заступники керівника організації, головний бухгалтер та інші особи і посила-ється на положення ч . 4 ст . 34 КК РФ про те, що особа, яка не є суб’єктом злочину, спеціально зазначеного у ст . 145-1 КК РФ, яка брала участь у вчинен-ні злочину, передбаченого цією статтею, несе кримінальну відповідальність за дане діяння у якості його організатора, підбурювача або пособника [30, с . 124] . Д . Л . Кокорін також зазначає, що «як виконавця можна притягти тільки безпо-середнього керівника організації, тобто генерального директора . У той же час



119

інші особи також підлягають відповідальності, але вже як співучасники (пособники, підбурювачі, організатори) . Дії даних осіб повинні кваліфікувати-ся за ст .145-1 КК РФ із посиланням на відповідний пункт ст .33 КК РФ» [31, с . 156] . Але С . І . Бородін щодо відповідного злочину у російському криміналь-ному законодавстві зазначає, що заступники керівника, а також головний бухгалтер, як випливає з закону, не можуть нести таку відповідальність [32, с . 392] . Слід зазначити, що організатор, підбурювач та пособник підляга-ють кримінальній відповідальності за відповідною частиною статті 27 КК України і тією статтею (частиною статті) Особливої частини зазначеного Кодексу, яка передбачає злочин, вчинений виконавцем . Не можна погодитися з І .О .Зінченко, яка ототожнює керівника та власника підприємства, установи, організації як суб’єкта злочину, юридичний склад якого передбачено в ст .175 КК [33, с .479] . Такий підхід суперечить теорії трудового права, хоча в окремих випадках правовий статус керівника і власника може співпадати . Також пого-джуємося з цими обома позиціями С . Я . Лихової [4, с . 133—134] .

Н . Ю . Гронська, Д . Л . Кокорін та інші російські вчені доводять відмін-ність таких понять, як «роботодавець» і «керівник організації» . Зазначені тер-міни введені Федеральним Законом від 24 липня 2007 року №203-ФЗ в дис-позицію статті 145-1 КК РФ аналогічного злочину у РФ і в свою чергу також заслуговують на увагу [39, с . 113; 31, с . 145] . У зв’язку з тим, що в диспозиції частини 1 статті 175 КК під поняттям «керівник» можна розуміти «першу особу, що несе відповідальність за діяльність зазначених структур» [32, с . 392], погоджуємося з П . П . Андрушко та С . Я . Лиховою, що суб’єктами злочину можуть бути керівники будь-якого підприємства, органів державної влади, працівники органів Пенсійного фонду, соціального захисту населення, а також підприємств поштового зв’язку, якими безпосередньо виплачуються громадя-нам пенсії та інші виплати . Суб’єктами злочину можуть бути і керівники бан-ківських установ та їх відділень, якими здійснюється безпосередня виплата заробітної плати та інших виплат працівникам окремих підприємств, установ, організацій за укладеними з ними договорами, в тому числі — з використанням платіжних карток . Також В . В . Топчій звертає увагу на те, що у разі невиплати пенсії громадянам України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, державній пожежній охороні, Державній службі спеціального зв’язку та захисту інформації України, органах і підрозді-лах цивільного захисту, податковій міліції чи Державній кримінально-викона-вчій службі України та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за ЗУ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09 .04 .1992 №2262-XII (абзац перший преамбули із змінами, внесеними згідно із Законом №879-VI від 15 .01 .2009) при наявності ознак складу злочину, які передбачені в диспозиції ч . 1 ст . 175 КК, кримінальну від-повідальність мають нести керівники зазначених державних органів [27, с . 110—111] . Є . І . Соктоєва зазначає, що «на кваліфікацію не впливає також і те, яке найменування займаної посади суб’єкта (директор, генеральний дирек-тор, президент, зовнішній керуючий або конкурсний керуючий і т .п .) . Важливо, щоб винний виконував роль саме керівника, маючи повноваження за розпоря-




дженням відповідними соціальними виплатами .» [34, с . 91—92] . Цікавий під-хід до визначення суб’єкта окремого злочину ми бачимо в А .Писарєва . Для його означення він використовує поняття «будь-які особи» [7, с . 265] . Враховуючи зазначене, можливо, було б доцільно у нашому випадку викори-стати зворот «будь-який керівник» [4, с . 134] .

У випадку, якщо пенсія виплачується частково із Державного бюджету України, а частково за рахунок підприємства, установи, організації, то керівни-ка такої організації навряд чи можна вважати суб’єктом злочину, юридичний склад якого передбачений у ст . 175 КК . Адже мова йде про повну невиплату пенсії, а не лише про її частину (у даному випадку проблема неповної виплати пенсії має вирішуватися в площині адміністративного або цивільного законо-давства) . Вважаємо, що зазначене потребує додаткового дослідження . Щодо недержавних пенсійних фондів, як «зазначає В . В . Топчій, держава не несе відповідальності за їх зобов’язаннями, що зазначаються в кожному окремому пенсійному контракті . Тому особа, яка бере участь у недержавному пенсійному фонді, діє на свій ризик» . Також важливою для нас є думка В . В . Топчія, що незалежно від джерел фінансування, суб’єктом злочину, вчиненого у формі безпідставної невиплати стипендії, слід вважати керівника навчального закла-ду . Як бачимо, тут є відмінності щодо визначення зазначеного суб’єкта складу злочину від того, коли пенсія виплачується частково із Державного бюджету України, а частково за рахунок підприємства, установи, організації .

Твердження С . Я . Лихової, що до кола суб’єктів даного злочину не слід включати осіб (касирів, поштарів тощо), на яких лежить обов’язок тільки сплатити або доставити вже нараховані грошові кошти, заслуговує на увагу . Адже безпідставну невиплату такими особами вказаних грошових коштів слід кваліфікувати як злочин проти власності [204, с . 135] .

Питання притягнення до кримінальної відповідальності керівника філі-алу досліджували Є . І . Соктоєва [34, с . 93], Н . Ю .Гронська, Ю . С . Варанкіна [35, с . 103—114], Д . Л . Кокорін та інші . З часом Федеральним Законом від 23 грудня 2010 року №382-ФЗ в диспозицію ст . 145-1 КК РФ щодо відповідного суб’єкта до «керівника організації, роботодавця — фізичної особи» добавлено «керівник філії, представництва або іншого відособленого структурного підрозділу орга-нізації» . Такі зміни зумовлені, насамперед, розширенням суб’єкта цього злочи-ну у зв’язку з забороною аналогії, як в кримінальному праві РФ, так і України . Адже, як правило, спеціальних суб’єктів не зазначених в кримінальному законі неможливо притягнути до відповідальності . Вважаємо, що введення «керівни-ка філії» або ж на нашу думку доцільніше «керівника відособленого структур-ного підрозділу» у диспозицію ст . 175 КК також має рацію, але за умови покла-дення на нього обов’язку проводити відповідні виплати, що, як правило, передбачає наявність відокремленої бухгалтерії . Крім того, необхідно зазначи-ти, що певною мірою проблема суб’єкта окреслених злочинів взагалі вирішу-ється на законодавчому рівні і в деяких зарубіжних джерелах [36; 37; 38; 39] .

Висновки . Так, підводячи підсумки, слід відмітити, що виконавцем, тобто суб’єктом зазначеного злочину доцільно було б вважати будь-якого керівника, що несе відповідальність за діяльність підприємства, установи або організації незалежно від форми власності, а також іншого відособленого



121

структурного підрозділу, що має відокремлену бухгалтерію чи фізичну особу — підприємця, або фізичну особу, яка провадить незалежну професійну діяль-ність і використовує найману працю .


1 . Кримінальне право України : Особлива частина : підручник / Ю . В . Баулін, В . І . Борисов, В . І . Тютюгін та ін . ; за ред . В . В . Сташиса, В . Я . Тація . 4-те вид ., пере-робл . і допов . X . : Право, 2010 . 608 с .

2 . Панкратова О. В. Невыплата заработанной платы, пенсий, стипендий, пособий и иных выплат (ст . 145-1 УК РФ) : уголовно-правовой и криминологичес-кий аспекты : автореферат дис . . . . канд . юрид . наук : 12 .00 .08 ; Московская государ-ственная юридическая академия им . О . Е . Кутафинна, Кубанский государственный ун-т . М . : МГЮА им . Кутафина, 2012 . 32 с .

3 . Кримінальний кодекс України від 05 .04 .2001 №2341-III (із змінами та доповненнями) . Голос України від 19 .06 .2001, №107 .

4 . Олєйнічук О. М. Суб’єкт складу злочину, передбаченого статтею 175 КК України . Бюлетень Міністерства юстиції України . 2014 . № 1(147) . С . 130—136 . Загальнодержавне науково-практичне фахове видання .

5 . Кримінальне право . Загальна частина : Підручник / За ред . А . С . Беніцького, В . С . Гуславського, О . О . Дудорова, Б . Г . Розовського . К . : Істина, 2011 . 1112 с .

6 . Олєйнічук О. М. Кримінально-правове визначення суб’єкта складу злочину, передбаченого ст . 175 КК України . Особистість, суспільство, держава : розуміння свободи і відповідальності : Матеріали XII науково-практичної конференції . — Київ : ВНЗ «Національна академія управління», 2012 . С . 247—249 .

7 . Матвійчук В. К. Кримінально-правова охорона навколишнього природного середовища (кримінально-правове та кримінологічне дослідження) . К . : Азимут-Україна, 2005 . 464 с .

8 . Грищук В. К., Пасєка О. Ф. Кримінальна відповідальність юридичних осіб : порівняльно-правове дослідження : монографія . Львів : Львівський державний уні-верситет внутрішніх справ, 2013 . 248 с .

9 . Крайник Г. С. Теоретичний і практичний аспекти визнання юридичної особи суб’єктом злочину . Теорія і практика правознавства : електрон . наук . фах . вид . / Нац . ун-т «Юридична акад . України ім . Ярослава Мудрого» . Х . : [б . в .], 2013 . Вип . 1 . URL : http://nbuv .gov .ua/UJRN/tipp_2013_1_18 .

10 . Литвинов О. М., Васильєв А. А., Павликівський В. І. Про передчасність рево-люційних змін у вітчизняному кримінальному законодавстві . Проблеми впрова-дження кримінальної відповідальності юридичних осіб : матеріали Всеукраїнської науково-практичної Інтернет-конференції (1—14 квітня 2013 р ., Харків) . URL : http://ivpz . org/images/Litvinov_O_M . zip .

11 . Мозгова В. А., Ульянов Д. В. Про перспективи запровадження в Україні інституту кримінальної відповідальності юридичних осіб . Проблеми впровадження кримінальної відповідальності юридичних осіб : матеріали Всеукраїнської науко-во-практичної Інтернет-конференції (1—14 квітня 2013 р ., Харків) . URL : http://ivpz .org/images/tezy_dopovidi_mozgova .zip .

12 . Нерсесян А. С. Заходи кримінально-правового характеру щодо юридичної осо-би : аналіз нового законопроекту . Вісник Вищої ради юстиції . 2013 . № 2(14) . С . 181—192 .

13 . Пасєка О. Ф. Кримінальна відповідальність юридичних осіб : порівняль-но-правове дослідження : автореф . дис . . . . канд . юрид . наук : 12 .00 .08 ; Львів . держ . ун-т внутр . справ . Л ., 2010 . 23 с .




14 . Пивоваров В. В., Маковецька В. В. Кримінальна відповідальність корпора-цій : проблема визначення вини . Теорія і практика правознавства : електронне видання — 2014 . Вип . 2 (6) . URL : http://tlaw .nlu .edu .ua/wp-content/uploads/2015/07/Пивоваров .pdf .

15 . Пономаренко Ю. А. Правила застосування заходів кримінально-правового характеру щодо юридичних осіб . Збірник наукових праць Харківського національ-ного педагогічного університету імені Г . С . Сковороди . «Право» . 2014 . Вип . 22 . С . 155—160 . URL : http://nbuv .gov .ua/UJRN/znpkhnpu_pravo_2014_22_22 .

16 . Про ратифікацію Конвенції Міжнародної організації праці №173 1992 року про захист вимог працівників у випадку неплатоспроможності роботодавця : Закон України від 19 жовтня 2005 року №2996-IV . Урядовий кур’єр від 08 .11 .2005 . № 212 .

17 . Дудченко К. Ю. Інститут заходів кримінально-правового характеру щодо юри-дичних осіб : актуальні питання становлення та розвитку . Вісник Кримінологічної асоці-ації України : зб . наук . праць [редкол . Т . А . Денисова, О . М . Джужа, В . П . Ємелья нов та ін .] / засн . Харків . нац . ун-т внутр . справ . Харків : Золота миля, 2014 . № 8 . С . 156—162 .

18 . Пасєка О. Ф. Заходи кримінально-правового характеру щодо юридичних осіб : окремі проблемні питання . Науковий вісник Львівського державного універси-тету внутрішніх справ . Серія юридична / головний редактор В . В . Середа . Львів : ЛьвДУВС, 2014 . Вип . 4 . С . 253—263 . URL : http://nbuv .gov .ua/UJRN/Nvlduvs_2014_4_28 .

19 . Гончар Т. А. Заходи кримінально-правового характеру щодо юридичних осіб за чинним кримінальним кодексом України . Правова держава : зб . наук . пр . Одеса : 2014 . № 17 . С . 76—80 . URL : http://dspace .onu .edu .ua :8080/bitstream/123456789/ 6407/1/76-80 .pdf .

20 . Лихова С. Я. Юридичні особи як суб’єкти кримінальної відповідальності за КК України . Наукові праці Національного авіаційного університету . Серія : Юридичний вісник . Повітряне і космічне право : зб . наук . праць . К . : НАУ, 2014 . № 4(33) . 165 с . С . 128—132 . URL : http://nbuv .gov .ua/UJRN/Npnau_2014_4_26 .

21 . Олєйнічук О. М. Невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат у контексті Конвенції про захист прав людини і осно-воположних свобод . Актуальні питання захисту прав людини в контексті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод : Тези доповідей учасників всеу-країнської науково-практичної конференції студентів, аспірантів та молодих вчених . «Актуальні питання захисту прав людини в контексті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» . (Київ, 4 листоп . 2011 р .) . — Київ : Часопис Академії адвокатури України, 2011 . № 13(4) . С . 30—31 . Електронне наукове фахове видання України .

22 . Михайлов О. О. Юридична особа як суб’єкт злочину : іноземний досвід та пер-спективи його застосування в Україні : дис . … канд . юрид . наук : 12 .00 .08 . К ., 2008 . 190 с .

23 . Кримінальне право України : Загальна частина : підручник / Ю . В . Баулін, В . І . Борисов, В . І . Тютюгін та ін . ; за ред . В . В . Сташиса, В . Я . Тація . 4-те вид ., пере-робл . і допов . Х . : Право, 2010 . 456 с .

24 . Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України : У 2 т . Т . 1 / За заг . ред . П . П . Андрушка, В . Г . Гончаренка, Є . В . Фесенка . 3-тє вид ., перероб . та доп . К . : Алерта ; КНТ ; Центр учбової літератури . 2009 . 964 с .

25 . Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / За ред . М . І . Мельника, М . І . Хавронюка . 8-ме вид ., перероб . і доп . X . : Фактор, 2011 . 1280 с .

26 . Лихова С. Я. Злочини проти громадянських, політичних та соціальних прав і свобод людини і громадянина за Кримінальним кодексом України (теорети-ко-правове дослідження) : дис . . . . д-ра юрид . наук : 12 .00 .08 . К ., 2006 . 529 с .



123

27 . Топчій В. В. Кримінально-правова характеристика невиплати заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат (ст . 175 КК України) : Дис . . канд . юрид . наук : 12 .00 .08 . К ., 2009 . 271 с .

28 . Цивільний кодекс України від 12 .03 .2003 року №435-IV (із змінами та доповненнями) . Голос України від 12 .03 .2003 — № 45 .

29 . Податковий кодекс України від 02 .12 .2010 №2755-VI . Голос України від 04 .12 .2010, №229 .

30 . Гронская Н. Ю. Преступления в сфере оплаты труда и социальных выплат по уголовному законодательству Российской Федерации : ст . 145 .1 УК РФ : дис . . . . канд . юрид . наук : 12 .00 .08 . Москва : РГБ, 2007 . 199 с . (Из фондов Российской Государственной Библиотеки) .

31 . Кокорин Д. Л. Уголовно-правовая характеристика невыплаты заработной платы : дис . . . . канд . юрид . наук : 12 .00 .08 . Екатеринбург, 2009 . 195 с .

32 . [67, с .392; 67 . Комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации / Отв . ред . А . В . Наумов . 2-е изд ., перераб . и доп . VI . : Юристъ, 2000 . 864 с .

33 . Кримінальний кодекс України : науково-практичний коментар / Ю . В . Баулін, В . І . Борисов, С . Б . Гавриш та ін . / За заг . ред . В . В . Сташиса, В . Я . Тація . К . : Видав-ничий Дім «Ін Юре», 2003 . 1196 с .

34 . Соктоева Е. И. Уголовная ответственность за невыплату заработной платы, пенсий, стипендий, пособий и иных выплат (по материалам судебной и про-курорской практики Уральского, Сибирского и Дальневосточного федеральный округов) : дис . . . . канд . юрид . наук : 12 .00 .08 . М ., 2005 . 187 с .

35 . Варанкина Ю. С. Уголовно-правовые проблемы борьбы с невыплатой зара-ботной платы (по материалам Приволжского федерального округа) : дис . . . . канд . юрид . наук : 12 .00 .08 . Москва : РГБ, 2008 . 205 с . (Из фондов Российской Государстве-нной Библиотеки) .


37 . The Swiss Penal Code / Preface by a member of the Council of Federation the Federal Assembly of the RF . N . Volkov; edited, translated from German, and introduction by Candidate of Law A . V . Serebrennikova ; — St Petersburg : “Yuridichesky Center — Press”, 2002 . — 366 p .

38 . Criminal Legislation of Norway / Edited and introductory article by Doctor of Law, professor Yn . V . Golik ; translated from Norwegian A . V . Zhmenya . — St . Petersburg : “Yuridichesky Center — Press”, 2002 . — 366 p .

39 . The Latvian Penal / edited and introduction by candidate of law A . I . Lukashov and candidate of law E .A . Sarkisova, translated from Latvian by candidate of Law A . I . Lukashov . — St . Petersburg : “Yuridichesky Center — Press”, 2001 . — 313 p .

REFERENCES

1 . Kryminalne pravo Ukrainy : Osoblyva chastyna : pidruchnyk / Yu . V . Baulin, V . I . Borysov, V . I . Tiutiuhin ta in . ; za red . V . V . Stashysa, V . Ya . Tatsiia . 4-te vyd ., pererobl . i dopov . Kh . : Pravo, 2010 . 608 s .

2 . Pankratova O. V. Nevyplata zarabotannoj platy, pensij, stipendij, posobij i inyh vyplat (st . 145-1 UK RF) : ugolovno-pravovoj i kriminologicheskij aspekty : avtoreferat dis . . . . kand . jurid . nauk : 12 .00 .08 ; Moskovskaja gosudarstvennaja juridicheskaja akademija im . O .E . Kutafinna, Kubanskij gosudarstvennyj un-t . M . : MGJuA im . Kutafina, 2012 . 32 s .




3 . Kryminalnyi kodeks Ukrainy vid 05 .04 .2001 №2341-III (iz zminamy ta dopovnenniamy) . Holos Ukrainy vid 19 .06 .2001, №107 .

4 . Olieinichuk O. M. Subiekt skladu zlochynu, peredbachenoho statteiu 175 KK Ukrainy . Biuleten Ministerstva yustytsii Ukrainy . 2014 . № 1(147) . S . 130—136 . Zahalnoderzhavne naukovo-praktychne fakhove vydannia .

5 . Kryminalne pravo . Zahalna chastyna : Pidruchnyk / Za red . A . S . Benitskoho, V . S . Huslavskoho, O . O . Dudorova, B . H . Rozovskoho . K . : Istyna, 2011 . 1112 s .

6 . Olieinichuk O. M. Kryminalno-pravove vyznachennia subiekta skladu zlochynu, peredbachenoho st . 175 KK Ukrainy . Osobystist, suspilstvo, derzhava : rozuminnia svobody i vidpovidalnosti : Materialy XII naukovo-praktychnoi konferentsii . — Kyiv : VNZ “Natsionalna akademiia upravlinnia”, 2012 . S . 247—249 .

7 . Matviichuk V. K. Kryminalno-pravova okhorona navkolyshnoho pryrodnoho seredovyshcha (kryminalno-pravove ta kryminolohichne doslidzhennia) . K . : Azymut-Ukraina, 2005 . 464 s .

8 . Hryshchuk V. K., Pasieka O. F. Kryminalna vidpovidalnist yurydychnykh osib : porivnialno-pravove doslidzhennia : monohrafiia . Lviv : Lvivskyi derzhavnyi universytet vnutrishnikh sprav, 2013 . 248 s .

9 . Krainyk H. S. Teoretychnyi i praktychnyi aspekty vyznannia yurydychnoi osoby subiektom zlochynu . Teoriia i praktyka pravoznavstva : elektron . nauk . fakh . vyd . / Nats . un-t “Yurydychna akad . Ukrainy im . Yaroslava Mudroho” . Kh . : [b . v .], 2013 . Vyp . 1 . URL : http://nbuv .gov .ua/UJRN/tipp_2013_1_18 .

10 . Lytvynov O. M., Vasyliev A. A., Pavlykivskyi V. I. Pro peredchasnist revoliu-tsiinykh zmin u vitchyznianomu kryminalnomu zakonodavstvi . Problemy vprovadzhennia kryminalnoi vidpovidalnosti yurydychnykh osib : materialy Vseukrainskoi naukovo-praktychnoi Internet-konferentsii (1—14 kvitnia 2013 r ., Kharkiv) . URL : http://ivpz . org/images/Litvinov_O_M . zip .

