НАУКА – ВИРОБНИЦТВУ, 2018 › doc › LII_konf_day_nauka_2018.pdf ·...

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЦЕНТРАЛЬНОУКРАЇНСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ

УНІВЕРСИТЕТ

LI I НАУКОВА КОНФЕРЕНЦІЯ студентів та магістрантів

НАУКА – ВИРОБНИЦТВУ, 2018

Збірник тез доповідей студентів та магістрантів за

підсумками проведення

"Дня науки- 2018":

Кропивницький 2018

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

Центральноукраїнський національний технічний університет

ЗБІРНИК ТЕЗ ДОПОВІДЕЙ

LII НАУКОВА КОНФЕРЕНЦІЯ студентів та магістрантів

24 квітня 2018 року

Кропивницький 2018

Тези доповідей студентів та магістрантів на LII науковій конференції 24 квітня 2018 року. Кропивницький:

ЦНТУ, 2018.–462с.

ОРГАНІЗАЦІЙНИЙ КОМІТЕТ КОНФЕРЕНЦІЇ

Голова – Черновол М.І., ректор

Заступник голови – Левченко О.М., проректор з наукової роботи

Члени оргкомітету: Давидов Г.М., декан ФОФ;

Зайченко В.В., декан ФЕМ;

Кириченко А.М., декан МТФ;

Сало В.М., декан ФСГМ;

Віхрова Л.Г., декан ФАЕ;

Яцун В.В., декан ФПЕМ;

Ворона Т.В., фахівець І категорії МОВ;

Збірник містить тези доповідей за матеріалами LII наукової конференції студентів та магістрантів, що

відбулась 24 квітня 2018 році на базі Центральноукраїнського національного технічного університету

Містить матеріали досліджень за основними напрямами наукової діяльності в університеті.

Матеріали збірника публікуються у авторській редакції.

© Колектив авторів, 2018

© МОВ ЦНТУ, 2018

УДК 336.717.061

ФОРМУВАННЯ КРЕДИТНОГО ПОРТФЕЛЯ БАНКУ

А.А. Терещенко, ст.гр. ФС 16 М

Т.М. Котенко, доц., канд. екон. наук.


Однією з найважливіших задач управління кредитною діяльністю є формування та аналіз

кредитного портфеля комерційного банку. Дослідження кредитного портфеля є необхідним для

підвищення ефективності банківської діяльності. Кредитний портфель є одним із

найризикованіших напрямків, і найвагоміших компонентів структури відсоткових доходів.

Управлінню та оптимізації структури кредитного портфеля присвячено багато наукових

досліджень як вітчизняних, так і зарубіжних авторів. Перші спроби оцінки ролі банківської

діяльності у зарубіжній економічній науці були здійснені стосовно ролі кредиту такими відомими

вченими, як: А. Вагнером, Дж. Ло, С. Мілем, Д. Рікардо,

А. Смітом, І. Фішером, М. Фрідманом та іншими. Вивченню організації системи управління

кредитним портфелем у комерційному банку приділяли увагу такі українські вчені, як: В.

Базилевич, В. Геєць, О. Корольов, І. Ткаченко, О. Устинко та інші. Серед зарубіжних дослідників,

які внесли вклад в розробку даної проблеми, варто відзначити:

М. Грубера, Е. Елтона, Дж. Неймана, У. Шарпа та інші. [3-4]

Серед традиційних видів банківської діяльності надання кредитів – основна операція, що

забезпечує прибутковість їх діяльності і стабільність існування фінансової системи банку.

Виконуючи процедуру кредитування фізичних та юридичних осіб, банк формує свій кредитний

портфель. [1]

Кредитні вкладення, або кредитний портфель комерційного банку – сукупність усіх позик,

наданих банком з метою отримання доходу.

Основними цілями формування кредитного портфелю є:

- значний рівень прибутку за поточний період;

- очікування прибутку в майбутній довгостроковій перспективі;

- зниження рівня ризиків у кредитному портфелі;

- додержання необхідної ліквідності кредитного портфеля;

- створення максимального впливу податкових пільг. [2]

У процесі запобігання ризикам особливу роль відіграє кредитна політика банку, під якою

розуміється стратегія і тактика банку щодо залучення коштів і спрямування їх на кредитування

своїх клієнтів.[2] Розробка кредитної політики для кожного окремого банку означає врахування

ряду факторів, які впливають на приоритетність та її напрями з погляду галузевої направленості,

типу клієнтів, видів кредиту, організації процесу кредитування. Фактори, які впливають і

визначають кредитну політику, можна поділити на два типи: зовнішні та внутрішні. Якщо

внутрішні фактори пов’язані із конкурентоспроможністю установи банку і, зокрема, фінансовою

стійкістю та надійністю банку, то зовнішні фактори пов’язані з поглибленням світової економічної

та фінансової кризи, політичною та економічною ситуацією в країні, законодавчою базою, рівнем

розвитку банківської інфраструктури, а також міжбанківською конкуренцією. Кожний окремий

банк, розробляючи стратегію кредитної політики, проводить сегментацію кредитного ринку з

погляду його кредитного обслуговування, враховуючи при цьому рівень регіонального розвитку,

макроекономічну ситуацію, рівень кон’юнктури ринку тощо. [1]

У сучасній практиці в прийнятті управлінських рішень щодо формування кредитного

портфеля переважає традиційний підхід за рахунок того, що він діє в будь-якому середовищі, є

простішим, швидшим та дешевшим. Проте слід пам’ятати, що позиції нетрадиційного підходу

постійно зміцнюються. У першу чергу це пов’язано зі стрімким зростанням продуктивності ЕОМ,

що дозволяють за допомогою електронних таблиць все швидше і точніше будувати та перевіряти

ефективність імітаційних моделей. Сучасні імітаційні моделі враховують дедалі більше

екзогенних і ендогенних факторів, тобто швидше переходять від ідеального (штучного) до

реального середовища. [4] Обґрунтоване управління кредитним портфелем встановлює його параметри, визначаючи

при цьому, яка частка ресурсів банку може бути використана для видачі позики, які типи кредитів

можуть видаватися, яку частину кредитного портфеля можуть складати позики цього типу, яка

допустима концентрація кредитів окремим боржникам і галузям.

Ефективне управління кредитним портфелем дає змогу мінімізувати ризики і відповідно

збільшити прибутковість позичкових операцій. При управлінні кредитним портфелем банку слід

відрізняти такі поняття, як підходи до управління кредитним портфелем і методи управління

кредитним портфелем. Формуючи кредитний портфель, керуються правилом: видавати кредити,

які приносять максимальні доходи за інших однакових умов. Кожний банк, розробляючи

стратегію кредитної політики, проводить сегментацію кредитного ринку з погляду його

кредитного обслуговування, враховуючи при цьому рівень регіонального розвитку,

макроекономічну ситуацію, рівень кон’юнктури ринку тощо. [1] Найбільш ефективним для управління кредитним портфелем банку буде паралельне

застосування традиційного та нетрадиційного підходів. Обґрунтоване управління кредитним

портфелем встановлює його параметри, визначаючи при цьому, яка частка ресурсів банку може

бути використана для видачі позики, які типи кредитів можуть видаватися, яку частину

кредитного портфеля можуть складати позики цього типу, яка допустима концентрація кредитів

окремим боржникам і галузям.

Отже, кредитний портфель банку - це сукупність кредитів, наданих одним банком на певну

дату з метою одержання доходу у вигляді відсотків. Кредитний портфель становить головне

джерело ризиків, які впливають на надійність та безпеку банку. Кредитні операції є основним

джерелом доходів банку і разом з тим найбільшою статтею активів. Основним джерелом

формування кредитного портфеля є сукупність позичок, що надані банком на певний термін, які

розкривають величину капіталу, вкладеного банком у кредитні операції. Кредитний портфель є не

просто пасивно сформованим набором позичок, а результатом активних, цілеспрямованих дій

банку, який динамічно розвивається, суто управлінським співвідношенням між різноманітними

видами кредитів.

Список літератури

1. Д’яконов А.М. Оптимізація ризику кредитного портфеля банку / А. М. Д’яконов // Наука й економіка.

– 2017. – № 2. – С. 36 – 48.

2. Касьянова В. Ю. Кредитний портфель банків України в умоваx економічної кризи / В. Ю. Касьянова,

З. М. Карасьова // Наука й економіка. – 2017. – № 3. – С. 57 – 60.

3. А. Вагнер. Проблеми управління банківським кредитним портфелем в умовах становлення ринкових

відносин / Дж. Ло, С. Міль, Д. Рікардо, А. Сміт, І. Фішер, М. Фрідман // Проблеми і перспективи

розвитку банківської системи України [Текст] — 2016. — № 7. – C.160-167.

4. В. Базилевич.Сучасний підхід к формуваню оптимального кредитного портфеля / В. Базилевич,

В. Геєць, О. Корольов, І. Ткаченко, О. Устинко // Проблеми оптимізації структури

кредитного портфеля комерційного банку [Текст] – 2016. – № 2. – C.40-42.

УДК 336.14

РОЗВИТОК БЮДЖЕТНОЇ ДЕЦЕНТРАЛІЗАЦІЇ В УКРАЇНІ

В.І. Бабіна, ст. гр. ФК 14,

С.П. Попова, асистент


Сучасний розвиток євроінтеграційних процесів в Україні потребує підвищення якості

формування ефективного місцевого самоврядування на засадах децентралізації влади та

бюджетної системи. Фінансово-бюджетна децентралізація збільшує можливості участі місцевої

влади у розвитку власної території, сприяє ефективному забезпеченню суспільними послугами

шляхом узгодження видатків органів влади з найнеобхіднішими місцевими потребами та є однією

з фундаментальних умов незалежності та життєздатності органів місцевого самоврядування.

Дослідженню розвитку бюджетної децентралізації присвятили свої наукові праці такі вчені,

як: С. Буковинський, О. Василик, Г. Возняк, О. Кириленко, С. Кондратюк, В. Корчинський, І.

Луніна, Н. Савчук, С. Юрій.

Децентралізація (від латин. de – заперечення, centralize – середній, центральний) означає

«знищення, скасування або ослаблення централізації і розширення прав низових органів

управління» [6]. Теорія децентралізації (виникла під назвою decentralization) передбачає поділ усіх

адміністративних прав на такі, що відносяться або до компетенції держави, або до компетенції

локальних територіальних громад [2]. Згодом децентралізацію стали розглядати як розширення

компетенцій місцевих адміністративних органів, що діють у межах своєї компетенції самостійно

та незалежно від центральної влади [1]. Під бюджетною децентралізацією розуміють процесс

передачі повноважень (функцій, компетентності), відповідальності і фінансових ресурсів на їх

виконання від центральних органів влади до місцевих.

У відповідності до Стратегії реформування системи управління державними фінансами на

2017-2020 роки (розпорядження Кабінету Міністрів України від 24 травня 2017 року № 415-р.),

бюджетна система України в 2018 році стає на шлях третього етапу бюджетної децентралізації.

Завдяки змінам у бюджетному та податковому законодавстві, місцеві бюджети зросли на 123,4

млрд. грн.: з 68,6 млрд. в 2014 до 192 млрд. грн. в 2017 році. Частка місцевих бюджетів у

зведеному бюджеті України постійно зростає і на кінець 2017 року склала 51,2 % (у 2015 році -

45,6%) [3].

Певні позитивні результати отримано від прийняття низки законодавчих актів. Це, зокрема:

Концепція реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади, ухвалена

Урядом у квітні 2014 року [5]; Закон «Про добровільне об’єднання територіальних громад» дав

змогу почати формувати спроможний базовий рівень місцевого самоврядування (станом на

початок квітня 2018 року створено вже 728 ОТГ); Закон «Про співробітництво територіальних

громад» створив механізм вирішення спільних проблем громад: утилізація та переробка сміття,

розвиток спільної інфраструктури тощо.

Збільшення джерел формування дохідної бази місцевих бюджетів забезпечено за рахунок

передачі певних видів доходів із державного бюджету, запровадження акцизного податку з

кінцевих продажів, розширення бази оподаткування податком на нерухомість тощо. Підвищено

фіскальну незалежність органів місцевого самоврядування, зокрема шляхом надання прав

визначення ставок місцевих податків і зборів та встановлення пільг із їх сплати. Крім того,

систему тотального збалансування всіх місцевих бюджетів замінено системою горизонтального

вирівнювання податкоспроможності територій залежно від рівня надходжень на одного жителя.