11 . Mozghova V. A., Ulianov D. V. Pro perspektyvy zaprovadzhennia v Ukraini instytutu kryminalnoi vidpovidalnosti yurydychnykh osib . Problemy vprovadzhennia kryminalnoi vidpovidalnosti yurydychnykh osib : materialy Vseukrainskoi naukovo-praktychnoi Internet-konferentsii (1—14 kvitnia 2013 r ., Kharkiv) . URL : http://ivpz .org/images/tezy_dopovidi_mozgova .zip .

12 . Nersesian A. S. Zakhody kryminalno-pravovoho kharakteru shchodo yurydy-chnoi osoby : analiz novoho zakonoproektu . Visnyk Vyshchoi rady yustytsii . 2013 . № 2(14) . S . 181—192 .

13 . Pasieka O. F. Kryminalna vidpovidalnist yurydychnykh osib : porivnialno-pravove doslidzhennia : avtoref . dys . . . . kand . yuryd . nauk : 12 .00 .08 ; Lviv . derzh . un-t vnutr . sprav . L ., 2010 . 23 s .

14 . Pyvovarov V. V., Makovetska V. V. Kryminalna vidpovidalnist korporatsii : problema vyznachennia vyny . Teoriia i praktyka pravoznavstva : elektronne vydannia — 2014 . Vyp . 2 (6) . URL : http://tlaw .nlu .edu .ua/wp-content/uploads/2015/07/Пивоваров .pdf .

15 . Ponomarenko Yu. A. Pravyla zastosuvannia zakhodiv kryminalno-pravovoho kharakteru shchodo yurydychnykh osib . Zbirnyk naukovykh prats Kharkivskoho natsionalnoho pedahohichnoho universytetu imeni H .S . Skovorody . “Pravo” . 2014 . Vyp . 22 . S . 155—160 . URL : http://nbuv .gov .ua/UJRN/znpkhnpu_pravo_2014_22_22 .

16 . Pro ratyfikatsiiu Konventsii Mizhnarodnoi orhanizatsii pratsi №173 1992 roku pro zakhyst vymoh pratsivnykiv u vypadku neplatospromozhnosti robotodavtsia : Zakon Ukrainy vid 19 zhovtnia 2005 roku №2996-IV . Uriadovyi kurier vid 08 .11 .2005 . № 212 .

17 . Dudchenko K. Yu. Instytut zakhodiv kryminalno-pravovoho kharakteru shchodo yurydychnykh osib : aktualni pytannia stanovlennia ta rozvytku . Visnyk Krymi-



125

nolohichnoi asotsiatsii Ukrainy : zb . nauk . prats [redkol . T . A . Denysova, O . M . Dzhuzha, V . P . Yemelianov ta in .] / zasn . Kharkiv . nats . un-t vnutr . sprav . Kharkiv : Zolota mylia, 2014 . № 8 . S . 156—162 .

18 . Pasieka O. F. Zakhody kryminalno-pravovoho kharakteru shchodo yurydy ch-nykh osib : okremi problemni pytannia . Naukovyi visnyk Lvivskoho derzhavnoho univer-sytetu vnutrishnikh sprav . Seriia yurydychna / holovnyi redaktor V .V . Sereda . Lviv : LvDUVS, 2014 . Vyp . 4 . S . 253-263 . URL : http://nbuv .gov .ua/UJRN/Nvlduvs_2014_4_28 .

19 . Honchar T. A. Zakhody kryminalno-pravovoho kharakteru shchodo yurydych-nykh osib za chynnym kryminalnym kodeksom Ukrainy . Pravova derzhava : zb . nauk . pr . Odesa : 2014 . № 17 . S . 76-80 . URL : http://dspace .onu .edu .ua :8080/bitstream/123456789/ 6407/1/76-80 .pdf .

20 . Lykhova S. Ya. Yurydychni osoby yak subiekty kryminalnoi vidpovidalnosti za KK Ukrainy . Naukovi pratsi Natsionalnoho aviatsiinoho universytetu . Seriia : Yurydychnyi visnyk . Povitriane i kosmichne pravo : zb . nauk . prats . K . : NAU, 2014 . № 4(33) . 165 s . S . 128—132 . URL : http://nbuv .gov .ua/UJRN/Npnau_2014_4_26 .

21 . Olieinichuk O. M. Nevyplata zarobitnoi platy, stypendii, pensii chy inshykh usta-nov lenykh zakonom vyplat u konteksti Konventsii pro zakhyst prav liudyny i osnovo-polozhnykh svobod . Aktualni pytannia zakhystu prav liudyny v konteksti Konventsii pro zakhyst prav liudyny i osnovopolozhnykh svobod : Tezy dopovidei uchasnykiv vseukrainskoi naukovo-praktychnoi konferentsii studentiv, aspirantiv ta molodykh vchenykh . “Aktualni pytannia zakhystu prav liudyny v konteksti Konventsii pro zakhyst prav liudyny i osnovo-polozhnykh svobod” . (Kyiv, 4 lystop . 2011 r .) . — Kyiv : Chasopys Akademii advokatury Ukrainy, 2011 . № 13(4) . S . 30—31 . Elektronne naukove fakhove vydannia Ukrainy .

22 . Mykhailov O. O. Yurydychna osoba yak subiekt zlochynu : inozemnyi dosvid ta perspektyvy yoho zastosuvannia v Ukraini : dys . … kand . yuryd . nauk : 12 .00 .08 . K ., 2008 . 190 s .

23 . Kryminalne pravo Ukrainy : Zahalna chastyna : pidruchnyk / Yu . V . Baulin, V . I . Borysov, V . I . Tiutiuhin ta in . ; za red . V . V . Stashysa, V . Ya . Tatsiia . 4-te vyd ., pererobl . i dopov . Kh . : Pravo, 2010 . 456 s .

24 . Naukovo-praktychnyi komentar do Kryminalnoho kodeksu Ukrainy : U 2 t . T . 1 / Za zah . red . P . P . Andrushka, V . H . Honcharenka, Ye . V . Fesenka . 3-tie vyd ., pererob . ta dop . K . : Alerta ; KNT ; Tsentr uchbovoi literatury . 2009 . 964 s .

25 . Naukovo-praktychnyi komentar do Kryminalnoho kodeksu Ukrainy / Za red . M . I . Melnyka, M . I . Khavroniuka . 8-me vyd ., pererob . i dop . Kh . : Faktor, 2011 . 1280 s .

26 . Lykhova S. Ya. Zlochyny proty hromadianskykh, politychnykh ta sotsialnykh prav i svobod liudyny i hromadianyna za Kryminalnym kodeksom Ukrainy (teoretyko-pravove doslidzhennia) : dys . . . . d-ra yuryd . nauk : 12 .00 .08 . K ., 2006 . 529 s .

27 . Topchii V. V. Kryminalno-pravova kharakterystyka nevyplaty zarobitnoi platy, stypendii, pensii chy inshykh ustanovlenykh zakonom vyplat (st . 175 KK Ukrainy) : Dys . . kand . yuryd . nauk : 12 .00 .08 . K ., 2009 . 271 s .

28 . Tsyvilnyi kodeks Ukrainy vid 12 .03 .2003 roku №435-IV (iz zminamy ta dopovnenniamy) . Holos Ukrainy vid 12 .03 .2003 — № 45 .

29 . Podatkovyi kodeks Ukrainy vid 02 .12 .2010 №2755-VI . Holos Ukrainy vid 04 .12 .2010, №229 .

30 . Gronskaja N. Ju. Prestuplenija v sfere oplaty truda i social'nyh vyplat po ugolov-nomu zakonodatel'stvu Rossijskoj Federacii : st . 145 .1 UK RF : dis . . . . kand . jurid . nauk : 12 .00 .08 . Moskva : RGB, 2007 . 199 s . (Iz fondov Rossijskoj Gosudarstvennoj Biblioteki) .

31 . Kokorin D. L. Ugolovno-pravovaja harakteristika nevyplaty zarabotnoj platy : dis . . . . kand . jurid . nauk : 12 .00 .08 . Ekaterinburg, 2009 . 195 s .



32 . [67, s . 392; 67 . Kommentarij k Ugolovnomu kodeksu Rossijskoj Federacii / Otv . red . A . V . Naumov . 2-e izd ., pererab . i dop . VI . : Jurist, 2000 . 864 s .

33 . Kryminalnyi kodeks Ukrainy : naukovo-praktychnyi komentar / Yu . V . Baulin, V . I . Borysov, S . B . Havrysh ta in . / Za zah . red . V . V . Stashysa, V . Ya . Tatsiia . K . : Vydavnychyi Dim “In Yure”, 2003 . 1196 s .

34 . Soktoeva E. I. Ugolovnaja otvetstvennost' za nevyplatu zarabotnoj platy, pensij, stipendij, posobij i inyh vyplat (po materialam sudebnoj i prokurorskoj praktiki Ural'skogo, Sibirskogo i Dal'nevostochnogo federal'nyj okrugov) : dis . . . . kand . jurid . nauk : 12 .00 .08 . M ., 2005 . 187 s .

35 . Varankina Ju. S. Ugolovno-pravovye problemy bor'by s nevyplatoj zarabotnoj platy (po materialam Privolzhskogo federal'nogo okruga) : dis . . . . kand . jurid . nauk : 12 .00 .08 . Moskva : RGB, 2008 . 205 s . (Iz fondov Rossijskoj Gosudarstvennoj Biblioteki) .


37 . The Swiss Penal Code / Preface by a member of the Council of Federation the Federal Assembly of the RF . N . Volkov; edited, translated from German, and introduction by Candidate of Law A . V . Serebrennikova ; — St Petersburg : “Yuridichesky Center — Press”, 2002 . — 366 p .

38 . Criminal Legislation of Norway / Edited and introductory article by Doctor of Law, professor Yn . V . Golik ; translated from Norwegian A . V . Zhmenya . — St . Petersburg : “Yuridichesky Center — Press”, 2002 . — 366 p .


Харь І . О . Виконавець злочину невиплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат

У статті досліджується суб’єкт складу злочину щодо невиплати заробітної плати, стипендії, пенсії чи інших установлених законом виплат.

Ключові слова: суб’єкт складу злочину, невиплата, заробітна плата, стипен-дія, пенсія, соціальний захист, кримінальне право, відповідальність, суб’єкт злочину, виконавець, цивільне законодавство.

Харь И . А . Исполнитель преступления невыплата заработной платы, сти-пендии, пенсии или других установленных законом выплат

В статье исследуется субъект состава преступления относительно невыпла-ты заработной платы, стипендии, пенсии или других установленных законом выплат.

Ключевые слова: субъект состава преступления, невыплата, заработная плата, стипендия, пенсия, социальная защита, уголовное право, ответственность, субъект преступления, гражданское законодательство.

Khar I . The Executor of a Crime of Failure to Pay Salary, Scholarships, Pensions or any other Statutory Payments

The article deals with the matter of an executor of a crime of failure to pay salary, scholarships, pensions or any other statutory payments.

Keywords: Subject of a Crime; Failure to Pay; Salary; Scholarships; Pensions; Social Protection; Criminal Law; Responsibility; Executor of a crime; Civil Legislation


ЮРИДИЧНА НАУКА № 5(83)/2018 © В. І. Халавка, 2018

КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧЕ ПРАВО УГОЛОВНО-ИСПОЛНИТЕЛЬНОЕ ПРАВО CRIMINAL EXECUTIVE RIGHT

УДК 343 .81

V. Khalavka

DEFINITION OF INCENTIVE AND PROHIBITIVE MEASURES BY CRIMINAL

AND CRIMINAL-EXECUTIVE LAW

В. І. Халавка начальник Софіївської виправної колонії № 45, Міністерство юстиції України м. Дніпро

ВИЗНАЧЕННЯ ЗАОХОЧУВАЛЬНИХ ТА ЗАБОРОННИХ ЗАХОДІВ КРИМІНАЛЬНИМ ТА КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧИМ ПРАВОМПостановка проблеми . Певний час питання кримінального покарання,

в тому числі його застосування, були предметом кримінального права . По мірі ускладнення системи кримінальних покарань, її мети та завдань, появи нових форм та видів їх виконання, нових органів, які виконають покарання, з кримі-нального права в якості самостійної почала виділятися нова галузь, яка в різ-них країнах отримала певну назву, а саме, пенологія, пенітенціарне право, виправно-трудове право, кримінально-виконавче право і т .ін .

Прийняті на початку 90-х років ХХ ст . важливі законодавчі акти, а потім нова Конституція України, яка стала правовою основою для реформування усіх галузей, необхідність приведення українського законодавства у відповід-ність з нормами міжнародного права, потягли за собою кардинальні зміни і в сфері виконання кримінальних покарань, результатом яких стало прийняття нового Кримінально-виконавчого кодексу (КВК) .

Проте, не слід забувати, що норми кримінально-виконавчого права є похідними від норм кримінального права . Вони виконують, так би мовити, допоміжну роль у реалізації інституту покарання, визначену у матеріальному праві . Як вірно визначають більшість науковців, кримінальне право, як і кримі-нальне законодавство є базовим по відношенню до кримінально-виконавчого, а визначення у КК поняття, завдань, мети та видів покарань, мають вирішальне значення для КВК [1, с . 84; 2, с . 16; 3, с . 5; 4, с . 18] . Відтак, потребує вирішення питання про наявність у кримінально-виконавчому праві й законодавстві


КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧЕ ПРАВО128


заохочувальних та заборонних норм та їх співвідношення з нормами кримі-нального права .

Аналіз останніх досліджень і публікацій . Праці, що присвячені вказа-ній проблематиці ми зустрічаємо практично в кожному підручнику, посібнику, монографіях та інших роботах науковців, а саме це стало предметом наукових досліджень К . А . Автухова, В . А . Бадири, Л . В .Багрія-Шахматова, М . І . Бажанова, В . І .Борисова, І . Г . Богатирьова, І . В . Боднара, А . В . Градецького, Т . А . Денисової, О . М . Джужи, В . М . Дрьоміна, Р . Р . Галіакбарова, В . К . Грищука, В . К .Дуюнова, О . Ф .Кістяківського, О . Г . Колба, В . Я . Конопельського, І . М . Копотуна, О . Г . Кри-ку шенка, М . Й . Коржанського, М . П . Мелентьєва, О . С . Міхліна, П . П . Михай лен-ка, В . О . Навроцького, Г . О . Радова, В . В . Сташиса, А . Х . Степанюка, М . О . Струч-кова, М . С .Таганцева, В . М . Трубникова, П . В . Хряпінського, М . Д . Шаргородського, Ю . В . Шинкарьова, І . В . Шмарова, І . С . Яковець та ін . Проте, як вбачається, ці важливі як у теоретичному, так і в практичному плані праці потребують пере-осмислення, а окреслені питання потребують подальшого дослідження .

Мета статі полягає у з’ясуванні існування у кримінально-виконавчому законодавстві заохочувальних та заборонних норм й наданні пропозицій щодо наявних заходів карально-виправного впливу і їх реалізації нормами кримі-нального та кримінально-виконавчого права .

Основні результати дослідження . Порівнюючи кримінальне та кримі-нально-виконавче законодавство ми до цього часу знаходимо певні неточності, неузгодженості та невідповідність, що породжує багато дискусійних та спір-них питань в сфері застосування карально-виправних заходів . Одним з таких питань є встановлення, чи є у кримінально-виконавчому законодавстві заохо-чувальні та заборонні норми .

Як слушно зазначає Ю . В . Баулін, відмінною властивістю заохочуваль-них норм є заохочувальний метод їх соціального впливу на свідомість і волю, з метою схвалення й стимулювання корисного для людини, суспільства чи держави варіанта поведінки [5, с . 90] . У розвиток цієї думки можна зазначити, що як і заохочувальні, так само й заборонні норми повинні впливати на свідо-мість і волю засудженого, з метою утримання його від протиправної поведінки й стимулювання позитивної в період відбування покарання .

П . В . Хряпінський, визначення поняття заохочувальної норми є однією з центральних у кримінальному законодавстві [6, с . 33] . Він не тільки розкри-ває поняття, сутність заохочувальних норм, а й піддає їх ретельному аналізу: це і добровільна відмова від доведення злочину до кінця, звільнення від кримі-нальної відповідальності та покарання, заохочувальні норми у Особливій частині КК України тощо .

Як відомо, Особлива частина КК України містить норми, що вказують, які конкретно суспільно небезпечні діяння є злочинами і які заходи кримі-нального покарання можуть бути застосовані до осіб, що їх вчинили . Таким чином, норми кримінального права, що містяться у Особливій частині КК України є законодавчо оформленим правилом, в якому регламентується пове-дінка суб’єктів кримінально-правових відносин . Відтак, під забороною знахо-дяться суспільно небезпечні діяння: вбивство, крадіжка, отримання неправо-мірної вигоди, втеча з під варти тощо .



129

Ми беззаперечно й позитивно сприймаємо міркування авторів, які під-тверджують наявність у КК України заохочувальних та заборонних норм . Особливо важливим для нас є те, що саме заборонні норми встановлюють обов’язок особи не вчиняти певних суспільно небезпечні діянь .

Повертаючись до кримінально-виконавчого права та законодавства, спробуємо встановити наявність та перелік заохочувальних і заборонних норм у цій галузі . Останнім часом на це питання звернули увагу Н .В . Коломієць [7] та І . Ф . Павлентій [8] . Зокрема, визнаючи наявність у кримінально-виконавчо-му законодавстві наявність заохочувальних норм, вони у подальшому підтри-мували думки К . А . Автухова, Т . А . Денисової, А . Х . Степанюка, І . С . Яковець та ін . фахівців [9], які вважають вірним визначення скоріш не кола норм, а переліку заохочувальних та заборонних заходів у кримінально-виконавчому праві . Так, І . Ф . Павлентій зазначає: «З вищевикладеного випливає, що заходи заохочення засуджених слід розглядати як важливу складову в правовому регулюванні процесу виконання та відбування покарання, яка спрямована на стимулювання до правослухняної поведінки . Безсумнівно, значення інституту заохочень в кримінально-виконавчому праві величезне, і деякі науковці нази-вають заходи заохочення «неосновними засобами виправлення» [8] .

Н . В . Коломієць вказано, що на підставі аналізу КВК України нею кла-сифіковано не тільки заходи заохочення, але й заохочувальні норми вищевка-заного нормативно-правового акта (ч . 7, ч . 8 ст . 59; ст . 100; ст . 101; ст . 111; ч . 2 ст . 138, ч . 139, ч . ст . 140; ст . 142; ч . 2 ст . 143; ст . 151; ст . 151-1 КВК України) [10, с . 14] . Дійсно, за певних умов, вказані норми можна назвати заохочувальними, проте не усі вони застосовуються до засуджених, які відбувають покарання у виді позбавлення волі (зокрема, 7, ч . 8 ст . 59; ст .100 тощо) . Також, дослідницею до заохочувальних норм у кримінально-виконавчому праві віднесено «Умовно-дострокове звільнення від відбування покарання та заміна невідбутої частини покарання більш м’яким як форми заохочення засуджених» [10, с . 16—19] . З таким твердженням важко погодитись, оскільки умовно-дострокове звільнен-ня від відбування покарання та заміна невідбутої частини покарання більш м’яким є заохочувальною нормою кримінального, а не кримінально-виконав-чого законодавства (ст . 81, ст . 82 КК України) [11] . КК передбачена можли-вість, за певних умов, звільнення засуджених від подальшого відбування ними покарання або, в окремих випадках, заміна його на більш м’яке покарання . Так, КК передбачає умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, а ст . 154 КВК вказує лише на порядок дострокового звільнення від відбування покарання .

Так само, прикладом заборонних норм, що встановлені КВК та КК України можна визнати, зокрема, ч . 4 ст . 107 КВК України (перелік заборон, що встановлені ст . 107 «Права і обов’язки засуджених до позбавлення волі») та злісну непокору законним вимогам адміністрації виправної установи або іншу протидію адміністрації у законному здійсненні її функцій особою, яка відбуває покарання у виді обмеження волі або у виді позбавлення волі, якщо ця особа за порушення вимог режиму відбування покарання була піддана про-тягом року стягненню у виді переведення до приміщення камерного типу




(одиночної камери) або переводилась на більш суворий режим відбування покарання (ст . 391 КК України) [11] .

Загалом, необхідно вказати на те, що заохочення, заборони та обмежен-ня, що застосовуються до засуджених в процесі відбування покарань, містяться як у КК України, так і у КВК України . Крім того, такі норми містяться у Кодексі України про адміністративні правопорушення (КУпАПП), Правилах внутріш-нього розпорядку тощо . Саме на основі цих норм побудовані заохочувальні та заборонні заходи, що застосовуються до засуджених, які відбувають покарання .

Вказані підходи на законодавчому рівні знайшли своє певне вирішення в кримінальному законодавстві зарубіжних держав [12; 13; 14; 15; 16] .

Вивчення причин посилення соціальної напруженості в суспільстві показує, що злочинність сьогодні стає реальною силою, яка здатна блокувати економічні і демократичні перетворення в Україні, призвести до ескалації насильства та нестабільності . Оперативна обстановка в місцях позбавлення волі також залишається складною: чисельність спецконтингенту, незважаючи на проведення амністій, невпинно зростає, погіршився криміногенний склад засуджених . Відомо які збитки засудженим приносить нерозумне застосуван-ня режимних обмежень, виховуючи в них почуття приниженості, бажання виділитись будь-якою ціною, навіть шляхом порушення правил внутрішнього розпорядку . Практиці відомі випадки, коли засуджені навіть готові скоїти зло-чин, щоб змінити своє життя .