Для здійснення видатків на делеговані державою повноваження в галузях освіти й охорони

здоров’я запроваджено освітню та медичну субвенції з державного бюджету [4].

Унаслідок реалізації реформи бюджетної децентралізації відбулася зміна структури

видатків місцевих бюджетів: у 2016 р. місцевим бюджетам передано повноваження на

фінансування пільгового проїзду та професійно-технічної освіти. Водночас вилучено додаткові

джерела покриття видатків, а саме: субвенції на пільговий проїзд, різницю в тарифах, підготовку

робітничих кадрів. Зросла частка видатків на виконання самоврядних повноважень, що свідчить

про підвищення видаткової автономності місцевих бюджетів і створює передумови для забезпечення

ефективності використання бюджетних коштів на місцевому рівні. Основними напрямами видатків в

2016 році стали освіта та охорона здоров’я. Це відбувається за рахунок передбачених субвенцій на

освітні та медичні заклади.

Дані зміни ефективні тим, що дають громадам самостійно вирішувати, яка сфера потребує

більшої уваги та розвитку незалежно від диктатури вищих центральних органів, адже кожна

громада індивідуальна та потреби в видатках можуть різнитися.

Вагомим позитивним чинником упровадження реформи бюджетної децентралізації стало

збільшення інвестиційних ресурсів місцевих бюджетів. Поряд із збільшенням обсягу капітальних

видатків місцевих бюджетів, важливим чинником забезпечення розвитку регіонів є кошти

Державного фонду регіонального розвитку (ДФРР), які спрямовуються на виконання

інвестиційних програм і проектів регіонального розвитку (у т. ч. проектів співробітництва та

добровільного об’єднання територіальних громад), що мають на меті розвиток регіонів. Державна

підтримка регіонального розвитку та розвитку інфраструктури громад за час реформи зросла у 39

разів: з 0,5 млрд. в 2014 до 19,37 млрд. грн. у 2018 році [3].

Також з 2018 року в складі спеціального фонду державного бюджету створюється

Державний дорожній фонд у розмірі 37 млрд. грн. (згідно із Законами України «Про внесення змін

до Закону України "Про джерела фінансування дорожнього господарства України" щодо

удосконалення механізму фінансування дорожньої галузі» № 1762 та «Про внесення змін до

Бюджетного кодексу України щодо удосконалення механізму фінансового забезпечення

дорожньої галузі» № 1763). За рахунок коштів цього фонду для місцевих бюджетів передбачено

11,5 млрд. грн. субвенції на фінансове забезпечення будівництва, реконструкції, ремонту і

утримання автомобільних доріг загального користування місцевого значення, вулиць і доріг

комунальної власності у населених пунктах.

На виконання пункту Плану заходів з реалізації Стратегії реформування системи

управління державними фінансами на 2017-2020 роки, з метою встановлення єдиного формату

складання та виконання місцевих бюджетів, подання звітності про виконання місцевих бюджетів

змінами до Бюджетного кодексу України передбачається перехід усіх місцевих бюджетів на

програмно-цільовий метод бюджетування починаючи із складання проектів місцевих бюджетів на

2019 рік. При цьому цей метод у бюджетному процесі передбачає складання прогнозу бюджету на

наступні за плановим два бюджетні періоди.

Таким чином, реформа бюджетної децентралізації триває. Для подальшої її реалізації необхідно здійснити ряд заходів:

- з метою оптимізації кількості та структури бюджетних установ, а також забезпечення

підвищення ефективності планування й використання бюджетних коштів бюджетів усіх рівнів

розробити та затвердити державні соціальні стандарти шляхом розробки та затвердження методик

розрахунку вартості соціальних послуг і їхнього складу для всіх галузей (освіти, охорони здоров’я

та ін.), що дасть змогу визначати грошовий еквівалент послуги, яка надається, а також її склад;

- з метою належного виконання органами місцевого самоврядування делегованих

повноважень забезпечити відповідність між фінансовим ресурсом місцевих бюджетів і цими

повноваженнями шляхом визначення механізму їх покриття для уникнення необхідності

залучення власних коштів місцевих бюджетів на їх виконання;

- забезпечити адресність соціальних пільг шляхом розробки та затвердження дієвого

механізму адресного надання пільг і визначення їхньої фінансової оцінки;

- з метою забезпечення ефективного фіскального контролю підвищити ефективність

місцевих податків і зборів шляхом удосконалення механізмів їх адміністрування та формування

єдиної бази даних для забезпечення повної та прозорої системи обліку;

- забезпечити ефективність управління бюджетними коштами шляхом розроблення

відповідного механізму використання коштів місцевих бюджетів, які зосереджені на депозитних

рахунках, із можливістю їх використання місцевими громадами для розвитку власної

інфраструктури.

Отже, реформування бюджетної системи шляхом децентралізації стимулює регіони до

фінансової автономії, пошуку додаткових фінансових джерел на місцях, активізації збільшення

власного потенціалу регіо нів, ефективного і цільового використання бюджетних коштів,

збалансування потреби на фінансові ресурси з реальними можливостями регіонів.


1. Бикадорова Н.О. Фінансова децентралізація місцевого самоврядування // Економічний вісник Донбасу. – 2010. – № 2 (20). – С. 145–151.

2. Буряк М.І. Адміністративно-фінансова децентралізація як фактор розвитку субрегіональних територіальних громад // Вісник ДДФА. Економічні науки. – 2014. – № 1. – С. 58–65.

3. Децентралізація в Україні. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://decentralization.gov.ua/about. 4. Міністерство фінансів України [Електронний ресурс] // Офіційний сайт. – Режим доступу:

http://www.minfin.gov.ua.

5. Про Концепцію реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні: Розпорядження Кабінету Міністрів України від 1 квітня 2014 року № 333-р [Електронний ресурс].– Режим

доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/333-2014-%D1%80.

Словник іншомовних слів / уклад. С.М. Морозов, Л.М. Шкарлупа. – К. : Наук. думка, 2000. – 680 с.