Безумовно, кожен засуджений повинен постійно відчувати неможли-вість послаблення встановленого законом режиму, але не відкидаючи його позитивних вад (виховання почуття дисциплінованості, відповідальності, вміння підпорядковувати свою волю вимогам більшості та ін .) все ж необхідно зазначити, що режим повинен мати свої межі, встановлені законом . За час від-бування покарання у засуджених можливі різноманітні зміни поглядів і пове-дінки, які повинні неодмінно нести за собою поліпшення або погіршення умов утримання засуджених як в межах однієї установи, так і шляхом переведення в інші виправні заклади . Якщо мова йде про засуджених з позитивними уста-новками, то подальше залишення їх в загальному асоціальному середовищі може принести тільки шкоду . У цьому випадку персонал повинен сприяти диференційованому застосуванню заходів заохочення .

Висновки . На підставі проведеного дослідження можна стверджувати: Необхідно, щоби норми КВК знаходились у взаємній підпорядкованості та співвідношенні з нормами КК .

Заохочувальні норми спрямовані на стимулювання схвальної в законі поведінки засуджених, що полягає в сумлінному виконанні ними своїх юри-дичних і громадських обов’язків . Особливістю заохочувальних норм у кримі-нально-виконавчому праві є те, що правом їх застосування має тільки адміні-страція установ і органів, що виконують кримінальні покарання .

Заборонні норми, навпроти, містять заборону, встановлюють вимоги до засуджених утриматися від певних дій, які законом визнаються неправомірни-ми . В якості операторів вольової поведінки суб’єктів у заборонних диспозиці-ях виступають слова: «забороняється», «не дозволяється», «не може», «не допускається» .



131

Загалом, заохочувальні та заборонні норми покликані забезпечувати безпеку засуджених, стимулювати їх правослухняну поведінку, запобігати вчиненню злочинів і інших правопорушень у виправних установах .


1 . Утевский Б. С. Вопросы теории исправительно-трудового права и практика его применения . Сов . гос-во и право, 1957 . № 12 . С . 84—88 .

2 . Ткачевский Ю. М. Соотношение уголовного и уголовно-исполнительного зако-нодательства . Вестник Московского университета . Серия «Право» . 1998 . № 2 . С . 3—19 .

3 . Кримінально-виконавче право України: Підручник для студентів юридич-них спеціальностей вищих навчальних закладів / За ред . проф . А . Х . Степанюка . Харків : Право, 2005 .

4 . Уголовно-исполнительное право: Курс лекций / Отв . ред . докт . юрид . наук, проф . А . А . Толкаченко . Санкт-Петербург: Изд-во «Юрид . центр . Пресс», 2004 .

5 . Баулин Ю. В. Обстоятельства, исключающие преступность деяния . Харьков : Основа, 1991 . 360 с .

6 . Хряпінський П. В. Заохочувальні норми у кримінальному законодавстві України . Навч . пос . Київ : Центр учбової літератури, 2008 . 192 с .

7 . Коломієць Н. В. Актуальні проблеми інституту заохочень в кримінально-ви-конавчому праві / Н . В . Коломієць // Міжнародна наук .-прак . конф . Євроінтеграційні процеси, як основа соціальної-економічної перебудови України (28 лютого 2015 р ., м . Київ,) . Київ: ВМГО ОМУ, 2015 . С . 77—81 .

8 . Павлентій І. Ф. Щодо застосування заходів заохочення в кримінально-ви-конавчому праві // Актуальные проблемы современной науки: тезисы докладов XXХ Международной научно-практической конференции (Санкт-Петербург — Астана — Киев — Вена, 30 мая 2018) . [Електронний ресурс] . — Режим доступу : https://www .inter-nauka .com/issues/conf-2018/may/3790/

9 . Правове регулювання застосування заходів заохочення та стягнення у процесі виконання покарань, пов’язаних з ізоляцією засуджених : [монографія] / [В . В . Каре лін, І . С . Яковець, К . А . Автухов] ; заг . ред . А . Х . Степанюка . Харків : Право, 2014 . 240 с .

10 . Коломієць Н. В. Заохочення у кримінально-виконавчому праві: теоретичні засади та практика застосування . Автореферат дис . . д-ра юрид . наук . Київ: ДНДІ МВС України, 2018 . 39 с .

11 . Кримінальний кодекс України . Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2001, № 25—26, ст .131 . Редакція від 14 .06 .2018, підстава 2447-19 . [Електронний ресурс] . — Режим доступу: http://zakon5 .rada .gov .ua/laws/show/2341-14

12 . The Polish Penal Code / edited by candidate of law, assistant professor A . І . Lukashov, and D j, prof N . F . Kuznetsova introduction by candidate of law, assistant professor A . I . Lukashov and candidate of law E . A Sarkisova, translated from Polish by D . A . Barilovitch . St Petersburg : “Yundichesky Centei Press@, 2001 . 234 p .

13 . The Bulgarian Penal Code / edited by candidate of Law, assistant professor A . I . Lukashov; introduction by Y . I . Aidarov . St . Petersburg : “Yuridichesky Center — Press”, 2001 . 298 p .

14 . The Swiss Penal Code / Preface by a member of the Council of Federation the Federal Assembly of the RF . N . Volkov; edited, translated from German, and introduction by Candidate of Law A . V . Serebrennikova . — St Petersburg : “Yuridichesky Center — Press”, 2002 . 366 p .



15 . THE JAPANESE PENAL CODE / Edited and introduction by Doctor of Law, prof . A . I . Korobeev . — St Petersburg : “Yuridichesky Center — Press”, 2002 . 226 p .

16 . Criminal Legislation of Norway / Edited and introductory article by Doctor of Law, professor Yn . V . Golik; translated from Norwegian A . V . Zhmenya . — St . Petersburg : “Yuridichesky Center — Press”, 2002 . 366 p .

REFERENCES

1 . Utevskij B. S. Voprosy teorii ispravitel'no-trudovogo prava i praktika ego primenenija . Sov . gos-vo i pravo, 1957 . № 12 . S . 84—88 .

2 . Tkachevskij Ju. M. Sootnoshenie ugolovnogo i ugolovno-ispolnitel'nogo zakonodatel'stva . Vestnik Moskovskogo universiteta . Serija “Pravo” . 1998 . № 2 . S . 3—19 .

3 . Kryminalno-vykonavche pravo Ukrainy: Pidruchnyk dlia studentiv yurydych-nykh spetsialnostei vyshchykh navchalnykh zakladiv / Za red . prof . A . Kh . Stepaniuka . Kharkiv : Pravo, 2005 .

4 . Uholovno-yspolnytelnoe pravo: Kurs lektsyi / Otv . red . dokt . yuryd . nauk, prof . A . A . Tolkachenko . Sankt-Peterburh: Yzd-vo “Yuryd . tsentr . Press”, 2004 .

5 . Baulin Ju. V. Obstojatel'stva, iskljuchajushhie prestupnost' dejanija . Har'kov: Osnova, 1991 . 360 s .

6 . Khriapinskyi P. V. Zaokhochuvalni normy u kryminalnomu zakonodavstvi Ukrainy . Navch . pos . Kyiv: Tsentr uchbovoi literatury, 2008 . 192 s .

7 . Kolomiiets N. V. Aktualni problemy instytutu zaokhochen v kryminalno-vykonavchomu pravi / N . V . Kolomiiets // Mizhnarodna nauk .-prak . konf . Yevrointehra-tsiini protsesy, yak osnova sotsialnoi-ekonomichnoi perebudovy Ukrainy (28 liutoho 2015 r ., m . Kyiv,) . Kyiv : VMHO OMU, 2015 . S . 77—81 .

8 . Pavlentii I. F. Shchodo zastosuvannia zakhodiv zaokhochennia v kryminalno-vykonavchomu pravi // Aktual'nye problemy sovremennoj nauki: tezisy dokladov XXХ Mezhdunarodnoj nauchno-prakticheskoj konferencii (Sankt-Peterburg — Astana — Kiev — Vena, 30 maja 2018) . [Elektronnyi resurs] . — Rezhym dostupu: https://www .inter-nauka .com/issues/conf-2018/may/3790/

9 . Pravove rehuliuvannia zastosuvannia zakhodiv zaokhochennia ta stiahnennia u protsesi vykonannia pokaran, poviazanykh z izoliatsiieiu zasudzhenykh : [monohrafiia] / [V . V . Karelin, I . S . Yakovets, K . A . Avtukhov] ; zah . red . A . Kh . Stepaniuka . Kharkiv : Pravo, 2014 . 240 s .

10 . Kolomiiets N. V. Zaokhochennia u kryminalno-vykonavchomu pravi: teoretychni zasady ta praktyka zastosuvannia . Avtoreferat dys . . d-ra yuryd . nauk . Kyiv: DNDI MVS Ukrainy, 2018 . 39 s .

11 . Kryminalnyi kodeks Ukrainy . Vidomosti Verkhovnoi Rady Ukrainy (VVR), 2001, № 25—26, st .131 . Redaktsiia vid 14 .06 .2018, pidstava 2447-19 . [Elektronnyi resurs] . — Rezhym dostupu: http://zakon5 .rada .gov .ua/laws/show/2341-14

12 . The Polish Penal Code / edited by candidate of law, assistant professor A . І . Lukashov, and D j, prof N . F . Kuznetsova introduction by candidate of law, assistant professor A . I . Lukashov and candidate of law E .A Sarkisova, translated from Polish by D . A . Barilovitch . St Petersburg : “Yundichesky Centei Press@, 2001 . 234 p .

13 . The Bulgarian Penal Code / edited by candidate of Law, assistant professor A . I . Lukashov; introduction by Y . I . Aidarov . St . Petersburg : “Yuridichesky Center — Press”, 2001 . 298 p .

14 . The Swiss Penal Code / Preface by a member of the Council of Federation the Federal Assembly of the RF . N . Volkov; edited, translated from German, and introduction



133

by Candidate of Law A . V . Serebrennikova . — St Petersburg : “Yuridichesky Center — Press”, 2002 . 366 p .

15 . THE JAPANESE PENAL CODE / Edited and introduction by Doctor of Law, prof . A . I . Korobeev . — St Petersburg: “Yuridichesky Center — Press”, 2002 . 226 p .

16 . Criminal Legislation of Norway / Edited and introductory article by Doctor of Law, professor Yn . V . Golik; translated from Norwegian A . V . Zhmenya . — St . Petersburg : “Yuridichesky Center — Press”, 2002 . 366 p .

Халавка В . І . Визначення заохочувальних та заборонних заходів кримі-нальним та кримінально-виконавчим правом

У статті з’ясовується співвідношення заохочувальних та заборонних норм у кримінальному на кримінально-виконавчому законодавстві. Констатується, що норми кримінально-виконавчого права є похідними від норм кримінального права. Вони виконують, так би мовити, допоміжну роль у реалізації інституту покарання, визна-чену у матеріальному праві. Вказано на те, що заохочення, заборони та обмеження, що застосовуються до засуджених в процесі відбування покарань, містяться як у КК України, так і у КВК України. Саме на основі цих норм побудовані заохочувальні та заборонні заходи, що застосовуються до засуджених, які відбувають покарання.

Ключові слова: засуджений, заохочувальні заходи, заборонні заходи, позбав-лення волі, покарання, виконання покарань.

Халавка В . И . Определение поощрительных и запретительных мер уголов-ным и уголовно-исполнительным правом

В статье уясняется соотношение поощрительных и запретительных норм в уголовном и уголовно-исполнительном законодательстве. Констатируется, что нормы уголовно-исполнительного права являются производными от норм уголовного права. Они выполняют, так сказать, вспомогательную роль в реализации института наказания, определенную в материальном праве. Указано на то, что поощрение, запреты и ограничения, применяемые к осужденным в процессе отбывания наказа-ния, содержатся как в УК Украины, так и в УИК Украины. Именно на основе этих норм построены поощрительные и запретительные меры, применяемые к осужден-ным, отбывающим наказание.

Ключевые слова: осужденный, поощрительные меры, запретительные меры, лишение свободы, наказание, исполнение наказаний.

Khalavka V . Definition of Incentive and Prohibitive Measures by Criminal and Criminal-executive Law

The article explains the ratio of incentive and prohibitive norms in criminal and criminal-executive legislation. It is stated that the norms of the criminal-executive law are derived from the norms of criminal law. They carry out, so to speak, an auxiliary role in the realization of the institution of punishment, as defined in substantive law. It is pointed out that the encouragement, prohibitions, and restrictions applied to the convicts in the process of serving the sentence are contained both in the Criminal Code of Ukraine and in the Criminal Executive Code of Ukraine. It is on the basis of these norms that incentive and prohibitive measures are applied to convicts serving sentences.

Keywords: Convicted; Incentive Measures; Prohibitive Measures; Deprivation of Liberty; Punishment; Execution of Punishments



ВИКОНАВЧЕ ПРОВАДЖЕННЯ ИСПОЛНИТЕЛЬНОЕ ПРОИЗВОДСТВО ENFORCEMENT PROCEEDINGS

УДК 341 .983

S. Hlushchenko A. Soloviova

ON THE QUESTION OF THE INTERNATIONAL PRACTICE OF THE EU COUNTRIES IN THE FIGHT

AGAINST ABUSE OF PROCEDURAL RIGHTS IN THE ENFORCEMENT PROCEEDINGS

С. В. Глущенко Доктор юридичних наук А. М. Соловйова Кандидат юридичних наук, доцент

ДО ПИТАННЯ МІЖНАРОДНОЇ ПРАКТИКИ КРАЇН ЄС ЩОДО ПРОТИДІЇ

ЗЛОВЖИВАННЯМ ПРОЦЕСУАЛЬНИМИ ПРАВАМИ У ВИКОНАВЧОМУ ПРОВАДЖЕННІ

Постановка проблеми . У сучасній Європі питання примусового вико-нання займають особливе місце в механізмі правового регулювання та практи-ці правозастосування . Проблеми виконавчого провадження також займають особливе місце в доктрині процесуального права країн ЄС . Не випадково Європейський суд з прав людини зазначає, що невід’ємною частиною права на судовий захист виступає ефективне виконання судових актів [1] .

Метою статті є дослідження питання міжнародної практики країн ЄС щодо протидії зловживанням процесуальними правами у виконавчому про-вадженні .

Основні результати дослідження . Позиціонування Україною євроінте-граційних намірів вимагає здійснення реальних кроків у напрямі наближення вітчизняної системи органів виконавчої влади до стандартів європейського співтовариства . Першочерговим завданням у цьому сенсі має стати адаптація законодавства та наближення окремих сфер владно-розпорядчої діяльності до правової системи Європейського Союзу (далі — ЄС) . Не є винятком і сфера виконання юрисдикційних рішень, яка потребує суттєвої модернізації, зокре-ма за умови рецепції позитивного зарубіжного досвіду .

© С. В. Глущенко, А. М. Соловйова, 2018



135

Як відомо, рецепція зарубіжного досвіду правового регулювання насам-перед обумовлена міжнародними зобов’язаннями України, євроінтеграційни-ми процесами . Так, у ст . 114 Угоди про асоціацію між Україною та ЄС зазначе-но, що держава бере на себе обов’язок адаптації законодавства України до законодавства Євросоюзу та має забезпечити, щоб закони та майбутнє законо-давство поступово досягли суміжності з acquis ЄС2 . Окрім вказаного докумен-та, який має міжнародно-правовий характер, необхідність адаптації законодав-ства визначена і на рівні національних законодавчих актів . Зокрема, у розділі 1 Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодав-ства ЄС (Закон України від 18 березня 2004 р . № 1629-IV) вказано, що метою адаптації законодавства України до законодавства ЄС є досягнення відповід-ності правової системи України acquis communautaire з урахуванням критеріїв, що висуваються ЄС до держав, які мають намір вступити до нього [2] .

Деякі країни, з якими межує Україна, Угорщина, Болгарія та Словенія, обрали подвійну модель виконавчої служби, за якої не лише державні, але й приватні виконавці можуть виконувати судові рішення . А в Румунії існує лише один вид виконавців — приватні судові службовці .

Централізовані системи виконавчого провадження сформувалися у наступних країнах, таких як Швеції, Іспанії та інших . При цій моделі виконав-чого провадження створюється організаційно самостійний орган, уповноваже-ний у сфері примусового виконання, із вертикально-інтегрованою структурою управління, яка, як правило, відрізняється складністю та багаторівневістю . Тобто централізована система виконавчого провадження характеризується наступними елементами: наявність єдиного державного органу примусового виконання; наявність механізму правового регулювання процесу виконання судових актів та актів інших органів, встановленого законодавством [3] .

Унікальність виконавчого провадження Швеції визначається наявністю Виконавчого Кодексу [4] . Заява про виконання рішення може ґрунтуватися на таких підставах: судове рішення, наказ або постанова; урегулювання (мирова угода), затверджена судом; ухвалення наказу про сумарне стягнення; рішення, винесеного адміністративним органом та ін . Заява про примусове виконання надається у письмовій або усній формі . Місцем виконання рішення є суд, на території якого мешкає боржник . У спорах стосовно нерухомості виконання рішення здійснює суд, на території якого перебуває це майно .

Виконавчий Кодекс Швеції розподіляє справи з примусового виконан-ня рішень прилюдного та приватного характеру . Справи прилюдного характе-ру — це справи про стягнення штрафів, податків, мита тощо .

Виконавчий Кодекс Швеції містить положення, що обмежують можли-вість примусового виконання, наприклад, для захисту боржника і неможливо-сті зловживань з боку стягувача . В обмежених випадках боржник має законне право перешкоджати примусовому виконанню, тобто заперечувати проти нього . Найбільш поширеними прикладами обмежень щодо примусового вико-нання є те, що будь-яке майно і деякі активи виключаються із майна («опис матеріальних благ») з огляду на потреби боржника . Опис матеріальних благ може, наприклад, виключати те, що відомо як «бенефіціарій» ( «майно, яке не


ВИКОНАВЧЕ ПРОВАДЖЕННЯ136

може бути прикріпленим»), таке як квартира, яка є постійним і єдиним місцем проживання боржника, а також гроші, які боржнику потрібні для мінімальних побутових потреб . Опис заробітку виключає «резервну суму» для покриття звичайних витрат на проживання та витрат на житло боржника [5] .

Для децентралізованих систем виконавчого провадження характерне делегування державою частини повноважень у сфері цивільного виконавчого провадження недержавним організаціям та приватним особам . Такі системи функціонують у США, Канаді, Франції та деяких інших державах . Децентралізована система виконавчого провадження має різну відомчу підпо-рядкованість органів та посадових осіб, які здійснюють примусове виконання, диференціацію відомств, що виконують ліцензійні, контрольні та наглядові функції . Окрім того, децентралізація проявляється також і в правовому регу-люванні процесу примусового виконання [6] .

У Франції повноваження примусових виконавців виконуються не дер-жавними службовцями, а особами, які отримали ліцензію від держави на дану діяльність і здійснюють самостійно . Так статус судового виконавця регламен-тується Ордонансом від 2 листопада 1945 роки; деякі зміни в систему виконав-чого провадження були внесені в 1992 році .

Судовий виконавець Франції має бути юристом з вищою освітою, про-йти дворічне стажування в конторі судового виконавця, що практикує, та скласти державні іспити . Після цього прокуратура відповідного територіаль-ного округу та Департаментська (регіональна) палата готують висновок щодо придатності претендента до зайняття посади судового виконавця . Судові виконавці призначаються на посаду наказом Міністра юстиції Франції, а дис-циплінарно — підпорядковуються прокурорам Республіки . Судовий викона-вець має право, здійснюючи свої повноваження, діяти одноособово або вступи-ти до об’єднання судових виконавців . Оскільки судовий виконавець несе персональну відповідальність за спричинені ним збитки, спільнота судових виконавців страхує власні ризики, а страхові премії розподіляються всередині спільноти виконавців . При здійсненні повноважень з примусового виконання рішень судовий виконавець діє від імені держави і є посадовою особою, яка вправі застосовувати заходи державного примусу

Відповідно до ст . 758 Цивільно-процесуального кодексу Польщі, далі — ЦПК, виконавчі справи відносяться до юрисдикції окружних судів та держав-них виконавців, які діють у цих судах [7] .

Відповідно до ст . 759 § 1 ЦПК виконавчі дії вчиняються судовими вико-навцями, за винятком дій, віднесених до компетенції судів .

Виконавче провадження у польському праві є своєрідним «наслідком» судочинства, спрямованим на виконання рішення, яке було прийняте внаслі-док розгляду справи по суті судом або судовим чиновником, який діє в суді .

У світлі вищезазначених положень, що стосуються властивостей судо-вих виконавців, слід вказати, що обов’язок проведення судового виконання лежить на судових виконавцях . Оперативність і ефективність провадження найбільшою мірою залежать від їх діяльності .



137

Системні основи діяльності судових виконавців (komorników sądowych) визначаються в Законі від 29 серпня 1997 року про судових виконавців та виконавче провадження [8], далі — Закон .

Головним завданням у справі судового виконавця є вчинення примусо-вих заходів, які в принципі йому слід вчинити особисто .

Судові виконавці (komorniky sądowy) є публічними посадовими особа-ми в польській правовій системі, призначені за пропозицією зацікавленої сто-рони Міністром юстиції . Судові справи щодо призначення на посаду судового виконавця розглядаються відповідно до положень Кодексу адміністративного судочинства .

Судовий виконавець (komornik sądowy) є публічною посадовою особою, який працює в окружному суді . Він виконує завдання держави та оснащується засобами державного примусу в межах наказу про правозастосування . В той же час у нього є можливість використовувати примус для подолання опору боржників і ефективного здійснення виконання . Судовий пристав виконує примусові заходи у цивільних справах та інші види діяльності, передбачені окремими положеннями (стаття 2 Закону) . При виконанні рішення суду судо-вий пристав підпорядковується голові окружного суду, в якому він працює, тоді як голова окружного суду, в якому діє судовий виконавець, здійснює лише адміністративний нагляд (контроль) за діяльністю пристава, а судовий нагляд віднесений до компетентного суду .

Таким чином, нагляд за діяльністю судового виконавця є двонаправле-ним, і охоплює як питання виконання судових рішень (юрисдикційні), так і окремо питання адміністративні .