УДК:658.155

ФІНАНСОВІ РЕЗУЛЬТАТИ ДІЯЛЬНОСТІ ПІДПРИЄМСТВА ТА НАПРЯМИ ЇХ

ПОКРАЩЕННЯ

О.Г. Браниш, ст. гр. ФС-16-СК(2),

Н.А. Іщенко, доц., канд. екон. наук,


Фінансові результати діяльності підприємств є важливою економічною категорією, яку

необхідно розглядати багатопланово. По-перше, вони є наслідком певного рівня організації

залучення та використання широкого спектру наявних ресурсів і свідчать про ефективність

системи господарювання в конкретних умовах ринкового середовища. По-друге, чистий прибуток

як основний кінцевий фінансовий результат діяльності підприємства виступає джерелом

самофінансування підприємства, а також створює передумови для реалізації його інвестиційних

можливостей як у сфері реального, так і фінансового інвестування. По-третє, за рахунок

позитивних кінцевих фінансових результатів здійснюється задоволення інтересів власників

підприємства, що безпосередньо впливає на формування ринкової ціни підприємства. Враховуючи

надзвичайно важливу роль фінансових результатів діяльності підприємства, необхідно

використовувати сучасні підходи до управління ними. Саме це дозволить суб’єктам

господарювання забезпечити належну конкурентоспроможність в складних умовах ринкового

середовища та мінімізувати вплив негативних чинників на їх діяльність.

Серед останніх досліджень методології формування фінансових результатів підприємств

привертають увагу праці таких науковців, як Ф. Ф. Бутинець, М. І. Ковальчук, Г. Г. Кірейцев, Є. В.

Мних, А. М. Поддєрьогін та інших. Однак, питання формування фінансових результатів діяльності

підприємства потребує подальшого дослідження.

Мета дослідження – проаналізувати фінансові результати діяльності підприємства та

запропонувати напрями їх покращення.

Фінансові результати суб’єктів господарювання відображають ефективність

господарювання підприємства за всіма напрямами його діяльності: виробничою, збутовою,

постачальницькою, фінансовою і інвестиційною, вони становлять основу економічного розвитку

підприємства і зміцнення його фінансових відносин з партнерами. Зростання фінансового

результату створює фінансову основу для самофінансування діяльності підприємства, здійснюючи

розширене відтворення. Фінансовий результат господарювання підприємства, що виступає у

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/333-2014-%D1%80

формі прибутку або збитку, відображає ефективність його операційної, фінансової, інвестиційної

діяльності та служить основним критерієм стратегії суб’єкта господарювання.

В економічній науці не існує єдиного трактування поняття «фінансові результати» і на

сьогоднішній день сформовано декілька точок зору [2]:

1) зміна величини (приросту чи зменшення) власного капіталу; 2) результат зіставлення доходів і витрат; 3) прибуток або збиток, тобто форма вираження фінансового результату; 4) результат статутної діяльності підприємства (виручка мінус витрати на виробництво і

реалізацію продукції);

5) зміна величини чистих активів підприємства; 6) додаткова вартість, створена у процесі виробництва та здійснення операцій фінансово –

кредитного характеру;

7) ціна капіталу та інших виробничих факторів.

Отже, фінансовий результат – це прибуток або збиток суб’єкта господарювання, що

визначається як різниця між сукупними доходами та витратами підприємства. При позитивному

результаті він є додатковою вартістю, виступає одним із джерел фінансування подальшого

розвитку та поточної діяльності підприємства.

Проаналізуємо фінансові результати на досліджуваному підприємстві (табл.1).

Таблиця 1- Аналіз фінансових результатів підприємства*

Показники 2015 р.,

тис. грн.

2016 р.,

тис. грн.

2017 р.,

тис. грн.

Відхилення (+,–)

2016-2015 р. р.,

тис. грн.

2017-2016 р. р.,

тис. грн.

Чистий дохід від реалізації

продукції

17481 32638 31857 +15157 -781

Собівартість реалізованої

продукції

11504 13625 15757 +2121 +2132

Валовий прибуток 5977 19013 16100 +13036 -3013

Адміністративні витрати 1366 2282 2085 +916 -197

Фінансовий результат від

операційної діяльності

4611

16731

14015

+12120

-2716

Інші фінансові доходи 8 231 - +223 - 231

Інші доходи 1959 2293 352 +334 -1941

Фінансовий результат до

оподаткування

6578 19255 14367

+12677 -4888

Чистий прибуток 6578 19255

14367 +12677 -4888

* Примітка: розраховано автором.

Як показують дані таблиці 1 чистий прибуток в 2016 році порівняно з 2015 роком

збільшився на 12677 тис. грн., а в 2017 році відносно до 2016 року зменшився на 4888 тис. грн.

Фінансовий результат від операційної діяльності протягом 2015-2016 років збільшився на 12120

тис. грн., за рахунок збільшення валового прибутку на 13036 тис. грн. та адміністративних витрат

на 916 тис. грн. Валовий прибуток в 2016 році порівняно з 2015 роком збільшився на 13036 тис.

грн. за рахунок збільшення чистого доходу від реалізації продукції на 15157 тис. грн. та

збільшення собівартості реалізованої продукції на 2121 тис. грн. В 2017 році відповідно до 2016

року валовий прибуток зменшився на 3013 тис. грн. за рахунок зменшення чистого доходу від

реалізації продукції на 781 тис. грн.

Таким чином, щоб поліпшити фінансові результати на аналізованому підприємстві,

необхідно: нарощувати обсяги виробництва і реалізації товарів, робіт, послуг; розширювати

орієнтуючись на ринок, асортимент, підвищувати якість продукції; впроваджувати заходи щодо

підвищення продуктивності праці своїх працівників; зменшувати витрати на виробництво

(реалізацію) продукції; з максимальною віддачею використовувати потенціал, що є у його

розпорядження, в тому числі фінансові ресурси; зі знанням справи вести цінову політику, бо на

ринку діють переважно вільні ціни; грамотно будувати договірні відносини з постачальниками й

покупцями; вміти найдосконаліше розміщувати одержаний раніше прибуток задля досягнення

оптимального ефекту.

Впровадження зазначених заходів дозволить реалізувати виявлені резерви та покращить

загальну якість функціонування підприємства.


1. Бутинець Ф. Ф. Економічний аналіз: навч. посіб. / Ф. Ф. Бутинець. – Житомир: Рута, 2003. – 680с.