Ми маємо пам’ятати, що в польському правопорядку судовий викона-вець, не дивлячись на статус публічної посадової особи, здійснює виконавську діяльність за власний рахунок (однак не є підприємцем за сутністю відповід-них положень) . Його статус є аналогічним так званим само зайнятим особам . Судовий виконавець на частину власних коштів організує офіс, наймає праців-ників . Однак він не виступає як агент кредитора у зовнішніх відносинах, але має публічно-правові відносини як з кредитором, так і з боржником .

Місцева юрисдикція окружного суду, в якому здійснює свою діяльність судовий виконавець, визначає його округ (область юрисдикції) . У такій облас-ті може працювати декілька судових виконавців (Статті 8, пункти 1 і 2 Закону) . У той же час кредитор може обрати судового виконавця, який буде виконувати дії в його випадку по всій країні . Вибір, здійснений кредитором, створює дочірню власність виконавця . Вищезгадане право обрати судового виконавця не поширюється тільки на операції з нерухомістю та справи, у яких застосовуються положення про оформлення нерухомості (ст . 8 (5) Закону) .

Судові виконавці в межах своєї діяльності утворюють самоврядування, повноваження якого, зокрема, включають дисциплінарний суд у першій інстанції .

Сам судовий виконавець самостійно здійснює свою діяльність, що під-падає під його статутні завдання за власний рахунок . Судовий пристав засто-совує положення про податок на доходи фізичних осіб, соціальне страхування



та загальне медичне страхування для осіб, які здійснюють несільськогосподар-ську діяльність .

Судовий виконавець є публічною посадовою особою, однак держава не фінансує його діяльність . Витрати, пов’язані з виконавчою діяльністю, вклю-чаючи особисті та матеріальні витрати на виконання його обов’язків, на утри-мання офісу, судовий виконавець покриває одержаною винагородою (збором) . Залишок з цих витрат — це винагорода судового виконавця . Слід зазначити, що у справах про здійснення грошових виплат кредитори не зобов’язані плати-ти виконавчі збори, які стягуються тільки з боржників пропорційно суми, на які вони були наказані виплатити .

Для того, щоб стати судовим виконавцем треба мати вищу юридичну освіту, здавати іспит на допуск до професії .

Система контролю за діяльністю судових виконавців у Польщі була сформована положеннями ЦПК і Закону . У світлі цих положень розрізняють три типи контролю за судовими виконавцями, а саме: 1) судовий контроль, 2) адміністративний контроль, 3) контроль з боку самоврядування .

Судовий контроль здійснює окружний суд, де діє судовий виконавець, та здійснюється шляхом: а) скарги на дії виконавця (стаття 767); b) звинува-чення проти плану розподілу суми, отриманої від виконання (Стаття 2 статті 1027); c) порушення права, що призводить до наступних дій суду:

- суд може видавати накази, направлені на забезпечення належного здійснення виконавчих дій і усунення виявлених недоліків (ст . 759 § ЦПК),

- суд, якщо виявлені які-небудь неточності або дефекти у виконавчий процедурі, після того, як судовий виконавець представив свої документи та після внесення повідомлень в ході примусового виконання нерухомого майна, він може наказати судовому виконавцю їх видалити (ст . 960 ЦПК),

- аукціон щодо нерухомого майна проходить публічно і під наглядом судді (стаття 972 ЦПК) .

- суд вносить, при необхідності, зміни та доповнення до плану виконан-ня, представлений йому судовим виконавцем щодо суми, отриманої від вико-нання (ст . 1035 ЦПК) .

Слід підкреслити, що зупинення (зміна) або закриття судовим виконав-цем виконавчого провадження, а також порядок вчинення таких дій можливі лише в режимі судового нагляду .

Діяльність щодо здійснення виконавчого провадження регулюється ЦПК і здійснюється судовим виконавцем для того, щоб отримати від боржни-ка вигоду для кредитора, встановленого у виконавчому листі .

Основними засобами судового контролю за діяльністю судових вико-навців є скарга на дії судового виконавця відповідно до положень ст . 767 § 1 ЦПК . Для розгляду скарги на дії судового виконавця, компетентним є суд, в якому діє такий судовий виконавець . Якщо судовий виконавець був обраний поза межами загальної юрисдикції для здійснення виконання, скарга розгля-дається судом, який був би компетентним відповідно до загальних правил .



139

Скарга на дії судових виконавців спрямована на усунення порушень виконавчого провадження, що полягають в порушенні процесуальних норм (виконавче право) .

Неможливо, за допомогою скарги на дії судового виконавця, вимагати скасування або змінити примусові заходи судових виконавців, вчинених у відповідності з положеннями Закону про примусове виконання, якщо така дія порушує матеріальні права сторін чи третіх сторін . Заходи щодо захисту таких прав — це лише дії, спрямовані на запобігання правопорушенням, врегульова-ні положеннями ст . 840—843 ЦПК . В принципі, скарга доступна на дії та/або бездіяльність будь якого судового виконавця .

У межах адміністративного нагляду за діяльністю судових виконавців передбачено: а) нагляд голови окружного суду, де діє судовий пристав, (Стаття 3 Закону); б) нагляд Міністра юстиції за діяльністю судових виконавців (стат-тя 64 Закону) .

Згідно з положеннями Закону про судових виконавців (ст . 3, п . 2 і ст . 64 пункт . контроль голови окружного суду, а також Міністра юстиції не може втручатися в діяльність судового виконавця . Таким чином, обидва зазначені тут наглядові органи не мають права змінювати, анулювати або наказувати виконавцю виконувати конкретні виконавчі дії .

Адміністративний нагляд голови окружного суду в чинній редакції Закону зосереджений в основному на питаннях, пов’язаних зі швидкістю і ефективністю виконавчого провадження, регулюванню діловодства та бухгал-терського обліку, культури і етичних аспектів діяльності судового виконавця, зокрема, питань щодо часу здійснення виконавчих дій .

Адміністративний нагляд голови окружного суду здійснюється, зокре-ма, через контроль офісу виконавця, здійснюється в міру необхідності, але не рідше, ніж раз на чотири роки, здійснюється особисто або призначеним суддею і за допомогою бухгалтерського обліку і фінансового контролю з боку уповно-важеної особи, і в межах розгляду скарг та скарг, які не підлягають розгляду судом відповідно до положень ст . 767 ЦПК .

Голова окружного суду має право вимагати пояснень від виконавця і видавати накази, відмова від виконання яких, може привести до накладення дисциплінарного стягнення або звільнення (Міністром юстиції) .

Крім того, голова суду має право подати заяву про початок дисциплінар-ного провадження проти судового виконавця .

Крім того, голова суду має право ініціювати (подати заяву) порушення дисциплінарного провадження стосовно судового виконавця . Згідно ст . 74 з 1 Закону згадану вище заяву може бути подано Міністром юстиції, головами судів, суддями-інспекторами, судовими виконавцями самоврядування та судо-вими виконавцями-інспекторами .

Голова окружного суду, як уже згадувалося вище, має право повідомити суд про необхідність видати щодо судового пристава накази відповідно до ст . 759 § 2 ЦПК . Таким чином, у нього є інструмент, щоб сигналізувати про необхідність того, щоб окружний суд ініціював заходи судового контролю



(нагляду), якщо відомо, що можуть бути недоліки та порушення в сфері, що стосується діяльності судового виконавця .

Міністра юстиції також здійснює нагляд (контроль) . Міністр юстиції здійснює це через свої власні наглядові служби, голови окружних судів, відві-дування суддів, а в межах фінансового контролю — спеціально уповноважени-ми особами .

Міністр юстиції або, за його вказівкою, голова окружного суду може призначити суддю-інспектора та у виправданих випадках у межах фінансового контролю - уповноважену особу - відвідати певний офіс (пункти 2 і 3 статті 64, ст . 64, пункти 2 і 3) .

Крім того, в межах реалізації повноважень у сфері надзвичайного нагля-ду за діяльністю судових виконавців у Міністерстві юстиції, зокрема, здійсню-ються такі заходи:

- аналіз діяльності окружних судів, які щодо надмірної тривалості вико-навчого провадження,

- аналіз планів наглядових завдань у сфері нагляду за діяльністю судо-вих виконавців та звітів про їх виконання;

- аналіз звітів, направлених до Міністерства юстиції та інформацію про стан судового виконання,

- аналіз записів і звітів про відвідування, огляд і контроль за діяльністю судових приставів про необхідність наглядових дій .

Дуже важливе доповнення повноважень Міністра юстиції це повнова-женнями призначати і звільняти судових приставів з посади, відсторонення від обов’язків та ініціювати дисциплінарне провадження стосовно них .

Як випливає із зазначеного вище положення, Міністр юстиції має право подати заяву про порушення дисциплінарного провадження щодо судового виконавця . Позиція міністра юстиції в цій області є особливою, тому що він подав заяву про порушення дисциплінарної справи стосовно судового приста-ва-виконавця . Крім того, міністр юстиції, подавши прохання про порушення дисциплінарного провадження може також призупинити діяльність пристава .

Не менш важливе доповнення до наглядових повноважень міністра юстиції, тісно пов’язаним з цими повноваженнями, є право розглядати скарги громадян на діяльність судових виконавців (так звані адміністративні скарги, режим подання якого регулюється положеннями Кодексу адміністративного судочинства) . Якщо твердження про скаргу такого типу встановлено, міністр юстиції не має права, з огляду на характер його нагляду, скасувати або змінити виконавчу дію судового виконавця або призначити таку дію (це може статися під судовим органом), але він має право розпочати розгляд справи дисциплі-нарну відповідальність або звільнення судового виконавця з посади, якщо виявлено грубі порушення в діяльності виконавчої служби .

Контроль за діяльністю виконавців органами самоврядування здійсню-ється на підставі положень ст . 65 Закону . Відповідно до цих положень, Національна виконавча рада контролює незалежно від нагляду, який здійсню-ють відповідно Міністр юстиції та голови судів . Рада призначає судових вико-навців-інспекторів з числа державних виконавців, які зобов’язані відвідувати



141

офіси виконавців . Візит до офісу слід проводити щонайменше один раз на 3 роки .

Предметом контролю з боку органів самоврядуванням є: - своєчасність, - надійність,- ефективність виконавчого провадження .

Відповідно до ст . 74 пар . 1 Закону органи самоврядування, мають право ініціювати порушення дисциплінарного провадження стосовно судового вико-навця, і тому ці органи розслідують підстави дисциплінарної відповідальності судових приставів, пов’язаних з грубим порушенням закону .

На сьогодні в Україні діє змішана система виконання рішень . забезпече-но доступ до професії приватного виконавця . Затверджено склад Кваліфікаційної комісії приватних виконавців та Дисциплінарної комісії приватних виконавців, які забезпечують свою діяльність у встановленому порядку . Вже проведено 27 перевірок діяльності приватних виконавців, здійснено перевірку 50 офісів при-ватних виконавців . Міністерством забезпечено можливість для провадження діяльності приватного виконавця не менше ніж 800 особам .

Крім того, стан виконання покращився . На сьогодні державні виконавці працюють у конкурентному середовищі із приватними виконавцями .

За 5 місяців поточного року органами державної виконавчої служби фактично виконано 329,3 тис . виконавчих документів, що становить 41,1% з числа завершених виконавчих документів .

В минулому році частка фактично виконаних документів складала 32,7% .Висновок . Отже, протидія зловживанням процесуальними правами у

виконавчому провадженні у країнах ЄС побудована по-перше, на стабільних, перевірених багаторічною практикою нормах права, які системно представлені у законодавстві з питань виконавчого провадження, а по-друге, на дієвому механізмі застосування такого законодавства . Неприпустимість зловживання правом у виконавчому провадженні країн ЄС забезпечується межами здійс-нення цивільних прав і реалізації прав громадян і організацій . При більш детальному розгляді законодавство про виконавче провадження виділяють: 1) організаційні межі реалізації прав громадян і організацій у виконавчому провадженні; 2) просторові межі реалізації прав громадян і організацій у вико-навчому провадженні; 3) часові межі реалізації прав громадян і організацій у виконавчому провадженні . Зазначені межі одночасно є процесуальними гарантіями реалізації прав громадян і організацій у виконавчому провадженні .


1 . Дело Бурдов (Burdov) против России . Жалоба № 59498/00 . — Постановление Европейского суда по правам человека по существу дела и в отношении справедли-вой компенсации // Российская газета . 2002 . 4 июля . № 120

2 . Про асоціацію: Угода між Україною з однієї сторони та Європейським Співтовариством з атомної енергії і їхніми державам членами з іншої сторони від 27 червня 2006 р . URL: http://zakon2 .rada .gov .ua/laws/show/984_011 .

3 . Селезнев В . А . Исполнительное производство в зарубежных странах: орга-низационно-правовой аспект / В . А . Селезнев // Журнал зарубежного законодатель-ства и сравнительного правоведения . — 2010 . — № 4(23) . — 220 с . — С . 112 .



4 . Фіолевський Д. П. Державна виконавча служба в Україні: навч . посіб . / Д .П . Фіолевський, С . Ю . Лобанцев, Є . І . Мєзєнцев . — К . : Алерта, 2004 . — 564 с . — С . 253 .

5 . Procedures for enforcing a judgment — Sweden https://e-justice .europa .eu/content_procedures_for_enforcing_a_judgment-52-se-en .do?member=1

6 . Мальцева Є. В. Порівняльний аналіз систем виконавчого провадження в Украї- ні та зарубіжних державах / Є . В . Мальцева // Ученые записки Таврического национального университета им . В .И . Вернадского . — Серия «Юридические науки» . — Т . 26 (65) . — 2013 . — № 1 . — С . 44—48 .

7 . Ustawa z dnia 17 listopada 1964 r . Kodeks postępowania cywilnego // http://prawo .sejm .gov .pl/isap .nsf/DocDetails .xsp?id=WDU19640430296

8 . Ustawa z dnia 29 sierpnia 1997 r . “O komornikach sądowych i egzekucji” // http://prawo .sejm .gov .pl/isap .nsf/DocDetails .xsp?id=WDU19971330882

REFERENCES

1 . Delo Burdov (Burdov) protiv Rossii . Zhaloba № 59498/00 . — Postanovlenie Evropejskogo suda po pravam cheloveka po sushhestvu dela i v otnoshenii spravedlivoj kompensacii // Rossijskaja gazeta . 2002 . 4 ijulja . № 120

2 . Pro asotsiatsiiu: Uhoda mizh Ukrainoiu z odniiei storony ta Yevropeiskym Spivtovarystvom z atomnoi enerhii i yikhnimy derzhavam chlenamy z inshoi storony vid 27 chervnia 2006 r . URL: http://zakon2 .rada .gov .ua/laws/show/984_011 .

3 . Seleznev V. A. Ispolnitel’noe proizvodstvo v zarubezhnyh stranah: organizacionno-pravovoj aspekt / V . A . Seleznev // Zhurnal zarubezhnogo zakonodatel’stva i sravnitel’nogo pravovedenija . — 2010 . — № 4(23) . — 220 s . — S . 112 .

4 . Fiolevskyi D. P. Derzhavna vykonavcha sluzhba v Ukraini: navch . posib . / D . P . Fiolevskyi, S . Yu . Lobantsev, Ye . I . Miezientsev . — K .: Alerta, 2004 . — 564 s . — S . 253 .

5 . Procedures for enforcing a judgment - Sweden https://e-justice .europa .eu/content_procedures_for_enforcing_a_judgment-52-se-en .do?member=1

6 . Maltseva Ye. V. Porivnialnyi analiz system vykonavchoho provadzhennia v Ukraini ta zarubizhnykh derzhavakh / Ye .V . Maltseva // Uchenye zapiski Tavricheskogo nacional’nogo universiteta im . V .I . Vernadskogo . — Serija “Juridicheskie nauki” . — T . 26(65) . — 2013 . — № 1 . — S . 44—48 .

7 . Ustawa z dnia 17 listopada 1964 r . Kodeks postępowania cywilnego // http://prawo .sejm .gov .pl/isap .nsf/DocDetails .xsp?id=WDU19640430296

8 . Ustawa z dnia 29 sierpnia 1997 r . “O komornikach sądowych i egzekucji” // http://prawo .sejm .gov .pl/isap .nsf/DocDetails .xsp?id=WDU19971330882

Глущенко С . В ., Соловйова А . М . До питання міжнародної практики країн ЄС щодо протидії зловживанням процесуальними правами у виконавчому про-вадженні

У статті питання примусового виконання досліджуються в механізмі право-вого регулювання та практиці правозастосування України та країн ЄС. Робиться висновок, що протидія зловживанням процесуальними правами у виконавчому про-вадженні у країнах ЄС побудована по-перше, на стабільних, перевірених багаторіч-ною практикою нормах права, які системно представлені у законодавстві з питань виконавчого провадження, а по-друге, на дієвому механізмі застосування такого законодавства. Неприпустимість зловживання правом у виконавчому провадженні країн ЄС забезпечується межами здійснення цивільних прав і реалізації прав громадян і організацій.



143

Ключові слова: виконавче провадження, зловживання, процесуальні права, боржник, стягувач.

Глущенко С .В ., Соловьева А .М . К вопросу международной практики стран ЕС по противодействию злоупотреблением процессуальными правами в исполни-тельном производстве

В статье вопросы принудительного исполнения исследуются в механизме пра-вового регулирования и практике правоприменения Украины и стран ЕС. Делается вывод, что противодействие злоупотреблением процессуальными правами в исполни-тельном производстве в странах ЕС построено: во-первых, на стабильных, провере-нных многолетней практикой нормах права, системно представлены в законодатель-стве по вопросам исполнительного производства, а во-вторых, на действенном механизме применения такого законодательства. Недопустимости злоупотребления правом в исполнительном производстве стран ЕС обеспечивается пределами осуще-ствления гражданских прав и реализации прав граждан и организаций.

Ключевые слова: исполнительное производство, злоупотребления, процессу-альные права, должник, взыскатель.

Hlushchenko S ., Soloviova A . On the question of the International Practice of the EU Countries in the Fight against Abuse of Procedural Rights in the Enforcement Proceedings

In the article, enforcement issues are investigated in the mechanism of legal regulation and practice of law enforcement of Ukraine and EU countries. It is concluded that the counteraction to the abuse of procedural rights in the enforcement proceedings in the EU countries is built first, on stable rules of law, tested by many years of practice, systematically presented in legislation on enforcement matters, and secondly, on the effective mechanism for applying such legislation. The inadmissibility of the abuse of the law in the enforcement proceedings of the EU countries is ensured by the limits of the exercise of civil rights and the exercise of the rights of citizens and organizations.

Keywords: Enforcement Proceedings; Abuse; Procedural Rights; Debtor; Recoverer



ДИСКУСІЇ ТА ОБГОВОРЕННЯ144


Р Е Ц Е Н З І Я професора кафедри галузевих юридичних наук

кременчуцького національного університету імені Михайла Остроградського,

доктора юридичних наук, доцента І. І. Митрофанова на монографію Соловйової А. М.

«Кримінально-правова характеристика злочинів проти власності: порівняльно-правове дослідження»

Статистичні показники переконливо свідчать про те, що в Україні кри-мінальні правопорушення проти власності протягом багатьох років мають найбільшу питому вагу в структурі зареєстрованих кримінальних правопору-шень . Так, за даними ДСА, у 2012 р . частка злочинів проти власності становила 52,5%; у 2013 р . — 53,6%; у 2014 р . — 51%; у 2015 р . — 51,6%, у І півріччі 2016 р . — 54% . Відповідно, майже кожен другий засуджений — це особа, яка була притягнена до відповідальності за посягання на власність . В 2017 і 2018 рр . на частку крадіжок, грабежів, розбоїв довелося понад 50% від загаль-ної кількості зареєстрованих кримінальних правопорушень . Кримінальні пра-вопорушення проти власності у зв’язку з їхньою великою поширеністю визна-чають загальний вигляд всієї кримінальної активності . Вони завдають шкоду державі, громадянам, іншим власникам, дестабілізують соціальні відносини, негативно впливають на моральний стан суспільства .

Кримінальний кодекс України, що діє в з 1 вересня 2001 р ., криміналь-ним правопорушенням проти власності присвятив 16 статей (185—198) . Передбачені цими статтями склади кримінальних правопорушень складають нормативно-правовий фундамент для виконання завдання законодавства України про кримінальну відповідальність щодо охорони власності . КК Украї-ни, як відомо, відрізняє ряд законодавчих новел: у ньому закріплене загальне поняття викрадення, змінений порядок розташування норм кримінального права, що встановлюють покарання за посягання на власність, уніфіковані визначення низки кримінальних правопорушень проти власності, уточнені окремі ознаки складів кримінальних правопорушень, передбачені однакові кваліфікуючі ознаки . Слід указати, що новий законодавчий матеріал одержав висвітлення в юридичній літературі, переважно в коментарях КК України, підручниках, навчальних посібниках . Разом з тим багато важливих питань, у тому числі й загальнотеоретичного характеру, ще недостатньо досліджені . У теорії, по суті, не розроблене поняття кримінального правопорушення проти власності, немає єдності в розумінні об’єкта цього кримінального правопору-шення . Детально не досліджені закономірності формування в законодавстві України системи кримінальних правопорушень проти власності . Належним чином не вивчені правничі конструкції й юридичні поняття, передбачені нор-мами Розділу VI Особливої частини КК України . У літературі відсутня єдине трактування об’єктивних і суб’єктивних ознак кримінальних правопорушень проти власності . Відсутня належна ясність у визначенні сутності окремих ква-ліфікуючих ознак низки складів кримінальних правопорушень . Тим часом

ДИСКУСІЇ ТА ОБГОВОРЕННЯ


145

практика застосування КК України свідчить про те, що законодавчі приписи Розділу VI Особливої частини КК України не позбавлені недоліків, що усклад-нюють як з’ясування їхнього змісту, так і практичну реалізацію . Ці обставини актуалізують тему рецензованого монографічного дослідження .