2. Турило А. М. Управління витратами підприємства: навч. посіб. / А. М. Турило, Ю. Б. Кравчук, А. А. Турило. – К.:

Центр навчальної літератури, 2006. - 120 с.

3. Фінанси підприємств : [підручник] / А. М. Поддєрьогін, М. Д. Білик, Л. Д. Буряк та ін. / кер. кол. авт. і наук. ред.

проф. А. М. Поддєрьогін. – [7-ме вид., без змін]. – К. : КНЕУ, 2008. – 552 с.

УДК 339.732.4

СПІВПРАЦЯ УКРАЇНИ З МІЖНАРОДНИМ ВАЛЮТНИМ ФОНДОМ

Я.Г. Томченко,ст. гр. ФС-16

Т.М. Котенко,доц., канд. екон. наук


Період політики активного партнерства України з Міжнародним валютним фондом бере

свій початок в 1994 році, але підготовка до співробітництва розпочалася у 1992 році з підписання

Закону України «Про вступ України до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку

реконструкції та розвитку, Міжнародної фінансової корпорації,Міжнародної асоціації розвитку та

Багатостороннього агентства по гарантіях інвестицій» [1]. Для України найбільш привабливими

зовнішніми джерелами фінансування є такі міжнародні фінансові інституції, як Міжнародний

валютний фонд («InternationalMonetaryFund»), Світовий банк («WorldBank») та Європейський

банк реконструкції та розвитку («EuropeanBankforReconstructionandDevelopment»). Їх

привабливість полягає в надаванихпільгах, порівняно низькій вартості запозичень, а також

авторитетності оцінок цих організацій і дій для інших потенційних кредитів та інвесторів.

Співпраця з такими міжнародними фінансовими інституціями розглядається світовою фінансовою

спільнотою як акт довіри, підтвердження кредитоспроможності держави.

Міжнародний валютний фонд представляє собою міждержавну багатосторонню

організацію, яка має статус спеціалізованого агентства Організації Об’єднаних Націй.

Фондпризначений для регулювання валютно-кредитних відносин держав-членів і надання їм

фінансової допомоги за умови валютних ускладнень, що викликаються дефіцитом платіжного

балансу, шляхом надання коротко- і середньострокових кредитів в іноземній валюті, а також

стежить за дотриманням ними кодексу поведінки поводження в міжнародних валютних

відносинах. Важливо те, що МВФ влаштований за зразком акціонерного підприємства: його

капітал складається із внесків держав-членів, вироблених за передплатою. Кожна країна має квоту,

виражену в спеціальних правах запозичення (СДР, від англ. specialdrawingrights). Квота – ключова

ланка у взаєминах країн-членів із Фондом – визначає суму підписки на капітал, можливості

використання ресурсів Фонду, суму одержуваних країною-членом СДР під час їх чергового

розподілу, кількість голосів країни у Фонді. Розміри квот встановлюються на основі питомої ваги

країн у світовій економіці і торгівлі. До 25 % квоти оплачується резервними активами (СДР і

конвертованими валютами); 75 % – національною валютою [7].

У співробітництві України з Міжнародним валютним фондом в межах кредитних програм

та мети співпраці на сьогоднішній деньнауковці виділяють від трьох до восьми основних періодів.

Після того як в 1992 році Україна стала повноправним членом МВФ, всі Угоди Фонду

набирають чинності на території країни, а користуватися кредитними коштами фонду розпочала з

1994 р.Була затверджена програма кредитування STF, Stand-by та «Механізм розширеного

фінансування» (EFF), за якими Україна отримала близько 4,3 млрд.дол. Проте, значна частина цих

коштів пішла на фінансування дефіцитів платіжного та торговельного балансів, а також

формування валютних резервів.

Світова фінансова криза 2008 року додатково вразила нестабільну економіку України.

Відбувся загальний спад ВВП, зростання величини від’ємного сальдо торговельного балансу,

зменшення обсягів іноземного інвестування. В наслідок, восени 2009 року МВФ заморозив

програму до досягнення стабілізації політичної ситуації в країні, через те, що Верховна Рада не

змогла прийняти держбюджет на 2010 рік. Україна встигла отримати в рамках цієї програми

близько 10,5 млрд. дол. [3].Головним завданням програми кредитування було відновлення

фінансової та макроекономічної стабільності, в першу чергу у фінансовому секторі з урахуванням

зовнішніх шоків, а також зниження рівня інфляції. Проте в більшості транші пішли на те, щоб

підтримати вітчизняні комерційні банки, а не в реальний сектор економіки. Це врятувало Україну

від дефолту і багато банків від банкрутства, але реальному сектору економіки практично нічого

не дало.

Вже у 2015 році в рамках реалізації програми «Механізм розширеного фінансування»

почали реалізовуватися певні зміни на законодавчому рівні в сфері енергетики, банківського

сектору, незалежності Національного банку, оздоровлення державних фінансів, реформування

сектору державних підприємств та боротьби з корупцією. Виконання цих заходів забезпечило

отримання у 2015 р. двох траншів на загальну суму 6,7 млрд. дол. США: перший транш на суму 5

млрд. дол. США (березень 2015 року) спрямовано на нагальні бюджетні проблеми та на

відновлення золотовалютних резервів НБУ; 1,7 млрд. дол. США (серпень 2015 року) спрямовані

на поповнення резервів НБУ задля посилення стабільності на валютному ринку країни[6].

З початку 2016 р. Україна та МВФ узгоджують доповідь про перебіг реформ в країні та

Меморандум про другий перегляд програми (програмою передбачено щоквартальний перегляд

програми та узгодження подальших дій) та подальші дії сторін. Сторонами обговорюється широке

коли питань щодо різних аспектів монетарної, банківської антикорупційної політики, пенсійної

реформи та приватизації. Директор-розпорядник Фонду Крістін Лагард наголошує на уповільненні

реформ у сфері державного управління та боротьбі з корупцією та зменшенні впливу особистих

інтересів на політику, що може спричинити зупинку програми реформ, яку підтримує МВФ.