А . М . Соловйовою чітко вироблена структура дослідження . Так, в розді-лі першому розглядаються такі питання: 1) теоретичні підходи до розуміння власності як соціально-економічного та правового явища (стан дослідження проблеми; власність як соціально-економічна категорія; власність як юридич-на категорія); 2) охорона власності засобами кримінального права: історичний та сучасний аспекти; 3) методологічні засади дослідження кримінально-право-вої охорони власності .

Розділ 2 «Кримінально-правова охорона власності за законодавством країн романо-германської правової сім’ї» охоплює дослідження таких питань: 1) кримінально-правова охорона власності за законодавством романської пра-вової групи (Бельгія, Люксембург, Нідерланди, Італія, Португалія, Іспанія та ін .); 2) кримінально-правова охорона власності за законодавством німецької правової групи (Австрія, Німеччина, Швейцарія ін .); 3) кримінально-правова охорона власності за законодавством Скандинавських країн (Швеція, Норвегія, Данія, Ісландія, Фінляндія); 4) кримінально-правова охорона власності за законодавством Латинської Америки (Чилі, Уругвай, Бразилія, Аргентина, Куба, Гаїті, Болівія, Мексика, Домініканська Республіка, Венесуела ін .); 5) кри-мі нально-правова охорона власності за законодавством країн пострадянського простору, Балтії та країн південних і західних слов’ян .

У третьому розділі «Кримінально-правова охорона власності за законо-давством країн англосаксонської правової сім’ї» досліджується проблематика кримінально-правової охорони власності за законодавством Англії, Австралії, Канади, США . Четвертий розділ «Кримінально-правова охорона власності за законодавством країн мусульманської та традиційної правової сім’ї» присвя-чується аналізу питань кримінально-правової охорони власності за законодав-ством країн мусульманського типу (Йорданія, Сирія, Туніс, Марокко, Ірак), Індії, країн африканської правової сім’ї (Конго, Мозамбік, Кенія та ін .), країн Далекого Сходу (Китай, КНДР, Республіка Корея, Монголія) .

Розділом 5 «Кримінально-правова охорона власності за законодавством країн змішаної правової системи» охоплюється з’ясування таких питань: 1) кримінально-правова охорона власності країн поєднання англо-американ-ського і континентального права (Єгипет, Ірак, Камерун, Мальта, Філіппіни); 2) кримінально-правова охорона власності країн поєднання англійської та мусульманського права (Пакистан, Судан, північні штати Нігерії, окремі штати Малайзії); 3) кримінально-правова охорона власності країн поєднання континентального та мусульманського права (Лівія, Мавританія) .

Така архітектоніка монографічного дослідження дозволила автору дійти цілком обґрунтованих висновків, головним з яких є те, що об’єктом криміналь-но-правової охорони власності слід визнати і реалізувати в системі криміналь-но-правових заборон не тільки міжособистісні, але і міжсуб’єктні відносини власності . У міжсуб’єктних відносинах кримінальне право покликане забезпе-


ДИСКУСІЇ ТА ОБГОВОРЕННЯ146


чувати баланс інтересів особистості, суспільства і держави у відносинах влас-ності і закономірно диференціювати їх взаємну відповідальність .

Висновок: надана на рецензування монографія «Кримінально-правова характеристика злочинів проти власності: порівняльно-правове дослідження», підготовлена А . М . Соловйовою є значним внеском у вітчизняну науку кримі-нального права і практику його застосування, і може бути опублікована та вико-ристана в практичній діяльності органів досудового слідства та суду і в началь-ному процесі вищих навчальних закладів по підготовці фахівців юристів .

Професор кафедри галузевих юридичних наукКременчуцького національного університетуІмені Михайла Остроградського,доктор юридичних наук, доцент І. І. Митрофанов

ПЕРСОНАЛІЇ


147

Видавничо-редакційна рада і редакційна колегія журналу «Юридична наука», колектив ВНЗ «Національна академія управління»

вітає з Днем народження дійсного члена (академіка) НАПрН України

КУЧЕРЯВЕНКО МИКОЛА ПЕТРОВИЧ

перший віце-президент Національної академії правових наук України, дійсний член (академік) НАПрН України

Народився 18 травня 1959 року у м . Харкові . Закінчив економічний фа куль тет Харківського державного університету імені А . М . Горького в 1981 році (нині — Харківський національний університет В .Н . Каразіна) й Українську державну юридичну академію (нині — Національний юридичний університет імені Ярослава Мудрого) у 1995 році . У 1981—1983 рр . — асистент кафедри політичної економії Харківського юридичного інституту, 1983—1986 рр . — аспірант Харківського державного університету імені А . М . Горького, 1986-1990 рр .— асистент, а 1990-1991 рр . — доцент кафедри політич-ної економії Української державної юридичної академії, 1991-2001 рр . — доцент, професор кафедри правових основ підприємництва та фінансового права, з серпня 2001 р . по теперішній час — завідувач кафедри фінансового права Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого . З 1991 по 1996 рр . поєднував викладацьку роботу з посадою заступника декана факультету юстиції цього навчального закладу . У березні 2016 року обраний першим віце-президентом Національної академії правових наук України . У 1987 р . захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата еконо-мічних наук, у 1998 р . — дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук на тему «Теоретичні проблеми правового регулювання подат-ків і зборів в Україні» (спеціальність 12 .00 .07) . У 1990 р . присвоєне вченне звання доцента, а у 2002 р . — професора . У 2006 р . обраний членом-кореспон-дентом Академії правових наук України (нині — Національна академія право-вих наук України), а в 2010 році — дійсним членом (академіком) НАПрН


ПЕРСОНАЛІЇ148

України . Напрямками наукових досліджень — проблеми фінансового права, правове регулювання оподаткування . Опублікував понад 200 наукових та навчально-методичних праць, серед яких: «Налоговое право Украины: учеб-ник» (у співавт ., 1994), «Теоретические проблемы правового регулирования налоговых сборов в Украине» (1997), «Курс налогового права: в 6 т .» (у спі-вавт ., 2002, 2004, 2007), «Фінансове право: підручник» (у співавт ., 2003), «Бюджетний кодекс України: Науково-практичний коментар» (у співавт ., 2007), «Податкове право України: Академічний курс» (2008), «Правова систе-ма України: історія, стан та перспективи: у 5 т . Т . 2: Конституційні засади пра-вової системи України і проблеми її вдосконалення» (у співавт ., 2008 (укр .), 2011 (рос .), 2013 (англ .), «Податкові процедури: правова природа та класифі-кація: монографія» (2009), «Курс налогового права: в 2 т .» (у співавт ., 2009), «Налоговое право Республики Азербайджан» (у співавт ., 2009), «Податковий кодекс України: Науково-практичний коментар: у 2 т .» (у співавт ., 2011), «Податковий кодекс України: Науково-практичний коментар: у 3 т .» (у спі-вавт ., 2012), «Правова доктрина України: у 5 т . Т . 2: Публічно-правова доктри-на» (у співавт ., 2013 (укр .), 2016 (англ .) . У складі робочих груп брав участь в розробці проектів Податкового кодексу України, Бюджетного кодексу України, Закону України «Про податок на додану вартість» та ін . Член спеціалізованих вчених рад: Д 64 .086 .01 та Д 64 .086 .03 у Національному юридичному універси-теті імені Ярослава Мудрого . Тривалий час був членом Експертної ради Вищої атестаційної комісії, членом науково-консультативних рад при Верховному суді України та Вищому адміністративному суді України . Член громадської колегії Міністерства фінансів України, член громадської колегії комітету Верховної Ради України з податкової та митної політики . Член редакційної колегії журналів та збірників наукових праць: «Проблеми законності», «Вісник Національної академії правових наук України», «Фінансове право», «Вісник Вищого адміністративного суду України», «Митна справа», «Науковий вісник Львівського торгівельно-економічного університету (серія юридична)» . Заслужений діяч науки і техніки України (2004), переможець конкурсу «Вища школа Харківщини — кращі імена» (2004), лауреат Премії імені Ярослава Мудрого (2012), Почесний працівник Державної податкової служби України (2012), Почесний професор Запорізького національного університету (2015) .

Колектив ВНЗ «Національна академія управління», редакційна рада і редакційна колегія щиро вітають Миколу Петровича Кучерявенка

з Днем народження, бажають йому міцного здоров’я, щастя, творчого та фізичного довголіття і подальших успіхів у його багатогранній діяльності.

З глибокою повагою

Від імені колективу «Національної академії управління»ректор, доктор економічних наук,

професор С. А. ЄРОХІН

Головний редактор наукового фахового журналу

«Юридична наука», перший проректор,

доктор юридичних наук, професор В . К . Матвійчук



149



КІВАЛОВ СЕРГІЙ ВАСИЛЬОВИЧ

Народився 1 травня 1954 р . у с . Гросулово Великомихайлівського району Одеської області . У 1980 р . закінчив Свердловський юридичний інститут і залишився працювати в цьому ж закладі до 1985 р .: спочатку аспірант, потім викладач, голова профкому . З 1985 по 1990 рр . — служба в органах внутрішніх справ . З 1990 по 1997 рр . — старший викладач, доцент, завідувач кафедри, зас-туп ник декана юридичного факультету, проректор з навчальної роботи, дирек-тор Юридичного інституту Одеського державного університету ім . І . І . Меч-никова . У 1997—1998 рр . — ректор Одеської державної юридичної академії . 1998—2004 рр . — народний депутат України ІІІ—ІV скликань, Голова Комітету Верховної Ради України з питань правової політики . З лютого по грудень 2004 р . — Голова Центральної виборчої комісії України . З грудня 2004 р . по травень 2006 р . — ректор Одеської національної юридичної академії, завідувач кафедри адміністративного та фінансового права . З 2007 р . — народний депу-тат України, з 2007р . по 2014 р . — Голова Комітету Верховної Ради України з питань правосуддя, з 2014р . і до сьогодні — член Комітету Верховної Ради України з питань верховенства права та правосуддя . Одночасно з 1998 р . і до теперішнього часу — Президент Одеської національної юридичної академії (нині — Національний університет «Одеська юридична академія») .

У 1983 р . захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук на тему: «Управління автомобільними дорогами загального користування в РРФСР (адміністративно-правові питання)» (спеціальність 12 .00 .07) . У 1996 р . захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня докто-ра юридичних наук на тему: «Організаційно-правові основи митної справи в Україні» (спеціальність 12 .00 .07) . Вчене звання професора присвоєне у 1997 р . Обраний дійсним членом (академіком) Національної академії правових наук України у 2010 р .



Напрями наукових досліджень — проблеми концептуального забезпе-чення та практичного впровадження судової реформи в Україні, шляхи вдо-сконалення законодавства щодо функціонування системи державної служби в Україні, державна митна політика: стан, проблеми та перспективи розвитку митної справи в Україні, традиції та новації в сучасному українському держа-вотворенні, теоретико-правове забезпечення реалізації адміністративної реформи в Україні, державна політика в галузі освіти: міжнародні стандарти та вітчизняний досвід; проблеми та перспективи розвитку юридичної освіти та формування правової культури суспільства . Автор понад 500 наукових та нав-чально-методичних праць, серед яких: «Основы государства и права: учебное пособие» (у співавт ., 1992), «Таможенное право: административная ответствен-ность за нарушение таможенных правил» (1996), «Основи правознавства: підручник» (у співавт ., 2002), «Адміністративне право України: підручник» (у співавт ., 2003, 2008, 2009, 2011), «Введение в украинское право» (у співавт ., 2005, 2009), «Кодекс адміністративного судочинства України: Науково-прак-тич ний коментар» (у співавт ., 2009), «Адміністративне право України: навчаль-но-методичний посібник» (2008), «Судоустрій України: підручник» (у спі-вавт ., 2010, 2011), «Заохочувальні адміністративні процедури» (у співавт ., 2011), «Проходження служби в органах прокуратури: адміністративно-право-ве регулювання» (у співавт ., 2011), «Адміністративне судочинство у справах, пов’язаних із виборчим процесом: монографія» (у співавт ., 2011), «Адміністра-тивне право України: навчальний посібник» (у співавт ., 2011), «Державна служба в Україні: навчальний посібник» (у співавт ., 2011), «Основи правознав-ства України: навчальний посібник» ( у співавт ., 2011), «Публічна служба в Україні» (2011), «Предметна підсудність в адміністративному судочинстві: монографія» (у співавт ., 2012), «Кримінальний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар» (у співавт ., 2012), «Правова доктрина України: у 5 т . Т . 2: Публічно-правова доктрина України (у співавт ., 2013 (укр .), 2016 (англ .); Т . 5: Кримінально-правові науки в Україні: стан, проблеми та шляхи розвитку» (у співавт ., 2013 (укр .), 2018 (англ .), «Державна служба в Україні: теоретико-правова характеристика в контексті реформування законодавства» (2013), «Дисциплінарна відповідальність державного службовця в Україні: питання теорії і правового регулювання» (2013), «Велика українська юридич-на енциклопедія: у 20 т . Т .3: Загальна теорія права» (у співавт ., 2017) .

З 2010 р . по 2017 р . був членом Європейської Комісії «За демократію через право» (Венеціанська комісія) і за його участю було прийнято 26 виснов-ків, частина з яких стосувалася України . Представляв Україну в Парламентській асамблеї Ради Європи (2012—2014) .

Голова Ради представників юридичних вищих навчальних закладів та наукових установ . З 1998 р . і дотепер — член Вищої ради юстиції України (2001—2004 рр . — голова Вищої ради юстиції) . Входив до складу Координаційної ради з питань судово-правової реформи при Президентові України, Націо-нальної конституційної ради, Комісії з опрацювання законопроектів про вне-сення змін до Конституції України та виборчих законів, Науково-консульта-тивних рад при Верховному Суді України та Вищому адміністративному суді



151

України . Є членом Національного антикорупційного комітету . Керівник Пів-де нного регіонального центру Національної академії правових наук України (2010) . Дійсний член Академії педагогічних наук України (нині — Національна академія педагогічних наук України) (1999) . Почесний професор Оксфорд-ського академічного союзу (2016) .

Голова спеціалізованої вченої ради Д 41 .086 .01 у Національному універ-ситеті «Одеська юридична академія» . Голова редакційних колегій наукових видань «Вісник Південного регіонального центру Національної академії пра-вових наук України», «Актуальні питання держави і права», «Юридичний вісник», «Наукові праці Національного університету «Одеська юридична ака-демія» та ін .

Заслужений юрист України (1998) . Повний кавалер ордена «За заслу-ги» (1997, 1999, 2002) . Нагороджений орденом князя Ярослава Мудрого V, IV сту пенів (2004, 2011), орденом «Святий Князь Володимир» ІV ступеня (1999), Почесними Грамотами Кабінету Міністрів України (2004), Уповноваже-ного Верховної Ради України з прав людини (2004), Верховної Ради України (2004) . Лауреат Державної премії України в галузі освіти (2012), лауреат Премії імені Ярослава Мудрого (2011), лауреат Всеукраїнського конкурсу «Юрист року» (2013) . Почесний громадянин м . Одеси (2004), Почесний гро-мадянин Одеської області (2013), Почесний працівник прокуратури України (2000), Державний радник юстиції ІІ класу (2003) . Має чисельні відомчі та церковні нагороди .

Колектив ВНЗ «Національна академія управління», редакційна рада і редакційна колегія щиро вітають Сергія Васильовича Ківалова з Днем народження,

бажають йому міцного здоров’я, щастя, творчого та фізичного довголіття і подальших успіхів у його багатогранній діяльності.











ЖУРАВСЬКИЙ ВІТАЛІЙ СТАНІСЛАВОВИЧ

Народився 8 травня 1955 р . у смт . Володарськ — Волинському Жито-мирської обл . У 1980 р . закінчив Київський державний університет ім . Т . Г . Шев-ченка (нині — Київський національний університет імені Тараса Шев ченка) та Київський міжнародний університет — юридичний факультет . Розпочав тру-дову діяльність за фахом з 1980 р . на посаді коректора Міжву зівського полігра-фічного підприємства . У 1981—1988 рр . обіймав посаду кореспондента газети «Машинобудівник» Київського заводу «Більшовик» . З 1988 р . по 1991 р . пра-цював у Київському технологічному інституті легкої промисловості на поса-дах старшого викладача, доцента . З 1991 р . по 1998 р . — проректор з наукової роботи, професор кафедри соціально-гуманітарних дисциплін Українського інституту менеджменту і бізнесу . У цей же період працював президентом Фонду Святого Петра . З 1998 р . по 2002 р . — депутат Верховної Ради України ІІІ скликання, перший заступник Голови Комітету Верховної Ради України з питань культури і духовності . З 2002 р . по 2005 р . працював державним секре-тарем, першим заступником Міністра освіти і науки України, одночасно — головним науковим співробітником відділу теорії держави і права Інституту держави і права ім . В . М . Корецького НАН України . З травня 2006 р . по 2010 р . — заступник голови Київської міської державної адміністрації . Народний депутат України VІІ скликання, Радник Президента України, Секретар Комітету Верховної Ради України з питань законодавчого забезпе-чення правоохоронної діяльності (2012—2014) . З листопада 2014 р . по тепе-рішній час — завідуючий сектором методології відділу комплексних проблем державотворення Інституту законодавства Верховної Ради України .

У 1987 р . захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук на тему: «Естетичний аналіз методу художньої критики»,



153

у 1996 р . — дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора політичних наук на тему: «Політичний процес в сучасній Україні і політологічний аспект» . У 2000 р . захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата юри-дичних наук на тему: «Політична система України: проблеми становлення і розвитку (правовий аспект)» (спеціальність 12 .00 .01), у 2002 р . — дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук на тему: «Теоретичні та організаційно-правові проблеми становлення і розвитку українського пар-ламентаризму» (спеціальність 12 .00 .01) . Професор кафедри соціально-гумані-тарних дисциплін (1999), професор кафедри теорії і права (2003) . Обраний дійсним членом (академіком) Академії правових наук України (нині — Національна академія правових наук України) у 2004 р . Опублікував понад 300 наукових праць, серед яких: «Конституційне право України» (2002), «Філософія права» (2003), «Болонський процес: головні принципи входження в Європейський простір вищої освіти» (2003), «Основи правознавства» (2004), «Україна на шляху до інформатизаційного суспільства» (2004), «Дер-жав не будівництво та місцеве самоврядування в Україні» (2004), «Політологія» (2006), «Проблеми реалізації прав і свобод людини та громадянина в Україні» (2007), «Корупція в Україні — не політика» (2007), «Правова система України: історія, стан та перспективи: у 5 т . Т . 1: Методологічні та історико-теоретичні проблеми формування і розвитку правової системи України» (у співавт ., 2008 (укр .), 2011 (рос .), 2013 (англ .), «Християнська етика в українській культурі для 1—4 класів» (2006, 2007), «Новітні державотворчі процеси в Україні: виклики і перспективи» (у співавт ., 2011) .

Заслужений діяч науки і техніки України (2000) . Нагороджений орде-ном «За заслуги» III, II ступенів (2003, 2008), Грамотою Верховної Ради Украї-ни (2001), Почесною грамотою Кабінету Міністрів України (2004), Почесною грамотою Верховної Ради України (2004) . Двічі лауреат Премії імені Ярослава Мудрого, лауреат премії НАН України імені М . П . Василенка . Відзначений численними відомчими і релігійними нагородами .

Колектив ВНЗ «Національна академія управління», редакційна рада і редакційна колегія щиро вітають Віталія Станіславовича Журавського











вітає з Днем народження член-кореспондента НАПрН України

ШВЕЦЬ МИКОЛА ЯКОВИЧ

Народився 1 травня 1935 р . у с . Мохначка Попельнянського р-ну Жито-мирської обл . У 1956 р . закінчив Київський технікум радіоелектроніки, у 1965 р . — Київський інститут народного господарства, у 1970 р . — аспірантуру Інституту кібернетики ім . В . М . Глушкова . З 1956 р . по 1959 р . — строкова служба на Балтійському флоті в 150-й авіадівізії, матрос, старшина . З 1959 р . по 1970 р . працював налагоджувальником радіоапаратури, майстром цеху, про-грамістом, заступником начальника інформаційно-обчислювального центру на заводах оборонної промисловості . З 1970 р . — начальник відділу інформа-ційно-обчислювальної техніки МВС УРСР, інженер-майор, начальник Респуб-ліканського науково-дослідного інформаційного центру, у 1982—1985 рр . — заступник начальника з науки Головного науково-дослідного центру інфор ма ції і управління МВС СРСР (м . Москва) . З 1985 р . по 1991 р . — про-фесор кафедри, заступник начальника кафедри оперативно-розшукової робо-ти, начальник кафедри технічних засобів попередження та розкриття злочинів Київської вищої школи МВС СРСР . У 1991—2001 рр . — керівник Управління комп’ютеризованих інформаційних систем та мереж Верховної Ради України (державний службовець 2-го рангу), з 1999 р . по 2001 р . — науковий керівник Центру правової інформатики, з 2001 р . по 2010 р . — директор Науково-дослідного центру правової інформатики НАПрН України . Нині професор Національної академії внутрішніх справ України . У 1970 р . присуджено науко-вий ступінь кандидата економічних наук . У 1975 р . присвоєно вчене звання старшого наукового співробітника . У 1978 р . захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора економічних наук на тему: «Проблеми та методи побудови автоматизованих систем оперативного управління в органах вну-трішніх справ» . Вчене звання професора присвоєно у 1987 р . Обраний чле-



155

ном-кореспондентом Академії правових наук України (нині — Національна академія правових наук України) у 2004 р .

Напрями наукової діяльності — дослідження проблем правової інформати-ки та інформаційного права, побудови автоматизованих інформаційно-аналітич-них систем у галузі держави і права, економічної кібернетики, системної інформа-тизації законотворчої, правоохоронної та правоосвітньої діяльності . Опублікував понад 300 наукових та навчально-методичних праць, серед яких: «Проблемы и методы построения автоматизированных систем оперативного управления в орга-нах внутренних дел Украинской ССР» (1976), «АСУ органов внутренних дел» (1981), «Інформатизація законотворчої, нормотворчої, право застосовної та право-освітньої діяльності» (1999), «Правова інформатика: підручник» (у співавт ., 2004), «Системна інформатизація законотворчої та правоохоронної діяльності» (у спі-вавт ., 2005), «Правова система України: істо рія, стан та перспективи: у 5 т . Т . 5: Кримінально-правові науки . Актуальні проблеми боротьби зі злочинністю в Украї-ні» (у співавт ., 2008 (укр .), 2011 (рос .), 2013 (англ .), «Від арифмометра до високих технологій . Етапи становлення правової інформатики в Україні: монографія» (2013), «Електронні фонди нормативно-правової інформації парламенту України: монографія» (у співавт ., 2013) . Брав участь у розробці проекту Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про захист суспільної моралі» . Був чле-ном Науково-консультативної ради Національної експертної комісії України з пи тань захисту суспільної моралі, членом Наукової ради з проблем кібернетики Націо нальної академії наук України, членом Консультативної ради з питань інфор-ма тизації при Верховній Раді України, науковим консультантом Міжві домчого науково-дослідного центру з проблем боротьби з організованою злочинністю . Ака-демік Української академії інформатики (1992) . Голова редакційної колегії фа хо-вого журналу «Правова інформатика», член редакційних коле гій наукових видань «Правове, нормативне та метрологічне забезпечення системи захисту ін фор мації в Україні», «Наукові записки Інституту законодавства Верховної Ради Украї ни» . Член спеціалізованої вченої ради Д 26 .007 .03 у Національній академії внутрішніх справ та Д 26 .867 .01 в інституті законодавства Верховної Ради України . Заслужений діяч науки і техніки України (1995) . Нагороджений Почесною грамотою Кабінету Міністрів України (2005), Почес ною грамотою Верховної Ради Украї ни (2005) . Лауреат Державної премії Украї ни в галузі науки і техніки (1998), Пре мії імені Ярослава Мудрого (2003, 2013) . Має інші державні та відомчі нагороди .

Колектив ВНЗ «Національна академія управління», редакційна рада і редакційна колегія щиро вітають Миколу Яковича Швеця з Днем народження,

бажають йому міцного здоров’я, щастя, творчого та фізичного довголіття і подальших успіхів у його багатогранній діяльності.











ДЗЕРА ОЛЕКСАНДР ВАСИЛЬОВИЧ

Народився 10 травня 1946 р . у с . Шапіївка Сквирського р-ну Київської області . У 1972 р . закінчив юридичний факультет Київського державного уні-верситету ім . Т . Г . Шевченка (нині — Київський національний університет імені Тараса Шевченка) . У 1972—1973 рр . працював на посаді слідчого про-куратури Подільського р-ну м . Києва . З 1974 р . працює на юридичному факультеті Київського національного університету імені Тараса Шевченка, де пройшов шлях від асистента, старшого викладача, доцента до професора кафе-дри цивільного права (З 2001 по 2006 рр . — завідувач кафедри цивільного права цього навчального закладу) .

У 1976 р . захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук на тему: «Право спільної сумісної власності за радянським законодавством» (спеціальність 12 .00 .03), у 1986 р . присвоєно вчене звання доцента . У 1996 р . захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук на тему: «Розвиток прав власності громадян в Україні» (спе-ціальність 12 .00 .03), науковий ступінь доктора юридичних наук присуджено в 1996 р . Вчене звання професора присвоєно у 2001 р . Обраний членом-корес-пондентом Академії правових наук України (нині — Національна академія правових наук України) у 2004 р .

Напрями наукової діяльності: цивільне право, сімейне право . Опублі-кував понад 160 наукових та навчально-методичних праць, серед яких: «За галь-на теорія цивільного права» (у співавт ., 1992), «Цивільне право Украї ни: у 2 кн .» (у співавт ., 1995, 1996, 1999, 2002, 2004, 2007, 2011, 2014), «Сімейне право України: підручник» (у співавт ., 1997, 2002, 2017), «Право власності в Україні» (у співавт ., 2000), «Цивільне право України: навчальний посібник» (2002, 2004, 2005), «Непорушність права власності — гарантія стабільності та розвит-



157

ку підприємницької діяльності» (2006), «Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар» (у співавт ., 2004, 2005, 2006, 2008, 2011), «Договірне право України . Загальна частина» (у співавт ., 2008), «Правова система України: історія, стан та перспективи: у 5 т . Т . 3: Цивільно-правові науки . Приватне право» (у співавт ., 2008 (укр .), 2011 (рос .), 2013 (англ .), «Цивільне право Украї ни: підручник: у 2 т .» (у співавт ., 2009), «Договірне право України: навчальний посібник: Т . 2» (у співавт ., 2009), «Практикум з цивільного права: навчальний посібник» (у співавт ., 2009), «Правова доктрина України: у 5 т . Т .3: Доктрина приватного права України» (у співавт ., 2013 (укр .), 2017 (англ .), «Вибране . Збірник наукових праць . Київська школа цивілістики» (2017) .

Член редакційних колегій наукових видань «Юридична Україна», «Віс-ник господарського судочинства», «Приватне право», «Альманах цивілісти-ки» . Член спеціалізованої вченої ради Д 26 .001 .06 у Київському національно-му університеті імені Тараса Шевченка . Академік Академії наук Вищої школи України (1997) . Заслужений юрист України (2009), Лауреат Премії імені Ярослава Мудрого (2002), Лауреат премії Спілки юристів України (2005) .

Колектив ВНЗ «Національна академія управління», редакційна рада і редакційна колегія щиро вітають Олександра Васильовича Дзеру












ХАРИТОНОВ ЄВГЕН ОЛЕГОВИЧ

Народився 17 травня 1948 р . у м . Кіровограді (нині – Кропивницький) . У 1969–1974 рр . навчався на юридичному факультеті Одеського державного університету ім . І . І . Мечникова, де залишився працювати і пройшов шлях від асистента до завідувача кафедри цивільного права і процесу цього ж закладу . З 1997 р . і по теперішній час — завідувач кафедри цивільного права і процесу Національного університету «Одеська юридична академія» .

У 1980 р . захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук на тему: «Зобов’язання, що виникають внаслідок ведення справ без доручення в радянському цивільному праві» (спеціальність 12 .00 .03) . Вчене звання доцента присуджено в 1983 р . Дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук захистив у 1997 р . на тему: «Рецепція рим-ського приватного права (теоретичні та історико-правові аспекти)» (спеціаль-ність 12 .00 .01) . Вчене звання професора присвоєне у 1999 р . Обраний чле-ном-кореспондентом Національної академії правових наук України у 2010 р .

Напрями наукових досліджень — теорія цивільного права, історія цивільного права, римське приватне право та його рецепція, адаптація цивіль-ного права до приватного права Європи, ІТ-право . Автор понад 650 наукових та навчально-методичних праць, серед яких: «История частного (гражданско-го) права Европы . Книга І» (1998), «Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар» (у співавт ., 1999), «Історія приватного права Європи: Східна традиція», «Гражданское право: Частное право . Цивилистика . Физи-ческие лица . Юридические лица . Вещное право . Обязательства . Виды догово-ров . Авторское право . Представительство: учебное пособие» (у співавт ., 2000), «Гражданское право Украины: учебник» (у співавт ., 2005), «Порівняльне право Європи . Основи порівняльного правознавства: Європейські традиції» (2006),



159

«Вступ до цивільного права України: навчальний посібник» (2006), «Цивільні правовідносини: навчальний посібник» (2008), «Житлове право України: навчальний посібник» (2008), «Правова система України: історія, стан та пер-спективи: у 5 т . Т . 3: Цивільно-правові науки . Приватне право» (у співавт ., 2008 (укр .), 2011 (рос .), 2013 (англ .), «Цивільний кодекс України: Науково-практичний коментар» (у співавт ., 2009), «Сімейне право України: підручник» (у співавт ., 2010), «Цивільні правовідносини: монографія» (у співавт ., 2011), «Цивільне право України: підручник» (у співавт ., 2011), «Зобов’язальне право України: підручник» (у співавт ., 2011), «Цивільне право: посібник для підго-товки до іспиту» (у співавт ., 2011), «Відшкодування моральної та матеріальної шкоди: навчальний посібник» (у співавт ., 2011), «Гражданское законодатель-ство Республики Молдова и Украины: традиции, современность, перспективы: монография» (у співавт ., 2012), «Цивільне законодавство України (основні категорії, принципи та концепти): монографія» (у співавт ., 2012), «Право інте-лектуальної власності: навчальний посібник у запитаннях та відповідях» (у співавт ., 2012), «Цивільне та сімейне право . Частина 1: навчально-методичний посібник» (у співавт ., 2012), «Цивільне та сімейне право: програма курсу» (у співавт ., 2012), «Основи римського приватного права: посібник» (2013), «Очер-ки сравнительного правоведения: традиции частного (гражданского) права в Европе» (у співавт ., 2013), «Цивільне законодавство України: навчальний посібник» (у співавт ., 2013), «Правова доктрина України: у 5 т . Т . 3: Доктрина приватного права України» (у співавт ., 2013 (укр .), 2017 (англ .), «Приватне право як концепт: пошук парадигми: монографія» (у співавт ., 2014), «Україна-Європа: проблеми адаптації у галузі приватного права: монографія» (у спі-вавт ., 2016), «Основи римського приватного права: посібник» (2016), «Цивільне право України: посібник» (2016), «Цивільне законодавство України в умовах адаптації до приватного права ЄС: навчальний посібник» (2016), «Україна-Європа: проблема адаптації у галузі приватного права: монографія» (2017), «ІТ-право: поняття і сутність: монографія» (у співавт ., 2017), «ІТ-право: інфор маційна безпека: монографія» (у співавт ., 2017), «Information security and IT law in conditions of integration processes: monograph» (у співавт ., 2017), «ІТ-право: теорія і практика: посібник» (у співавт ., 2017), «Концепт приватно-го права в умовах інтеграційних процесів» (2017) .

Брав участь у підготовці проектів Житлового та Цивільного кодексів України та у проведенні наукової експертизи проекту Закону України «Про нотаріат» . Був членом науково-консультативних рад при Верховному Суді Украї ни та Вищому господарському суді України . Заступник голови спеціалі-зованої вченої ради Д 41 .086 .03 у Національному університеті «Одеська юри-дична академія» .

Заступник редактора науково-практичного журналу «Часопис цивілісти-ки», член редакційних колегій наукових видань «Юридичний вісник», «Дер жа-ва і право», «Право України», «Актуальні проблеми держави і права», «Актуаль-ні проблеми політики», «Наукові праці Національного університету «Одесь ка юридична академія», «Університетські наукові записки Хмельницького уні-



верситету управління та права», «Науковий вісник Південного регіонального центру НАПрН України», «Legal the Vista» .

Заслужений діяч науки і техніки України (2003) . Нагороджений знаком «Відмінник освіти України» (1997), нагрудним знаком Державної митної служби України «За сприяння митним органам» (2011) . Лауреат ІІІ, IV та VI Всеукраїнських конкурсів на краще юридичне видання (2000, 2001, 2006) та має низку відомчих відзнак .

Колектив ВНЗ «Національна академія управління», редакційна рада і редакційна колегія щиро вітають Євгена Олеговича Харитонова










161



ШАПОВАЛ ВОЛОДИМИР МИКОЛАЙОВИЧ

Народився 25 травня 1948 р . у м . Києві . У 1970 р . закінчив юридичний факультет Київського державного університету ім . Т . Г . Шевченка (нині — Київський національний університет імені Тараса Шевченка) . У 1974 р . закін-чив аспірантуру Інституту держави і права ім . В . М . Корецького АН УРСР, де працював протягом 1974–1976 рр . на посаді молодшого наукового співробітни-ка . З 1976 р . по 1985 р . працював у Київській вищій школі МВС СРСР (нині — Національна академія внутрішніх справ) на посадах викладача, старшого викла-дача, доцента кафедри державно-правових дисциплін . З 1986 р . по 1996 р . — у Київському державному університеті ім . Т . Г . Шевченка (нині — Київський національний університет імені Тараса Шевченка) на посадах доцента, профе-сора кафедри конституційного і адміністративного права, завідувача кафедри прав людини . З 1996 р . — суддя Конституційного Суду України, а з 2002 р . по 2005 р . — заступник Голови Конституційного Суду України . З 2005 р . по 2007 р . — постійний представник Президента України в Конститу ційному Суді України . З 2007 р . по 2013 р . — Голова Центральної виборчої комі сії України .

У 1975 р . захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук на тему: «Розвиток соціального законодавства в країнах Східної Африки» (спеціальність 12 .00 .02), у 1992 р . — дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук на тему: «Британська конститу-ція: політико-правовий аналіз» (спеціальність 12 .00 .02) . Науковий ступінь доктора юридичних наук присуджено у 1992 р . Вчене звання професора при-своєно у 1993 р . Обраний членом-кореспондентом Академії правових наук України (нині — Національна академія правових наук України) у 1993 р .

Напрями наукової діяльності — теорія держави і права, конституційне право . Опублікував понад 300 наукових та навчально-методичних праць, серед



яких: «Конституційне право зарубіжних країн: підручник» (у співавт ., 1997, 1998, 2000, 2001, 2002), «Конституционное право зарубежных стран: учебник» (у співавт ., 2001), «Британская конституция (политико-правовой анализ)» (1991), «Зарубіжний парламентаризм» (1993), «Вищі органи сучасної держа-ви» (1995), «Конституційні системи країн світу» (1997), «Державний лад країн світу» (1999), «Парламентаризм і законодавчий процес в Україні» (у співавт ., 2000), «Державотворення і правотворення в Україні» (у співавт ., 2001), «Україна: права людини у перехідний період» (у співавт ., 2001), «Вико-навча влада і адміністративне право» (у співавт ., 2002), «Конституція і викона-вча влада» (2004), «Історія Основного Закону: конституційний процес в Украї-ні у 1990–1996 рр .» (2011), «Правове забезпечення державного суверенітету України» (у співавт ., 2012), «Історія Конституції України» (у співавт ., 2012), «Політико-правова категорія народного представництва: питання теорії» (2013), «Конституционное преобразование в Украине: история, теория и прак-тика: монография» (співавт ., 2013) .

Був у складі групи постійних експертів Конституційної комісії з підготов-ки проекту нової Конституції України, членом робочої групи, створеної Київ-ською міською радою для підготовки проекту Закону України «Про столицю», членом Конституційної Асамблеї, Науково-консультативної ради при Верхов-ному Суді України, Комітету законодавчих ініціатив при Президентові України .

Член наукової ради юридичного журналу «Право України», член редак-ційних колегій наукових видань «Вибори та демократія», «Юридична Україна» .

Заслужений юрист України (1998) . Повний кавалер ордена «За заслу-ги» (1996, 2001, 2006) . Нагороджений орденом князя Ярослава Мудрого V, ІV, III ступенів (2008, 2011, 2013), Почесною грамотою Верховної Ради України (2002), Почесною грамотою Кабінету Міністрів України (2003) . Державний службовець І рангу .

Колектив ВНЗ «Національна академія управління», редакційна рада і редакційна колегія щиро вітають Володимира Миколайовича Шаповала










163



КОВАЛЕНКО ВАЛЕНТИН ВАСИЛЬОВИЧ

Народився 15 травня 1952 р . в с . Гольма Балтського р-ну Одеської облас-ті . Трудову діяльність розпочав в органах внутрішніх справ . З 1972 р . по 1988 р . працював на посадах: майстра виправно-трудової колонії, керівника загону, начальника спеціальної частини, помічника начальника з політико-виховної роботи з особовим складом управлінь внутрішніх справ Дніпропетровського та Київського облвиконкомів . У 1976 р . закінчив Львівську спеціальну школу під-готовки керівного складу МВС СРСР (нині — Львівський університет внутріш-ніх справ) . У 1980 р . закінчив Київську вищу школу МВС СРСР ім . Ф . Е . Дзер-жинського (нині — Національна академія внутрішніх справ) . З 1988 р . по 1999 р . обіймав посади, пов’язані з навчально-методичною, науково-педагогічною та управлінською діяльністю: ад’юнкт кафедри кримінології, викладач, старший викладач, доцент, начальник докторантури та ад’юнктури, проректор по роботі з особовим складом Київського інституту внутрішніх справ при Національній академії внутрішніх справ . З 1999 р . по 2005 р . — начальник відділу Коорди-наційного комітету по боротьбі з корупцією і організованою злочинністю Міжвідомчого науково-дослідного центру з проблем боротьби з організованою злочинністю, злочинністю проти особи та держави, керівник Головного кон-трольного управління, заступник Глави Адміністрації Президента України — Керівник Головного управління з питань судової реформи, діяльності військо-вих формувань та правоохоронних органів Адміністрації Президента України . З 2005 р . по 2006 р . — директор Інституту права ім . Князя Володимира Вели-кого . З 2006—2010 рр . — заступник головного вченого секретаря Національної академії правових наук України . З 2010 р . по 2014 р . — ректор Київського національного університету внутрішніх справ (нині — Національна академія внутрішніх справ) . З 2014 р . і дотепер — проректор з міжнародного співробіт-



ництва Європейського університету . У 1991 р . захистив дисертацію на здобут-тя наукового ступеня кандидата юридичних наук на тему: «Класифікація покарань осіб, вперше засуджених до позбавлення волі» (спеціальність 12 .00 .08) . Вчене звання доцента присвоєно у 1997 р . У 2004 р . захистив дисер-тацію на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук на тему: «Організація профілактики економічної злочинності в Україні» (спеціальність 12 .00 .07) . Вчене звання професора присвоєно у 2007 р . Обраний членом-ко-респондентом Академії правових наук України (нині — Національна академія правових наук України) у 2009 р . Напрями наукової діяльності — проблеми існування злочинності, правові аспекти протидії злочинності (у тому числі організованої) у сфері економіки, а також питань діяльності правоохоронних органів щодо протидії злочинності, тероризму та нейтралізації терористів . Опублікував понад 100 наукових та навчально-методичних праць, серед яких: «Контрабанда: засоби попередження та протидії» (2001), «Психологічні осо-бливості організованих злочинних об’єднань (використання психологічних знань в протидії організованій злочинності)» (2002), «Тероризм: сучасний стан та міжнародний досвід боротьби» (2003), «Профілактика економічної злочинності в Україні: концептуальні засади, організаційно-правові основи, проблеми управління: монографія» (2004), «Недержавне судочинство в Україні: монографія» (2006), Виправно-трудовий кодекс України (2007), «Психологія та педагогіка: підручник» (2007), «Неурядові громадські органі-зації в Україні: навчальний посібник» (2007), «Правова система України: Історія, стан та перспективи: у 5 т . Т . 5: Кримінально-правові науки . Актуальні проблеми боротьби зі злочинністю в Україні» (у співавт ., 2008 (укр .), 2011 (рос .), 2013 (англ .), «Основи державного управління: монографія» (2009), «Адміністративна (поліцейська) діяльність органів внутрішніх справ України . Особлива частина: підручник» (у співавт ., 2011, 2012), «Адміністративна (поліцейська) діяльність органів внутрішніх справ України . Спеціальна части-на: підручник» (у співавт ., 2011, 2012), «Кримінально-виконавчий кодекс: Науково-практичний коментар» (у співавт ., 2011), «Профілактика злочинно-сті: монографія» (2011), «Віктимологічні засади боротьби зі злочинами, що вчиняються в установах виконання покарань України: монографія» (у співавт ., 2012), «Кримінологічна характеристика осіб, які засуджені до покарань, що не пов’язані з позбавленням волі» (у співавт ., 2012), «Реалізація права на правову допомогу засудженим до позбавлення волі» (у співавт ., 2012), «Кримінальний процесуальний кодекс України: Науково-практичний коментар: у 2 т . Т . 2» (у співавт ., 2012), «Кримінологічна характеристика осіб, які засуджені до пока-рань, що не пов’язані з позбавленням волі: монографія» (у співавт ., 2012), «Психологія та педагогіка» (2013), «Адміністративне право України . Особлива частина: підручник» (у співавт ., 2013), «Організаційно-правові заходи проти-дії протиправній діяльності кримінальним лідерам в установах пенітенціарної системи України» (2016) . Входив до персонального складу членів Конститу-ційної Асамблеї . Був членом робочої групи з питань реформування органів МВС, прокуратури та адвокатури України . Брав участь у підготовці Закону України «Про боротьбу з тероризмом» . Голова Київської міської організації



165

«Союз юристів України», член виконкому української секції Міжнародної поліцейської асоціації, член Науково-експертної ради при голові Київської обласної державної адміністрації . Заслужений юрист України (2004) . Наго ро-джений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня (2011), Почесною грамотою Верхов-ної Ради України (2010), численними державними та відомчими нагородами . Генерал-лейтенант міліції .

Колектив ВНЗ «Національна академія управління», редакційна рада і редакційна колегія щиро вітають Валентина Васильовича Коваленка з Днем народження, бажають йому міцного здоров’я, щастя, творчого

та фізичного довголіття і подальших успіхів у його багатогранній діяльності.