Таким чином, співпраця України з Міжнародним валютним фондом допомагає

підвищенню кредитного рейтингу країни на світовому фінансовому ринку, сприяє удосконаленню

банківської та грошового-кредитної системи держави. Проте вимоги МВФ для подальшого

партнерства з Україною мають негативний вплив на добробут населення в довгостроковій

перспективі. Якщо розглядати перспективи майбутнього співробітництва, то дане партнерство є

досить важливим з огляду на необхідність збереження належного іміджу України, який сприятиме

підвищенню кредитного рейтингу нашої держави на світових фінансових ринках та збереженню

привабливості для іноземних інвесторів. Але необхідно пам’ятати, що основною метою уряду має

стати не відновлення співробітництва з Фондом, а зміна економічної політики, яка б дійсно

привела до стабілізації, вирівняння торгового і платіжного балансу, до зменшення зовнішній

боргів.


1. Закон України «Про вступ України до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та

розвитку, Міжнародної фінансової корпорації, Міжнародної асоціації розвитку та Багатостороннього агентства

по гарантіях інвестицій» // Законодавство України [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2402-12

2. Зелінська О. М. Дослідження основних проблем співпраці між Україною та МВФ. Шляхи їх подолання / О. М.

Зелінська, Н. М. Галазюк // Економічні науки. Серія : Економічна теорія та економічна історія. - 2014. - Вип. 11.

- С. 48-55.

3. Іваницька О. М. Вплив траншів МВФ на економіку України / Іваницька Ольга Михайлівна, Невгад Ганна

Юріївна, Балкова Іванна Миколаївна // Науковий вісник Інституту міжнародних відносин НАУ. Серія:

Економіка, право, політологія, туризм. — 2013. — Вип. 1. — С. 14—17.

4. Котенко, Т. М. Національний банк України – регулятор валютного ринку України / Т. М. Котенко, В. В.

Косенко // Наукові записки : зб. наук. пр. - Кіровоград : КНТУ, 2014. - Вип. 16. - С. 37-42.

5. Котенко, Т. М. Інноваційні та інвестиційний процеси як основа економічного зростання в Україні / Т. М.

Котенко // Наукові праці Кіровоградського національного технічного університету. Економічні науки : зб. наук.

пр. - Кіровоград : КНТУ, 2006. - Вип. 10, ч. 2. - С. 120-125.

6. Марина А. С. Міжнародний валютний фонд і Україна: історія співробітництва та сучасний стан відносин / А. С.

Марина // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія : Міжнародні економічні

відносини та світове господарство. - 2016. - Вип. 8(2). - С. 12-15.

7. Цилінська Я. В. Aнaліз співробітництвa Укрaїни з МВФ / Я. В. Цилінська // Управління розвитком. - 2014. - №

13. - С. 151-154.

УДК 336.145.1

СУЧАСНИЙ СТАН ТА ПРОБЛЕМИ ФОРМУВАННЯ МІСЦЕВИХ БЮДЖЕТІВ

Ю.О. Кирилюк, ст. гр. ФК-14



Наявність достатнього обсягу фінансових ресурсів місцевих органів влади та їх ефективне

використання є необхідною передумовою здійснення процесу розширеного відтворення й

соціального забезпечення територіальної громади і, як результат, зміцнення фінансової

незалежності органів місцевого самоврядування.

Фінансові проблеми місцевої влади набули великої гостроти, що значно впливає на

розвиток економіки країни в цілому. Саме хронічна нестача фінансових ресурсів у органів

місцевого самоврядування та нестабільність їхніх доходних джерел стали загальнодержавною

проблемою, яку потрібно негайно вирішувати. Внаслідок цього, на місцях не вирішуються

життєво важливі проблеми населення, занепадають міське господарство, соціально-культурна

сфера, охорона здоров’я, освіта, погіршується стан доріг та інших засобів комунікації. Тому,

вирішення питань ефективного розподілу бюджетних повноважень та визначення джерел

формування стабільної власної фінансової бази органів місцевого самоврядування повинно стати

серйозним фактором стабілізації ситуації в країні.

Концептуальні підходи до формування ресурсів місцевих бюджетів та ефективного

механізму його функціонування досліджували такі вітчизняні учені-фінансисти, як В.

Андрущенко, В. Базилевич, С. Буковинський, А. Буряченко, О. Василик, О. Кириленко, В.

Кравченко, І. Луніна, Ц. Огонь, В. Опарін, К. Павлюк, Ю. Пасічник, С. Слухай, В. Федосов, І.

Чугунов, С. Юрій та ін.

Значною проблемою місцевих органів влади була і є недостатність фінансових ресурсів для

належної організації управління соціально-економічною сферою регіонів, обумовлена високим

рівнем централізації фінансових ресурсів у державному бюджеті, що знижує значення місцевих

бюджетів у вирішенні життєво важливих для територіальних громад завдань; переважання

регулюючих доходів у структурі надходжень коштів до місцевих бюджетів та низька частка

закріплених за територіями податкових платежів; діючий механізм централізованого встановлення

нормативів відрахувань від державних доходів при формуванні місцевих бюджетів.

Нині структура доходів місцевих бюджетів за джерелами їх формування характеризується

високою питомою вагою міжбюджетних трансфертів, що передбачає значну фінансову залежністіь

органів місцевого самоврядування від центральної влади. Використання нових підходів у

організації міжбюджетних відносин на основі бюджетного федералізму та фіскальної автономії

місцевої влади дасть змогу вирішити проблеми місцевого оподаткування та переведення

комунальних підприємств на ринкові методи господарювання.

Необ’єктивність перерозподілу державних доходів між регіонами країни спричинила таку

ситуацію, що громади, де рівень податкових надходжень у розрахунку на одну особу є нищим

середнього, опиняються у кращому становищі з точки зору доходів місцевих бюджетів порівняно

із бюджетами, де цей показник є вищим. Тому існує об’єктивна необхідність визначення

обґрунтованого нормативу бюджетної забезпеченості кожної області, району, міста з урахуванням

соціального-економічного, природного-екологічного стану відповідних територій. Це дасть змогу

визначити реальний обсяг фінансових ресурсів для задоволення необхідних потреб регіонів, а

також значно вдосконалити процедуру бюджетного планування.

Головним у розв'язанні проблеми зміцнення фінансової незалежності місцевого

самоврядування України є бюджетна децентралізація, високий рівень якої свідчить про

демократизацію суспільства та ефективне використання коштів у загальнодержавному масштабі

[5].

На сьогодні переважна більшість територіальних громад України, маючи право вирішувати

питання місцевого значення, не є спроможною виконувати їх через брак власних коштів, саме

тому фінансова децентралізація повинна стати основою для стимулювання громад до об’єднання

та підвищення їхньої спроможності через механізм переходу бюджетів об’єднаних громад на

прямі міжбюджетні відносини з державним бюджетом. Реформа міжбюджетних відносин у

контексті реформи децентралізації – це стимулювання для місцевих громад ефективніше

наповнювати свої бюджети, переходити на самозабезпечення та ретельно планувати свої видатки

[3]. З метою ефективного впровадження бюджетної реформи доцільно запровадити чіткі стандарти

надання державних послуг. Одним з таких кроків до покращення фінансової основи місцевого

самоврядування могло б бути затвердження державних соціальних стандартів, які б гарантували

якісні послуги й були б основою для розрахунків фінансових потреб громад та їхніх місцевих

бюджетів.

За вітчизняних умов податки сплачуються здебільшого з доходів економічних суб’єктів,

тому проблему наповненості дохідної частини місцевих бюджетів доцільно розв’язувати через

зміцнення та нарощування виробничих можливостей суб’єктів господарювання, чим

забезпечуватиметься необхідний рівень дохідності і економічне зростання адміністративно-

територіальної одиниці за місцем розташування суб’єкта господарювання [4].

Багаторічний зарубіжний досвід свідчить, що джерелом фінансових ресурсів для

муніципалітетів можуть бути позикові кошти. Але слід зазначити, що позикові кошти повинні

спрямовуватися лише на розвиток соціальних об’єктів, а не на їх поточне обслуговування та

закриття касових розривів місцевих бюджетів. На думку дослідників, засобом вирішення

територіальних соціальних проблем та залучення засобів у необ хідні інвестиційні проекти можуть

стати муніципальні цінні папери, які випускаються муніципальними органами влади.

Альтернативним джерелом формування фінансових ресурсів місцевих бюджетів та

фінансування розвитку об’єктів інфраструктури адміністративно-територіальних одиниць регіону

могло б стати створення комунального банку. Його ресурсна база має формуватися за рахунок

залучення коштів комунальних підприємств, організацій та установ, а також органів місцевого

самоврядування, що дозволить отримати додаткові процентні доходи для банку, а для місцевих

бюджетів України – підвищити їх фінансову стійкість.

На сучасному етапі розвитку економіки України розширення видаткових повноважень,

високий рівень соціальних зобов’язань при недостатності фінансових ресурсів у розпорядженні

місцевих органів влади спонукають до пошуку та виявлення додаткових джерел й резервів

фінансових ресурсів місцевих бюджетів. Підвищення ефективності видатків місцевих бюджетів

має включати: моніторинг результативності видатків, підвищення якості оперативного управління

фінансовими ресурсами, недопущення фактів неефективного використання бюджетних коштів,

забезпечення своєчасного фінансування видатків, пошук шляхів посилення соціальної,

стимулюючої та регулюючої ролі податків [2].

Таким чином, вирішення назрілих проблем стосовно формування і використання місцевих

бюджетів значною мірою визначило б можливості розширення економічної самостійності регіонів

країни. Адже те, наскільки вони політично незалежні і фінансово забезпечені, справляє істотний

вплив на формування демократичних, ринково орієнтованих систем і підвищує шанси на успіх

соціально-економічних реформ на місцевому рівні.


1. Бюджетний кодекс України [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua. 2. Міщенко Л.О. Формування і використання коштів місцевих бюджетів України в умовах децентралізації:

теорія і практика. [Електронний ресурс]. – Режим доступу:

http://www.economy.nayka.com.ua/pdf/1_2018/67.pdf

3. Мєуш Н.В. Проблеми місцевих бюджетів в умовах фінансової децентралізації. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://www.kbuapa.kharkov.ua/e-book/tpdu/2017-4/doc/3/02.pdf

4. Полинюк Н. Механізм формування фінансових ресурсів місцевих органів управління в умовах демократизації суспільства // Економічний аналіз: зб. наук. праць. Тернопільський національний економічний університет.

Тенопіль, 2016. Том 26. Вип. 1. С. 65-72.

Чолач С.С. Удосконалення механізму управління коштами місцевих бюджетів України в умовах децентралізації

влади. [Електронний ресурс]. — Режим доступу: http://www.economy.nayka.com.ua

УДК 336.741.243:330.322

КРИПТОВАЛЮТА ЯК ІННОВАЦІЙНИЙ ЗАСІБ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ

ДІЯЛЬНОСТІ

Ю.О. Кирилюк, ст. гр. ФК-14, В.В. Попов, ст. гр. ЕМ-16-1П



Стрімкий розвиток інформаційних технологій трансформує сучасну економічну систему.

Інновації останніх десятиліть у сфері ІТ-технологій, кидають виклик існуючій грошовій системі та

базовим її засадам. За останні декілька років на фінансовому ринку з’явилася така нова економічна

категорія як «криптовалюта», яка привернула до себе увагу багатьох інвесторів та трейдерів зі

значними фінансовими можливостями.

На сьогоднішній день існує дуже велика кількість криптовалют, серед яких найбільші за

обсягом капіталізації: Bitcoin, Ethereum, Ripple, Bitcoin Cash, Litecoin, EOS, Cardano, Stellar, NEO,

IOTA та інші [5].

Однією з найпопулярніших цифрових валют на сьогоднішній день є криптовалюта біткоін

(Bitcoin). Термін «біткоін» запозичений з англійської мови («bitcoin») і утворений шляхом злиття

слів: «bit» (одиниця комп’ютерної пам’яті) і «coin» (монета). Незважаючи на те, що на початку

свого розвитку біткоін був локальною криптовалютою, яка використовувалася тільки обмеженим

колом людей (його засновниками та пов’язаними з ними особами), за кілька років він

перетворився на систему світового рівня. Сьогодні окрім бірж, обмінників та інтернет-ресурсів

операції з біткоінами проводять й деякі магазини та сервісні центри. Вони приймаються до оплати

http://zakon.rada.gov.ua/

в багатьох ресторанах і готелях ряду країн світу. Відомі навіть випадки видачі заробітної плати

державним службовцям США в біткоінах. У кількох азіатських країнах біткоіни використовують

як альтернативу банківським рахункам і пластиковим карткам, оскільки банківське

обслуговування в цих країнах досить дороге [3].