ГОЛОВАТИЙ СЕРГІЙ ПЕТРОВИЧ

Народився 29 травня 1954 р . у м . Одеса . У 1977 р . закінчив факультет міжнародних відносин та міжнародного права Київського державного універ-ситету ім . Тараса Шевченка (нині — Київський національний університет імені Тараса Шевченка) за спеціальністю міжнародне право . З 1977 р . по 1980 р . навчався в аспірантурі цього ж вузу . З 1 липня по 31 грудня 2001 р . — науковий дослідник Інституту порівняльного публічного права і міжнародного права Макса Планка (м . Гайдельберґ, Німеччина) . З 1 червня 2002 р . по 31 липня 2003 р . — старший науковий дослідник Школи права Єйльського університету за Програмою обмінів Фулбрайта (м . Нью-Гейвен, США) . З 1980 р . по 1987 р . працював молодшим, а з 1987 р . — старшим науковим співробітником Інсти-туту соціальних та економічних проблем зарубіжних країн АН Україн ської РСР . З 1981 р . по 1985 р . — викладач кафедри міжнародного права Київсь кого державного університету ім . Тараса Шевченка . З 1990 р . — народний депутат Української РСР (з 1991 р . — України) . Народний депутат I—VІ скликань (був переобраний у 1994, 1998, 2002, 2006, 2007 рр .) . Член постійної комісії Верховної Ради України у закордонних справах (1990—2002 рр .) . З 2002 р . по 2005 р . — член Комітету Верховної Ради України з правової політики (голова підкомітету з конституційних питань) . З 2006 р . по 2007 р .— член Комітету Верховної Ради з питань судоустрою (голова підкомітету з парламентського контролю за виконанням рішень Європейського суду з прав людини) . З 2007 р . — член Комітету Верховної Ради з правової політики (голова підкомі-тету з питань конституційного права та конституційної юрисдикції) . З 1992 р . по 1996 р . — член Конституційної комісії з опрацювання проекту нової Конституції України . З вересня 1995 р . по серпень 1997 р . — Міністр юстиції України . З 1995 р . по 2000 р . — Голова Української комісії з питань правничої



167

термінології, голова комісії з підготовки проекту нового Цивільного кодексу . У 1997 р . — Голова робочої групи з підготовки нового Адміністративного кодексу . З 1995 р . — член делегації Верховної Ради України до Парламентської Асамблеї Ради Європи (ПАРЄ) у статусі спеціального гостя . З 1997 р . — член Національної парламентської делегації України до ПАРЄ, член Комітету ПАРЄ з юридичних питань та прав людини . З 2000 р . — член Моніторингового Комітету ПАРЄ . З січня 2002 р . по січень 2005 р . — Голова Комітету ПАРЄ з правил процедури (регламенту) та імунітетів . З січня 2000 р . по січень 2006 р . — Голова Комітету ПАРЄ з юридичних питань та прав людини . З січня 2008 р . по січень 2010 р . — Голова Комітету ПАРЄ з дотримання обов’язків і зобов’язань державами — чле-нами Ради Європи (Моніторинговий комітет) . З січня 2002 р . по січень 2010 р . — член Бюро ПАРЄ . З жовтня 2006 р . по січень 2009 р . — віце-президент ПАРЄ . З січня 2010 р . — заступник голови Комітету ПАРЄ з юридичних питань та прав людини . З 27 лютого 2018 р . — суддя Конституційного Суду України .

Упродовж 1995—2001 рр ., 2005—2009 рр ., з 2017 р . — член Європейської комісії «За демократію через право» (Венеціанська комісія РЄ) від України . З 1997 р . по 2001 р . — віце-президент та член Бюро Венеціанської комісії . З березня 2007 р . по січень 2009 р . — член Бюро Венеціанської комісії . У 2008—2009 рр . — член Відбіркового комітету з присудження премії Парламентської Асамблеї Ради Європи у сфері захисту прав людини . З січня 2010 р . — пред-ставник Парламентської Асамблеї Ради Європи у Венеціанській комісії . З жовтня 2005 р . по серпень 2006 р . — Міністр юстиції України . З 1996 р . по 1997 р . та з січня по вересень 2006 р . — член Ради національної безпеки і оборони . З листопада 2005 р . — Голова Національної комісії зі зміцнення демократії та утвердження верховенства права . З лютого 2008 р . — член Національної кон-ституційної ради . З 1992 р . по 2012 р . — президент Української правничої фун-дації . З 1992 р . по 1995 р . — президент Асоціації українських правників . З 1992 р . по 1994 р . — президент Світового конгресу українських юристів . З 1993 р . по 1995 р . — член Дорадчої ради Інституту конституційної та законодавчої політи-ки (Будапешт, Угорщина) . З 1999 р . — член правління Української асоціації міжнародного права . З 2007 р . — член Міжнародної асоціації конституційного права . З 2016 р . — член Робочої групи з підготовки Концепції реформування юридичної освіти в Україні . Експерт високої кваліфікації з підготовки рефор-мування правничої освіти в Україні в рамках проекту Агенції США з міжна-родного розвитку (USAID) «Справедлива, незалежна та відповідальна судова влада України» (2016) . Експерт високої кваліфікації в рамках проекту Агенції США з міжнародного розвитку (USAID) «Програма реформування сектору юстиції «Нове правосуддя» (2017) .

У 1980 р . захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук на тему: «200-мильна економічна зона в Світовому океані та проблеми її взаємозв’язку із традиційними інститутами міжнародного мор-ського права» (спеціальність 12 .00 .10 — міжнародне право) . Науковий ступінь кандидата юридичних наук присуджено у 1980 р . Вчене звання старшого нау-кового співробітника присвоєно у 1989 р . У 2009 р . захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук на тему: «Верховенство



права: ідея, доктрина, принцип» (спеціальність 12 .00 .01 — теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень) . Обраний членом-корес-пондентом Академії правових наук України (нині — Національна академія правових наук України) у 1996 р .

Напрями наукової діяльності: міжнародне публічне право, теорія права, конституційне праве, людські права . Опублікував понад 200 наукових праць, серед яких: «200-мильная экономическая зона в Мировом океане (междкна-родно-правовые проблемы): монография» (1984), «Охорана морской среды (правовые и экономические аспекты): моногрфия» (у співавт ., 1984), «Среди-земное море: охрана среды (правовые и экономические аспекты): моногра-фия» (у співавт ., 1986), «Перед лицом глобальных проблем» (1987), «Консти-туція незалежної України: у трьох книгах» (1995 - 2010), «Верховенство права: монографія: у 3 книгах» (2006), «Про людські права: монографія» (2016) .

Був головою редакційної ради видання «Практика Європейського Суду з прав людини: Рішення . Коментарі .» (1997—2002), відповідальним редакто-ром видання «Антологія лібералізму: політико-правничі вчення та верховен-ство права» (2008) . Член наукової ради юридичного журналу «Право України» .

Заслужений юрист України (1995) . Нагороджений Орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня (2005), Почесною грамотою Верховної Ради України (2005), Медаллю «Pro merito» («За заслуги») Європейської комісії «За демократію через право» (Венеціанська комісія) (2008), Медаллю «Pro merito» («За заслуги») Парламентської Асамблеї Ради Європи із одночасним присвоєнням титулу «Почесний партнер Парламентської Асамблеї Ради Європи» та численними відомчими нагородами .

Колектив ВНЗ «Національна академія управління», редакційна рада і редакційна колегія щиро вітають Сергія Петровича Головатого










169



УСТИМЕНКО ВОЛОДИМИР АНАТОЛІЙОВИЧ

Народився 21 травня 1962 року у с . Верхня Хава Воронезької області . У 1989 році закінчив з відзнакою економіко-правовий факультет Донецького державного університету за спеціальністю «правознавство» . З 1989 року - аспі-рант Інституту економіко-правових досліджень НАН України, з 1997 р . — старший науковий співробітник . З листопада 2008 р . — заступник директора з наукової роботи, а з 2013 р . — в .о . директора Інституту економіко-правових досліджень НАН України . На теперішній час обіймає посаду директора Інституту економіко-правових досліджень НАН України .

У 1995 р . захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук на тему: «Правове регулювання взаємовідносин міської ради з суб’єктами підприємництва» (спеціальність 12 .00 .04) . Вчене звання доцента присвоєно у 2002 р . У 2007 р . захистив дисертацію на здобуття наукового сту-пеню доктора юридичних наук на тему: «Властивість територіальної громади міста (господарсько-правові аспекти)» (спеціальність 12 .00 .04) . Вчене звання професора присвоєно у 2011 р . Обраний членом-кореспондентом Національної академії правових наук України у 2013 році, членом-кореспондентом Націо-нальної академії наук України у 2018 р .

Напрями наукових досліджень — правове забезпечення економічної системи України, правовий механізм здійснення державної економічної полі-тики, господарська компетенція органів державної влади та місцевого само-врядування, правовий режим публічної власності, методи та засоби утвер-дження правового господарського порядку . Опублікував понад 100 наукових та навчально-методичних праць, серед яких: «Право та культура: теорія і практика» (у співавт ., 1997), «Регіональні перспективи» (у співавт ., 1999), «Со циаль но-экономическое развитие городов промышленного региона» (у співавт ., 2002), «Хозяйственное право: учебник» (у співавт ., 2002), «Господар-



ський кодекс України: Науково-практичний коментар» (у співавт ., 2004, 2008), «Місцеве самоврядування в Україні . Проблеми та перспективи: монографія» (у співавт ., 2005), «Городская собственность и городское хозяйство» (2006), «Конституційні засади економічної системи України: монографія» (у співавт ., 2011), «Право комунальної власності: сучасний погляд та перспективи розвит-ку» (у співавт . 2013), «Правова доктрина України: у 5 т . Т . 4: Доктринальні проблеми екологічного, аграрного та господарського права» (у співавт . 2013 (укр .), 2017 (англ .), «Публічна власність: проблеми теорії і практики» (у спі-вавт . 2014), «Правове забезпечення здійснення державної політики з рекон-струкції економіки» (у співавт . 2016), «Правове забезпечення регіоналізації державного управління економікою: теорія і практика» (у співавт ., 2016) .

Брав участь у розробці проектів законів України «Про внесення змін до Конституції України (щодо економічної системи України)», «Про місто», «Про власність», «Про засади державної регуляторної політики у сфері госпо-дарської діяльності», «Про місцеве самоврядування в Україні», готував зміни і доповнення до Господарського, Господарського процесуального, Цивільного, Бюджетного, Податкового кодексів України .

Заступник голови спеціалізованої вченої ради Д 11 .170 .02 в Інституті економіко-правових досліджень НАН України, член спеціалізованої вченої ради Д 64 .086 .04 у Національному юридичному університеті імені Ярослава Мудрого . Входив до складу Науково-консультативної ради при Вищому гос-подарському суді України, Член Ради директорів Європейської асоціації публічного права, академік Академії економічних наук України .

Заступник головного редактора журналу «Економіка та право», член ради редакторів періодичного видання «Центрально та Східноєвропейських правових досліджень», член редакційних колегій наукових видань «Вісник Національної академії правових наук України», «Правничий часопис Донець-кого університету» .

Заслужений юрист України (2007) . Відзначений Подякою Кабінету Мі ністрів України, Подякою Президента асоціації міст України, Подякою Спіл ки юристів України . Нагороджений нагрудним знаком «За служіння зако-ну» (2016) .

Колектив ВНЗ «Національна академія управління», редакційна рада і редакційна колегія щиро вітають Володимира Анатолійовича Устименка










171



ПОДЦЕРКОВНИЙ ОЛЕГ ПЕТРОВИЧ

Народився 27 травня 1973 р . в м . Ровно (нині — Рівне) . У 1995 р . закін-чив Одеський державний університет імені І . І . Мечникова за спеціальністю «правознавство» . Залишився працювати в Одеському державному університе-ті імені І . І . Мечникова, де пройшов шлях від аспіранта, старшого викладача до доцента кафедри адміністративного та підприємницького права . З 2008 р . по теперішній час — завідувач кафедри господарського права і процесу Одеської національної академії (нині Національний університет «Одеська юридична академія») . Одночасно — арбітр Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України (2012) . Захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук у 1999 р . на тему: «Організаційно-правові основи розрахункових відносин у господарському комплексі України» (спеціальність 12 .00 .04) . Дисертацію на здобуття науково-го ступеня доктора юридичних наук захистив у 2007 р . на тему: «Грошові зобов’язання учасників господарських відносин» (спеціальність 12 .00 .04 .) . Вчене звання доцента присвоєно у 2003 р ., професора — у 2010 р . Обраний чле-ном-кореспондентом Національної академії правових наук України у 2010 р .

Напрями наукових досліджень — господарське право, господарсько-про-цесуальне право . Автор понад 250 наукових та навчально-методичних праць, серед яких: «Денежные обязательства и расчетные правоотношения в Украине» (2005), «Грошові зобо’язання господарського характеру: проблеми теорії і практики» (2006), «Введение в украинское право» (у співавт ., 2009), «Хозяй-ственное право Украины: учебник» (у співавт ., 2008), «Господарське право: підручник» (у співавт ., 2010, 2011), «Организационно-правовые основы функ-ционирования морехозяйственного комплекса Украины: монография» (у спі-вавт ., 2012), «Господарське процесуальне право: підручник» (у співавт ., 2012),



«Правова доктрина України: у 5 т . Т . 2: Публічно-правова доктрина України» (у співавт ., 2013 (укр .), 2016 (англ .) .

Брав участь у роботі Конституційної комісії з розроблення законопроек-ту «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» . Член Науково-консультативної ради Верховного Суду України .

Член редакційної колегії збірника «Актуальні проблеми держави і права», «Наукові праці Національного університету «Одеська юридична ака-демія», «Вісник Південного регіонального центру НАПрН України» . Член координаційного бюро з проблем правових основ підприємницької діяльності, господарського та комерційного права відділення екологічного, господарсько-го та аграрного права НАПрН України .

Нагороджений Почесною грамотою Верховного Суду України (2011), Почесною грамотою Міністерства освіти та науки України (2011) .

Колектив ВНЗ «Національна академія управління», редакційна рада і редакційна колегія щиро вітають Олега Петровича Подцерковного








ЛІРИЧНА СТОРІНКА


173

ВЕСНА ТАНЦУЕТ СРЕДЬ ДЕРЕВ . . .

* * * Весна танцует средь дерев,

Уж отошли в небытие трескучие морозы, И жаворонка праздничная трель

Предвосхищает бал златой мимозы.

Уж отошла в небытие тоскливая метель, Что с вьюгой пела по ночам чермные заклинанья,

И звонкая, сребристая капель прогонит прочь Старухи злой стенания...

Зиме конец! Пропели кавалькады птиц,

И бор лесной проснулся после долгой спячки, Река, покинув стылую постель,

Устроит волнам праздничные скачки.

И с ветром говорящий древний маг, Седой владыка, спящий над утёсом,

Дуб-великан проснется не спеша, И сбросит седину растаявших морозов...

А там внизу, земля еще в снегах, Еще лежат пушисты покрывала,

Но пробивается сквозь непроглядный мрак Младой подснежник — как весны начало.

Младой подснежник мал совсем и слаб,

Но сила в нем немыслимо большая, В его дыхании — конец седым векам, В глазах его — мирам иным начало.

* * *

© Copyright: Инга Хар, 2016 Свидетельство о публикации № 116022912155

ЮРИДИЧНА НАУКА № 5(83)/2018© П. Рабінович, 2011

Ю Р И Д И Ч Н А Н А У К АJ U R I D I C A L S C I E N C E

НАУКОВИЙ ЮРИДИЧНИЙ ЖУРНАЛ

ЗАПРОШУЄМО ДО СПІВРОБІТНИЦТВАВищий навчальний заклад «Національна академія управління» видає з

2010 року періодичний науковий юридичний журнал «Юридична наука» . Журнал вне-сено в оновлений перелік фахових видань з юридичних наук постановою Атестаційної колегії Міністерства освіти і науки України № 153 від 14 .02 .2014, крім того, журнал 20 квітня 2011 року зареєстровано в Міжнародному центрі періодичних видань (ISSN International Centre м . Парижі); журнал зареєстровано та проіндексовано у таких міжнарод-них наукометричних каталогах і базах даних: Index Copernicus – з 1 січня 2014 року; Safetylit — з 17 серпня 2016 року; HeinOnline (William S . Hein & Co ., Inc .) — з 27 липня 2017 року .

З моменту свого заснування журнал став сполучною ланкою між науковцями і прак-тиками, які працюють у науково-дослідних закладах, вищій школі, юриспруденції, держав-них установах України і зарубіжжя, між усіма тими, хто переймається проблемами розвитку юридичної науки, європейськими інтеграційними прагненнями . Журнал має на меті про-пагувати публікації авторів як всередині держави Україна, так і за кордоном, а тому в списку поданих джерел має бути не менше п’яти англомовних посилань .Активна участь у наукових публікаціях на шпальтах журналу сприяє розвитку фундаментальних і прикладних дослі-джень з усіх напрямків юридичних наук, посиленню впливу права на вирішення правових, політичних, соціальних, екологічних, організаційних та інших проблем розвитку суспіль-ства, держави, входженню України в європейський і світовий простір .

Журнал є дуже цікавим для науковців, докторантів, аспірантів, здобувачів, сту-дентів, національного господарства, працівників правоохоронних органів, суддів, дер-жавних службовців і всіх тих, хто цікавиться правом .

РУБРИКИ ЖУРНАЛУ «ЮРИДИЧНА НАУКА»

• Загальні проблеми розвиткуюридичної науки

• Цивільне, сімейне, міжнародне приватне право та цивільне процесуальне право

• Методологія сучасної юридичної науки • Національна безпека та військове право• Питання теорії прав людини та право-вої держави

• Кримінальне право, кримінологія, кри-мінально-виконавче право; кримінальне процесуальне право та криміналістика • Теорія та історія держави і права

• Філософія та соціологія права

• Судова експертиза;оперативно-розшукова діяльність

• Міжнародне право . Право Європей сько-го Союзу та порівняльне правознавство

• Господарське та господарське процесу-альне право

• Конституційне право • Земельне, аграрне та екологічне право• Адміністративне, фінансове, податкове право та адміністративне судочинство

• Трудове право та право соціального захисту

Періодичність видання — 12 разів на рік . Журнал видається українською, росій-ською, англійською мовами, анотації — українською, російською й англійською мова-ми . Матеріали, що надходять для публікації в журналі, проходять рецензування члена-ми редакційної колегії, розглядаються та рекомендуються Вченою радою ВНЗ «Національна академія управління» .

АДРЕСА РЕДАКЦІЇ:Україна, 03151, м . Київ, вул . Ушинського, 15,

еmail: [email protected]://legal.nam.edu.ua/about.html


175

J U R I D I C A L S C I E N C ESCIENTIFIC JOURNAL OF LAW

WELCOME TO COOPERATEHigher education institution «National Academy of Management» issues since 2010

periodic research legal journal «Juridical science» . The journal is included in the updated list of professional publications on legal

sciences Resolution Certifying Board of the Ministry of Education and Science of Ukraine № 153 from 02 .14 .2014 . The journal is represented and indexed in following international scientometric directories and databases: Index Copernicus — since 01/01/2014; SafetyLit — since 08/17/2016; Social Science Research Network (SSRN) — since 10/17/2016; HeinOnline (William S . Hein & Co ., Inc .) — since 07/27/2017 .

Since its inception, the magazine has become a link between academics and practitioners who work in research institutions, higher education, jurisprudence, public institutions in Ukraine and abroad, between all those involved in the development of legal science, European integration aspirations . The magazine aims to promote the publication of authors both within the State of Ukraine and abroad, and so the list provided by the source must be at least five English-language references .

Active participation in scientific publications in the journal promotes the development of basic and applied research in all areas of juridical sciences, strengthening the influence of the right to address the legal, political, social, environmental, organizational and other problems of society, the state, the entry of Ukraine into the European and world space .

The magazine is very interesting for scientists, doctoral students, graduate students, applicants, law enforcement officials, judges, civil servants and all those who are interested in law .

JOURNAL HEADLINES:

• Common problems of development juridical science• The methodology of modern juridical science• Problems in the theory of human rights and law-governed state• Theory and History of State and Law• Philosophy and Sociology of Law• International law . European Union Law and comparative jurisprudence• Constitution Law• Administrative, financial, tax law and administrative proceedings• Civil, family, private international law and civil procedure law• National security and military law• Criminal law, Criminology, Criminal Executive Law, Criminal Procedural Law and

Criminalistics• Forensic examination; operatively-search activity• Commercial law and Commercial procedure law• Statewide, agricultural and environmental law• Labor Law and Social Security Law

Periodicity – 12 times a year . The magazine is published in Ukrainian, Russian, English languages, annotations – Ukrainian, Russian and English .

Materials submitted for publication in the journal are reviewed by members of the editorial board, reviewed and recommended by the Academic Council of the University of «National Academy of Management» .

http://legal.nam.edu.ua/about.html


176


ДО УВАГИ АВТОРІВ

НАУКОВИЙ ЮРИДИЧНИЙ ЖУРНАЛ «ЮРИДИЧНА НАУКА»

УДК 34 Заснований 28 .02 .2011 . Виходить щомісяця .

Свідоцтво про реєстрацію: серія КВ № 20692-10492 ПР від 28 .04 .2014 .ISSN 2222-5374

Журнал 20 квітня 2011 року зареєстровано в Міжнародному центрі періодичних видань (ISSN International Centre, м . Париж), також журнал зареєстровано

та проіндексовано у таких міжнародних наукометричних каталогах і базах даних:Index Copernicus – з 01 січня 2014 року; Safetylit — з 17 серпня 2016 року;

Social Science Research Network (SSRN) — з 17 жовтня 2016 року; HeinOnline (William S . Hein & Co ., Inc .) — з 27 липня 2017 року .

Наказом Міністерства освіти і науки № 153 від 14 .02 .2014 «Про затвердження рішень Атестаційної колегії Міністерства освіти і науки щодо діяльності спеціалізова-них вчених рад від 14 лютого 2014 року», відповідно до підпунктів 35 і 36 пункту 4 Положення про Міністерство освіти і науки України, затвердженого Указом Президента України від 25 квітня 2013 року № 240, Порядку присудження наукових ступенів і при-своєння вченого звання старшого наукового співробітника, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24 липня 2013 року № 567, Положення про спеціалізо-вану вчену раду, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 14 вересня 2011 року № 1059, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 10 жовтня 2011 року за № 1170/19908, Положення про атестаційну колегію Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України, затвердженого наказом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 14 вересня 2011 року № 1059, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 10 жовтня 2011 року за № 1169/19907, Порядку формування Переліку наукових фахових видань України, затвердженого нака-зом Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України від 17 жовтня 2012 року № 1111, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 02 листопада 2012 року за № 1850/22162, та на підставі рішення Атестаційної колегії Міністерства освіти і науки України №153 від 14 лютого 2014 року науковий юридичний журнал «ЮРИДИЧНА НАУКА» включений до Переліку наукових фахових видань України згідно зі списком .