Незважаючи на інституціональну невизначеність, у 2017 р. Україна впевнено увійшла до

числа країн-лідерів із використання криптовалют. Ігнорування державними структурами того

факту, що такі передові електронні технології, до яких належить електронна валюта, стають в

Україні одним із способів для взаєморозрахунків громадян та юридичних осіб, є явно

непродуктивним способом оптимізації ринку. Найбільш популярними в Україні в 2017р.

криптовалютами є Bitcoin, Ethereum, Dash, Моnero, Ripple.

В Україні справжня популярність криптовалют розпочалася у 2014 році, коли ентузіастами

було створено громадську організацію, що мала на меті поширення, розвиток та вивчення біткоін

та інших віртуальних валют на території нашої держави – Bitcoin Foundation Ukraine (BFU).

Приблизно в цей час також почали з’являтись перші компанії та агенції, зокрема які пропонували

фізичний обмін криптовалют за готівку, а також здійснення грошових онлайн-операцій. Звісно,

зараз в Україні використання криптовалют не досягло таких показників, як у США, країнах

Західної Європи чи Південно-Східної Азії. Однак, незважаючи на те, що широка громадськість ще

і досі мало знає про криптовалюти, в тому числі біткоін, сьогодні Україна входить у топ-5 країн

світу за кількістю користувачів різними біткоін-гаманцями. Справа в тому, що біткоін дуже

популярні серед українських IT-фахівців, які дуже активно інвестують реальні гроші у віртуальну

валюту.

Ринкова капіталізація біткоіна складає понад 94 млрд. дол. США і за останні місяці показує

значну динаміку коливання вартості. Зокрема, 2 вересня 2017 року, за даними Coindesk, курс

біткойна досяг рівня 5013,91 дол. США за монету, після чого 13 вересня впав до 3907 дол. США за

монету, а вже 13 жовтня на біржі Bitfinex курс біткойна сягнув позначки в 5920 дол. США за

монету. Таким чином, курс такого фінансового активу як біткоін є дуже мінливим і регулюється,

по суті, попитом та діловими очікуваннями держателів й спекулянтів. Привабливість же для

інвесторів пояснюється тим, що на курс біткоінів не впливають політичні умови або діяльність

Центральних банків країн, і можливістю отримання надприбутків від спекулятивних операцій. До

того ж, у 2015 році Європейський суд звільнив bitcoin від оподаткування, чим фактично визнав її

повноцінною грошовою одиницею. Bitcoin – це своя власна валюта інтернету. Нею можна

розраховуватись, і навіть зберігати як заощадження.

Слід зазначити, що деякі фахівці вважають, що біткоін може покращити економічну

ситуацію і якість надання фінансових послуг у країнах, що розвиваються і полегшити життя в

країнах з жорстким контролем капіталу. Також через систему Bitcoin здійснюється розгортання

операцій пожертв благодійних фондам завдяки швидкості і низької вартості операцій з

віртуальними коштами, хоча пакети даних пристосовані не тільки для передачі валют, а й

розвитку інших фінансових послуг [6].

Зростаючий інтерес до криптовалют створюють певні інвестиційні можливості. Наприклад,

у 2011 році американська компанія випустила готівкові біткоіни у вигляді монет декількох

номіналів і позолочених злитків, які стали предметом колекціонування і сьогодні мають велику

інвестиційну цінність.

Довгострокові інвестиції в біткойни – це унікальна можливість вкластися в досить надійну

валюту, що в свою чергу має високий попит на відповідному ринку. Інвестори, які володіють

витримкою і не звикли позбавлятися від своїх активів в періоди короткострокового зниження

попиту на біткойни, як правило отримують хороші дивіденди. Порівнюючи вкладання грошових

коштів в традиційні валюти, інвестиції в біткойни дають більший шанс залишитися у так званому

виграші, що пояснюється його унікальною властивістю, а саме: ціна на біткойни залежить від

бажання людей платити за нього певні гроші. Тому можна стверджувати, що оскільки загальна

сума біткойнів в світі визначена заздалегідь, то чим довше існує ця криптовалюта, тим вище на неї

попит, а тому й вища ціна [1]. До того ж, швидкість випуску нових біткойнів зменшується кожні 4

роки приблизно вдвічі. Тому з часом створення нових монет стає все більш повільним і

ресурсовитратним, а це в свою чергу призводить до збільшення вартості біткойнів. Стосовно

інвестування це означає, що біткойни демонструватимуть довгострокове зростання ціни і згодом

зможуть принести відносно гарний прибуток [4, c.43].

Головна мета при вкладенні в біткойни полягає в створенні продуманої довгострокової

стратегії, найпопулярнішими серед яких є:

1. Позиційна стратегія або стратегія «на зростання». Інвестор купує певну кількість

біткойнів за грошові кошти і чекає на підвищення курсу криптовалюти. З часом вартість біткойнів

зросте, і куплену криптовалюту можна буде продати в кілька разів дорожче. Важливим

зауваженням є те, що тут потрібно не «зірватися» завчасно, помітивши короткочасне падіння

курсу біткойнів.

2. Біржова торгівля. Основні принципи торгівлі криптовалютою схожі з тими, які

використовуються на між валютній біржі «Форекс». Слід відмітити, що тут у біткойнів є одна

ключова перевага: оскільки сама по собі валюта в Україні не є поширеною, основи торгівлі

біткойнами на біржі знають далеко не всі «гравці». Відповідно, досвідченому інвестору буде

відносно просто «обійти» своїх конкурентів [7].

Інтерес інвестування в біткойни зростає тоді, коли курс криптовалюти підвищується,

оскільки багато інвесторів вкладають кошти, сподіваючись на подальше зростання курсу. Для

отримання оптимального прибутку варто почекати мом

НАУКА – ВИРОБНИЦТВУ, 2018 › doc › LII_konf_day_nauka_2018.pdf ·...

Documents

Transcript of НАУКА – ВИРОБНИЦТВУ, 2018 › doc › LII_konf_day_nauka_2018.pdf ·...