ЗАСНОВНИК І ВИДАВЕЦЬ:Вищий навчальний заклад «Національна академія управління»

Україна, 03151, м . Київ, вул . Ушинського, 15 .Голова редакційно-видавничої ради С .А . Єрохін .

Свідоцтво суб’єкта видавничої справи ДК № 4714 від 23 .04 .2014 .Головний редактор: Матвійчук Валерій Костянтинович,

доктор юридичних наук, професор, заслужений працівник народної освіти України, перший проректор ВНЗ «Національна академія управління» .

Заступник головного редактора: Харь Інна Олексіївна,кандидат юридичних наук, доцент, заступник завідувача кафедри кримінального права,

кримінології, цивільного та господарського права ВНЗ «Національна академія управління» .

АДРЕСА РЕДАКЦІЇ:Україна, 03151, м . Київ, вул . Ушинського, 15

Тел .: (044) 242-10-84; (044) 242-10-74

З приводу публікації статей авторам необхідно звертатися до секретаря журналуСавенкової Тетяни ГаріївниЕ-mail: tanya_saven@ukr .net

Е-mail: [email protected]; [email protected].


177 ДО УВАГИ АВТОРІВ

ВИМОГИ ДО НАУКОВИХ ПУБЛІКАЦІЙВідповідно до постанови президії Вищої атестаційної комісії України №7D05/1 від 15 січня

2003 року «Про підвищення вимог до фахових видань, внесених до переліків ВАК України» наукова стаття повинна бути актуальною, з виразно окресленою проблематикою, містити наукові положен-ня, розроблені особисто автором, висновки про наукове та практичне значення наукової розробки .

Стаття має включати такі необхідні елементи: 1 . Визначення УДК (вказати назву галузі права) .2 . Назва статті (англійською, українською та російською мовами) .3 . Ініціали і прізвища авторів англійською, українською та російською мовами .4 . Анотацію англійською, українською та російською мовами .5 . Ключові слова (5—6 слів/ключових словосполучень англійською, українською та росій-

ською мовами) .6 . Структура текстової частини:— постановка проблеми у загальному вигляді та її зв’язок з важливими практичними завданнями; — визначення окремих питань, що не вирішені в обраній для дослідження проблемі;— аналіз останніх досліджень і публікацій, на які спирається автор;— формулювання цілей статті;— виклад основних обґрунтованих результатів дослідження;— висновки з даного дослідження;— внутрішня структуризація (розділи з назвами або виділені частини) .• У статті повинно бути не менше 15 посилань . Посилання на ту чи іншу працю у тексті

повинні позначатися в дужках за порядковим номером цієї праці в списку використаних джерел з вказівкою на відповідну сторінку ([3, с . 12]) .

• Список використаних джерел у кінці статті складається відповідно до вимог державного стандарту України ДСТУ ГОСТ 7 .1:2006 «Система стандартів з інформації, бібліотечної та видав-ничої справи . Бібліографічний запис . Бібліографічний опис . Загальні вимоги та правила складан-ня» . Крім того, у списку джерел має бути не менше 5 англомовних посилань.

• Після списку використаних джерел подаються анотації та ключові слова трьома мовами (українська, російська, англійська) .

• Анотації мають містити: прізвище та ім’я автора, назву статті відповідними мовами . Крім того, звертаємо увагу авторів на те, що обов’язково повинна бути анотація англійською мовою на півтори сторінки А-4 (окремим файлом) .

• Англійський текст повинен бути оформлений на фаховому рівні володіння мовою. У разі подання тексту, перекладеного, наприклад, через Інтернет-перекладач (Google тощо), або нефахо-во, стаття не буде прийнята до публікації.

• Файл зі статтею та анотацією англійською мовою до статті надсилати у такому форматі:а) на початку імені ставиться номер журналу (11, 4, 7 тощо);б) через крапку після номера ставиться скорочення року (14, 15 тощо);в) нижнє підкреслення ( _ ) потім тип документа note — анотація або topic — стаття;г) після цього нижнє підкреслення (яке розділяє шифр з ім’ям автора), потім прізвище

автора та ініциали англійською мовою .Приклад: 11 .14_note_Olenenko A .doc (де «note» – позначення анотації) або 11 .14_

topic_Olenenko A .doc . (де topic – позначення статті) .• Загальний обсяг публікації (назва статті, відомості про автора, текст статті, використані

матеріали, анотація, ключові слова) не повинен перевищувати 20–30 тис . знаків, як виняток, не більше 40 тис . знаків .

До наукової статті необхідно додавати:— електронний варіант статті у форматі MS Word (docx або doc);— інформаційну довідку про автора українською та англійською мовами: прізвище, ім’я, по

батькові (повністю), науковий ступінь, вчене звання, місце роботи і посада, поштова адреса, кон-тактний телефон;

— заява з підписами автора (-ів) про те, що надіслана стаття не друкувалася і не подана до будь-яких інших видань;

— фото автора (-ів) у форматі jpg, tif;— якісні ілюстративні матеріали з назвою та нумерацією, придатні для сканування;— витяг з протоколу засідання кафедри про рекомендацію статті до друку, засвідчений

належним чином (до статей кандидатів наук, аспірантів, ад’юнктів і здобувачів наукового ступеня) .• Стаття, подана до редакції без дотримання зазначених вимог, опублікуванню не підлягає .• До уваги авторів: при подачі статті обов’язково вказувати коротко відомості про авто-

ра, телефон та власний е-mail для зручності зв’язку.Редакція залишає за собою право на рецензування, редагування, скорочення і відхилення статей.За достовірність поданої інформації відповідальність несе автор.Гонорар за публікацію не сплачується.Передрук опублікованих матеріалів журналу здійснюється тільки з дозволу автора і редакції.Надані матеріали не повертаються.

ВНЗ «НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ УПРАВЛІННЯ»НАУКОВИЙ ЮРИДИЧНИЙ ЖУРНАЛ «ЮРИДИЧНА НАУКА»

03151, м . Київ, вул . Ушинського, 15Тел .: (044) 242-10-84; (044) 242-10-74


178


ВНИМАНИЮ АВТОРОВ

НАУЧНЫЙ ЮРИДИЧЕСКИЙ ЖУРНАЛ «ЮРИДИЧЕСКАЯ НАУКА»

УДК 34Основан 28 .02 .2011 . Выходит ежемесячно .

Свидетельство о регистрации: серия КВ № 20692-10492 ПР от 28 .04 .2014 .ISSN 2222-5374

Журнал 20 апреля 2011 года зарегистрирован в Международном центре периодических изданий (ISSN International Centre, г . Париж), также журнал зарегистрирован и

проиндексирован в таких международных наукометрических каталогах и базах данных:Index Copernicus – с 01 января 2014 года; Safetylit — з 17 августа 2016 года;

Social Science Research Network (SSRN) — с 17 октября 2016 года; HeinOnline (William S . Hein & Co ., Inc .) —с 27 июля 2017 года .

Приказом Министерства образования и науки № 153 от 14 .02 .2014 «Об утверж-дении решений Аттестационной коллегии Министерства образования и науки относи-тельно деятельности специализированных ученых советов от 14 февраля 2014 года», в соответствии с подпунктами 35 и 36 пункта 4 Положения о Министерстве образования и науки Украины, утвержденного Указом Президента Украины от 25 апреля 2013 года № 240, Порядка присуждения научных степеней и присвоения ученого звания старше-го научного сотрудника, утвержденного постановлением Кабинета Министров Украины от 24 июля 2013 года № 567, Положения о специализированном ученом совете, утверж-денного приказом Министерства образования и науки, молодежи и спорта Украины от 14 сентября 2011 года № 1059, зарегистрированного в Министерстве юстиции Украины от 10 октября 2011 года под № 1170/19908, Положения об аттестационной коллегии Министерства образования и науки, молодежи и спорта Украины, утвержденного при-казом Министерства образования и науки, молодежи и спорта Украины от 14 сентября 2011 года № 1059, зарегистрированного в Министерстве юстиции Украины от 10 октяб-ря 2011 года под № 1169/19907, Порядком формирования Перечня научных профессиональных изданий Украины, утвержденного приказом Министерства образо-вания и науки, молодежи и спорта Украины от 17 октября 2012 года № 1111, зареги-стрированного в Министерстве юстиции Украины от 2 ноября 2012 года под № 1850/22162, и на основании решения Аттестационной коллегии Министерства образования и науки Украины № 153 от 14 февраля 2014 года научный юридический журнал «ЮРИДИЧЕСКАЯ НАУКА» включен в Перечень научных профессиональных изданий Украины согласно списку .

УЧРЕДИТЕЛЬ И ИЗДАТЕЛЬ:Высшее учебное заведение «Национальная академия управления»

Украина, 03151, г . Киев, ул . Ушинского, 15 .Председатель редакционно-издательского совета С .А . Ерохин .

Свидетельство субъекта издательскогодела ДК № 4714 от 23 .04 .2014 .Главный редактор: Матвейчук Валерий Константинович,

доктор юридических наук, профессор, заслуженный работник народного образования Украины, первый проректор ВНЗ «Национальная академия управления» .

Заместитель главного редактора: Харь Инна Алексеевна,кандидат юридических наук, доцент, заместитель заведующего кафедрой уголовного

права, криминологии, гражданского и хозяйственного права ВУЗ «Национальная академия управления» .

АДРЕС РЕДАКЦИИ:Украина, 03151, г . Киев, ул . Ушинского, 15

Тел .: (044) 242-10-84; (044) 242-10-74

По поводу публикации статей авторам необходимо связываться с секретарем журнала

Савенковой Татьяной ГариевнойЕ-mail: tanya_saven@ukr .net

Е-mail: [email protected]; [email protected]


179ВНИМАНИЮ АВТОРОВ

ТРЕБОВАНИЯ К НАУЧНЫМ ПУБЛИКАЦИЯМВ соответствии с постановлением президиума Высшей аттестационной комиссии Украины

№ 7D05/1 от 15 января 2003 года «О повышении требований к профессиональным изданиям, внесенных в перечень ВАК Украины» научная статья должна быть актуальной, с отчетливо очерченной проблематикой, содержать научные положения, разработанные лично автором, выводы о научном и практическом значении научной разработки .

Статья должна включать следующие необходимые элементы: 1 . Определение УДК (указать название отрасли права) .2 . Название статьи (на английском, украинском и русском языках) .3 . Инициалы и фамилии авторов на английском, украинском и русском языках .4 . Аннотация на английском, украинском и русском языках .5 . Ключевые слова (5–6 слов / ключевых словосочетаний на английском, украинском и русском

языках) .6 . Структура текстовой части:– постановка проблемы в общем виде и ее связь с важными практическими задачами;– определение отдельных вопросов, не решенных в выбранной для исследования проблеме;– анализ последних исследований и публикаций по рассматриваемой проблеме; – формулировка целей статьи;– изложение основных обоснованных результатов исследования;– выводы из данного исследования;– внутренняя структуризация (разделы с названиями или выделенные части) .• В статье должно быть не менее 15 ссылок Ссылки на ту или иную работу в тексте должны обо-

значаться в скобках за порядковым номером этой работы в списке литературы с указанием на соответству-ющую страницу ([3, с . 12]) .

• Список использованных источников в конце статьи составляется в соответствии с требованиями государственного стандарта Украины ДСТУ ГОСТ 7 .1: 2006 «Система стандартов по информации, библи-отечному и издательскому делу . Библиографическая запись . Библиогра фическое описание . Общие требо-вания и правила составления» . Кроме того, в списке источников должно быть не менее пяти англоязычных ссылок.

• После списка литературы подаются аннотации и ключевые слова на трех языках (украинский, русский, английский) .

• Аннотации должны содержать: фамилию и имя автора, название статьи на соответствующих языках . Кроме того, обращаем внимание авторов на то, что обязательно должна быть аннотация на англий-ском языке на полторы страницы А-4 (отдельным файлом) .

• Английский текст должен быть оформлен на профессиональном уровне владения языком. В случае подачи текста, переведенного, например, через Интернет-переводчик (Google и т.п.), либо непрофессиональ-но, статья не будет принята к публикации.

• Файл статьи и аннотации на английском языке со статьей пересылать в таком формате:а) в начале имени ставится номер журнала (11, 4, 7 и т .д .);б) через точку после номера ставится сокращение года (14, 15 и т .д .);в) нижнее подчеркивание (_) затем тип документа note – аннотация или topic – статья;г) после нижнее подчеркивание (которое разделяет шифр с именем автора), затем фамилия автора

и инициалы на английском языке .Пример: 11 .14_note_Olenenko A .doc (где «note» – обозначение аннотации) или 11 .14_ topic _

Olenenko A .doc . (где topic – обозначение статьи) .• Общий объем публикации (название статьи, сведения об авторе, текст статьи, использованные

материалы, аннотации, ключевые слова) не должен превышать 20–30 тыс . знаков, в порядке исключения, не более 40 тыс . знаков .

К научной статье необходимо предоставить:– электронный вариант статьи в формате MS Word (docx или doc);– информационную справку об авторе на украинском и английском языках:– фамилия, имя, отчество (полностью), научная степень, ученое звание, место работы и должность,

почтовый адрес, контактный телефон;– заявление с подписями автора (ов) о том, что присланная статья не публиковалась и не подана в

любые другие издания;– фото автора (ов) в формате jpg, tif;– качественные иллюстративные материалы с названием и нумерацией, пригодные для сканирования;– выписку из протокола заседания кафедры о рекомендации статьи к печати, заверенную надлежа-

щим образом (со статьями кандидатов наук, аспирантов, адъюнктов и соискателей ученой степени) .• Статья, представленная в редакцию без соблюдения указанных требований, опубликована не будет .• При подаче статьи обязательно указывать кратко сведения об авторе, телефон и собственный

е-mail для удобства связи .Редакция оставляет за собой право на рецензирование, редактирование, сокращение и отклонение

статей.За достоверность представленной информации ответственность несет автор.Гонорар за публикацию не оплачивается.Перепечатка публикуемых материалов журнала осуществляется только с разрешения автора и

редакции.Предоставленные материалы не возвращаются.

ВУЗ «НАЦИОНАЛЬНАЯ АКАДЕМИЯ УПРАВЛЕНИЯ»НАУЧНЫЙ ЮРИДИЧЕСКИЙ ЖУРНАЛ «ЮРИДИЧЕСКАЯ НАУКА»

03151, м . Киев, ул . Ушинского, 15Тел .: (044) 242-10-84; (044) 242-10-74


180


INSTRUCTIONS TO AUTHORS

SCIENTIFIC JOURNAL OF LAW «JURIDICAL SCIENCE»

UDC 34Founded in 28 .02 .2011 . Goes out every month .

Certificate of Registration: KB № 20692-10492 series of PR 28 .04 .2014 .ISSN 2222-5374

Journal April 20, 2011 recorded in the International Center of Periodicals(ISSN International Centre, m . Paris), the magazine recorded and indexed

in such international scientometric directories and databases:Index Copernicus – from 1 January 2014; Safetylit — from 17 August 2016;

Social Science Research Network (SSRN) — 17 оctober 2016; HeinOnline (William S . Hein & Co ., Inc .) — since 27/07/2017 .

Ministry of Education and Science № 153 from 02 .14 .2014 . «On approval of Attestation Collegium of the Ministry of Education decisions on the activities of specialized academic councils on February 14, 2014», according to points 35 and 36, paragraph 4 of the Ministry of Education and Science of Ukraine approved by the Decree of the President of Ukraine on April 25, 2013 № 240 Procedure for awarding academic degrees and awarding academic ranks of Senior Scientist, approved by the Cabinet of Ministers of Ukraine of 24 July 2013 № 567, Regulations on specialized academic council, approved by the Ministry of Education and Science, Youth and Sports of Ukraine on September 14, 2011 № 1059, registered in the Attestation Collegium of the Ministry of Justice of Ukraine October 10, 2011 by № 1170/19908, Regulation of the Certifying Board of the Ministry of Education, Youth and Sports of Ukraine, approved by the Ministry of Education, Youth and Sports of Ukraine from September 14, 2011 № 1059, registered with the decree of the Ministry of Justice of Ukraine on October 10, 2011 by № 1169/19907, procedure for formation of the list of scientific professional editions of Ukraine, approved by the Ministry of Education, Youth and Sports of Ukraine on October 17, 2012 year number 1111, registered with the Ministry of Justice of Ukraine November 2, 2012 by № 1850/22162, and based on the decision of the Attestation Collegium of the Ministry of Education on February 14, 2014 – № 153 .

Scientific Law Journal «Juridical science» is included into the list of scientific professional editions of Ukraine according to the list .

Founder and Publisher:Higher Educational Institution «National Academy of Management»

03151, Ukraine, Kyiv, Ushyns’koho Street, 15 Chairman of the Editorial and Publishing Council of SA Erokhin

subject of publishing certificate № 4714 of 23/04/2014 .

Editor: Valery K ., MatviychukDoctor of Law, Professor, Honored Worker of Education of Ukraine,

Vice-Chancellor of the University «National Academy of Management»Deputy Editor: Inna A ., Khar

Doctor of Law, Associate Professor, Deputy Head of the Department of Criminal Law, Criminology, Civil and Commercial Law of the National Academy of Management»

EDITORIAL OFFICE ADDRESS:03151, Ukraine, Kyiv, Ushyns’koho Street, 15

Tel .: (044) 242-10-84; (044) 242-10-74Regarding the publication of their article, the authors need to communicate

with the secretary of the journalSavenkova Tatiana

Е-mail: tanya_saven@ukr .netwww.legal.nam.edu.ua


181INSTRUCTIONS TO AUTHORS

INSTRUCTIONS TO AUTHORS OF THE «JURIDICAL SCIENCE» JOURNAL NEW REQUIREMENTS FOR ARTICLES

Articles sent to the Editor of «Juridical science», according to the Presidium of the Higher Attestation Commission of Ukraine decree №7D05/1 dated January 15, 2003 «On increasing demands for specialized issues listed in HAC of Ukraine» should include the following:

• A scientific article should be relevant, with clearly defined problematic issues, include scientific positions developed by the author, the conclusions of scientific and practical importance of scientific work; including determination of UDC .

• The paper should include the following elements:• a problem and its relation to important scientific and practical tasks;• analysis of recent researches and publications on the issue to be considered;• definition of specific issues that are not solved in the problem for research chosen;• formulation of the objectives of the article;• summary of the main conclusions of the study;• conclusions of this study;• in the article should be no less than 15 references;• internal structure – sections with names or selected parts .• Name, surname and title of the article in addition to the Ukrainian language should be also in

English .• References to this or that research should be placed in brackets according to the number of

mentioning in the list of references with indication of appropriate page ([3, p . 12]) .A list of sources at the end of the article are compiled in accordance with International Standard

of Ukraine DSTU GOST 7 .1:2006 «A System of Standards on Information, Librarianship and publishing . A Bibliographic Notation . A Bibliographic Description . General Requirements and Rules of Compo sition» . Also in the source list has to be at least 5 English language references .

• After he references are added abstracts and keywords in three languages (Ukrainian, Russian and English) .

• Abstracts should include: an author’s name, a title of the article in (Ukrainian, Russian and English) languages . The authors should pay attention that there should be an abstract in English and half a page A-4 (in a separate file) .

• The English text should be executed at the professional level of language proficiency . In the case of a text translated, for example, through the Internet Translator (Google, etc .), or unprofessional, the article will not be accepted for publication .

The article and the abstract should be named:1 . issue number should be placed before the name (11, 4, 7, etc .);2 . dot after the number of issue you should place 2 last figures of the year (14, 15, etc .);3 . underscores (_), then the type of document note – abstract topic – Article;4 . after the title of the articles, underscores (which separate code with the author’s name) you

should place the author’s last name, name in English and initials .Example: 11 .14_note_Olenenko A .doc (where «note» – markS annotations) or 11 .14_ topic _

Olenenko A .doc . (Where the topic – refer to the article) .• Publication (title, information about author, text, references, abstract, and keywords) should

not exceed 20-30 000 signs .Additions to the scientific article:• An electronic version of the article in a format MS Word (docx or doc);• Information about the author in Ukrainian and English (surname, first name, middle name (in

full), academic degree, academic status, place of work and position, mailing address, telephone number);• A statement signed by the author (s) that sent the article is had been not printed and have not

given to any other editions;• a photo of the author (s) in the format jpg, tif;• Qualitative illustrative materials supplied by a name and number suitable for scanning;• Extract from the minutes of the Department with recommendation of the article for publication,

duly certified (for the Articles of Ph .D ., graduate students and adjunct academic degree) .• An article submitted to the editor without complying with these requirements shall not be

published .• All the authors to note: when supplying article necessarily indicate a brief information about the

author, telephone and your own e-mail to ease communication with authors .Editors reserve the right to review, edit, and reduce decline articles.For authenticity of the article the author is responsible for.The royalties are not paid for the publication.Reprints of published materials in the journal are made only with the permission of the author and the

publisher.Available materials are not returned.

Higher education institution «National Academy of Management»SCIENTIFIC JOURNAL OF LAW

«Juridical science»03151, Ukraine, Kyiv, Ushyns’koho Street, 15

Тел .: (044) 242-10-84; (044) 242-10-74

legal.nam.edu.ua · Ю РИРДЧНАЧНУКНАЕАСЯJURIDCAJ Ю Р И Д И Ч Н А Н А У...

Documents

Transcript of legal.nam.edu.ua · Ю РИРДЧНАЧНУКНАЕАСЯJURIDCAJ Ю Р И Д И Ч Н А Н А У...